79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.05.2021 Справа № 914/17/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛОГО - ТРАНС”, м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей - як для себе!”, м. Львів
про стягнення 376224,86 грн
Суддя Мороз Н.В.
при секретарі Кравець О.І.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛОГО-ТРАНС” до Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей - як для себе!” про стягнення 376224,86 грн.
Ухвалою суду від 11.01.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.
27.01.2021 на поштову адресу Господарського суду надійшла заява (вх.№1891/21) з долученими документами, якими усунуто виявлені недоліки.
Ухвалою суду від 01.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.02.2021.
22.02.2021 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою від 23.02.2021 відкладено розгляд справи на 16.03.2021, про що повідомлено відповідача в порядку ст.120 ГПК України.
10.03.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
16.03.2021 ухвалою суду продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 06.04.2021.
Ухвалою суду від 06.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11.05.2021.
11.05.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 25.05.2021.
В судове засідання 25.05.2021 представник позивача не з'явився, однак на адресу суду надіслав клопотання про проведення судового засідання без участі позивача.
Представник відповідача в судове засідання 25.05.2021 не з'явився, причин неявки не повідомив.
Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи по суті, однак не забезпечив явки повноважного представника в судове засідання та не повідомив причин неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у матеріалах справи доказами.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що між сторонами було укладено дистриб'юторську угоду від 01.08.2016 № 01/08/25, відповідно до якої відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 909281,98 грн. Оплата товару здійснювалась шляхом попередньої оплати на рахунки відповідача, зокрема, позивачем було оплачено на користь відповідача 995000 грн. Частина отриманої продукції в сумі 362491,20 грн була повернена позивачем відповідачу, згідно накладної на повернення товару № 54 від 16.01.2020, у зв'язку з чим відповідач повинен був повернути кошти позивачу.
Направлені на адресу відповідача претензії від 03.04.2020 та 23.04.2020 про повернення коштів за повернений товар у вказані строки залишені без відповіді і задоволення.
Також позивач посилається на ст. 1212 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Позивач ствердив, що заборгованість відповідача за повернений йому товар становить 365265,06 грн. Крім того, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачеві 6447,59 грн - 3% річних та 7286,07 грн - інфляційних втрат.
Позиція відповідача.
У поясненнях відповідач позовні вимоги заперечив, просить у задоволенні позову відмовити. Заявив, що не отримував листа від позивача від 03.04.2020 з вимогою повернення коштів до 10.04.2020. Зазначив, що до матеріалів справи долучено копію листа № 16 від 03.04.2020, який скерований позивачем на ім'я фінансового директора ПрАТ «ПБК «Радомишль», яке не є стороною даної справи. Відповідач також зазначив, що не отримував від позивача претензію від 23.04.2020, оскільки матеріали справи не містить жодної відмітки щодо отримання такої відповідачем у справі. Також відсутні відповідна поштова накладна, відсутній опис вкладення повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу. Вважає, що кошти, які були сплачені позивачем на користь відповідача не є помилково перерахованими, а є передоплатою згідно дистриб'юторської угоди № 01/08/25 від 01.08.2016 р. Даний договір має ознаки договору поставки, оскільки згідно п.1.1. угоди, компанія поставляє товари, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти та оплатити вартість отриманих товарів. Зазначив, що після повернення товару згідно видаткової накладної (повернення) № 54 від 16.01.2020, позивач, в порядку, передбаченому договором не здійснював замовлення товару у компанії. Проте, виконання умов договору щодо поставки товару позивачу залежить безпосередньо від нього самого, ним відповідні дії вчинено не було, оскільки, згідно п. 9.3. договору, «строк для прийняття (акцепту) замовлення дистриб'ютора компанією - 2 робочі дні. Строк поставки товару по кожному замовленні: 2 робочих дні з моменту акцепту замовлення компанією і оплати товару дистриб'ютором», то строк поставки безпосередньо пов'язаний із моментом акцепту замовлення компанією та оплати товару дистриб'ютором.
Оскільки позивач, як дистриб'ютор не здійснював відповідного замовлення, то, на думку відповідача, не відбувся і його акцепт, що у свою чергу потягнуло відсутність поставки. Зазначив, що не порушував умови договору, оскільки обов'язком відповідача є здійснення поставки товару, а не повернення коштів (передоплати).
Крім того, ствердив, що не підлягає застосуванню до даних правовідносин ст. 1212 ЦК України, оскільки отримання передоплати відповідачем у справі це достатня правова підстава отримання і збереження майна, зважаючи на наявність між сторонами дистриб'юторської угоди № 01/08/25 від 01.08.2016, на яку посилається позивач у позові.
Позиція позивача у відповіді на відзив.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що передплатою вважається попередня повна чи часткова оплата за товари чи послуги, здійснена до (а не після) отримання цих товарів чи послуг. ТОВ «ЛОГО-ТРАНС» здійснював передплату за отримання товару, про що зазначалось в позові. Після оплати, ТОВ «ЛОГО-ТРАНС» було отримано товар, за який вносилась передплата. Проте, в майбутньому, такий товар було повернуто відповідачу, що також підтверджується накладною на повернення, тому кошти у розмірі 362491,20 грн, які відповідач не повернув позивачу, ніяк не можуть бути передплатою за майбутнє замовлення товару, оскільки така операція вже було проведена сторонами, товар за кошти, що були передплатою вже постачався та був отриманий позивачем. Відповідач не вправі самостійно зараховувати кошти за товар, що йому було повернуто як передплату на наступні замовлення.
Зазначив, що безпідставними є твердження відповідача про те, що 362491,20 грн є передплатою на наступні замовлення, оскільки дистриб'ютор (позивач) повинен здійснити передплату на підставі сум зазначених у рахунках фактури. Таких рахунків відповідач не виставляв, листів, щодо зарахування вищезазначеної суми в рахунок передплати наступних замовлень відповідач не направляв.
Після отримання відповідачем вимог про повернення коштів, ним частково було повернуто кошти, а саме: 12.06.2020 - 70000,00 грн, 25.06.2020 - 450000,00 грн, 02.07.2020 - 450000,00 грн. В призначенні платежу, відповідач зазначив: «повернення надмірно перерахованих коштів, підстава лист № 15 від 03.04.2020».
Окрім того, між позивачем і відповідачем підписано акт звірки розрахунків, що на думку позивача є свідченням того, що відповідач визнав суму боргу у повному обсязі.
Обставини справи.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛОГО - ТРАНС” та Товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей - як для себе!” укладено Дистриб'юторську угоду № 01/08/25 від 01.08.2016, згідно п.1.1 якої компанія поставляє товари, а дистриб'ютор зобов'язується приймати та оплачувати вартість отриманого товару.
Відповідно до п. п. 7.1 дистриб'юторської угоди, оплата за товари повинна здійснюватися дистриб'ютором шляхом банківського переказу суми, зазначеної в рахунку-фактурі та товарній накладній, на банківський рахунок компанії на умовах попередньої оплати.
Приписами п.13.1 дистриб'юторської угоди передбачено, що ця угода набирає чинності з 01.08.2016 і укладена на строк до 01.08.2017 включно. У випадку, якщо жодна із сторін до закінчення строку угоди письмово не заявить іншій стороні про її припинення, або необхідність внесення змін до її умов, ця угода продовжується на 1 (один) календарний рік без подальшої автоматичної пролонгації.
Позивачем було оплачено на користь відповідача 995000 грн, що підтверджено платіжними дорученнями № 9999668570 від 20.12.2019 на суму 200000,00 грн, № 1429 від 14.01.2020 на суму 360000,00 грн, № 9999668884 від 14.01.2020 на суму 140000,00 грн, № 1432 від 15.01.2020 на суму 295000,00 грн в якості передоплати за дистриб'юторською угодою № 01/08/25 від 01.08.2016 року.
Відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 909281,98 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 529 від 11.01.2020 на суму 280353,60 грн, № 655 від 14.01.2020 на суму 252861,60 грн, № 689 від 15.01.2020 на суму 78235,20 грн, № 986 від 16.01.2020 на суму 287831,58 грн.
Видатковою накладною (повернення) №54 від 16.01.2020 позивач повернув відповідачу товар на загальну суму 362491,20 грн.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 03.04.2020 № 15, у якому просив повернути кошти у строк до 10.04.2020, у зв'язку з поверненням товару.
23.04.2020 позивач направив відповідачу претензію з вимогою повернути протягом 3-х банківських днів суму коштів за повернений товар, однак така виконана не була.
Відповідачем було частково оплачено заборгованість у розмірі 1600000,00 грн, а саме 12.06.2020 -700000,00 грн, 25.06.2020 - 450000,00 грн, 02.07.2020 - 450000,00 грн.
Сторонами 30.09.2020 підписано та скріплений печатками підприємств акт звірки, згідно якого підтверджено наявність заборгованості у розмірі 365265,06 грн.
За вказаних обставин, ТОВ "Лого-Транс" звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей - як для себе!” 362491,20 грн - основного боргу, 6447,59 грн - 3% річних та 7286,07 грн - інфляційних втрат.
Оцінка суду.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛОГО - ТРАНС” та Товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей - як для себе!” укладено дистриб'юторську угоду № 01/08/25 від 01.08.2016, згідно п.1.1 якої компанія поставляє товари, а дистриб'ютор зобов'язується приймати та оплачувати вартість отриманого товару.
Відповідно до п.13.1 дистриб'юторської угоди, ця угода набирає чинності з 01.08.2016 і укладена на строк до 01.08.2017 включно. У випадку, якщо жодна із сторін до закінчення строку угоди письмово не заявить іншій стороні про її припинення, або необхідність внесення змін до її умов, ця угода продовжується на 1 (один) календарний рік без подальшої автоматичної пролонгації.
Доказів внесення змін до умов дистриб'юторської угоди, матеріали справи не містять.
Відтак, з наведеного вбачається, що угода пролонговувалась на 1 (один) календарний рік та діяла до 01.08.2018 включно, оскільки умовами Дистриб'юторської угоди подальшої автоматичної пролонгації не передбачено.
Статтями 6, 627 ЦК України також визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Згідно приписів ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Водночас, відповідно до ч. 1ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У розрізі спірних правовідносин, слід звернути увагу на те, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Так, з матеріалів справи вбачається, після закінчення строку дії договору, між сторонами існували господарські відносини на підставі усних домовленостей. Зокрема, відповідач постачав, а позивач приймав та оплачував вартість отриманого товару на умовах попередньої оплати.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за повернутий товар на підставі видаткової накладної (повернення) № 54 від 16.01.2020 про повернення товару на загальну суму 362491,20 грн. Враховуючи вищенаведене та зважаючи на правову природу спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару на підставі укладення договору у спрощений спосіб, а саме: шляхом складання та підписання видаткових накладних.
Так, матеріалами справи підтверджується, що позивачем, згідно домовленостей, які досягнуті сторонами, було оплачено на користь відповідача 995000 грн, що підтверджено платіжними дорученнями № 9999668570 від 20.12.2019 на суму 200000,00 грн, № 1429 від 14.01.2020 на суму 360000,00 грн, № 9999668884 від 14.01.2020 на суму 140000,00 грн, № 1432 від 15.01.2020 на суму 295000,00 грн в якості передоплати за поставлений в майбутньому товар. Дана обставина відповідачем не заперечувалась.
Відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 909281,98 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 529 від 11.01.2020 на суму 280353,60 грн, № 655 від 14.01.2020 на суму 252861,60 грн, № 689 від 15.01.2020 на суму 78235,20 грн, № 986 від 16.01.2020 на суму 287831,58 грн.
В подальшому, згідно видаткової накладної (повернення) № 54 від 16.01.2020 позивачем повернуто відповідачу товар на суму 362491,20 грн. Дана накладна підписана обома сторонами та скріплена печатками. Зазначена обставина відповідачем не заперечувалась.
Згідно з ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджується звернення позивача до відповідача з вимогами про повернення коштів, однак вимоги позивача у вказані строки виконані не були.
Посилання відповідача про неотримання вимоги від 03.04.2020 №15 спростовується банківськими виписками від 12.06.2020 на суму 700000,00 грн, 25.06.2020 на суму 450000,00 грн, від 02.07.2020 на суму 450000,00 грн, у призначені платежу яких відповідач зазначав: «повернення надмірно перерахованих коштів згідно договору №01/08/25 від 01.08.2016, лист №15 від 03.04.2020, в т.ч. ПДВ 20% 75000,00 грн». Крім того, в матеріалах справи наявні докази відправлення відповідачу претензії від 23.04.2020 та вручення її відповідачу, що також спростовує доводи відповідача.
Щодо посилання відповідача про те, що позивач вправі замовити та отримати в майбутньому товар на суму, оплачену в якості передоплати, то беручи до уваги положення ст.693 ЦК України, позивач обрав саме повернення суми попередньої оплати, письмово викладену у листі від 03.04.2020 № 15 та у претензії від 23.04.2020.
Окрім того, в матеріалах справи наявний акт звірки розрахунків підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств за період 02.01. 2020 - 02.07.2020, згідно якого вбачається заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 365265,06 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2019 року по справі N 916/2403/18, суд визнав, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку можуть належати, зокрема: підписання уповноваженою на не посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Верховний Суд вказав, що підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі N 911/3685/17.
Всі відповідні первинні документи позивачем були наданні до позовної заяви.
Відповідач вимог претензії не виконав та суму боргу не повернув.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Враховуючи, що доказування виконання зобов'язання в частині повернення коштів за повернений товар в даному випадку покладено на відповідача, який не надав суду доказів повернення сплаченої суми, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 362491,20 грн.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі зазначених норм, позивачем за прострочення виконання зобов'язання нараховано відповідачу 3% річних за період з 11.04.2020 по 13.11.2020 в розмірі 6447,59 грн та 7286,07 грн інфляційних втрат за період з квітня 2020 по жовтень 2020.
Здійснивши перерахунок проведених позивачем нарахувань за вказані періоди, суд встановив, що 3% річних підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі, а інфляційні нарахування підлягають до задоволення частково, у розмірі 7278,24 грн.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача належить 362491,20 грн - основного боргу, 6447,59 грн - 3% річних та 7278,24 грн - інфляційних втрат.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Що стосується витрат на надання правової допомоги у розмірі 5600 грн, суд зазначає таке.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Так, у матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗР №21/1754 від 13.11.2018, видане Зонову Б.С. (а.с.33).
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Судом встановлено, що 16.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лого-Транс" (замовник) та Адвокатським бюро "Богдана Зонова" (виконавець) було укладено договір №4 про надання правової допомоги, за умовами якого виконавець за дорученнями замовника бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами (п.п.1.1. договору).
Відповідно до пункту 4.1 договору, юридичні послуги, що надаються виконавцем, оплачуються замовником у залежності від обсягу часу, що його витрачено виконавцем на надання юридичних послуг за договором, з розрахунку вартості 1год./800грн без ПДВ.
Оплата юридичних послуг, що надаються згідно з договором, здійснюється у такому порядку:
4.3.1 виконавець надає замовнику рахунок, детальний опис робіт та акт виконаних робіт з розрахунком суми оплати, виходячи з обсягу часу, що його було витрачено на надання юридичних послуг за договором, ставок зазначених в п.4.1 договору, фактичних витрат виконавця, зазначених в п.4.2 договору.
4.3.2 у разі відсутності у замовника заперечень з приводу суми оплати він зобов'язується сплатити визначену суму протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту акту виконаних робіт (пункт 4.3 договору).
За умовами пункту 4.4 договору, факт надання послуг за договором підтверджується актами, що підписуються сторонами.
На виконання вимог даного договору адвокатським бюро було надано позивачу звіт (детальний опис виконаних робіт) від 13.11.2020 та рахунок-фактуру №СФ-0000014 від 30.11.2020 на суму 5600,00 грн .
16.11.2020 актом виконаних робіт ТОВ "Лого-Транс" та Адвокатське бюро "Богдана Зонова" погодили, що вартість послуг включаючи консультації, підготовчі дії, підготовку та подання позовної заяви до суду становить 5600 грн.
У даному акті виконаних робіт від 16.11.2020 вказано, що послуги надані в повному обсязі, оформлені належним чином, сторони не мають претензій одна до одної.
Відповідно до ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.
В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Отже, керуючись приписами ст.129 ГПК України, враховуючи, що позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази оплати послуг прийнятих згідно з актом виконаних робіт від 16.11.2020 по наданню правової допомоги в Господарському суді Львівської області, оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд встановив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, погоджена сторонами, узгоджена з предметом позову, наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом таких послуг.
Факт понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5600 грн підтверджується платіжним дорученням № 2318 від 04.12.2020.
Відповідач заперечень стосовно заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу не подав, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.
За приписами ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 5599,88 грн.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича компанія “Перша приватна броварня “Для людей - як для себе!” (79032, м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 10, код ЄДРПОУ 31978272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лого-Транс» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 12, код ЄДРПОУ 37817344) 362491,20 грн - основного боргу, 6447,59 грн - 3% річних, 7278,24 грн - інфляційних втрат, 5643,25 грн - судового збору, 5599,88 грн - витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення складено 02.06.2021 .
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Н.В. Мороз