проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"01" червня 2021 р. Справа № 905/167/21
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості (вх. №1231 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 16.03.2021 ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Фурсовою С.М. у справі № 905/167/21
за позовом Маріупольського міського центру зайнятості, м. Маріуполь
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , м. Маріуполь
до Комунального закладу «Міський спортивний центр «Азовець», м. Маріуполь
про стягнення суми отриманої допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 у розмірі 65832,98 грн
У січні 2021 року, позивач, Маріупольський міській центр зайнятості, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Комунального закладу «Міський спортивний центр «Азовець» суму отриманої допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у зв'язку із поновленням його на роботі за рішенням суду у розмірі 65832,98 грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.03.2021 у задоволенні позову Маріупольського міського центру зайнятості до Комунального закладу «Міський спортивний комплекс «Азовець» про стягнення суми отриманої допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 у розмірі 65 832,98 гривень - відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції, надаючи заявленій позивачем сумі стягнення статусу збитків, зазначив, що відсутні необхідні елементи складу цивільного правопорушення, необхідні для притягнення відповідача до такої відповідальності, як відшкодування майнової шкоди, та встановив відсутність обов'язку відповідача відшкодувати Маріупольському міському центру зайнятості вартість послуг, наданих безробітному, з огляду на те, що ОСОБА_1 став на облік, як безробітний, та отримував страхові виплати, у зв'язку зі звільненням з Комунального комплексного позашкільного навчального закладу «Маріупольський міський Палац естетичного виховання».
Позивач з рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 16.03.2021 у справі №905/167/21 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. Також позивач вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та зроблені при неправильній оцінці наданих доказів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2021 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 відкрито апеляційне провадження; призначено справу до розгляду на 01.06.2021 о 10:00 год, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України.
11.05.2021 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №5300).
01.06.2021 представники сторін у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд по сповістили.
Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи що явка сторін обов'язковою судом не визнавалась та враховуючи належне повідомлення учасників даної справи, а також достатність матеріалів справи для об'єктивного, повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без участі представників сторін та третьої особи.
Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у відповідності до статті 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Відповідно до наказу КП “Міський спортивний комплекс “Азовець” №124-к від 18.12.2019 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ” звільнено ОСОБА_1 , начальника стадіону Комунального закладу “Міський спортивний комплекс “Азовець” 18.12.2019 згідно п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня 09.12.2019.
09.01.2020 ОСОБА_1 прийнято на посаду робітника з обслуговування й ремонту будівлі до Комунального комплексного позашкільного навчального закладу “Маріупольський міський Палац естетичного виховання”, про що свідчить відмітка у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
22.01.2020 ОСОБА_1 звільнено з Комунального комплексного позашкільного навчального закладу “Маріупольський міський Палац естетичного виховання” за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.
06.02.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Маріупольського міського центру зайнятості про надання (поновлення) статусу безробітного.
Згідно витягу із наказів при прийнятті рішення про особу - ОСОБА_1 (а.с. 24 т.1):
06.02.2020 ОСОБА_1 зареєстрований у Маріупольському міському центрі зайнятості згідно персональної картки № НОМЕР_2 та отримав статус безробітного на підставі ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення";
13.02.2021 призначено ОСОБА_1 допомогу по безробіттю як застрахованій особі залежно від страхового стажу відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 22, ч.1 ст. 23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” з 13.02.2020 по 06.02.2021, 10% - 90 к.д., 80% - 90 к.д., 70% - 180 к.д., та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 13.02.2020.
18.11.2020 ОСОБА_1 скорочено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку зі звільненням безробітного з останнього місця роботи за угодою сторін відповідно до п.п.1 п.5 ст. 31 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” на строк 90 календарних днів з 09.11.2020 по 06.02.2021.
27.11.2020 ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю, у зв'язу із припиненням реєстрації безробітного.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13.08.2020 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального закладу “Міський спортивний комплекс “Азовець” про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного суду від 26.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13.08.2020 в частині відмови у скасуванні наказу № 124-к, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування наказу № 124-к, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено; наказ № 124-к від 18.12.2019 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника стадіону Комунального закладу “Міський спортивний комплекс “Азовець” з 18.12.2019; стягнуто з Комунального закладу “Міський спортивний комплекс “Азовець” на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 95049,60 грн без урахування податків і обов'язкових платежів; в решті рішення суду залишено без змін.
27.11.2020 відповідно до наказу Комунального закладу “Міський спортивний комплекс “Азовець” №100-к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника стадіону з 18.12.2019 на підставі рішення Донецького апеляційного господарського суду від 26.11.2020 №263/114/20.
За час перебування у статусі безробітного ОСОБА_1 виплачено допомоги по безробіттю у розмірі 65832,98 грн, що підтверджується довідкою Маріупольського міського центру зайнятості від 30.11.2020 за №1134 (а.с. 13 т.1).
За висновками акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 30.11.2020 №1024, посадові особи позивача вирішили у зв'язку із поновленням на роботі в КЗ «МСК «Азовець», відповідно до частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» утримати із роботодавця суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітного.
30.11.2020 позивачем направлено відповідачу лист №10/7280/06-16/20 від 30.11.2020, в якому центр зайнятості просив відшкодувати допомогу по безробіттю у розмірі 65832,98 гривень, виплачену ОСОБА_1 , у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду, на підставі ст. 35 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
У відповідь Комунальний заклад “Міський спортивний комплекс “Азовець” направив позивачу лист №306 від 11.12.2020 “щодо виконання наказу Маріупольського міського центру зайнятості від 12.11.2020 №НТ201130”, в якому зазначив про відсутність підстав для відшкодування допомоги по безробіттю, оскільки така допомога була призначена не з вини відповідача, а внаслідок звільнення застрахованої особи з Комунального комплексного позашкільного навчального закладу “Маріупольський міський Палац естетичного виховання” за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з Комунального закладу “Міський спортивний комплекс “Азовець” суми отриманої допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 у зв'язку з його поновленням на роботі за рішенням суду у розмірі 65832,98 гривень в примусовому порядку.
Як зазначалось, 16.03.2021 Господарським судом Донецької області прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 8, абз. 6 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.
Положенням про Державну службу зайнятості України, затвердженого наказом Міністерства розвитку, економіки та сільського господарства України від 16.12.2020 №2663 визначено, що Державна служба зайнятості є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Служба складається з Державного центру зайнятості, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості, міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості, у разі їх створення, Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, закладів професійної (професійно-технічної) освіти державної служби зайнятості, інших закладів освіти державної служби зайнятості, а також підприємств, установ, організацій, утворених Службою. Державний центр зайнятості, регіональні та базові центри зайнятості є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, кутові штампи та печатки із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та кодом за ЄДРПОУ, інші печатки та штампи (за наявності).
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Пунктом 8 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
За статтею 6 Закону право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.
Згідно з абзацу 1 ч. 1 ст. 7 Закону видами забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб від 6 до 10 років - 60 відсотків.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Частиною 1 ст. 34 Закону передбачено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
У відповідності до ч. 4 ст. 35 Закону із роботодавця утримується, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Матеріалами справи підтверджено, що постановою Донецького апеляційного суду від 26.11.2020 у справі № 263/114/20 позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування наказу № 124-к, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено; наказ № 124-к від 18.12.2019 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника стадіону Комунального закладу “Міський спортивний комплекс “Азовець” з 18.12.2019; стягнуто з Комунального закладу “Міський спортивний комплекс “Азовець” на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 95049,60 грн без урахування податків і обов'язкових платежів; в решті рішення суду залишено без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" також визначено, що роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Аналізуючи наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що обов'язок роботодавця відшкодувати Центру зайнятості вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у тому випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Матеріалами справи, а саме персональною карткою № НОМЕР_2 створеною позивачем стосовно ОСОБА_1 , у розділі 3 «Інформація про останній вид зайнятості» підтверджено, що ОСОБА_1 перебував на обліку як безробітний з 06.02.2020 на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, останнє місце роботи - “Міський Палац естетичного виховання”, дата звільнення 22.01.2020.
Тобто підставою стати на облік як безробітний та отримувати страхові виплати стало звільнення ОСОБА_1 саме з КЗ «Міський Палац естетичного виховання», а тому, саме він (КЗ «Міський Палац естетичного виховання») є роботодавцем по відношенню до ОСОБА_1 , у розумінні ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Крім того, необхідно зауважити, що відповідно до ч.2 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України15.06.2015 № 613, якщо страховий стаж протягом 12 місяців, які передують реєстрації особи як безробітної, менший шести місяців або особа була звільнена з останнього місця роботи на підставах, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 частини першої статті 40, статтями 41 (крім пункту 5) і 45 Кодексу законів про працю України, та в разі, якщо ця робота була її останнім видом зайнятості, допомога по безробіттю призначається в мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до постанови Правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 31.01.2020 №211, з 01 березня 2020 року мінімальний розмір допомоги по безробіттю установлено: 1) для осіб, зазначених у частині другій статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", у розмірі 650 гривень.
Постановою Правління фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття №217 від 08.04.2020 на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та протягом 30 календарних днів після його закінчення, установлено мінімальний розмір допомоги по безробіттю для осіб, зазначених у частині другій статті 22 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, у розмірі 1 000 гривень.
Отже, для осіб, зазначених у частині другій статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" у 2020 році було встановлено розмір допомоги - 650 гривень, а на період дії карантину - 1 000 гривень.
Тому, у випадку якщо б ОСОБА_1 став на облік з підстав звільнення його на підставі п.4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, йому б виплачувалась допомога по безробіттю у наведеному розмірі.
Пунктом 2 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності передбачено, що якщо страховий стаж протягом 12 місяців, що передують реєстрації особи як безробітної, становить шість або більше місяців, допомога по безробіттю визначається у відсотках до її середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266, залежно від страхового стажу: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 нараховано суму допомоги по безробіттю на підставі пункту 2 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, у розмірах від 1693,83 гривень до 8408,00 гривень на місяць, що підтверджує факт призначення застрахованій особі допомоги по безробіттю у зв'язку зі звільненням з Комунального комплексного позашкільного навчального закладу “Маріупольський міський Палац естетичного виховання” за угодою сторін на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Отже, колегія суддів вважає цілком правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність обов'язку у Комунального закладу «Міський спортивний центр «Азовець» відшкодувати Центру зайнятості вартість послуг, наданих безробітному ( ОСОБА_1 ), з огляду на те, що ОСОБА_1 став на облік як безробітний та отримував страхові виплати у зв'язку зі звільненням його саме з Комунального комплексного позашкільного навчального закладу “Маріупольський міський Палац естетичного виховання”.
До того ж, колегією суддів відхиляються доводи позивача щодо подвійної компенсації ОСОБА_1 грошових сум за час безробіття (компенсація за час вимушеного прогулу та допомога про безробіттю), оскільки згідно висновків Верховного Суду у постанові від 22.03.2018 у справі №914/913/17, вартість соціальної допомоги по безробіттю, підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку, встановленому ст. 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а виплати, здійснені на підставі рішення суду в порядку ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю, є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто є різними видами юридичної відповідальності відповідача перед позивачем та перед безробітнім, що не суперечить приписам ст.61 Конституції України.
Отже, встановлені у даній справі обставини не призвели до скасування рішення Господарського суду Донецької області від 16.03.2021, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 74 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, тому відсутні підстави для його скасування. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 16.03.2021 у справі № 905/167/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.06.2021
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Шевель