27 травня 2021 р. Справа № 120/3912/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сала П.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Панасюк В.В.,
представника відповідача Пономарьова В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про виконання рішення суду в адміністративній справі № 120/3912/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 16.01.2020 вказаний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача ОСОБА_1 під час її перерахунку за період з 01.01.2018 по 30.11.2018 та щодо невиплати позивачу пенсії за вказаний період в повному обсязі. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 без її обмеження максимальним розміром за період з 01.01.2018 по 30.11.2018 та виплатити позивачу недоплачені за вказаний період суми пенсії.
01.02.2021 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищевказаного рішення суду, подана в порядку, визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою суду від 10.02.2021 заяву позивача залишено без задоволення.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2021 зазначену ухвалу скасовано та прийнято постанову, якою заяву позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі № 120/3912/19-а задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати до Вінницького окружного адміністративного суду у місячний строк після набрання постанови суду апеляційної інстанції законної сили звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.01.2020 у справі № 120/3912/19-а.
На виконання вказаного рішення 23.04.2021 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про виконання рішення суду від 16.01.2020 у справі № 120/3912/19-а.
Як зазначає відповідач у своєму звіті, на виконання рішення суду Головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивача, який станом на 01.01.2018 склав 10275,42 грн без обмеження максимальним розміром. Крім того, позивачу донараховано кошти в сумі 2976,50 грн за період з 01.01.2018 по 30.11.2018, які будуть виплачені виплачена у відповідності до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 за № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (далі - Порядок № 649).
Відповідач зауважує, що пунктом 4 Порядку № 649 передбачено черговість виконання рішень датою їх надходження до пенсійного органу. Водночас виплати заборгованих сум пенсій колишнім військовослужбовцям здійснюються виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, і у Головного управління інших фінансових можливостей для здійснення таких виплат немає.
Відтак, на думку відповідача, ним вжито всіх можливих заходів задля виконання судового рішення в адміністративній справі № 120/3912/19-а.
Ухвалою суду від 17.05.2021 питання про прийняття звіту відповідача призначено до розгляду в судовому засіданні на 13:00 год 27.05.2021, з викликом учасників справи.
20.05.2021 від позивача ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких позивач просить суд визнати протиправними дії пенсійного органу щодо виконання судового рішення у цій справ та не приймати наданий відповідачем звіт. Крім того, позивач просить накласти штраф на керівника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відповідно до ч. 4 ст. 382 КАС України. При цьому позивач наголошує, що відповідач досі не виконав рішення суду та не виплатив йому заборгованість в розмірі 2976,50 грн у зв'язку з проведенням перерахунку пенсії на виконання такого рішення.
В судовому засіданні від 27.05.2021 представник відповідача підтримав звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.01.2020 у справі № 120/3912/19-а та просить суд його прийняти. Представник зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вжило усіх заходів для виконання вказаного судового рішення, зокрема перерахувало пенсію позивача. Водночас сума донарахованої пенсії в розмірі 2976,50 грн буде виплачена позивачу в порядку черговості погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду та лише за наявності необхідних для цього коштів у державному бюджеті.
Позивач на виклик суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Також враховуються положення ч. 4 ст. 382 КАС України, за змістом яких неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання щодо судового контролю за виконанням рішення суду.
З огляду на викладене та беручи до уваги достатність наявних у справі доказів, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши поданий відповідачем звіт, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, на вимогу суду відповідач подав звіт про виконання рішення суду в адміністративній справі № 120/3912/19-а, в якому зазначив, що на виконання судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провело перерахунок пенсії позивача ОСОБА_1 , який станом на 01.01.2018 склав 10275,42 грн без обмеження максимальним розміром. Крім того, позивачу донараховано кошти в сумі 2976,50 грн за період з 01.01.2018 по 30.11.2018, які будуть виплачені у відповідності до Порядку № 649, тобто в порядку черговості включення рішення суду у Реєстр судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, та після виділення з державного бюджету коштів на такі цілі.
З наведеного суд робить висновок, що рішення суду, ухвалене на користь ОСОБА_1 від 16.01.2020, в повному обсязі не виконане, адже цим рішенням відповідача зобов'язано не лише перерахувати позивачу пенсію, але й виплатити недоплачені у зв'язку з цим суми пенсії, тобто заборгованість в розмірі 2976,50 грн.
Оцінюючи доводи пенсійного органу щодо неможливості виконання судового рішення в цій частині, суд враховує, що Порядком № 649 дійсно передбачався механізм погашення заборгованості, яка утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійного фонду України на цю мету.
Відповідно до п. 5-6 Порядку № 649 для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія).
Пунктом 8 Порядку № 649 було визначено, що комісія приймає одне з таких рішень: 1) про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; 2) про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п'ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови.
Таким чином, аналіз наведених норм свідчить про те, що виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень, здійснювалася органами Пенсійного фонду України за правилами Порядку № 649, які визначали певну процедуру, що виключала можливість відповідача діяти в інший спосіб.
Втім, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі № 640/5248/19 визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якими було затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Наслідки визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним передбачені у статті 265 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, нормативно-правовий акт, який встановлював окремий порядок виплати заборгованості, що утворилася внаслідок перерахунку пенсії за судовими рішеннями, втратив чинність з 22.07.2020.
Відтак посилання відповідача на вчинення дій згідно з Порядком № 649, який вже втратив чинність та не підлягає застосуванню, суд вважає безпідставними та не визнає неналежним і достатнім обґрунтуванням виконання рішення суду.
При цьому суд враховує, що, незважаючи на рішення суду у № 640/5248/19, яке набрало законної сили ще 22.07.2020, ані відповідач, ані інші уповноважені органи державної виконавчої влади не вжили ефективних заходів для врегулювання питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, в тому числі рішення, що було ухвалене на користь позивача.
У звіті відповідач також посилається на відсутність у нього бюджетного фінансування для виплати позивачу присудженої суми пенсії.
Разом з тим суд зауважує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. У межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, в пункті 23 рішення у справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
На те, що відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, також неодноразово вказував Верховний Суд (постанови від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).
Відтак доводи відповідача в цій частині суд до уваги не бере.
Крім того, суд не вважає переконливими твердження відповідача про відсутність у нього коштів для виплати позивачу спірної заборгованості в розмірі 2976,50 грн.
Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами).
Як видно зі звіту відповідача, на виплату пенсійної заборгованості за судовими рішеннями на 2021 рік в бюджеті Пенсійного фонду України передбачено 360 млн грн, з яких 24354600,00 грн заплановано в бюджет Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Отже, сам відповідач визнає, що з державного бюджету на цей рік пенсійному органу виділено кошти для погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Водночас у поданому звіті відповідач не пояснює та документально не підтверджує, що таких коштів є недостатньо для виплати заборгованості позивачу.
Крім того, суд враховує, що до звіту відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про вжиття ним конкретних заходів з метою отримання від Пенсійного фонду України додаткових коштів, необхідних на виплату позивачу перерахованої суми пенсії.
Також у звіті відповідач не вказує навіть орієнтовних термінів виплати позивачу присуджених коштів, що порушує принцип правової визначеності та ставить під сумнів обов'язковість рішення суду, що набрало законної сили.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання про відсутність підстав для прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про виконання рішення суду у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 в справі № 704/1547/17 сформував правову позицію, згідно з якою за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду, або в разі неподання такого звіту, суд може, зокрема, встановити новий строк подання звіту.
Таким чином, оскільки рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.01.2020 у справі № 120/3912/19-а виконано не в повному обсязі, а саме здійснено перерахунок пенсії, але не виплачено нараховану у зв'язку з цим заборгованість в розмірі 2976,50 грн, є підстави для встановлення нового строку подання звіту або накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання судового рішення, штрафу на підставі положень ч. 2 ст. 382 КАС України.
Разом з тим, беручи до уваги висновки Верховного Суду, зазначені у постанові від 23.04.2020 в справі № 560/523/19, суд вважає за необхідне встановити відповідачу новий строк для подання звіту про виконання судового рішення в цій справі.
Водночас суд враховує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Натомість рішення про накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не захищатиме право позивача на отримання присуджених йому коштів, а тому поки що розцінюється судом як передчасне.
Суд не втрачає сподівань на те, що протягом нового строку для подання звіту відповідач не лише вчинить активні дії, спрямовані на виконання судового рішення в цій справі, але й фактично виконає його у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України, суд
1. Визнати звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.04.2021 № 0200-0802-/25212 про виконання рішення суду в адміністративній справі № 120/3912/19-а таким, що не підтверджує виконання судового рішення у повному обсязі.
2. Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.01.2020 у справі № 120/3912/19-а.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у місячний строк з дня проголошення цієї ухвали подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі № 120/3912/19-а.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Ухвала в повному обсязі складена 01.06.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович