вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" травня 2021 р. Справа№ 925/113/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Попікової О.В.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Чміль В.В.,
відповідача: не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу
Фермерського господарства "Долина"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 (повний текст складений 30.11.2020)
у справі № 925/113/20 (суддя Кучеренко О.І.)
за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"
до Фермерського господарства "Долина"
про стягнення 676.227,62 грн,
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 позов задоволено повністю: стягнуто з Фермерського господарства "Долина" на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" 416.532,29 грн заборгованості, 135.089,75 грн пені, 93.012,69 грн інфляційних втрат, 31.592,92 грн 3% річних та 10.143,41 грн судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення відповідачем оплати лізингових платежів.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, ФГ "Долина" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2021 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.В., судді Владимиренко С.В., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 апеляційну скаргу ФГ "Долина" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 у справі № 925/113/20 залишено без руху; роз'яснено ФГ "Долина" право подати заяву для поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав та доказів на їх підтвердження протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
Від ДПАТ "НАК "Украгролізинг" надійшло заперечення проти відкриття апеляційного провадження, у якому позивач просить відмовити ФГ "Долина" у задоволенні клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження та не відкривати апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Долина".
Від ФГ "Долина" надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, у якій скаржник просить поновити строк для подання апеляційної скарги та прийняти її до апеляційного провадження. В обґрунтування поданого клопотання ФГ "Долина" вказує, що повний текст рішення ним було отримано 11.12.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 поновлено Фермерському господарству "Долина" пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Долина" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 у справі №925/113/20, зупинено виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 у справі №925/113/20, розгляд справи призначено на 01.03.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 розгляд справи відкладений на 29.03.2021.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В. (у зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. на лікарняному).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 прийнято апеляційну скаргу Фермерського господарства "Долина" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 у справі № 925/113/20 до провадження у визначеному складі суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 відкладено судове засідання на 26.04.2021.
До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку свого представника Кострюкова Д.В у судове засідання з огляду на захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19.
Представники відповідача у судове засідання 26.04.2021 не з'явились.
До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку свого представника у судове засідання.
Клопотання мотивоване тим, що договір про надання правової допомоги з Кострюковим Д.В. відповідач розірвав і наразі немає змоги надіслати у судове засідання іншого представника, оскільки директор відповідача Воскобійник В.П. знаходиться на лікарняному із зв'язку із захворюванням на гостру респіраторну хворобу COVID-19 (відповідні медичні дловідки долучено до клопотання).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 відкладено судове засідання на 31.05.2021.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що:
- відповідач взагалі не використовував отримані комплектуючі предмета лізингу у зв'язку з відсутністю його основних частин: з'єднувальних кабелів для пульту керування, трубопроводів, датчиків температури, матеріалів та обладнання для монтажу даху, обладнання бокових, маршових сходів, обладнання основи металевих конструкцій;
- відповідач не отримав у користування комплектний, придатний до використання предмет договору лізингу - комплекс зерносушильний КЗС-10, технічну документацію та специфікації, що унеможливило його використання за призначенням.
- відповідач також не підписував та не надавав позивачу (лізингодавцеві) будь-яких замовлень, специфікацій та не обирав постачальника, як це визначено п. п. 2.1, 3.2.1 договору лізингу;
- оскільки предмет лізингу не використовувався, то відсутні правові підстави для нарахування і стягнення лізингових платежів за використання даного предмета.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.
У судовому засіданні 31.05.2021 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0411634390057, згідно з яким відповідач утримав ухвалу суду 04.05.2021.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 01.07.2014 між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (лізингодавець), в особі заступника голови правління Дзюби Р.І., що діє на підставі довіреності від 28.04.2014 №14/20-91-14, та Фермерським господарством "Долина" (лізингоодержувач), в особі директора Воскобійника В.П., що діє на підставі статуту, був укладений договір фінансового лізингу (обладнання) №23-14-99-ств-фл/346 (далі - договір, т. 1, а. с. 9-17), за умовами якого лізингодавець передав лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.
Строк лізингу відраховується з дати підписання акта приймання-передачі між сторонами, що укладається у 5 (п'яти) автентичних примірниках (пункт 2.2 договору).
Права Лізингоодержувача передбачені у розділі 3 договору, до яких, серед іншого, належить право:
- відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає умова договору та технічним умовам виробника, за умови письмового повідомлення лізингодавця. Причини відмови повинні бути підтверджені відповідним актом комісії з обов'язковою участю в ній представника Держсільгоспінспекції (пункт 3.3.1 договору);
- пред'явити постачальнику всі права та вимоги, що випливають з договору поставки предмета лізингу, зокрема, щодо його якості та комплектності, строків передачі, ремонтів у гарантійний період тощо. Лізингоодержувач не має права припиняти дію або розривати договір поставки між лізингодавцем і постачальником або змінювати його умови (пункт 3.3.2 договору).
Згідно з пунктом 3.4.1 договору лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу у строк п'яти робочих днів з дня отримання від лізингодавця повідомлення про готовність передати предмет лізингу, при цьому провести огляд предмета лізингу і в разі виявлення неусувних дефектів, що виключають експлуатацію предмета лізингу, протягом двох робочих днів з дня огляду письмово повідомити лізингодавця про відмову у прийнятті предмета лізингу. Якщо лізингоодержувач при підписанні акта не вказав у акті про наявність неусувних недоліків і протягом 2-х робочих днів не заявив про це лізингодавцю, вважається, що приймання предмета лізингу відбулося без зауважень.
Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору (пункт 3.4.3 договору).
Лізингоодержувач не має права в односторонньому порядку на зменшення сум чи затримку сплати лізингових платежів внаслідок будь-яких обставин, у тому числі форс-мажору (пункт 3.5 договору).
Відповідно до пункту 4.3 договору з моменту підписання акта лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: комісію за участь в організації поставки предмета лізингу у розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного договору, разом зі сплатою першого та другого чергового лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з додатком до договору "Графік сплати лізингових платежів"; відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору у розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного договору.
Черговість сплати лізингових платежів у частині відшкодування вартості предмета лізингу та сплати комісії за супроводження договору кратна 6 місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 6 місяців з дати підписання акта, подальші платежі - через кожні 6 місяців.
Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до договору "Графік сплати лізингових платежів" (пункт 4.4 договору).
Предмет лізингу передається лізингоодержувачу за актом за умови перерахування платежу у розмірі та в порядку, визначеному пунктом 4.2 договору, та (за необхідності) у разі укладення забезпечувального (забезпечувальних) договору (договорів), сплати авансу відповідно до розділу 7 договору (пункту 5.1 договору).
За порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (пункт 8.1 договору).
Також п. 8.7 договору сторони визначили, що нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всію несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань в повному обсязі.
Строк позовної давності за цим договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, трьох процентів річних та індексу інфляції становить 10 (десять) років (пункт 10.3 договору).
Відповідно до пункту 9.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу у користування комплекс зерносушильний КЗС-10 (1 од.) (далі - предмет лізингу) строком на 7 (сім) років.
Факт отримання техніки відповідачем підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №2 від 02.12.2014 (т. 1 а. с. 22), який підписаний повноважним представниками позивача, відповідача, а також постачальника предмета лізингу та скріплений їх печатками.
Відповідач, отримавши предмет лізингу, будь-яких претензій щодо якості чи його комплектності лізингодавцю у визначений у договорі строк не виставляв. Водночас, порушуючи умови договору в частині своєчасної сплати лізингових платежів, заборгував позивачу кошти за лізинговими платежами, що станом на 23.01.2020 складає 416.532,29 грн та підтверджується розрахунком заборгованості (т. 1 а. с. 23).
19.07.2019 між позивачем та Фермерським господарством "Долина-Агро" (як поручителем) був укладений договір поруки №242 (далі - договір поруки, т. 1 а. с. 28-31), за яким поручитель поручився перед кредитором (позивачем) у повному обсязі за виконання Фермерським господарством "Долина" (відповідачем) зобов'язань, що випливають із договору фінансового лізингу №23-14-99 ств-фл/346 від 01.07.2014, в тому числі зобов'язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, відповідно до умов основного договору.
Передбачений договором обов'язок поручителя перед кредитором (позивачем) обмежується певною сумою та встановлюється в обсязі 500.000,00 грн (пункт 2.1 договору поруки).
Зобов'язання поручителя за договором поруки були виконані в повному обсязі у сумі 500.000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями №№ 597, 598 від 26.07.2018 (т. 1 а. с. 177, 178).
У зв'язку з наявністю заборгованості відповідач направив лізингодавцю листа від 30.03.2018 (т. 1 а. с. 48), у якому, посилаючись на важкий фінансовий стан господарства на даний час, гарантував виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу та виконання оплати предмета лізингу до 05.11.2018, а не до 2021 року, як це передбачено договором.
Однак дана гарантія залишилась без належного виконання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 у справі №910/11122/19 за позовом Фермерського господарства "Долина" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та до Дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства "Вібросепаратор" "ВС-Партнер", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Товариство з додатковою відповідальністю "Ремпродсервіс", про розірвання договору та повернення платежів у сумі 1.480.751,39 грн, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо передачі йому предмета лізингу неналежної якості чи без супровідних документів (специфікацій, технічних умов) та звернення до лізингодавця з відповідними зауваженнями в межах строків, наданих договором лізингу, а лізингові платежі в свою чергу були сплачені позивачем на виконання ним своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу. Крім того Господарський суд міста Києва зазначив, що лізингові платежі, сплачені на виконання чинного договору не є чужими грошовими коштами, за користування якими відповідачі мають сплачувати проценти.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати предмета лізингу на основну заборгованість сумі 416.532,29 грн позивач нарахував відповідачу 135.089,75 грн пені, 93.012,69 грн інфляційних, 31.592,92 грн 3% річних. Несплата вказаної заборгованості відповідачем і стала причиною звернення позивача до суду.
Як встановлено судом вище, між Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та Фермерським господарством "Долина" був укладений договір фінансового лізингу (обладнання) на виконання якого Фермерському господарству "Долина" було передано у комплекс зерносушильний КЗС-10 (1 од.), що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №2 від 02.12.2014.
Згідно з частиною 1 статті 806, частиною 1 статті 807 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Суб'єктами лізингу можуть бути зокрема: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
Положеннями статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Положеннями частини 3 статті 292 Господарського кодексу передбачено, що об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець зобов'язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.
Приписами статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Умовами договору на лізингоодержувача покладено обов'язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював сплату лізингових платежів з порушенням умов договору лізингу та графіку сплати лізингових платежів (додаток №2 до договору).
Враховуючи те, що акт приймання-передачі був підписаний 02.12.2014, відповідач повинен був сплатити чергові лізингові платежі у такі строки та у розмірах: №1 в сумі 218.095,83 грн не пізніше 02.06.2015, №2 в сумі 138.088,12 грн не пізніше 02.12.2015, №3 в сумі 125.383,03 грн не пізніше 02.06.2016, №4 в сумі 122.292,60 грн не пізніше 02.12.2016, №5 в сумі 119.202,18 грн не пізніше 02.06.2017, №6 в сумі 116.111,75 грн не пізніше 02.12.2017, №7 в сумі 113.021,32 грн не пізніше 02.06.2018, №8 в сумі 109.930,90 грн не пізніше 02.12.2018, №9 в сумі 106.840,47 грн не пізніше 02.06.2019, №10 в сумі 103.750,04 грн не пізніше 02.12.2019 (згідно з Додатком №2 до договору) (через кожні 6 місяців з дати підписання акта приймання-передачі).
Колегія суддів встановила, що на виконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу Фермерське господарство "Долина" сплатило лізингових платежів на суму 856.183,95 грн, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо передачі предмета лізингу, як то визначено у додатку до договору щодо найменування, ціна предмета лізингу, належної комплектації та якості.
Крім того рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 у справі №910/11122/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020, також було встановлено, що Фермерським господарством "Долина" не було доведено що предмет лізингу не відповідав технічним чи якісним характеристикам для товару такого виду чи був без супровідних документів (специфікацій, технічних умов), а також встановив факт відсутності звернення до лізингодавця з відповідними зауваженнями в межах строків, наданих договором лізингу.
Колегія судів відзначає, що у справі № 910/11122/19 суди дуже детально і ретельно встановили всі обставини отримання Фермерським господарством «Долина» предмета лізингу у відповідній комплектації, передачі його на зберігання, отримання зі зберігання, передачі у спільну діяльність тощо.
В силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які встановлені рішенням суду у господарській, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на наведене позивач належними доказами підтвердив, що у зв'язку з припиненням сплати лізингових платежів у відповідача утворилася заборгованість з їх сплати перед Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізин" у сумі 416.532,29 грн за період з 02.06.2018 до 02.12.2019.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Стаття 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувача передбачена договором у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
На підставі наведених положень договору та закону позивач нарахував відповідачу 135.089,75 грн пені за період прострочення з 03.06.2015 до 22.01.2020.
Здійснивши перевірку правильності нарахування пені, врахувавши положення договору щодо строків нарахування штрафних санкцій (п. 8.7), 10-річного строку позовної давності для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, трьох процентів річних та індексу інфляції, апеляційний суд встановив, що розрахунок пені проведений позивачем вірно, пеня у розмірі 135.089,75 грн є обґрунтованою та підлягає стягненню.
При цьому суд враховує, а відповідач не спростовує факту несвоєчасної сплати лізингових платежів, що призвело до нарахування позивачем пені за визначений у розрахунку період з врахуванням наявного боргу та періодичності його сплати.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інше не встановлено договором.
На підставі вказаних вимог позивач нарахував відповідачу 31.592,92 грн 3% річних за період прострочення з 03.06.2015 до 22.01.2020 та 93.012,69 грн інфляційних за період прострочення з червня 2016 року до грудня 2019 року, які просить стягнути з відповідача. Розрахунок є вірним та не перевищує можливого нарахування, а тому вимога позивача про стягнення 31.592,92 грн 3% річних та 93.012,69 грн інфляційних також підлягає задоволенню.
В ході апеляційного провадження відповідач звернувся до суду з клопотанням, у якому просив скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення пені та у цій частині прийняти нове рішення про відмову у стягненні пені або про зменшення її розміру на половину на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідач не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому доводи відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованими.
Крім того, в суді першої інстанції відповідач заяв чи клопотань про зменшення додаткових нарахувань на суму основного боргу не подавав, а місцевий суд, відповідно, такі заяви і клопотання не розглядав, що в даному випадку унеможливлює їх розгляд в апеляційному суді з урахуванням принципів рівності сторін пере судом, диспозитивності і змагальності.
В ході апеляційного провадження відповідач також звернувся до суду з клопотанням, у якому просив зупинити провадження у справі №925/113/20 до вирішення Господарської справи №910/18495/20 між тими ж сторонами про визнання договору фінансового лізингу №23-11-99-ств-фл/346 від 01.07.2014 недійсним.
Відповідач зазначає, що 24.11.2020 Фермерське господарство «Долина» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізінг» про визнання договору недійсним, а саме: договору фінансово лізингу №23-11-99-ств-фл/346 від 01.07.2014.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.11.2020 відкрив провадження у справі №910/18495/20 за вказаним позовом.
На думку апелянта, розгляд даної справи неможливий до розгляду господарської справи №910/18495/20 між тими ж сторонами про визнання договору фінансового лізингу№23- 11-99-ств-фл/346 від 01.07.2014 недійсним.
Колегія суддів відзначає, що оскільки рішення місцевого суду у даній справі №925/113/20 було прийнято 18.11.2020, то відповідних обставин (відкриття провадження у справі №910/18495/20) на час прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції не існувало.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Апеляційний перегляд рішення місцевого суду з урахуванням документів, які не існували станом на час ухвалення оскаржуваного рішення та, відповідно, не могли бути подані суду першої інстанції, фактично призвів би до перегляду справи по суті на основі зовсім інших фактичних та правових підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження відповідно до вимог ГПК України.
З наведених підстав колегія суддів залишає клопотання скаржника без задоволення та відхиляє його посилання на всі докази (обставини), що мали місце після прийняття оскаржуваного рішення місцевого суду.
Водночас колегія суддів відзначає, що згідно з ч. 1 ст. 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Долина" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 у справі №925/113/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 у справі №925/113/20 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області від 18.11.2020 у справі №925/113/20.
4. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/113/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 03.06.2021.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді О.В. Попікова
В.А. Корсак