Справа № 638/11644/20
Провадження № 2/638/422/21
31 травня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого Невеніцина Є.В.,
при секретарі Суркової М.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Стороженка А.І. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові в приміщенні суду в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, про компенсацію моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної неправомірною тривалою бездіяльністю слідчих при імітації розслідування кримінального провадження №42019220000000232; стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 239101 грн, завдану тривалою бездіяльністю слідчих. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 29.03.2019 року уповноваженою особою прокуратури внесено відомості до ЄРДР 42019220000000232 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.364, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.2 ст.382 КК України. 02.09.2019 року позивач звертався до слідчого з клопотанням про призначення йому судово-психологічної експертизи, проте 06.09.2019 року слідчий надав відповідь, що статус заявника не передбачає право на подання слідчому клопотань. На заяву позивача від 03.08.2020 року про визнання його потерпілим слідчий 03.02.2020 року повідомив, що позивач має процесуальний статус заявника. 05.03.2020 року слідчий суддя зобов'язав слідчого розглянути клопотання від 03.08.2020 року та 21.03.2020 року слідчий відмовив у задоволенні клопотання позивача про визнання його потерпілим. 20.05.2020 року слідчий суддя скасував постанову слідчого про закриття кримінального провадження. Слідчі незважаючи на ухвали суду, клопотання позивача продовжують свою бездіяльність і не проводять досудове розслідування у розумні строки, що спричиняє позивачу моральні страждання.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова Омельченко К.О. від 26.08.2020 року по справі відкрито спрощене провадження з повідомленням сторін.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.03.2021 року заяву розподілено судді Дзержинського районного суду м.Харкова Невеніцину Є.В.
09.04.2021 року надійшов відзив на позовну заяву з прохання відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що слідчим ТУ ДБР у м.Полтаві в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42019220000000232 від 29.03.2019 року проведено в повній мірі низку процесуальних дій, з метою встановлення істини та подій кримінального правопорушення, в тому числі допитано свідків, оглянуто документи в кримінальному провадженні тощо. Доводи позивача зводяться лише до незгоди останнього з прийнятими процесуальними рішеннями слідчим у кримінальному провадженні, питання правомірності дій слідчих судом не розглядалося, факт скасування постанов слідчим суддею не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги на підставі доводів, викладених в позовній заяві, відповідач заперечував у задоволенні позовних вимог на підставі доводів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Згідно витягу з ЄРДР відомості про кримінальне провадження №42019220000000232 внесно 29.03.2019 року на підставі ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 25.03.2019 року за зверненням ОСОБА_1 . Кримінальне провадження передано до ТУ ДБР, розташоване у м. Полтаві для здійснення досудового розслідування.
02.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого з клопотанням про призначення експертизи.
06.09.2019 року слідчий другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м.Полтаві повідомив позивача про те, що він по справі є заявником, а не потерпілим, а відтак не має права звертатись до слідчого з відповідним клопотанням.
03.01.2020 року позивач звернувся до слідчого з клопотанням про направлення окремого доручення про допит його у якості потерпілого.
13.01.2020 року слідчий другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м.Полтаві повідомив ОСОБА_1 про те, що він має процесуальний статус заявника, що не передбачає права подавати слідчому клопотання.
Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 05.03.2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов'язано слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, розглянути клопотання від 03.01.2020 року.
25.03.2020 року позивач звернувся до слідчого з клопотанням про виконання вищевказаної ухвали суду, винесення окремого доручення.
Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м.Полтаві від 21.03.2020 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим.
Постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м.Полтаві від 23.03.2020 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42019220000000232 від 29.03.2019 року закрито на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України - закрито.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 20.05.2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1879 неврологічного відділення від 20.09.2017 року від 20.09.2017 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: віддалені наслідки черепно-мозкової травми (1996 р.), посттравмативна енцефалопатія з лікворно-гіпертензійним, вестибуло-атактичним та астенічним синдромами, вегето-судинними пароксизмами за змішаним типом; атеросклеротичний кардіосклероз, хронічний гастродуоденіт, стадія ремісії; стан після оперативного лікування та ПХТ СА сігмовидної кишки Т4 NO MO (07.02.2010). Коланостома, ХБП 1 ст., пієлонефріт, стадія ремісії. Парапельвикальна киста лівої нирки великих розмірів ХПН 0 ст. Лікарем надані лікувальні та трудові рекомендації, в тому числі: протипоказання психо-емоційного навантаження.
Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією і негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, під немайновою шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв?язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Протиправна поведінка особи, яка завдала моральної шкоди, може полягати у: завданні каліцтва або іншого ушкодження здоров?я; протиправної поведінки щодо членів сім?ї чи близьких родичів потерпілого; знищенні чи пошкодженні майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Також обов?язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв?язку між шкодою і протиправною поведінкою особи.
У частині 2 ст. 1167 ЦК передбачені випадки відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи: а) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; б) якщо шкоди завдано фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду; в) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року по справі № 916/1423/17 зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов'язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Відповідно до ч. 1, 2,5 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Відомості про вчинення кримінального правопорушення внесені до ЄРДР 28.03.2019 року, при цьому постанова про відмову у визнанні потерпілим винесена слідчим лише 21.03.2020 року.
Представник відповідача зазначає, що оскарження рішень дій чи бездіяльності на стадії досудового розслідування забезпечує реалізацію особою права особи на оскарження процесуальних рішень, дій та бездіяльності та не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим, суд звертає увагу, що в даній справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень або зобов'язання вчинити певні дії, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяв та клопотань позивача, що призвело до надмірної тривалості досудового розслідування.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про доведеність факту порушення конституційних прав позивача, внаслідок бездіяльності відповідача, що виражено у нерозгляді клопотань позивача з посиланням на відсутність у нього статусу потерпілої особи у кримінальному провадженні, що суперечить положенням ч. 2 ст. 55 КПК України, до винесення постанови слідчим про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим, що є безумовним порушенням прав позивача.
Вказані обставини, а також подальша необхідність звернення ОСОБА_1 до суду, в порядку визначеному приписами КПК України, з заявами про усунення перешкод, як особі постраждалої від кримінального правопорушення, доступу до правосуддя, привели до моральних страждань позивача, який крім того, є особою похилого віку, при цьому у зв'язку з наявністю тяжких, хронічних захворювань визнаний інвалідом 2 групи безстроково.
При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанови Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини у вказаних справах не є релевантними до встановлених обставин в цій справі.
Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18) дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, Рисовський проти України, № 29979, пункти 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, пункт 71, від 22 листопада 2005 року).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Разом з цим, враховуючи принцип справедливості, розумності та співмірності, суд не знаходить підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у сумі саме 239101 грн, а вважає цілком співмірною з заподіяною йому протиправною бездіяльністю відповідача моральну шкоду у розмірі 1500 гривень.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.23,1167,1176 ЦК України, ст.ст. 3,4,5,10,13,76,81,265-268,273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, (м.Полтава, вул.Соборності, 37, код ЄДРПОУ 42334163) про компенсацію моральної шкоди- задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 03.06.2021 року.
Головуючий Є.В.Невеніцин