03 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/719/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників:
позивача Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач, скаржник) - Овчарука О.О. (адвокат),
відповідача - Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (далі - АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль") - Кісілевича Є.Є. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 (суддя - Юзіков С.Г.) та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2021 (головуючий - суддя Чус О.В., судді: Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.)
у справі № 904/719/20
за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України"
до АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль"
про стягнення 62 683 178,12 грн.
Історія справи
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У лютому 2020 року АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою в якій просить стягнути з АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" 62 683 178,12 грн, з яких 17 504 770,59 грн - основний борг, 24 378 706,50 грн - пеня, 6 704 380,91 грн - 7 % штраф, 1 856 447,79 грн - 3% річних, 12 238 872,33 грн - індекс інфляції.
1.2. Позовні вимоги мотивовані порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 № 127/15-ПР, в частині своєчасної оплати спожитого газу та наявністю підстав для стягнення основного боргу і штрафних санкцій.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2021, позов задоволено частково; стягнуто з АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 17 504 770,59 грн основного боргу, 1 225 333,94 грн - 7% штрафу, 821 842,68 грн - 3 % річних, 1 143 074,54 грн - індексу інфляції, 242 893,36 грн - судового збору; у решті позову відмовлено.
2.2. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що: використання газу придбаного AT "Дніпровська ТЕЦ" у ПАТ "НАК "Нафтогаз України" категорії ПР (названої - для власних потреб) є газом, що використовується для виробництва електричної енергії; відповідач погасив борг за спожитий природний газ у січні, лютому, грудні та частково у березні 2015 року до набрання чинності Законом України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" тому нараховані на такі суми 14 576 643,54 грн пені, 1034605,11 грн 3% річних, 11095797,79 грн інфляційних втрат та 5479046,97 грн 7% штрафу підлягають списанню, оскільки на погашений борг не можуть нараховуватися пеня, індекс інфляції та 3% річних, а нараховані на підставі частини третьої статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Судом першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум, з урахування оплат відповідача, дії мораторію та обмежень встановлених пунктом 4.3 частини першої Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та частини шостої статті 232 ГК України, за результатом якого суд дійшов висновку, що стягненню підлягають: пеня - 9 802 062,96 грн, 7 % штрафу - 1 225 333,94 грн, 3 % річних - 821 842,68 грн, індекс інфляції - 1 143 074,54 грн.
При цьому, суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій з огляду на недоведеність відповідачем підстав для зменшення штрафних санкцій належними та допустимими доказами.
2.3. Додатковим рішенням суду від 17.08.2020 у справі 904/719/20 стягнуто з АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 9 802 062,96 грн - пені.
2.4. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2020 виправлено описку у 2 абзаці резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 у справі №904/719/20 щодо розміру стягуваного судового збору, змінивши 242 893,36 грн на 357 938,22 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду АТ "НАК "Нафтогаз України" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі № 904/719/20 у частині відмови стягнення 14 576 643,54 грн - пені, 5 479 046,97 грн - штрафу, 1 034 605,11 грн - 3% річних, 11 095 797,79 грн - інфляційних втрат, та направити справу № 904/719/20 на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції АТ "НАК "Нафтогаз України" у поданій заяві про усунення недоліків касаційної скарги із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 908/2110/16 та від 21.01.2020 у справі № 915/565/19 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, скаржник зазначає, що, оскільки підґрунтям для висновків Верховного Суду у справах № 915/565/19 та № 908/2110/16 є обставини щодо використання газу для вироблення енергії з метою її продажу, то на відміну від наведених справ встановлені у цій справі обставини про використання енергії для власних потреб (не для продажу) зумовлюють необхідність відступлення від висновків про застосування статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до будь-яких правовідносин, що пов'язані з споживанням природного газу для виробництва енергії.
4.2. Також у вказаній заяві із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР (який був чинним до 11.06.2017 - дати набрання чинності Законом України "Про ринок електричної енергії") до правовідносин пов'язаних з використанням газу для виробництва електричної енергії, яка спожита безпосередньо її виробником для власних потреб.
4.3. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення з порушенням норм матеріального права, зокрема неправильно застосовано статтю 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", та неправильним застосуванням норм процесуального права, зокрема, статей 3, 7, 13, 86, 38, 236 ГПК України.
4.4. Також скаржник зазначає, що висновки суду здійсненні на підставі неналежних та недопустимих доказів щодо визначення факту цільового використання відповідачем отриманого від позивача природного газу (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України), а також, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), що підпадає під визначення випадку, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
5. Позиції інших учасників справи, викладені у відзивах на касаційну скаргу
5.1. АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" направило на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на її необґрунтованість, просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
5.2. АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" зазначає, що Верховним Судом сформовано практику щодо визнання договорів між постачальником АТ "НАК "Нафтогаз України" та споживачами (покупцями) природного газу для власних потреб, який використовується на виробництво електричної енергії. Так, відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 25.04.2018 у справі № 908/2110/16, від 21.01.2020 у справі № 915/565/19, від 26.11.2019 у справі № 905/39/19, від 07.1 1.2919 у справі № 920/67/19, від 21.01.2020 у справі № 915/565/19 та інших.
5.3. АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" вказує на те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 порушено провадження справі № 904/10198/15 про банкрутство АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль". Конкурсним кредитором в справі виступав і АТ "НАК "Нафтогаз України" з сумою грошових вимог 755 947 227,03 грн у тому числі заборгованості за договором від 25.12.2014 № 127/15-ПР. Названою ухвалою суду від 17.12.2015 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Таким чином, мораторій на задоволення вимог кредиторів введено Господарським судом Дніпропетровської області з 17.12.2015 року по 13.11.2018. Інфляційні, 3 % річних, пеня у період дії мораторію не нараховується в силу прямої заборони закону.
5.4. АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" вважає неможливим задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних, інфляційних та штрафу нарахованих після припинення провадження у справі про банкрутство АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" (тобто після 13.11.2018 року), оскільки пунктом 4-3 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що після припинення провадження у справі про банкрутство, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
5.5. Відповідач вказує, що в наданих до позовної заяви розрахунках вбачається, що позивач, обмеження визначені пунктом 4-3 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", врахував щодо заборгованості за квітень, частково жовтень, частково листопад 2015 року. Проте, позивачем необґрунтовано нараховано штрафні санкції (пеня, 3% річних, штраф 7 %), а саме:
- за жовтень 2015 року з 21.10.2019 по 27.01.2020 на суми: 205 051,13 грн пені; 21 049,69 грн 3% річних; 181 219,01 грн штраф 7 %;
- за листопад 2015 року з 21.10.2019 по 27.01.2020 на суму: 1 181 426,55 грн пені, 121 280,27 грн 3% річних, 1 044 114,93 грн штраф 7%.
Також відповідач звертає увагу на те, що позивачем нарахування пені за зобов'язаннями жовтня 2015 року здійснено з 21.10.2019 по 27.01.2020 та за зобов'язаннями листопада 2015 року з 21.10.2019 по 27.01.2020, тобто за межами шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
5.6. АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" зазначає, що право на нарахування та стягнення неустойки (пені та штрафу), інфляційних, процентів річних можливе лише на суму непогашеної заборгованості за газ поставлений відповідачу в березні 2015 року, яка станом на 30.11.2016 дорівнювала 5 723 598,50 грн та остаточно була погашена 04.01.2019. Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у справах №904/10736/16, №904/990/18, №904/4071/18 щодо того, що неустойка, інфляційні нарахування та 3% річних відповідно до частини третьої статті 7 Закону 1730-VIII підлягали нарахуванню лише на суму боргу, що залишилася несплаченою станом на 30.11.2016, а нарахування на заборгованість з урахуванням сплаченої станом на 30.11.2016 суми є неправомірними. При цьому, нарахування на цю заборгованість в період з 30.11.2018 до 04.01.2019 є неможливим з огляду на заборону визначену пунктом 4-3 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йото банкрутом".
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Сторонами 25.12.2014 укладено Договір № 127/15-ПР купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), пунктом 1.1 якого продавець (АТ "НАК "Нафтогаз України") зобов'язався передати у власність покупця (АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль") у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі газ), на умовах цього Договору.
6.2. Газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (пункт 1.2. Договору).
6.3. Згідно з пунктом 2.1 Договору постачальник передає споживачу з 01 січня 2015 року по 31 березня 2015 року (включно) газ обсягом до 14759 тис.куб.м (чотирнадцять мільйонів п'ятдесят дев'ять тисяч куб.м), у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м): січень 3481 тис. куб.м, лютий 3175 тис.куб.м, березень 2807 тис.куб.м, І квартал 9463 тис.куб.м, квітень 303 тис. куб.м, ІІ квартал 303 тис. куб.м, жовтень 388 тис.куб.м, листопад 1768 тис.куб.м., грудень 2837 тис.куб.м, IV 4993 тис.куб.м.
6.4. Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.
6.5. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (пункт 3.1 Договору).
6.6. Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами у такому порядку:
- оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу;
- оплата в розмірі по 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця в такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного покупцем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу погашається основна сума боргу (пункт 6.4 Договору).
6.7. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього Договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (пункт 7.2 Договору).
6.8. Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (пункт 9.3. Договору).
6.9. На виконання умов Договору, у січні-квітні 2015 та жовтні-грудні 2015, позивач постачав відповідачу природний газ на загальну суму 121 094 876,06 грн, що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу (від 31.01.2015 за січень на суму 24 390 922,88 грн, від 28.02.2015 за лютий на суму 20 192 925,41 грн, від 31.03.2015 за березень на суму 27 815 189,29 грн, від 30.04.2015 за квітень на суму 5 873 062,02 грн, від 31.10.2015 за жовтень на суму 4 215 172,92 грн, від 30.11.2015 за листопад на суму 14 915 927,60 грн, від 31.12.2015 за грудень на суму 23 691 675,94 грн).
6.10. Відповідач неналежно виконував договірні зобов'язання перед позивачем, оплату проводив несвоєчасно, чим порушив умови пункту 6.1 Договору, у зв'язку з чим у нього виник борг у розмірі 17 504 770,59 грн.
6.11. На підтвердження порушення відповідачем строків розрахунків за спожитий газ, позивач надав виписку по операціях з відповідачем.
6.12. З посиланням на пункт 7.2 Договору, за період прострочення оплати, позивач нарахував пеню у розмірі 24 378 706,50 грн за період з 17.02.2015 до 27.01.2020 та 6 704 380,91 грн 7% штрафу, з урахування оплат відповідача, дії мораторію та обмежень встановлених пунктом 4.3 частини першої Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
6.13. Посилаючись на частину другу статті 625 ЦК України, на прострочений борг відповідача позивач нарахував 3% річних 1 856 447,79 грн за період з 17.02.2015 по 27.01.2020, індекс інфляції - 12 238 872,33 грн за період з березня 2015 по листопад 2015 року з урахування оплат відповідача, дії мораторію та обмежень встановлених пунктом 4.3 частини першої Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
6.14. Також встановлено, шо Відповідач щомісячно подає до НКРЕ звітність за формою № 1-НКРЕ (місячна) "Звіт про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії", які підтверджують використання газу у вказаному виробництві.
6.15. На підтвердження обставин використання газу для виробництва електроенергії відповідач додав до матеріалів справи Договір від 28.02.2001 №355/01 з додатками, укладений відповідачем з ДП "Енергоринок", акти купівлі-продажу електроенергії, складені відповідачем з ДП "Енергоринок" (у тому числі за спірний період постачання газу позивачем).
6.16. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2015 порушено провадження у справі № 904/10198/15 про банкрутство АТ "Дніпровська ТЕЦ". Офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство здійснено на сайті ВГСУ 18.12.2015 за номером публікації 26408. Даною ухвалою було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
6.17. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2018 провадження у справі № 904/10198/15 закрито на підставі пункту 12 частини першої статті 83, пункту 4-3 розділу Х Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та частини п'ятої статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", у зв'язку із прийняттям Фондом державного майна України рішення про приватизацію державного пакету акцій розміром 99,9277 % статутного капіталу АТ "Дніпровська ТЕЦ".
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 904/719/20 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом спору у цій справі є питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення грошових коштів у загальній сумі 62 683 178,12 грн, з яких 17 504 770,59 грн - основний борг, 24 378 706,50 грн - пеня, 6 704 380,91 грн - 7 % штраф, 1 856 447,79 грн - 3% річних, 12 238 872,33 грн - індекс інфляції, що нараховані позивачем за порушення відповідачем умов договору про постачання природного газу від 25.12.2014 № 127/15-ПР щодо своєчасної оплати поставленого природного газу.
8.2. При цьому, предметом касаційного перегляду у цій справі є дотримання/недотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення у частині відмови позивачу у стягненні 14 576 643,54 грн - пені, 5 479 046,97 грн - штрафу, 1 034 605,11 грн - 3% річних, 11 095 797,79 грн - інфляційних втрат.
8.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
8.4. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
8.5. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
8.6. Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
8.7. Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
8.8. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
8.9. Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
8.10. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
8.11. Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
8.12. Пунктами 1, 2 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
8.13. Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
8.14. Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
8.15. Згідно з приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
8.16. Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
8.17. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
8.18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що не виконання відповідачем умов договору щодо строків оплати природного газу, стало підставою для звернення позивача до господарського суду із вимогами про стягнення основного боргу, пені, штрафу, а також індексу інфляції та трьох процентів річних.
8.19. Згідно зі статтею 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
8.20. 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
8.21. Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
8.22. Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
8.23. Частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
8.24. Правова позиція щодо застосування названого Закону неодноразово викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 10.04.2018 у справі № 916/3054/16, від 11.04.2018 у справі № 910/17962/15, від 17.04.2018 у справі № 904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі № 920/1060/16, 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі № 908/3125/16, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 30.05.2018 у справі № 904/10733/16, від 20.06.2018 у справі № 916/3055/16, від 06.07.2018 у справі № 918/882/15, від 23.07.2018 у справі № 904/10294/17, від 07.08.2018 у справі № 925/1584/17, від 21.08.2018 у справі № 925/104/18, від 21.08.2018 у справі № 925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 12.02.2019 у справі № 917/440/18, від 26.02.2019 у справі № 926/992/18, від 04.04.2019 у справі № 906/576/18, від 13.05.2019 у справі № 914/1535/18, від 14.05.2019 у справі № 905/300/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 25.07.2019 у справі № 916/2278/18, від 02.10.2019 у справі №910/12724/18.
8.25. Судами встановлено, що відповідач - АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" здійснює комбіноване виробництво електричної та теплової енергії та є теплогенеруючою організацією, а АТ "НАК "Нафтогаз України" є постачальником природного газу.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що природний газ, який поставлено позивачем за договором від 25.12.2014 № 127/15-ПР використано відповідачем для виробництва електричної енергії, яка у подальшому була продана ДП "Енергоринок" за договором від 28.02.2001.
До такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли, оцінивши наявні у справі докази, зокрема: умови договору купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 № 127/15-ПР; ліцензію від 17.06.2010 № 722; ліцензію від 08.07.2010 № 807; звіти про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії за формою № 1-НКРЕ (місячна); довідки про використання природного газу у період з січня 2015 року по грудень 2015 року; договір від 28.02.2001 № 355/01 про продаж електроенергії; акти купівлі-продажу електроенергії, складені Відповідачем з ДП "Енергоринок" (у тому числі за спірний період постачання газу Позивачем); довідки по операціях з підприємством; банківські виписки за рахунком позивача.
Так, судами встановлено, що згідно з пунктом 3.2 Статуту АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" основними видами діяльності відповідача є виробництво електроенергії, постачання пари та теплової енергії, гарячої води та кондиційованого повітря.
Відповідно до Ліцензії від 17.06.2010 № 722 видом господарської діяльності АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" є виробництво електричної енергії.
Згідно з Ліцензією від 08.07.2010 № 807 видом господарської діяльності АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" є виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-НКРЕ (місячна) "Звіт про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії", затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері, енергетики від 04.10.2012 № 1257 (далі - Інструкція), вона поширюється на суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію на право здійснення господарської діяльності з виробництва електричної енергії; комбінованого виробництва теплової та електричної енергії; виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.
Оскільки відповідач є ліцензіатом, відповідно до Інструкції та згідно з установчими документами його основною діяльністю є виробництво електричної та теплової енергії, він щомісячно подає до НКРЕ звітність за формою № 1-НКРЕ (місячна) "Звіт про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії", які підтверджують використання газу та його об'єм у вказаному виробництві.
Так, відповідно до звітів № 1-НКП-тепло "Звіт про виробництво теплової енергії та використання енергетичних ресурсів" з січня 2015 року по грудень 2015 року АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" на інші види діяльності (крім виробництво електричної енергії та виробництво теплової енергії) газ не використовувався, весь обсяг отриманого газу було використано для виробництва теплової енергії різним категоріям споживачів (населення, бюджетні організації, інші суб'єкти, релігійні), інші види палива (окрім газу) не використовувалися.
Таким чином, весь об'єм газу, який постачався позивачем АТ "НАК "Нафтогаз України" відповідачу АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль", витрачений останнім виключно на виробництво теплової енергії та електричної енергії.
З наявних у матеріалах справи доказів, судами встановлено, а позивачем не спростовано того, що газ, що постачався позивачем за Договором, використовувався відповідачем на виробництво теплової енергії та електричної енергії.
З огляду на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене доводи скаржника, викладені у пункті 4.4 цієї постанови відхиляються судом касаційної інстанції як необґрунтовані.
При цьому, доводи, викладені у касаційній скарзі щодо неналежності та недопустимості доказів щодо визначення факту цільового використання відповідачем отриманого від позивача природного газу, зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та наданою оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
8.26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вартість природного газу, поставленого за договором у період: за січень, лютий, грудень та частково за березень 2015 була оплачена відповідачем до набрання чинності Законом, у зв'язку з чим, нараховані на вказану заборгованість суми пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат підлягають списанню в силу прямої дії норми Закону.
Аргументи скаржника, що договір купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 № 127/15-ПР укладався з відповідачем виключно для постачання природного газу для його власних потреб, а тому спірні правовідносини не підпадають під дію Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", таких висновків апеляційного суду не спростовують та не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт використання газу за спірним договором покупцем виключно для власних потреб, в той час як судами попередніх інстанцій встановлено протилежне.
8.27. Дослідивши доводи касаційної скарги з уточненнями, відзив, матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржником не наведено достатньо мотивованих, переконливих та обґрунтовано вагомих аргументів в розрізі обґрунтувань необхідності щодо відступлення від сталої та послідовної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 908/2110/16 та від 21.01.2020 у справі № 915/565/19 з огляду на вищевикладені мотиви.
8.28. Також суд касаційної інстанції зазначає, що підстави для надання висновку щодо застосування положень частини третьої статті 7 Закону та частини 1 статті 1 Закону України "Про електроенергетику", на які посилається скаржник, відсутні, з огляду на те, що аргументи щодо використання відповідачем природного газу не для на виробництва теплової енергії та електричної енергії для продажу, а для власних потреб з огляду на встановлені судами обставинами справи не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
8.29. Доводи АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль", викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у розділі 8 цієї постанови, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими попередніми судовими інстанціями.
8.30. У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.31. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.32. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів.
8.33. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, АТ "НАК "Нафтогаз України" не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ним норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішеннь.
9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
10. Судові витрати
10.1. Понесені АТ "НАК "Нафтогаз України" у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду 26.01.2021 у справі № 904/719/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова