Іменем України
02 червня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/357/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКОШ МІНЕРАЛ"
вул. Келецька, 39, приміщення 210, м. Вінниця, Вінницька область, 21037
електронна адреса: buhgalteriya_makosh@ukr.net
до відповідача: Фермерське господарство "ЛОСЬОВЕ"
село Лосівка, Семенівський район, Чернігівська область, 15400
про стягнення 290674,48 грн
За участю представників:
від позивача: Мартинюк Н.Р.- адвокат,
від відповідача: не прибув
У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.
Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКОШ МІНЕРАЛ" подано позов до Фермерського господарства "ЛОСЬОВЕ" про стягнення 290674,48 грн заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1643/2 від 14.04.2020 на загальну суму боргу у розмірі 290674,48 грн, з яких: 200000,00 грн - основний борг; 39286,00 грн - сума інфляційного збільшення; 33206,33 грн - сума пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; 8182,15 грн - сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 15.04.2020 по 01.04.2021; 10000,00 грн - штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Розгляд справи по суті призначено на 06.05.2021.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи по суті, шо підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень від 12.04.2021 №1400051425725; №1400051425059, але своїм процесуальним правом явки у судове засідання не скористалися, уповноважених представників у судове засідання не направили.
До початку судового засідання на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Суд у судовому засіданні 06.05.2021 задовольнив клопотання відповідача та постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 19.05.2021, про що повідомив сторін ухвалою від 06.05.2021.
Ухвалою суду від 14.05.2021 відмовлено позивачу в задоволенні заяви від 11.05.2021 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в зв'язку з відсутністю в суді технічної можливості проведення судового засідання 19.05.2021 о 11:00 в режимі відеоконференції (зали заброньовані).
Уповноважені представники сторін у судове засідання не прибули.
До початку судового засідання на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача.
Суд задовольнив клопотання позивача, оскільки відповідно до п.2 ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони.
Суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 02.06.2021, про що повідомив сторін ухвалою суду від 19.05.2021.
Ухвала від 31.05.2021 задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та ухвалено провести судове засідання, призначене на 02.06.2021, в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon" (https://easycon.com.ua/).
У судове засідання 02.06.2021 уповноважений представник відповідача не з'явився.
Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ст.169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
Ухвалою суду від 12.04.2021 відповідач був попереджений, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки, відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, своїм процесуальним правом участі у судових засіданнях не скористався, заяв та клопотань від нього не надходило, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 290674,48 грн, з яких: 200000,00 грн основного боргу; 39286,00 грн інфляційного збільшення; 33206,33 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання; 8182,15 грн відсотків за користування грошовими коштами за період з 15.04.2020 по 01.04.2021; 10000,00 грн штрафу в розмірі 5% від суми заборгованості, за неналежне виконання зобов'язання за договором поставки № 1643/2 від 14.04.2020.
До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин, виконання позивачем умов договору щодо поставки товару та відповідно неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати товару.
Як слідує із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКОШ МІНЕРАЛ" (Продавець) та Фермерським господарством "ЛОСЬОВЕ" (Покупець) було укладено Договір поставки №1643/2 від 14.04.2020 (надалі -Договір).
Згідно з п. 1.1. Договору в строки, визначені Додатками, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця хімічну продукцію (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар в асортименті і кількості згідно Додатків і видаткових накладних, які є невід'ємними частинами Договору.
Найменування Товару, його кількість, ціна за одиницю, визначені в додатках, рахунках та накладних, які є невід'ємною частиною Договору (п.1.2. Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору умовами поставки товару є: DАР-склад Покупця, або інша адреса, яку вкаже Покупець, якщо інше не визначено в специфікаціях до Договору. Умови поставки визначені у специфікації мають перевагу по даному пункту.
Згідно із п. 3.2 Договору право власності на Товар переходить до Покупця з моменту одержання ним Товару після підписання видаткової накладної.
Оплата Товару Покупцем здійснюється у безготівковій формі - 100% передоплата, або у терміни оплати вказані у специфікації до певної поставки, та за ціною вказаною в додатках до цього Договору, видаткових накладних та специфікаціях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Продавця (п. 4.1. Договору).
У п. 7.1., 7.2. Договору сторони передбачили, що за безпідставну відмову від прийняття або оплати переданого Товару, а також несвоєчасну або неповну оплату Товару, Покупець зобов'язується сплатити на користь Продавця штраф в розмірі 10% від суми заборгованості.
За прострочення здійснення розрахунку вартості Товару, якщо термін несплати або порушення строків оплати складає більше п'яти календарних днів, Покупець додатково сплачує на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.
Цей Договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представника сторін і діє до 31 грудня 2020 року включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором (п.9.3. Договору).
Сторонами підписано додатки №1-3 до Договору: Специфікацію №1 від 14.04.2020, Специфікацію №2 від 10.06.2020, Специфікацію №3 від 16.06.2020, в яких зазначено найменування, кількість, ціну, загальну вартість Товару, що постачається на виконання Договору, та терміни оплати.
Так, у Специфікації №1 від 14.04.2020 сторони визначили: Товар - добрива мінеральні гранульовані POLIFOSKA8 NРК 8-24-24(9), кількість - 46 т, загальна вартість товару -657800,00 грн; термін оплати - 10000,00 грн передоплата до 14.04.2020, решта в день отримання товару.
У Специфікації №2 від 10.06.2020 сторони визначили, що Товар: cульфат магнію моногідрат технічний Аrкор у кількості 5 т; добриво мінеральне кристалічне Makosh Orange - 5 кг у кількості 108 міш.; добриво мінеральне кристалічне МАХІВОR 21 - 20 кг у кількості 27 міш.; soluSOP 52 Сульфат калію водорозчинний, Sulphate of potash 52(+45), в мішках» по 25 кг у кількості 3,15 т; добриво рідке мінеральне ЕКОЛИСТ Моно Цинк 20 л у кількості 30 шт.; Сульфат амонію SIARCZAN AMONU AS21 STANDARD у кількості 105 т., загальна вартість товару по цій специфікації становить 1199944,93 грн; термін оплати: 10% - 26.06.2020; 30% - 10.09.2020; 60% - 05.10.2020.
У Специфікації №3 від 16.06.2020 сторони визначили, що Товар - добрива мінеральні Роlу-Feed POLIAR21-21-21+МЕ» у кількості 1,2 т, загальна вартість товару по цій специфікації становить 81600,00 грн; термін оплати: 10% - 26.06.2020; 30% - 10.09.2020; 60% - 05.10.2020.
На виконання умов Договору, позивач за період з 17.04.2020 по 16.06.2020 поставив відповідачеві Товар, зазначений у Специфікаціях, на загальну суму 1925044,93 грн.
Факт поставки позивачем Товару та прийняття його відповідачем підтверджується:
- видатковими накладними №1932 від 17.04.2020, №2200 від 05.05.2020, №2890 від 10.06.2020, №2918 від 11.06.2020, №2906 від 11.06.2020, №2910 від 11.06.2020, №3006 від 16.06.2020, №3013 від 16.06.2020.
- товарно-транспортними накладними №1932 від 17.04.2020, №2200 від 05.05.2020, №2890 від 10.06.2020, №2918 від 11.06.2020, №2906 від 11.06.2020, №2910 від 11.06.2020, №3006 від 16.06.2020, №3013 від 16.06.2020.
Заперечень щодо факту поставки позивачем Товару від відповідача не надходило. Доказів наявності розбіжностей щодо кількісних та якісних показників товару, відповідачем суду також не надано.
Враховуючи умови та строки оплати, визначені сторонами в Специфікаціях, за поставку Товару відповідач зобов'язаний був розрахуватись у наступні строки:
-до 14.04.2020 включно - 10000,00 грн;
-до 17.04.2020 включно - 304600,00 грн;
-до 05.05.2020 включно - 328900,00 грн;
-до 26.06.2020 включно - 128154,49 грн (119994,49 грн + 8160,00 грн);
-до 10.09.2020 включно - 384463,48 грн (359983,48 грн + 24480,00 грн);
-до 05.10.2020 включно - 768926,96 грн (719966,96 грн + 48960,00 грн).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 1725044,93 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за період з 14.04.2020 по 31.03.2021 та платіжними дорученнями: №87 від 14.04.2020 на суму 5000,00 грн; №94 від 22.04.2020 на суму 80000,00 грн; №95 від 22.04.2020 на суму 229600,00 грн; №159 від 07.05.2020 на суму 328900,00 грн; №195 від 23.06.2020 на суму 31544,93 грн; №25 від 04.08.2020 на суму 90000,00 грн; №93 від 13.10.2020 на суму 100000,00 грн; № 154 від 19.11.2020 на суму 360000,00 грн; №60 від 17.12.2020 на суму 200000,00 грн; №129 від 18.01.2021 на суму 100000,00 грн; № 137 від 21.01.2021 на суму 200000,00 грн.
Отже, станом на 09.03.2021 відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати поставленого позивачем товару належним чином не виконав, своєчасно та у повному розмірі за поставлений позивачем товар не розрахувався, заборгованість становить 200000,00 грн.
11.03.2021 позивачем було відправлено відповідачу претензію із вимогою протягом 3 банківських днів із дня отримання даної претензії сплатити 403971,48 заборгованості, що складається із суми боргу, суми пені, суми 3% річних, та суми штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості. Даний факт підтверджується копією накладної №2103602116213 від 11.03.2021 та описом вкладення у цінний лист на адресу ФГ «Лосьове» від 11.03.2021.
Претензія була залишена відповідачем без відповіді, сума заборгованості сплачена не була.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача основної заборгованості, пені, штрафу, річних та суми інфляційного збільшення.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зі змісту укладеного між сторонами договору поставки № 1643/2 від 14.04.2020 вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч.1,2 ст.538 Цивільного кодексу України).
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару, зазначеного у Специфікаціях, на загальну суму 1925044,93 грн за вищевказаним Договором, а тому відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов'язання розрахуватись за отриманий товар.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №910/14263/13.
Відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати поставленого позивачем товару не виконав, своєчасно та у повному розмірі за поставлений позивачем товар не розрахувався. Заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар становить 200000,00 грн.
Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної повної оплати за поставлений за Договором поставки № 1643/2 від 14.04.2020 товар, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
З огляду на наведені обставини та представлені докази, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 200000,00 грн суми основного боргу.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов'язані із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України і не передбачається обов'язковості зазначення такого положення в договорі.
На підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та пред'явлення до стягнення з відповідача 8182,15 грн річних за період з 15.04.2020 по 01.04.2021 та 39286,00 грн інфляційних збитків за період з жовтня 2020 року по лютий 2021 року.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем сплати поставленого товару, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 8182,15 грн річних за період з 15.04.2020 по 01.04.2021 та 39286,00 грн інфляційних збитків за період з жовтня 2020 року по лютий 2021 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Крім того, за порушення умов договору поставки №1643/2 від 14.04.2020, позивач просить суд стягнути з відповідача 33206,33 грн пені за період з 15.04.2020 по 01.04.2021 та 10000,00 грн штрафу.
Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вже зазначалось вище, сторони у п. 7.2. Договору поставки № 1643/2 від 14.04.2020 передбачили, що за прострочення здійснення розрахунку вартості товару, якщо термін несплати або порушення строків оплати складає більше п'яти календарних днів, Покупець додатково сплачує на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 1643/2 від 14.04.2020, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 33206,33 грн пені за період з 15.04.2020 по 01.04.2021, обґрунтована та підлягає задоволенню.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
У інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
У п. 7.1. Договору поставки № 1643/2 від 14.04.2020 сторони визначили, що за несвоєчасну або неповну оплату товару, Покупець зобов'язується сплатити на користь Продавця штраф в розмірі 10% від суми заборгованості.
У позовній заяві позивач нараховує суму штрафу в розмірі 5% від суми заборгованості (200000,00 грн х 5% = 10000,00 грн), що є меншим ніж передбачено Договором поставки № 1643/2 від 14.04.2020.
Перевіривши наданий позивачем у позовній заяві розрахунок штрафу, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки за договором поставки № 1643/2 від 14.04.2020, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн штрафу, обґрунтована та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати товару по договору поставки № 1643/2 від 14.04.2020, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної та повної оплати товару, є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки, спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір", з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 4360,12 грн.
Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКОШ МІНЕРАЛ" (вул. Келецька, буд. 39, приміщення 210, м. Вінниця, Вінницька область, 21037; код ЄДРПОУ 41157153) до Фермерського господарства "ЛОСЬОВЕ" (с.Лосівка, Семенівський район, Чернігівська область, 15400, код ЄДРПОУ 40627689) про стягнення 290674,48 грн заборгованості задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фермерського господарства "ЛОСЬОВЕ" (с.Лосівка, Семенівський район, Чернігівська область, 15400, код ЄДРПОУ 40627689) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКОШ МІНЕРАЛ" (вул. Келецька, буд. 39, приміщення 210, м. Вінниця, Вінницька область, 21037; код ЄДРПОУ 41157153) 200000,00 грн основного боргу; 39286,00 грн інфляційних збитків; 33206,33 грн пені; 8182,15 грн відсотків річних; 10000,00 грн штрафу та 4360,12 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено 03.06.2021.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор