м. Вінниця
02 червня 2021 р. Справа № 120/4060/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправне рішення відповідача за №023830013082 від 31.03.2021 про відмову в призначені пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для скасування рішення позивач вказує, що він має право на призначення пенсії за вислугою років згідно з положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", оскільки саме на час коли діяла дана норма, позивач обирав місце працевлаштування з урахуванням всіх гарантій, які надаються державою працівникам, у тому числі гарантії щодо пенсійного забезпечення. Зазначеною нормою Закону України "Про прокуратуру" було передбачено, що відпрацювавши в органах прокуратури понад 20 років на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, позивач матиме право на призначення пенсії у розмірі 90% від заробітної плати. Гарантія реалізації зазначеного механізму права на пенсійне забезпечення додатково була закріплена ст. 22 Конституції України, яка передбачала, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тобто, вступивши у відповідні правовідносини з державою (вступ на службу до органів прокуратури) позивач справедливо розраховував, що запропоновані державою соціальні гарантії не будуть скасовані у разі зміни законів і він зможе отримувати пенсію у розмірі 90% від заробітної плати, маючи понад 20 років відповідного стажу.
Тому, з метою призначення та виплати пенсії позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 05.05.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання відзиву.
21.05.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що до 01.06.2015 питання призначення пенсії працівникам прокуратури регулювалося ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789-ХІІ).
Згідно з п. 5 Розділу III "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Оскільки такий закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 прийнятий не був, то з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення і, відповідно, пенсії за цим Законом не призначаються.
15.06.2015 набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 «Про прокуратуру» №1697-VII (далі - Закон № 1697) який у ст. 86 поновив правове регулювання питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Позивач 29.03.2021 звернувся із заявою, щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону №1697.
На момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та Головним управлінням застосуванню підлягають положення Закону України від 14 жовтня 2014 «Про прокуратуру» №1697-УІІ, що є чинними та не визнаними у встановлений законодавством спосіб не конституційними.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 86 Закону №1697, що має імперативний характер, прокурори мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 01.10.2020 і пізніше, мають 25 років вислуги років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Згідно поданих документів вислуга років, що дає право на пенсію згідно ст. 86 Закону №1697 станом 29.03.2021 становить 24 роки 03 місяці 05 днів.
Таким чином, враховуючи вище викладене, Головне управління рішенням №023830013082 від 31.03.2021 відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697.
До того ж, оскаржуване рішення Головного управління стосується виключно визначення права позивача на призначення пенсії.
Крім того, відповідач зазначає, що згідно з абз 1 п. 2 розділу II "Прикінцевих та перехідних положення" Закону від 08.07.2011 № 3668-УІ обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Тобто положення вказаного Закону застосовуються до пенсій, які призначаються після його прийняття, зокрема у 2020 році.
Подібні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду у справі № 360/1428/17, № 580/234/19, № 686/2428/16-а.
Іншого законодавчого врегулювання питання визначення розміру виплачуваної пенсії в діючому законодавстві - немає.
За наведеного, відсутні правові підстави для задоволення позову.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив наступне.
Позивач працює в органах прокуратури України з 20 квітня 1999 року та по теперішній час.
Позивач, вважаючи наявність свого права на пенсійне забезпечення за вислугу років, 29.03.2021 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою за призначенням пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (від 05.11.1991 в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001) при наявності стажу роботи 20 років та розрахунку пенсії у розмірі 90% відсотків від заробітної плати. До заяви за призначенням пенсії надано наступні документи: паспорт, ідентифікаційний код, трудову книжку, диплом про вищу освіту, довідку № 21-ф-96 від 26.03.2021 про складові заробітної плати, довідку № 21-ф-97 від 26.03.2021, виданих Вінницькою обласною прокуратурою, довідку про реєстрацію місця проживання особи, архівну довідку НУ «Одеська юридична академія» від 19.08.2020 № 911-23.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 31.03.2021 № 023830013082 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років по причині того, що відсутня необхіна вислуга років, відповідно до п.1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-УІІ від 14.10.2014.
Не погоджуючись із рішенням відповідача щодо відмови в призначені пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Спірним питанням у даній ситуації є наявність права позивача на пенсію за вислугою років на момент його звернення із заявою за призначенням пенсії, за умови стажу роботи 24 роки 03 місяці 05 днів, у тому числі стаж роботи на посаді слідчого та прокурора - 21 рік 11 місяців, на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ, якими внесено зміни до положень статті 50-1).
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у т.ч. зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80% від суми їхньої місячної зарплати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90% прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактичного отримуваних працівником виплат і умов праці, що існували на день його звільнення.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед звільненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед звільненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8- рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційним Судом України вказано, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України, розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Відмовляючи у призначені пенсії, відповідач вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та Головним управлінням застосуванню підлягають положення Закону України від 14 жовтня 2014 "Про прокуратуру" №1697-УІІ, що є чинними та не визнаними у встановлений законодавством спосіб не конституційними.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 86 Закону №1697, що, на думку відповідача, має імперативний характер, прокурори мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 01.10.2020 і пізніше, мають 25 років вислуги років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Так, 15.07.2015 набрав чинності Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014, в силу приписів якого пенсійне забезпечення працівників прокуратури регулюється правилами ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014.
Відповідач наполягає, що відповідно до пп. 1 п. 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII норми Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, які регулювали, зокрема, питання перерахунку пенсії, втратили чинність.
Проте, відповідно до історії документа та редакції Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, втрата чинності 15.07.2015 - підстава - Закон №1697-VII, 578-VIII, крім окремих положень.
Відповідно до картки документу із сайту Верховна Рада Законодавство України, Закон № 1789-XII, стан: Чинний, де зазначено, що Закон втратив чинність, крім частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
Відповідно до частини шостої статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Отже, Закон №1789-ХІІ в окремих його положеннях є чинним, та з аналізу наведеної вище норми передбачається право на пенсію згідно з цією статтею, а саме 50-1 Закону №1789-ХІІ.
Крім того, не можна залишити поза увагою те, що позивач почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.
Так, відповідно до матеріалів справи позивач працює в органах прокуратури України з 20 квітня 1999 року та по теперішній час.
Безспірним питанням є те, що станом 29.03.2021 стаж роботи позивача становить 24 роки 03 місяці 05 днів, зокрема, робота в органах прокуратури з 20.04.1999 по 03.04.2013, з 04.04.2013 по 14.12.2015, з 15.12.2015 по 12.03.2021, з 15.03.2021 по 28.03.2021 та 2 роки 3 місяці 25 днів - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі юридичної освіти денної форми навчання, у тому числі стаж роботи на посаді слідчого та прокурора - 21 рік 11 місяців.
Порядок пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ, змін до положень статті 50-1), передбачалось право прокурорів і слідчих зі стажем роботи не менше 20 років, у т.ч. зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.
Змінюючи в цій частині законодавство, встановлено право прокурорів на пенсію за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 01.10.2020 і пізніше, мають 25 років вислуги років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Отже, суд погоджується із доводами позивача, що в цій частині право позивача є порушеним, оскільки має місце звуження змісту та обсягу існуючого права на пенсійне забезпечення, оскільки обираючи місце свого працевлаштування та ідучи на посаду позивач мав легітимні очікування, які передбачали гарантії, які надаються державою працівникам прокуратури, у тому числі гарантій щодо пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Відтак, на підставі викладеного суд вважає, що порядок пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ, змін до положень статті 50-1) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.
Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013 у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 у справі № 21-445а13.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, який чинний на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення, зокрема з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Отже, статтею 86 Закону №1697 -VII збільшено стаж роботи, що дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років у порівнянні зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-Х1І (у редакції закону від 10.01.2002 ) з 20 років до 25 років, що на думку суду є звуженням прав позивача у розумінні Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №404/5325/17 провадження №К/9901/21787/18, від 17.10.2018 у справі №211/2954/17 провадження № К/9901 /30010/18.
З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, стаж вислуги, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", а саме станом 29.03.2021 становить 24 роки 03 місяці 05 днів, що не заперечується відповідачем, із яких на посаді слідчого та прокурора - 21 рік 11 місяців.
Отже, позивач має право для призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
Вирішуючи питання про застосування Закону України «Про прокуратуру» в часі, суд виходить із того, що згідно зі статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З урахуванням викладеного, відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії мав застосувати положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції до внесення змін Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, в порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.
До того ж приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 розділу «Захист власності» першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі «Стреч проти Сполучного Королівства (№ 44277/98)».
Суд вважає, що право на призначення та виплату пенсії, підпадає під дію статті 1 розділу «Захист власності» першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, і його можливо вважати «майном» у значені цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у моє право на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні «законні очікування» стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини).
Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», яке дозволяє позбавити майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію «законів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань», оскільки наявний стаж роботи позивача на прокурорських посадах передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції закону від 14.10.2014) фактично звужує його право на призначення та виплату позивачу пенсії за вислугою років.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України Вінницькій області №023830013082 від 31.03.2021 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, задля відновлення порушеного права позивача в сфері пенсійного забезпечення, суд вважає, що похідна вимога також підлягає задоволенню.
При цьому, позивач просить призначити пенсію з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати, згідно довідки про складові заробітної плати, виданої прокуратурою Вінницької області від 26.03.2021 №21-ф-96.
Однак, в силу ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед звільненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед звільненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Відповідно до матеріалів справи міститься довідка, крім зазначеної вище, що видана прокуратурою Вінницької області, що долучалась позивачем до заяви про призначення пенсії, №21-ф-97 від 26.03.2021, яка з урахуванням процитованих вище положень, має бути врахована при обчислені пенсії.
В силу ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За навденого вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити призначення та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років з розрахунку 90% від розміру заробітної плати відповідно до довідок про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Вінницької області від 26.03.2021 №21-ф-96 та від 26.03.2021 №21-ф-97 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (з доповненнями згідно з Законом №3662-12, у редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001).
Визначаючись з якого часу має призначатися пенсія позивачу, суд враховує положення ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, у яких визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Таким чином, призначити та виплачувати позивачу пенсію необхідно з часу звернення останнього із заявою до пенсійного органу, тобто з 29.03.2021, а не з 01.03.2021, як просить позивач.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №023830013082 від 31.03.2021 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою років відповідно до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (з доповненнями згідно з Законом №3662-12, у редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з 29.03.2021 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати, відповідно до довідок про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Вінницької області від 26.03.2021 №21-ф-96 та №21-ф-97 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (з доповненнями згідно з Законом №3662-12, у редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001).
В іншій частині - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 605,35 грн. грн (шістсот п'ять гривень 35 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна