вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" травня 2021 р. Справа№ 910/19325/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Попікової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 31.05.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Українські фонди"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021, повний текст складено 10.03.2021
у справі №910/19325/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління
активами та адміністрування пенсійних фондів "Українські фонди"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арс-Капітал"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Союз Фінанс"
про визнання договору припиненим,
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Українські фонди» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арс-Капітал» (надалі - відповідач - 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Союз Фінанс» (надалі - відповідач-2) про визнання договору іпотеки від 03.11.2016 припиненим з 05.03.2017.
Позов мотивовано тим, що шляхом внесення змін до договору позики № 3/11 від 03.11.2016 похідні зобов'язання за договором іпотеки від 03.11.2016 були припинені.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №910/19325/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, з підстав необґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Українські фонди" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.01.2021 у справі №910/19325/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Скаржник вказує на порушення судом першої інстанції положень ч. 2 ст. 653 ЦК України, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку», п. 5.2 розділу 5 договору позики від 03.11.2016 №3/11-1.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19325/20 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/19325/20.
24.03.2021 судом апеляційної інстанції скеровано до суду першої інстанції запит про направлення матеріалів справи та копію ухвали суду від 24.03.2021.
05.04.2021 матеріали справи №910/19325/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Українські фонди" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №910/19325/20. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 31.05.2021 о 15:20 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 30.04.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 30.04.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відповідач-2 не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Явка представників сторін.
В судове засідання від 31.05.2021 з'явився представник позивача та відповідача-1.
Відповідач-2 в судове засідання від 19.05.2021 не з'явився. Про час та місце судового засідання належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення. Щодо відповідача-2 поштове повідомлення було повернуто на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
З приводу зазначеного, судом у відповідності до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" за запитом за кодом
39507238 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідач зареєстрований за адресою: Україна, 65104, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА КОРОЛЬОВА, будинок 56А/1.
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Суд зазначає, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. При цьому, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач-2 вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи.
Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 31.05.2021 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.
Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов'язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.
Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Відповідачі 03.11.2016 уклали договір № 3/11-1, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арс-Капітал» зобов'язалось надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Союз Фінанс» у позику грошові кошти, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Союз Фінанс» - повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно пункту 1.2 договору № 3/11-1 від 03.11.2016 позика є безпроцентною та надається у розмірі 2 400 000,00 грн на строк до 28.04.2017.
Позивач та відповідач-1 03.11.2016 уклали договір іпотеки, за яким позивач передав відповідачу-1 в іпотеку нежитлове приміщення загальною площею 117,2 кв.м., що знаходиться за адресою місто Одеса, вулиця Академіка Корольова, будинок 56-А/2, у якості забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Союз Фінанс» за договором позики № 3/11-1 від 03.11.2016.
Пунктом 1.3 договору іпотеки від 03.11.2016 встановлено, що зобов'язання, забезпечене іпотекою, полягає у поверненні відповідачем-2 позики у розмірі 2 400 000, 00 грн.
Відповідачі 05.03.2017 уклали договір про внесення змін до договору позики № 3/11-1 від 03.11.2016, за яким пункти 1-3 договору позики № 3/11-1 від 03.11.2016 змінені.
Відповідно до пункту 1.2 договору № 3/11-1 від 03.11.2016 (у редакції договору про внесення змін від 05.03.2017) позика надається у розмірі 2 000 000, 00 грн на строк до 28.04.2017, процентна ставка становить 24 % річних.
Позивач стверджує, що уклавши договір про внесення змін від 05.03.2017 відповідачі змінили первісне зобов'язання за договором позики № 3/11-1 від 03.11.2016 новим зобов'язанням, що призвело до припинення забезпеченого іпотекою зобов'язання на підставі частини другої статті 604 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене, позивач просить суд визнати припиненим з 05.03.2017 договір іпотеки від 03.11.2016.
Відповідач-1 заперчеуючи, вказав, що до позивача не пред'являлась вимога у розмірі, що перевищує забезпечене іпотекою зобов'язання.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно частини другої статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Отже, особливим видом припинення зобов'язання за домовленістю сторін є новація. Новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж самими сторонами. Юридичною підставою для зобов'язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов'язання та про виникнення нового, яке за своїм змістом відрізняється від попереднього.
Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов'язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення тими ж сторонами нового зобов'язання, що і є підставою для припинення попереднього зобов'язання.
Зважаючи на положення чинного законодавства, суд зазначає, що укладений відповідачами договір про внесення змін від 05.03.2017 не є новацією зобов'язання в цілому у розумінні статті 604 Цивільного кодексу України, позаяк є зміною частини умов діючого зобов'язання за договором № 3/11-1 від 03.11.2016, а саме: розміру позики та встановлення процентної ставки.
Крім того, судом першої інстанції правомірно відзначено, що згідно приписів частини першої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін не припиняються, а змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
На підставі викладеного, судом цілком обґрунтовано відхилено аргументи позивача про те, що договір позики № 3/11-1 від 03.11.2016 припинений шляхом укладення договору про внесення змін від 05.03.2017.
Частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі:
- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
- визнання іпотечного договору недійсним;
- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
- з інших підстав, передбачених цим Законом.
Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Отже, враховуючи ту обставину, що шляхом укладення договору про внесення змін від 05.03.2017 договір позики №3/11-1 від 03.11.2016 припинений не був, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про припинення договору іпотеки від 03.11.2016 внаслідок припинення основного зобов'язання є необґрунтованими.
У зв'язку із викладеним, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволені позову.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як підставу скасування судового рішення у даній справі, посилання скаржника на неправильне застосування судом положень ч. 2 ст. 653 ЦК України, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку», п. 5.2 розділу 5 договору позики від 03.11.2016 №3/11-1, як необґрунтовані.
До того ж суд зазначає, пунктом 5.2 договору позики, визначено, що строк дії договору складає термін з моменту його укладення до повного виконання сторонами своїх обов'язків за договором. Припинення договору здійснюється шляхом повного виконання сторонами своїх обов'язків за договором, шляхом зміни або розірвання договору.
З аналізу означеного пункту договору вбачається врегулювання сторонами строку дії договору, а також спосіб припинення дії договору яким є зміна або розірвання, у випадку повного виконання сторонами зобов'язань.
Отже, позивач на власний розсуд тлумачить п.5.2 договору позики, вказуючи на те, що договір іпотеки було припинено внаслідок укладення відповідачами договору про внесення змін від 05.03.2017, яким змінено частину умов діючого зобов'язання за договором № 3/11-1 від 03.11.2016, а саме: розмір позики та встановлення процентної ставки. Оскільки у п.5.2 мова йде про припинення договору шляхом зміни, як способу оформлення сторонами факту повного виконання зобов'язань з повернення позики, чого між сторонами не відбулось, а не припинення дії договору через зміну умов діючого зобов'язання.
Також договір іпотеки не може бути припиненим відповідно до ч. 2 статті 653 ЦК України, яка визначає, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У даному випадку розірвання договору позики між відповідачами не мало місця.
З огляду на юридичний аналіз спірних правовідносин, здійснений апеляційним судом, інших належних доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №910/19325/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 03.06.2021.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
О.В. Попікова