26 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/13072/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників:
ТОВ "Центральна газопостачальна компанія" - Громніцького Ю.П.,
АТ "НАК "Нафтогаз України" - Лисенка В.О.,
АТ "Укртрансгаз" - Євтіхієвої К.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна газопостачальна компанія"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020
та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019
у справі № 910/13072/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна газопостачальна компанія"
до:
1. Акціонерного товариства "Укртрансгаз",
2. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про стягнення 9 806 774,90 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна газопостачальна компанія" (далі - ТОВ "Центральна газопостачальна компанія", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", відповідач-2) про солідарне стягнення 9 806 774,90 грн збитків на підставі статей 15, 16, 22 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, які складаються з 8 505 140 грн витрат позивача на придбання 1076,6 тис. куб. м. природного газу та витрат на судовий розгляд у справі № 905/748/18 в сумі 1 301 634,90 грн, які позивач міг би не понести у випадку правомірних дій відповідачів у даній справі.
В обґрунтування позовної вимоги зазначав, що спільні дії та бездіяльність відповідачів - невірний розподіл природного газу відповідачем-1 в жовтні 2017 року в кількості 1076,6 тис. куб.м. на позивача та безпідставне невиконання відповідачем-2 обов'язку з постачання ТОВ "Бахміт-Енергія" природного газу в жовтні 2017 року на обсяг, що складає 1076,00 тис. куб.м., призвели до вимушених витрат позивача, які є сумою збитків в розумінні статті 22 ЦК України в розмірі 9806774,90 грн.
Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 в позові відмовлено повністю.
Суд дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачами, а тому в позові про солідарне стягнення з відповідачів 9 806 774,90 грн збитків слід відмовити.
Місцевий суд встановив, що позивачем не доведено наявності в діях відповідачів складу цивільного (господарського) правопорушення, протиправної поведінки, не надано жодного доказу в підтвердження понесення позивачем саме 9 806 774,90 грн збитків (відсутні докази сплати цих коштів), не доведено причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів і цими збитками, не доведено наявності вини в діях відповідачів.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач не надав суду жодного доказу протиправної бездіяльності ПАТ "НАК "Нафтогаз України" безпосередньо щодо ТОВ "Центральна газопостачальна компанія" та не довів належними доказами порушення оператором - ПАТ "Укртрансгаз" умов договору № 1512000988, безпосереднім наслідком яких стали витрати позивача у сумі 9 806 774,90 грн.
За висновком апеляційного суду, наведені скаржником аргументи не вказують на причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю відповідачів та добровільними витратами позивача, що свідчить про обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому апеляційний суд вказав, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, що в даній справі доведено не було.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ТОВ "Центральна газопостачальна компанія" (скаржник) звернулося із касаційною скаргою, в якій (з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги та пояснень по суті спору) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження ТОВ "Центральна газопостачальна компанія" зазначило пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України:
- неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 15, 16, 22, 1190 ЦК України, частини 1 та 2 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.12.2015 № 1307-р "Про визначення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.10.2017 № 720-р "Деякі питання опалювального сезону 2017/18 року";
- неврахування висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі № 905/748/18, а також у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/351/18, від 18.06.2019 у справі № 922/1580/18, від 21.08.2019 у справі №917/744/18, від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18 та від 18.06.2020 у справі №924/447/18;
- порушення судами попередніх інстанцій норм статей 5, 7, 73, 76, 77, 86 ГПК України, а також частини 4 статті 75 цього Кодексу.
Доводи інших учасників справи
АТ "НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою та безпідставною, а оскаржувані рішення та постанову - такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у відповідності до норм діючого законодавства.
Крім того, АТ "НАК "Нафтогаз України" подало клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною ТОВ "Центральна газопостачальна компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019, обґрунтоване тим, що висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними у справі, що розглядається.
АТ "Укртрансгаз" подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "Центральна газопостачальна компанія", просить відмовити в її задоволенні з підстав, наведених у відзиві, оскаржувані рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 - залишити без змін.
АТ "Укртрансгаз" також звернулося до суду з клопотанням про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Центральна газопостачальна компанія" у справі № 910/13072/19. Спростовуючи обґрунтування скаржника звертає увагу на те, що постанови, на які посилається позивач у касаційній скарзі, стосуються не подібних правовідносин у цій справі.
Заслухавши присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає про таке.
Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.
Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
Частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду, то Верховний Суд зазначає про таке.
Так, предметом позовних вимог у справі, що переглядається, є вимога щодо стягнення збитків; підставою позову є витрати, понесені позивачем для покриття небалансу відповідно до вимог газотранспортної системи та судові витрати, понесені ним у справі № 905/748/18; зміст позовних вимог - стягнення збитків на підставі статей 22, 614, 1190 ЦК України через, на думку позивача, винні та умисні дії відповідачів; фактичними обставинами є, зокрема, покладення на позивача оператором газотранспортної системи обов'язку компенсації небалансу, фактичне виконання даного зобов'язання, судовий спір між позивачем та відповідачем-1 щодо балансування, судовий спір з ТОВ "Бахмут-Енергія"; матеріально-правове регулювання - чинне законодавство в частині регулювання стягнення збитків.
Приймаючи оскаржувані рішення та постанову у цій справі, суди попередніх інстанцій виходив з того, що позивачем не доведено наявності в діях відповідачів складу цивільного (господарського) правопорушення, протиправної поведінки, не надано жодного доказу в підтвердження понесення позивачем саме 9 806 774,90грн збитків (відсутні докази сплати цих коштів), не доведено причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів і цими збитками, та не доведено наявності вини в діях відповідачів.
У справі № 905/748/18, на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги про зобов'язання підписати акт приймання передачі природного газу та стягнення заборгованості, три відсотки річних і фінансових санкцій, оскільки відповідач неналежним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання, що виразилось у відмові підписати акт приймання-передачі природного газу, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, на яку були здійснені вказані нарахування.
За результатами розгляду вказаної справи Верховний Суд у постанові від 04.07.2019 дійшов наступних висновків: "оскільки позивач не довів, що ним здійснювалася поставка відповідачу спірного природного газу у жовтні 2017 року за договором від 17.02.2017 № 13/688-17, як і не довів, що ним здійснювалася поставка відповідачу природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, також не довів, що відповідач порушував умови договору постачання природного газу №13/688-17 від 17.02.2017, тому висновки суду першої інстанції ґрунтуються на фактичних обставинах справи та наведених нормах права, що виключає підстави для задоволення позову в частині стягнення спірної суми коштів з відповідача на користь позивача". Тобто, правовим регулювання правовідносин у цій справі є законодавство відносин на ринку природного газу.
Предметом позову у справі № 923/351/18 була вимога AT "Укртрансгаз" до ПАТ "Херсонгаз" про стягнення заборгованості в сумі 191 939 631,07 грн за договором транспортування природного газу № 15120000746 від 17.12.2015. За результатами розгляду вказаної справи Верховним Судом ухвалено постанову від 05.03.2019, в якій суд встановив, що "позивачем порушено будь-які розумні строки для оформлення наданих послуг балансування за січень 2017 року; відсутність несанкціонованого відбору природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є позивач, споживачем ПАТ "Херсонська ТЕЦ" у січні 2017 року та, як наслідок, неправомірність віднесення на Оператора ГРМ, відповідача у справі, негативного небалансу за січень 2017 року в розмірі 14 534,848 тис. куб.м та відшкодування витрат з оплати наданих послуг балансування за вказаний місяць; що розмір небалансу, який виник у лютому, квітні 848,855 тис. куб. м та в листопаді 2017 року, є меншим ніж 5% від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, тому відповідно до пункту 9.2 Договору вартість послуг з балансування підлягає визначенню з урахуванням коефіцієнта компенсації на рівні 1; що матеріалами справи підтверджується те, що вартість послуг балансування, наданих позивачем у лютому, квітні та листопаді 2017 року, відповідач оплатив у період з 31.03.2017 по 27.03.2018 у повному об'ємі відповідно до їх фактичної вартості та відповідно до розрахункової формули, визначеної пунктом 9.2 Договору (з урахуванням коефіцієнта компенсації 1) у загальній сумі 44 031 782,18 грн.; відсутність у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем, та, як наслідок, правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, - суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог".
У справі № 922/1580/18 розглядалася позовна вимога AT "Укртрансгаз" до ПАТ "Харківгаз" про стягнення 222788546,96 грн заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу. Верховний Суд за результатами розгляду вказаної справи ухвалив постанову від 18.06.2019, в якій зазначив, що враховуючи "недоведеність позивачем підстав для здійснення у травні - червні 2017 року коригування вартості вже наданих послуг балансування газотранспортної системи за минулий період, а також понесення ним у зв'язку з цим реальних витрат, як того вимагає частина 2 статті 35 Закону України "Про ринок природного газу", касаційна інстанція погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недотримання АТ "Укртрансгаз" встановленого законодавством і умовами договору №15122000744 порядку врегулювання негативного місячного небалансу за січень, лютий, квітень, червень-грудень 2016 року та січень-грудень 2017 року, з огляду на що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на балансування у розмірах, заявлених позивачем, є необґрунтованими". Правовим регулювання правовідносин у цій справі є законодавство відносин на ринку природного газу.
У справі № 917/744/18 за позовом АТ "Укртрансгаз" до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" про стягнення 2 712 143,80 грн предметом доказування та, відповідно, меж дослідження були обставини щодо підстав виникнення заборгованості за надані послуги балансування. У вказаній справі (постанова від 21.08.2019) Верховний Суд дійшов висновку про недопустимість надання зворотної сили положенням Кодексу ГТС, які набрали чинності з 28.04.2017 та обумовлену цим відсутність правових підстав для здійснення коригування розміру небалансу замовника.
У наведеній в касаційній скарзі справі № 905/2248/18 розглядалася позовна вимога AT "Укртрансгаз" до ПАТ "Маріупольгаз" про зобов'язання повернути в натурі безпідставно набуте майно, а саме природний газ в обсязі 28 159,647 тис.куб.м; стягнення 344 996 225,64 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 28 159,647 тис.куб.м; стягнення 344 996 225,64 грн доходів, які були отримані відповідачем або які він міг отримати від майна, що є власністю позивача. За результатами розгляду вказаної справи Верховним Судом (постанова від 25.02.2020) було встановлено, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність умов, що є правовою підставою для застосування статей 1212, 1213, 1214 ЦК України, зокрема факту безпідставного набуття відповідачем спірного газу, наявності у відповідача такого газу в натурі станом на дату розгляду справи та відповідно отримання доходу від газу, що є власністю позивача, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути в натурі безпідставно набутий природний газ в обсязі 28159,647 тис.куб.м, стягнення вартості безпідставно набутого майна та доходів, які були отримані відповідачем або які він міг отримати від майна, що є власністю позивача.
У справі № 924/447/18 предметом позову є вимога AT "Укртрансгаз" до ПрАТ "Шепетівкагаз" про стягнення 87 700 126,35 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000722. Позивач зазначав, що у відповідача був несанкціонований відбір природного газу в обсягах, що вказані у довідках щодо обсягів небалансу за 2016 та 2017 роки.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2020 у вказаній справі, врахувавши умови договорів, укладені НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Шепетівка Енергоінвест", а також між позивачем і ТОВ "Шепетівка Енергоінвест", застосовуючи норми наведених законодавчих та підзаконних нормативних актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017" та від 04.10.2017 № 720-р "Про деякі питання опалювального сезону 2017/18", погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що в даному спорі спожиті у березні, листопаді та грудні 2017 року обсяги природного газу не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу.
Аналіз змісту наведених вище постанов, дає підстави для висновку щодо визначальної відмінності предмета, підстав позову та правового регулювання, обставин, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у справі, що розглядається (№ 910/13072/19) та у наведених вище постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, так само як і неподібність правовідносин у цій справі за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв.
Таким чином Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанції прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Наведені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування статей 15, 16, 22, 1190 ЦК України, частини 1 та 2 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.12.2015 № 1307-р "Про визначення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.10.2017 №720-р "Деякі питання опалювального сезону 2017/18 року"; по суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.
У справі, яка переглядається, місцевим та апеляційним господарськими судами надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86, 300 ГПК України.
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів переглянула справу в межах усіх доводів касаційної скарги, та з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, та не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
За таких обставин, зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Центральна газопостачальна компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/13072/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 240, пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд, -
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна газопостачальна компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/13072/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Ткаченко Н.Г.