Справа № 944/5672/19 Головуючий у 1 інстанції: Швед Н.П.
Провадження № 22-ц/811/1062/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія:66
24 травня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.,
суддів -Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря Івасюти М.В.,
з участю: апелянта ОСОБА_1 , представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 25 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,-
В листопаді 2019 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
В обґрунтуванні позовних вимог покликалась на те, що вона являється власником 6/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , про що видано витяг про Державну реєстрацію прав ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" №28488814 від 24.12.2010року та інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №54629521, сформованої на підставі Договору дарування від 29.02.2016 року. Решта 2/8 частки житлового будинку не оформлена.
Згідно будинкової книги для прописки громадян у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , однак, відповідачі понад 16 років за даною адресою не проживають, а їх реєстрація є формальною.
Участі в утриманні житлового будинку та оплаті комунальних послуг відповідачі не здійснюють, у будинку відсутні їх особисті речі, будинок знаходиться в аварійному стані та не придатний для проживання. Добровільно знятись з реєстрації відовідачі не бажають. Вона має намір реконструювати даний будинок та привести його в придатний для проживання стан, однак внаслідок таких дій відповідачів, вона позбавлена можливості розпоряджатися своєю власністю.
Реєстрація відповідачів за даною адресою створює ряд перешкод в користуванні та розпорядженні будинком.
Просила ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 25 січня 2021 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , втратившим право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
Вважає рішення суду ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зазначає, що є рідним братом позивача ОСОБА_4 , а відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Вказує, що його небажання самостійно знятись з реєстрації свідчить про те, що він має інтерес до будинку, за адресою АДРЕСА_1 , оскільки саме в ньому проживали його батьки.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13 грудня 2004 року. В довідці від 03.02.2021 року №33 зазначається, що ОСОБА_1 проживав і був зареєстрований в будинку , за адресою АДРЕСА_1 , а тому ОСОБА_1 вважається таким, що прийняв спадщину проте не оформив її, оскільки відмови від спадщини не писав.
Просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 25 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 більш 16 років не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тобто більше ніж встановлено законодавством для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, спірним житлом не користується, участі в утриманні будинку не бере, отже немає інтересу до такого. Речей відповідача в будинку немає що підтверджується актами від 05.08.2019 року, від 19.03.2020 року, та від 13.10.2020 року складеними комісією Ясниської сільської ради Яворівського району Львівської області. Факт не проживання відповідача за даною адресою підтверджується також листом від 28.12.2020року нотаріуса Новояворівської державної нотаріальної контори, який міститься в спадковій справі №474/2008, на підставі якого відповідачу було відмовлено у прийнятті спадщини за законом, оскільки він не проживав разом із спадкодавцем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 являється рідним братом позивачки ОСОБА_4 .
Батько сторін, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13 грудня 2004року.
З довідки, виданої виконкомом Ясниської сільської ради Яворівського району Львівської області від 19.08.2008року №553 вбачається, що ОСОБА_6 постійно проживав і був зареєстрований за адресою: с.Ясниська Яворівського району Львівської області.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина до якої ввійшов житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності від 29.09.2004 року, виданого Ясниською сільською радою Яворівського району Львівської області на підставі рішення від 15.07.2004 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 16.07.2010 року виданого нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі №1809, ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності подружжя належала 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.07.2010 року виданого нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі №1812 ОСОБА_7 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_6 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16.07.2010 року виданого нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі №1815 ОСОБА_4 успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_6 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно витягу про Державну реєстрацію прав, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 28488814 від 24.12.2010 року вбачається, що 1/8 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 16.07.2010 року, посвідченого Новояворівською державною нотаріальною конторою належить ОСОБА_4 .
На підставі договору дарування від 29 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою С.Б. за реєстровим №60, вбачається, що ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла в дар 5/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25.02.2020 року №201613842 за позивачкою зареєстровано 6/8 частин у житловому будинку АДРЕСА_2 .
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06.08.2020 року виданого нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі №758 ОСОБА_5 успадкував після смерті свого батька ОСОБА_6 1/8 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування від 18 серпня 2020 року зареєстрованого в реєстрі №757 та посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Дудою С.Б., ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності,посвідченої державним нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори Львівської області Коцюмбасом С.Й. діяв ОСОБА_3 , подарував а ОСОБА_4 прийняла в дар 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
На даний час ОСОБА_4 являється власником 7/8 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Решта 1/8 частки житлового будинку не оформлена.
Відповідно до довідки, виданої Ясниською сільською радою Яворівського району Львівської області №26 від 23.01.2020 року, у житловому будинку АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 .
Згідно з актів обстеження житлового будинку АДРЕСА_1 , від 05.08.2019 року, від 19.03.2020 року, від 13.10.2020 року, та від 05.05.2021 року складеними комісією Ясниської сільської ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 2003 року по час складання акту не проживає.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з частиною другою статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Тлумачення наведених норм права свідчить, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; із припиненням у осіб сімейних відносин з власником втрачається й право користування жилим приміщенням у цих осіб. Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.
Як вбачається з актів обстеження житлового будинку АДРЕСА_1 , від 05.08.2019 року, від 19.03.2020 року, від 13.10.2020 року, та від 05.05.2021 року складеними комісією Ясниської сільської ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 2003 року по час складання акту не проживає.
23 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в Новояворівську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 .
З довідки щодо надання відомостей по спадковій справі від 28 грудня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки згідно наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний сттрок з часу відкриття спадщини в нотаріальну контору не звертався та на день подання заяви документально не підтверджено безспірність факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Вказану відмову ОСОБА_1 не оскаржував, та з позовною заявою про встановлення йому додаткового строку для прийняття спадщини не звертався.
З урахуванням вказаного, встановивши, що ОСОБА_8 є власником 7/8 житлового будинку по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 , брат позивача у спірному житловому будинку не проживає близько 16 років, не підтримує його в належному стані та не оплачує вартість комунальних послуг, особистих речей за вказаним місцем не зберігає, колегія суддів приходить до висновку, що вказана особа відповідно до частини другої статті 405 ЦК України втратила право користування житловим приміщенням, оскільки була відсутня без поважних причин за місцем реєстрації понад один рік.
Доказів на спростування вказаних обставин або наявності поважних причини непроживання у спірному житловому приміщенні понад один рік відповідач суду не надав.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.
Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 25 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 02 червня 2021 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.