м. Вінниця
02 червня 2021 р. Справа № 120/2396/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. У позовній заяві позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні календарної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 22.01.2017 року по 20.03.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.02.2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 22.01.2017 року по 20.03.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.02.2019 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 26.02.2019 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №49 його виключено зі списків військової частини та знято з усіх видів забезпечення.
Проте, зазначив, що йому грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій виплачено не було.
Позивач не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 30.03.2021 року відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Копію ухвали про відкриття провадження від 30.03.2021 року отримав 02.04.2021 року, що підтверджується матеріалами справи.
Так, частина 4 статті 159 КАС України визначено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 6 стаття 162 КАС України).
Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи позивача, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 29.06.2017 року, виданим Командувачем Національної гвардії України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №49 від 26.02.2019 року (по стройовій частині) прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом командувача Національної гвардії України від 13.02.2019 року №22, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28.02.2019 року.
Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за період з 22.01.2017 року по 20.03.2017 року порушує його права та законні інтереси та вказує на протиправну бездіяльність відповідача, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачена статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі Закон - № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог статті 16-2 Закону - № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі Закон - № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи із норм Закону - № 3551-XII додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою, яка надається учасникам бойових дій.
Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон - № 2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону - № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".
Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону - № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, суд зазначає, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 16.05.2019 року, прийнятому у зразковій справі №620/4218/18 провадження №Пз/9901/4/19) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни.
Згідно з пунктами 2, 3 цього Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій».
Отже, статус учасника бойових дій підтверджується відповідним посвідченням з написом «Посвідчення учасника бойових дій».
З матеріалів справи вбачається, що позивачу присвоєно статус учасника бойових дій 29.06.2017 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.06.2017 року.
Тому, оскільки додаткова відпустка надається саме як учаснику бойових дій, у суду немає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, у період, що передував наданню йому статусу учасника бойових дій (з 22.01.2017 року по 20.03.2017 року).
Більше того, додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати надається тривалістю 14 календарних днів на рік, тому за період з 22.01.2017 року по 20.03.2017 року (3 місяці) відповідач не міг допустити протиправної бездіяльності щодо її ненарахування та не виплати.
Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Також суд наголошує, що статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (вул. Діброви, 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Мультян Марина Бондівна