вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" квітня 2021 р. Справа№ 910/6493/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар судового засідання: Пастернак О.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 27.04.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного підприємства "Антонов"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 23.11.2020 (повний текст складено - 02.12.2020)
у справі №910/6493/20 (суддя - Плотницька Н.Б.)
за позовом Державного підприємства "Антонов"
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" -
"Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство
"Спецтехноекспорт"
про стягнення 169 532, 94 доларів США
Державне підприємство "Антонов" (надалі - позивач, ДП "Антонов") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (надалі - відповідач, ДПДК "Укрспецекспорт" - ДГЗП "Спецтехноекспорт") про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 169 532, 94 долари США, з яких: основна заборгованість у розмірі - 120 765, 75 долари США, пеня за несвоєчасні розрахунки у розмірі - 48 767, 19 долари США.
Позовні вимоги з посиланням на порушення ДПДК "Укрспецекспорт" - ДГЗП "Спецтехноекспорт" норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору комісії від 07.06.2018 №STE-1-58-Д/К-18 (надалі - Договір) обгрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 у справі №910/6493/20 провадження в частині стягнення 120 765, 75 доларів США закрито.
В іншій частині позову щодо вимог про стягнення пені у розмірі 48 767, 19 доларів США відмовлено.
Місцевий господарський суд ухвалюючи рішення в частині закриття провадження у справі, з урахуванням приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановив, що матеріалами справи підтверджується факт сплати відповідачем суми основного боргу.
У частині відмови в задоволенні позову, судове рішення мотивоване тим, що розмір пені, погоджений сторонами в Договорі, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, тобто суперечить нормам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
При цьому, погодження сторонами в Договорі стягнення пені за кожний тиждень прострочення є неправомірним, оскільки суперечить правовій природі пені.
Водночас, сторонами в договорі погоджено, що перерахування грошових коштів за цим договором буде відбуватися у валюті контракту, тобто в іноземній валюті. Суд позбавлений можливості здійснити правильний розрахунок заявленої до стягнення пені в національній валюті України - гривні.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 у справі №910/6493/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 48 767, 19 доларів США, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Витрати по справі покласти на відповідача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення в оскаржуваній частині прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неправильно розтлумачено норми матеріального права, які регулюють питання стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, внаслідок неправильної оцінки доказів, враховуючи умови Договору, в тому числі в іноземній валюті. Застосовано Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Не враховано відповідних висновків Верховного Суду України, висновків Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з питання правозастосування норм матеріального права, які регулюють забезпечення виконання зобов'язань, зокрема і пені.
Окрім того, до апеляційної скарги скаржником долучено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з обґрунтуванням причин такого пропуску.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2021 апеляційну скаргу ДП "Антонов" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Кропивної Л.В., Мартюк А.І.
Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку задоволено, поновлено ДП "Антонов" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 у справі №910/6493/20.
Відкрито апеляційне провадження у справі №910/6493/20 за апеляційною скаргою ДП "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 та призначено до розгляду на 16.03.2021.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційний господарський суд залишити скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін.
Зокрема, відповідач у своєму відзиві зазначає про те, що максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні. Відтак, висновок суду першої інстанції про неправомірність вимоги позивача щодо стягнення пені в доларах США і сума якої перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ є обґрунтованим.
Доводи позивача, які зводяться до того, що в силу принципу свободи договору сторони не позбавлені можливості скласти умови договору на власний розсуд в межах, що не суперечать закону, а отже можуть визначити і порядок нарахування пені не лише щоденно, але й щотижнево, щомісячно, тощо є помилковими, оскільки не враховують специфіки умов спірного Договору комісії, у зв'язку з чим наведені скаржником в апеляційній скарзі правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду не можуть бути застосовані до правовідносин сторін за Договором комісії у цій справі.
Відповідач також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що проблема визначення сторонами у спірному Договорі комісії нарахування пені за кожен тиждень полягає не тільки в невідповідності такого порядку правовій природі пені, передбаченої частиною третьою ст. 549 ЦК України, але й в тому, що встановлений у Договорі комісії порядок позбавляє можливості обґрунтовано і об'єктивно обчислити пеню з огляду на несумісність щотижневого способу нарахування пені з щоденними курсовими коливаннями долару США відносно гривні.
У зв'язку з перебуванням судді Кропивної Л.В., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 прийнято справу №910/6493/20 за апеляційною скаргою ДП "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів, призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.04.2021.
У судове засідання 27.04.2021 з'явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору.
Так, представник позивача у судовому засіданні 27.04.2021 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, судове рішення в оскаржуваній частині скасувати, прийняти нове про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 27.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 07.06.2018 між Державним підприємством "Антонов" (комітент за Договором) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (комісіонер за Договором) укладено договір комісії № STE-1-58-Д/К-18 (Договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, комітент доручає комісіонерові, а комісіонер зобов'язується від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчинити правочин (укласти зовнішньоекономічний контракт) щодо поставки (продажу) запчастин до військово-транспортних літаків АН-32 (надалі - продукція), найменування, перелік та істотні умови якого визначаються сторонами в додатку №1 до цього Договору.
Відповідно до пункту 2.1. Договору комісіонер зобов'язаний виконати доручення комітента, визначене п. 1.1. цього договору, протягом 360 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором.
Згідно з пунктом 5.9. Договору дата підписання акту приймання-передачі є підтвердженням виконання комітентом зобов'язань за даним договором в частині, що стосується передачі продукції комісіонеру для її реалізації покупцю.
За умовами пункту 6.2. Договору загальна погоджена комітентом ціна продажу продукції за цим договором наведена у додатку №1 (специфікація) до цього договору та складає 1 786 344, 00 доларів США 00 центів.
Пунктом 6.7. Договору сторони домовились, що оплата за поставлену продукцію здійснюється через банк покупця протягом 10 (десять) банківських днів з дня подачі комісіонером документів в банк і така плата буде зарахована на банківський рахунок комітента протягом 10 банківських днів з дня подачу комісіонером документів в банк, але не пізніше 45 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно п. 5.7.
Відповідно до пункту 7.1. Договору за виконання доручення зазначеного в даному договорі комісіонер отримує комісійну плату (що включає в себе ПДВ, який підлягає сплати комісіонером з отриманої комісійної плати), у розмірі 9 % від загальної погодженої комітентом ціни продажу продукції за цим договором, і складає 160 770, 96 доларів США.
Пунктами 8.1., 8.2. Договору визначено, що отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 45 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно п. 5.7.
Сторони погодили, що перерахування грошових коштів за цим договором буде відбуватися у валюті контракту.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 18.1. Договору).
Звертаючись з позовом до господарського суду, ДП "Антонов" вказувало на порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у стягуваному розмірі.
Під час розгляду спору, місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем було сплачено суму основної заборгованості у повному обсязі, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 06.11.2020 №3318.
Враховуючи відсутність предмету спору в частині стягнення основного боргу, судом на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України закрито провадження.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та неправомірність заявленої вимоги в цій частині, а тому відмовив у задоволенні.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження не оскаржується, а тому згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не переглядається.
Враховуючи наведене, судом апеляційної інстанції переглядається судове рішення в частині відмови в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 48 767, 19 дол. США.
Так, місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 48 767, 19 дол. США зазначив наступне:
- розмір пені, погоджений сторонами в Договорі, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, тобто суперечить нормам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань";
- погодження сторонами в Договорі стягнення пені за кожний тиждень прострочення є неправомірним, оскільки суперечить правовій природі пені;
- сторонами в договорі погоджено, що перерахування грошових коштів за цим договором буде відбуватися у валюті контракту, тобто в іноземній валюті. Суд позбавлений можливості здійснити правильний розрахунок заявленої до стягнення пені в національній валюті України - гривні.
Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань, що згідно із ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК України). Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За змістом ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Відтак, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі касаційного господарського суду від 10.09.2020 по справі №916/1777/19.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 13.5 Договору сторони визначили, що за прострочення термінів розрахунків комісіонера з комітентом, на вимогу комітента комісіонер зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний тиждень прострочення, але не більше 10 % від загального розміру суми, що не була сплачена вчасно.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок господарського суду першої інстанції про те, що погодження сторонами в договорі стягнення пені за кожний тиждень прострочення є неправомірним, оскільки суперечить правовій природі пені.
Слід зазначити, що саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути застосовано як штраф, так і пеня. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором. Встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі.
Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 по справі №904/4156/18.
Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем сплачено грошові кошти за Договором, з порушенням терміну, встановленого п. 8.1 Договору.
З урахуванням вищенаведеного можна дійти висновку, що сама вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору є правомірною.
При цьому, як вбачається з прохальної частини позовної заяви (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), позивач просить суд стягнути з відповідача 48 767, 19 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на момент звернення з позовною заявою до суду складає 1 195 830, 02 грн.
Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (див. пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц). Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням з фізичних осіб-поручителів заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Суд апеляційної інстанції перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 48 767, 19 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на момент звернення з позовною заявою до суду складає 1 195 830, 02 грн, встановив, що нарахування пені здійснено останнім за порушення відповідачем термінів оплати за поставлену продукції правильно, розмір пені заявлений до стягнення відповідає умовам Договору.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі- ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Апеляційним господарським судом враховано, що обов'язком суду при вирішенні спору є належна правова кваліфікація правовідносин учасників спору і застосування відповідної норми права, яка регулює спірні правовідносини, тобто, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Статтею 79 ГПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Ч. 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову у стягуваній частині, судовий збір покладається на відповідача, за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 у справі №910/6493/20 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 у справі №910/6493/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 48 767, 19 дол. США.
3. Прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 48 767, 19 дол. США.
4. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 7; ідентифікаційний код: 30019335) на користь Державного підприємства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1; ідентифікаційний код: 14307529) пеню у розмірі 48 767, 19 дол. США, що станом на 28.04.2020 еквівалентно 1 321 712 (один мільйон триста двадцять одна тисяча сімсот дванадцять) грн 76 коп., сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 19 825 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн 69 коп. та за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 29 738 (двадцять дев'ять тисяч сімсот тридцять вісім) грн 53 коп.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
6. Матеріали справи №910/6493/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 03.06.2021.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк