вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"24" травня 2021 р. Cправа № 902/1084/19
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Могилів - Подільський машинобудівний завод" (вул. Вокзальна, 4/67, м. Могилів - Подільський, Вінницька обл., 24000)
до: ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S. (ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S.) (HAYDAR CAVUS MAHALLESI INONU CADDESI NO:63, BANDIRMA, BALIKESIR,TURKEY; Бандирма, Баликесір, Турецька Республіка)
про стягнення 87334, 24 долара США, -
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Гнатик Є.Б.
За участю представників:
позивача: Гнатюк М.М.
відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство "Могилів - Подільський машинобудівний завод" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S. (ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S.) про стягнення 87 334,24 долара США.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1084/19) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 23.06.2020 р. підготовче засідання у справі відкладено на 24.11.2020 року та зупинено провадження у справі № 902/1084/19. Вказаною ухвалою також зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій забезпечити направлення до Центрального Органу Республіки Туреччина - Міністерства юстиції Республіки Туреччина ряд документів.
Ухвалою суду від 24.11.2021 р. закрито підготовче провадження у справі та призначити судовий розгляд справи по суті на 24.05.2021 р. та зупинено провадження у справі № 902/1084/19. Вказаною ухвалою також зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Вінницькій забезпечити направлення до Центрального Органу Республіки Туреччина - Міністерства юстиції Республіки Туреччина ряд документів.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 230 ГПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.
Враховуючи настання дати розгляду справи, суд дійшов висновку про поновлення провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 24.05.2021 р. провадження у справі № 902/1084/19 поновлено.
На визначену дату судом з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, при цьому суд зазначає, що враховуючи, що відповідач є нерезидентом та не має свого представництва на території України, Господарський суд Вінницької області, з метою здійснення належного повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи, на виконання ухвали суду від 26.11.2020 року, у встановленому законом порядку, через Міністерство юстиції України, звернувся із судовим дорученням про надання правової допомоги до Міністерства юстиції Турецької республіки про вручення ухвал суду , зокрема ухвали суду від 26.11.2020 р. відповідачу.
Станом на 24.05.2021 р. (дати судового засідання) докази виконання судового доручення щодо вручення ухвали суду від 26.11.2020 р. через Міністерство юстиції Турецької республіки до суду не надходили.
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення копії судового рішення за юридичною адресою відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Заяв про зміну юридичної адреси чи свого місцезнаходження, під час розгляду справи від відповідача, відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, не надходило.
Інформація стосовно слухання судом справ є публічною і розміщується на офіційному сайті Господарського суду Вінницької області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) з ухвалою від 05.05.2020 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 902/918/19 для судового розгляду по суті.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (ч.2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до приписів ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати суду пояснення, наводити свої доводи, які виникають під час судового розгляду; учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 р. № 2052-III встановлено, що, якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 Конвенції, суддя незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів. Відповідно до частини 2 статті 15 зазначеної Конвенції кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, в разі коли виконані всі нижчеперелічені умови:
a) документ передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,
b) з дати направлення документа сплинув строк, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,
c) не отримано будь-якого підтвердження незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Судом було вжито всіх заходів щодо належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, але відповідач своїм процесуальним правом участі в судових засіданнях не скористався, повноважного представника не направив, відзиву на позовну заяву суду не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, який підтримав позовні вимоги, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд встановив наступне.
Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави заявлених позовних вимог посилається
Між Приватного акціонерного товариства "Могилів - Подільський машинобудівний завод" (далі - Завод) і ARAZ GROUP TARIM SANAYI IQ VE DI§ TICARET A, Турецька республіка (далі - Компанія) 14.12.2018 у м. Києві укладено контракт (зовнішньоекономічний договір) №18/12 (далі - Контракт), відповідно до розділу 1 якого Компанія взяла на себе зобов'язання продати, а Завод купити обладнання для мукомельного комбінату (виробництво борошна) на умовах DDU - м. Могилів-Подільський, Україна.
Згідно з пунктом 5.1 Контракту Компанія зобов'язувалася поставити обладнання окремими партіями протягом 6 місяців (180 календарних днів) з моменту оплати першого етапу авансу, вказаного в пункті 3.1.1. Контракту.
Пунктом 3.1.1 Контракту передбачено обов'язок Заводу сплатити перший етап авансу (авансового платежу) в розмірі 50 000, 00 доларів в термін з 17.12.2018 р. до 30.12.2018 р.
На виконання умов Контракту Завод здійснив проплату 27.12.2018 р. на суму 50 000 доларів США Крім того, Завод здійснив додаткові оплати обладнання, а саме: 30.01.2019 - 10 000 доларів США; 20.02.2019 р. - 15 000 доларів США; 25.02.2019 - 5 000 доларів США; 28.02.2019 - 5 000 доларів США.
Загальна сума попередньої оплати за Контрактом складає 85 000 доларів США.
Позивач вказує, що незважаючи на отримання від Заводу частини авансового платежу (попередньої оплати), Компанія передбачене Контрактом обладнання або його частину не поставила та жодних дій з цією метою не здійснила. При цьому попри неодноразові звернення генерального директора Заводу, суму попередньої оплати Компанія до цього часу не повернула, що суттєво порушує права та законні інтереси Заводу.
Крім того, зазначений Контракт укладено незаконно, а тому він підлягає визнанню недійсним. Контракт у тій формі, яка підписана сторонами, не відповідає їх внутрішній волі, оскільки кожна зі сторін керувалася власним розумінням змісту правочину, яке відрізняється від розуміння іншої сторони. Підписання генеральним директором Заводу без отримання попереднього погодження наглядової ради Контракту на суму, яка більш ніж у 3 рази перевищує активи Заводу за останньою річною фінансовою звітністю та за яким Завод не отримав товару, суттєво порушує майнові інтереси Заводу.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 365 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Закон України "Про міжнародне приватне право" (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
У відповідно до ст. 43 розділу VI "Колізійні норми щодо договірних зобов'язань" Закону "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Згідно з пунктом 14.1 Контракту за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, передбачених цим Контрактом, сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України, правовими нормами держав, на території яких здійснюється виконання контракту при відвантаженні, транспортуванні та доставці товару.
Тобто у правовідносинах між сторонами відповідальність регулюється правом України. Крім того, місцем укладення та виконання Контракту є Україна (м. Київ, м. Могилів-Подільський).
Отже, зазначений спір підлягає розгляду Господарським судом Вінницької області, а до правовідносин між сторонами у даній справі, повинно бути застосоване законодавство України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу положень ст. 4 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 2 ст. 203 ЦК встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України, органи чи інші особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
В даному випадку за частинами першою та другою статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства» в редакції, чинній на час підписання Контракту, виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.
Відповідно до пункту 10.3.4 чинного на час підписання Контракту статуту Заводу, затвердженого річними загальними зборами акціонерів Заводу (протокол від 20.04.2017 р.), наглядова рада Заводу уповноважує голову наглядової ради підписувати попереднє письмове погодження на укладання генеральним директором Заводу угод на суму, що перевищують 50 000 гривень кожна.
Зазначені положення кореспондуються з пунктом 10.4.5 статуту Заводу, згідно з яким генеральний директор за попереднім письмовим погодженням з наглядовою радою від імені Заводу укладає договори та інші угоди (контракти), зокрема угоди купівлі-продажу, підряду, страхування майна, перевезень, зберігання, доручення, комісії, оренди тощо на суму, що перевищують 50 000,00 тисяч гривень.
З врахуванням встановленого генеральний директор Заводу мав право на укладання Контракту (як і будь-якого іншого договору, сума за яким перевищує 50 000,00 тисяч гривень) виключно за наявності попередньої згоди наглядової ради Заводу.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що наглядовою радою було прийнято рішення на укладення та схвалення Контракту, про надання повноважень голові наглядової ради на погодження Контракту . Крім того матеріали справи не містять доказів, що голова наглядової ради Заводу погоджував укладення спірного Контракту..
Таким чином суд дійшов висновку, що генеральний директор Григоренко А.М., підписуючи Контракт, діяв з перевищенням наданих йому повноважень.
Ураховуючи, що перерахування коштів Заводу на користь Компанії відбувалося на підставі платіжних доручень, підписаних генеральним директором без погодження з наглядовою радою, такі дії не можуть свідчити про схвалення Контракту Заводом.
З огляду на викладене, в його сукупності, суд прийшов до висновку, що оспорюваний Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки: під час його укладення було порушено вимоги ч. 3 ст. 238 ЦК України; відсутнє погодження наглядової ради на укладення Договору.
За таких обставин, позов в частині визнання недійсним контракту № 18/12 укладеного 14.12.2018 р. між Приватним акціонерним товариством "Могилів-Подільський машинобудівний завод" та ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S. (ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S.) підлягає задоволенню у повному обсязі.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 87 334,24 долара США суд дійшов висновку про задоволення позову в даній частині з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Аналогічні наслідки передбачено статтею 1212 Цивільного кодексу України, за якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином та повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Водночас суд зазначає, що ч. 2 ст. 693 Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Так, судом встановлено, що позивачем на виконання умов контракту № 18/12 від 14.12.2018 р. було перераховано відповідачу 85 000,00 доларів США, а саме 50 000,00 доларів США, 30.01.2019 р. - 10 000 доларів США; 20.02.2019 р. - 15 000 доларів США; 25.02.2019 - 5 000 доларів США; 28.02.2019 - 5 000 доларів США, що підтверджується виписками банку по особовому рахунку.
Згідно ч.1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Стаття 627 ЦК України визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно положень ч. 2. ст. 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до п. 2.1. Контракту № 18/12 від 14.12.2018 р. між сторонами погоджено, що ціна обладнання встановлюється на умовах DDU, і включає в себе здачу комплексу "під ключ". Ціна контракту складає 4 5500 000 доларів США. Ціна обладнання складає 4 550 000 доларів США. Тобто валютою контракту є долари США.
У відповідності до приписів ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно вимог ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України).
Згідно норм ст.611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом.
З врахуванням викладеного вимога позивача про стягнення з відповідача 85 000,00 доларів США є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 334,24 доларів США, за прострочення виконання зобов'язання щодо поставки обладнання за контрактом.
Відповідно до ч.2. ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.».
У пункті 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження 14-68цс18) міститься висновок про те, що «за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті. Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що діюче законодавство встановлює можливість виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов'язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.
Відтак, на підставі наведеного, позивачем за прострочення виконання зобов"язання правомірно нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 2 334,24 доларів США, відповідно до поданого розрахунку (в матеріалах справи).
Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань по Контракту підтверджена матеріалами справи та становить 85 000,00 доларів США основного боргу, 2 334,24 доларів США 3% річних. Доказів зворотного суду не надано.
Обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Згідно зі статтею 2 ГПК України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.
В свою чергу підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
При цьому суд враховує, що право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі ст. ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, заявлений позов з визначених у ньому підстав підлягає задоволенню судом.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним контракт № 18/12 укладений 14.12.2018 р. між Приватним акціонерним товариством "Могилів-Подільський машинобудівний завод" та ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S. (ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S.).
3. Стягнути з ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S. (ARAZ GROUP TARIM SANAYI IC VE DIS TICARET A.S.) (HAYDAR CAVUS MAHALLESI INONU CADDESI NO:63, BANDIRMA, BALIKESIR,TURKEY; Бандирма, Баликесір, Турецька Республіка) на користь Приватного акціонерного товариства "Могилів - Подільський машинобудівний завод" (вул. Вокзальна, 4/67, м. Могилів - Подільський, Вінницька обл., 24000, ідентифікаційний код 14313398) 85 000,00 доларів США основного боргу, 2 334,24 доларів США 3% річних та 30 672,00 грн витрат зі сплати судвого збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7.Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 03 червня 2021 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Вокзальна, 4/67, м. Могилів - Подільський, Вінницька обл., 24000)
3 - відповідачу (HAYDAR CAVUS MAHALLESI INONU CADDESI NO:63, BANDIRMA, BALIKESIR,TURKEY; Бандирма, Баликесір, Турецька Республіка)