Рішення від 20.05.2021 по справі 914/2328/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2021 справа № 914/2328/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Шевчук О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ”, м.Київ;

до Відповідача: Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ”, Харківська область, м.Харків;

про: стягнення штрафних санкцій

ціна позову: 25500грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Мазепа Д.Г. - представник, адвокат (посвідчення від 15.05.2015р. №1096).

ВСТАНОВИВ:

09.09.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ” від 04.09.2020р. б/н (вх. №2476) до Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” про стягнення штрафних санкцій; ціна позову: 25500грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо забезпечення функціонування обладнання, розташованого у визначеному сторонами місці за Договором про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. б/н.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.09.2020р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 06.10.2020р.; визначити Відповідачеві п'ятиденний з дня вручення ухвали строк для можливості подати заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У випадку подання такої заяви копію надіслати (надати) іншим Учасникам справи, докази такого надіслання (надання) надати суду; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 09.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.11.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” від 20.10.2020р. вх. №30308/20 про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ” оригіналу Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2020р. задоволити; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ” в строк по 19.10.2020р. надати суду оригінал Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2020р., сторонами якого є Товариство з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ” та Приватне підприємство “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ”; продовжити Приватному підприємству “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” строк для подання відзиву по 16.10.2020р.; в задоволенні клопотання Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” (вх. №30308/20 від 20.10.2020р.) про встановлення додаткового строку для подачі висновку експерта відмовити; продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ” строк для подання відповіді на відзив по 26.10.2020р.; встановити Товариству з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ” додатковий строк по 19.10.2020р. для надання доказів; в задоволенні клопотання Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” від 06.11.2020р. вх. №32201/20 про відкладення розгляду справи відмовити; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначити на 03.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

В судовому засіданні 03.12.2020р. судом оголошено перерву до 24.12.2020р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.12.2020р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 21 день; відкласти підготовче судове засідання на 28.01.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.01.2021р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 9 днів; відкласти підготовче судове засідання на 23.02.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.02.2021р. у даній справі судом постановлено клопотання Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” від 11.01.2021р. вх. №43/21 про витребування у Позивача оригіналу дублікату Договору про розміщення обладнання від 16.12.2019р. задоволити; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ” в строк по 11.03.2021р. надати Господарському суду Львівської області оригінал дублікату Договору про розміщення обладнання від 16.12.2019р.; відкласти підготовче судове засідання на 11.03.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Судове засідання 11.03.2021р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі суд постановив призначити підготовче судове засідання на 06.04.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.04.2021р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 20.04.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.04.2021р. у даній справі судом постановлено клопотання Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” від 18.09.2020р. б/н (вх. №27235/20 від 18.09.2020р.) про передачу справи за належністю належною підсудністю залишити без розгляду; заяву Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” від 06.01.2021р. б/н (вх. №43/21 від 11.01.2021р.) про призначення експертизи відхилити; оголосити перерву в судовому засіданні до 06.05.2021р. до 11:45 год.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.05.2021р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 06.05.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

В судовому засіданні 06.05.2021р. судом оголошено перерву до 12:40год. 20.05.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Відповідача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов'язковою.

18.05.2021р. за вх. №11625/21 Позивачем надіслано на електронну адресу суду Заключне слово ТОВ «ІОНІТІ», у якому наводить свої доводи в обґрунтування заявлених позовних вимог і просить суд задоволити позов у повному обсязі. Вказане Заключне слово оглянуто судом, оголошено в судовому засіданні та долучено до матеріалів справи, представник Відповідача в судовому засіданні заявив про те, що зміст Заключного слова Позивача йому відомий.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв'язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Позивача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Позивача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 25500грн. нарахованого в порядку, передбаченому п.5.4. Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. штрафу за невиконання Відповідачем умов укладеного із Позивачем Договору.

В обґрунтування заявленого позову зазначає, що, в силу п.2.1. укладеного між Сторонами Договору, Відповідач зобов'язувався надати можливість Замовнику розмістити Обладнання у погоджених Сторонами місцях (об'єктах); забезпечити доступ представників Замовника до Обладнання в робочий час об'єктів, на яких розміщується Обладнання; не використовувати Обладнання Замовника для власних комерційних потреб; отримувати письмову згоду Замовника на розміщення на об'єктах, на яких розміщується Обладнання, власного та/або орендованого майна, у тому числі з метою проведення гарантійного та іншого ремонту Обладнання; забезпечити відсутність розміщеного без письмової згоди Замовника майна інших осіб на об'єктах, на яких розміщується Обладнання; забезпечити підключення Обладнання до електричної мережі; забезпечити безперебійне електричне живлення Обладнання Замовника; забезпечити охорону Обладнання від викрадення, пошкодження, знищення; не перешкоджати доступу клієнтів Замовника (власників електричних транспортних засобів) до Обладнання для здійснення зарядки електричних та/або гібридних транспортних засобів; не переміщувати та не демонтувати Обладнання з місця розміщення Обладнання; у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл Замовника на відключення Обладнання від електричної мережі.

В підтвердження повноважень представника Відповідача Пальшина Ю.І. на підписання від імені Відповідача Договору Позивачем додано копію відповіді ТОВ «Богдан-Авто Поділ», якою надано копію довіреності представника Відповідача Пальшина Ю.І. без зазначення у її тексті умови погодження укладення договорів та додаткових угод з директором Відповідача у письмовій формі або на електронну пошту.

У поданій Позивачем заяві свідка ОСОБА_1 підтвердив факт існування довіреності Відповідача без зазначення умови про погодження укладення договорів та додаткових угод з директором Відповідача у письмовій формі або на електронну пошту, підписання від імені Відповідача Договору на підставі такої довіреності та виготовлення Дублікату Договору від 16.12.2019р. під час дії довіреності з метою використання його Позивачем у своїй господарській діяльності.

У поданій Позивачем заяві свідка директора Позивача ОСОБА_2 останній підтверджує подання представником Відповідача ОСОБА_1 при укладенні Договору від 16.12.2019р. оригіналу довіреності, яка не містила умов про обов'язкове погодження укладення договорів та додаткових угод до них із директором Відповідача у письмовій формі або на електронну пошту.

Крім того, ОСОБА_2 визнає факт укладення Договору та виконання зобов'язань за ним, монтаж Відповідачем обладнання Позивача за адресою: АДРЕСА_1 , а також непрацездатність обладнання, що встановлено Актами обстеження обладнання від 02.08.2020р. та 01.12.2020р.

В той же час, складеним директором Позивача ОСОБА_2 та монтажником електричного устаткування ОСОБА_3 . Актом обстеження обладнання від 02.08.2020р. проведено технічне обстеження зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого встановлено факт неможливості використання Обладнання у зв'язку із відключенням.

Складеним директором Позивача ОСОБА_2 та монтажником електричного обладнання ОСОБА_4 . Актом обстеження обладнання від 01.12.2020р. б/н проведено технічне обстеження шляхом зовнішнього огляду та огляду внутрішніх складових Обладнання Позивача, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 : зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)», за результатами огляду внутрішніх складових обладнання виявлено відсутність модему Позивача та наявність стороннього модему, який не належить Позивачу і походження якого Позивачу невідоме. Можливість використання Обладнання Позивачем у власній господарській діяльності після відключення, зафіксованого Актом обстеження обладнання від 02.08.2020р., не відновлено.

Щодо зазначення у Дублікаті Договору невірної організаційно-правової форми Відповідача Позивач зазначає, що таку допущено лише в написі «Дублікат», по тексту Договору організаційно-правова форма Відповідача зазначена вірно. При цьому, з урахуванням презумпції правомірності правочину, Позивач акцентує, що звернення Відповідача до правоохоронних органів жодним чином не підтверджує заявлених заперечень проти позову, а доводи про неправомірність укладеного між Сторонами Договору, Дублікат якого подано Позивачем не підтверджені відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Щодо доводів Відповідача про самостійне відключення Позивачем з 05.05.2020р. зарядних станцій, що, в подальшому, призвело до їх виходу з ладу, Позивач зазначає, що такі не відповідають дійсності та не мають відношення до предмету спору у даній справі, оскільки предметом спору у даній справі є порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо безперебійної роботи станції заряджання електромобілів за адресою: АДРЕСА_1 , а згаданими оголошеннями Позивач повідомляв користувачів не про відключення зарядних станцій, а про припинення з 05.05.2020р. білінгового обліку зарядних пристроїв, тобто відключення від системи обліку електроенергії, яка споживається кожним зарядним пристроєм, а також грошових коштів, належних до сплати за надання послуг з заряджання електромобіля.

Згідно доводів Позивача відключення обладнання в системі - це програмна опція вибору білінгового оператора, яка наявна у власника зарядного пристрою. Вибір білінгового оператора відбувається за принципом свободи договору та свободи обрання контрагента. В той же час, неправомірне, здійснене без згоди Позивача, відключення обладнання від електричного живлення або заміна його складових частин - це фізичний вплив на сам зарядний пристрій, результатом якого є неможливість використання обладнання у господарській діяльності Позивача, в тому числі - виборі білінгового оператора.

Підсумовуючи Позивач зазначає, що наведені Відповідачем повідомлення з веб сайту Позивача і його сторінки в соціальній мережі Facebook не підтверджують відключення обладнання від електричної мережі, а відтак, не є належними доказами у справі.

Позиція Відповідача:

Відповідач проти заявленого позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим і просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з огляду на те, що Договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. між Сторонами не укладався, а поданий Позивачем в обґрунтування заявленого позову Дублікат має ознаки фальсифікації, оскільки, довіреність представника Відповідача, на підставі якої ним підписано Дублікат, була відкликана Відповідачем разом з печаткою 27.03.2020р.

Крім того, вказана довіреність передбачала укладання договорів та додаткових угод за умови обов'язкового погодження таких з директором Відповідача у письмовій формі або шляхом повідомлення на електронну пошту.

Щодо обставин відключення обладнання Відповідач зазначає, що в провадження Святошинського УП ГУНП у м.Києві перебуває кримінальне провадження від 13.05.2020р. №12020100080002330 щодо викрадання обладнання Відповідача, у більшості районів м.Києві були аналогічні випадки, звернення за якими приєднано до вказаного кримінального провадження.

Також, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, Відповідача покликається на оголошення Позивача на веб-сторінці в мережі інтернет та сторінці в соціальній мережі Facebook від 04.05.2020р., згідно з яким Позивач самостійно, починаючи з 05.05.2020р. проводить відключення зарядних станцій, що, на думку Відповідача, в подальшому призвело до їх виходу з ладу.

Невжиття усіх необхідних заходів для недопущення порушення Відповідачем обґрунтовується тим, що про існування Договору йому стало відомо лише після подання позову до суду, а відтак, Відповідач був позбавлений можливості вживати заходів до недопущення порушення договору, про укладення якого не був обізнаний.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

05.07.2019р. Відповідачем в особі директора ОСОБА_5 уповноважено ОСОБА_1 бути представником Відповідача в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах Відповідача, додаткових угод до них та додатків до таких договорів від імені та в інтересах Відповідача, виключно за умови погодження таких договорів, угод тощо із директором Відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Для цього ОСОБА_1 надається право від імені Відповідача укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені Відповідача в таких Договорах (угодах, контрактах) від імені Відповідача, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана без права передоручення і дійсна до 31.12.2019р.

Вказану довіреність підписано директором ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» Ніконовим Д.А. і завірено відтиском печатки Відповідача.

16.12.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІОНІТІ» (надалі - Позивач, Замовник) та Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (надалі - Відповідач, Виконавець) укладено Договір про надання послуг з розміщення обладнання б/н (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) в порядку та на умовах визначених Договором, Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, іменованих надалі - Обладнання, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно п.1.2. Договору місце розміщення Обладнання визначається Сторонами в Акті приймання-передачі стосовно відповідного обладнання (надалі - Місце). Місцем виконання цього Договору є місце розміщення Обладнання.

Пунктом 1.3. Договору встановлено, що Обладнання Замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління Обладнанням.

Виконавець надає Замовнику згоду на прокладення у разі такої необхідності комунікацій від Обладнання до точки підключення до електричної мережі Виконавця з метою підключення Обладнання; усі комунікації, прокладені від Обладнання до точки підключення до електричної мережі Виконавця, є власністю Замовника (п.п.,1.4., 1.5. Договору).

Відповідно до п.2.1. Договору Виконавець зобов'язувався:

2.1.1. надати можливість Замовнику розмістити Обладнання у погоджених Сторонами місцях (об'єктах);

2.1.2. забезпечити доступ представників Замовника до Обладнання в робочий час об'єктів, на яких розміщується Обладнання;

2.1.3. не використовувати Обладнання Замовника для власних комерційних потреб;

2.1.4. отримувати письмову згоду Замовника на розміщення на об'єктах, на яких розміщується Обладнання, власного та/або орендованого майна, у тому числі з метою проведення гарантійного та іншого ремонту Обладнання;

2.1.5. забезпечити відсутність розміщеного без письмової згоди Замовника майна інших осіб на об'єктах, на яких розміщується Обладнання;

2.1.6. забезпечити підключення Обладнання до електричної мережі;

2.1.7. забезпечити безперебійне електричне живлення Обладнання Замовника;

2.1.8. забезпечити охорону Обладнання від викрадення, пошкодження, знищення;

2.1.9. не перешкоджати доступу клієнтів Замовника (власників електричних транспортних засобів) до Обладнання для здійснення зарядки електричних та/або гібридних транспортних засобів;

2.1.10. не переміщувати та не демонтувати Обладнання з місця розміщення Обладнання;

2.1.11. у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл Замовника на відключення Обладнання від електричної мережі.

Згідно п.2.2. Договору Замовник зобов'язувався своєчасно сплачувати за надані послуги, а також компенсувати вартість витрат електричної енергії, спожитої внаслідок роботи Обладнання згідно показників лічильників, що надаються до кожної одиниці Обладнання; своїми силами та за власні кошти здійснити роботи з монтажу та обслуговування Обладнання на об'єктах Виконавця: здійснювати технічний огляд та поточний ремонт Обладнання для безперебійного та належного функціонування; розмістити на Обладнанні наглядну інформацію щодо правил користування. не допускати перевантаження електричних мереж, не перевищувати погодженого розміру потужності електроенергії, що споживається Замовником

За надані за договором послуги Замовник щомісячно виплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 30 грн. 00коп., в тому числі ПДВ 5 грн. 00коп. (п.3.1. Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору Замовник зауважив, що Обладнання, визначене в п.1.1. Договору, є обладнанням без встановлених опцій для прийняття готівкових коштів.

Згідно п.4.2. Договору Обладнання Замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів Замовника.

Пунктом 5.1. Договору Сторонами передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України.

Відповідно до п.5.4. Договору у випадку будь-якого порушення Виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання Замовником для ведення своєї господарської діяльності Обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору, (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження Обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів Замовника до Обладнання, неможливості підключення Обладнання до операційної та облікової системи Замовника, відключення Обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання. Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі, що вираховується за наступною формулою: P=DC*750+AC*150, в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення:

«=» - математичний знак "дорівнює";

«*» - математична дія множення;

«+» - математична дія додавання;

«Р» - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання Послуг, впродовж якого існувала неможливість використання Обладнання або окремих одиниць Обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору:

«DC» - кількість одиниць Обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу;

«AC» - кількість одиниць Обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.

Згідно п.5.5. Договору за порушення обов'язків, передбачених пунктами 2.1.4 та/або 2.1.5 Договору, Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 10000грн. 00коп. Сторони домовились, що у випадку порушення Виконавцем обов'язків, передбачених пунктами 2.1.4 та/або 2.1,5 Договору, Замовник має право за рахунок Виконавця демонтувати та зберігати майно, розміщене на відповідних об'єктах без письмової згоди Замовника, а також реалізовувати таке майно з метою відшкодування витрат на демонтування та зберігання майна, розміщеного на відповідних об'єктах без письмової згоди Замовника, і для задоволення інших грошових вимог Замовника за цим Договором.

Згідно п.6.1. Договору Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 15.122020р. включно.

Якщо жодна зі Сторін за 10 днів до закінчення строку дії Договору не повідомила іншу Сторону про намір розірвати його, то він вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний календарний рік (п.6.2. Договору).

Актом приймання-передачі до Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. відповідно до умов Договору Замовник розміщує, а Виконавець надає місце для розміщення зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)», місце розміщення - АДРЕСА_1 .

Вказаний Договір та Акт приймання-передачі підписано директором Позивача ОСОБА_2 та уповноваженим представником Відповідача ОСОБА_1 і завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Актом обстеження обладнання від 02.08.2020р. на виконання наказу директора Позивача від 06.04.2020р. з метою здійснення моніторингу та працездатності Обладнання Позивача директор Позивача ОСОБА_2 та монтажник електричного устаткування ОСОБА_3 провели технічне обстеження зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого встановлено факт неможливості використання Обладнання у зв'язку із відключенням.

Вказаний Акт обстеження підписано директором Позивача ОСОБА_2 та монтажником електричного устаткування ОСОБА_3 і завірено відтиском печатки Позивача.

13.05.2020р. Святошинським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві зареєстровано кримінальне провадження №12020100080002330 за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень за фактом того, що 13.05.2020р. група невстановлених досудовим розслідуванням осіб, знаходячись на АДРЕСА_2 намагалась таємно викрасти чуже майно, а саме зарядний пристрій для електромобілів, який належить ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ».

13.10.2020р. Дисциплінарна палата Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області розглянувши матеріали заяви (скарги) директора Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» Ніконова Дмитра Анатолійовича від 27.08.2020р. про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 прийняла рішення №254/2020, яким вирішила відмовити в порушенні дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_1 за відсутністю ознак дисциплінарного проступку в їхніх діях.

Висновком комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет за заявою ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» від 19.10.2020р. №576/10/2020, який складено Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідна служба України» встановлено зміст веб-сторінок https://ionity.ua/ та ІНФОРМАЦІЯ_1 на яких наявна інформація про Позивача та, зокрема, його повідомлення від 04 травня 2020р. наступного змісту:

«Шановні користувачі мережі зарядних станцій IONITY!

Повідомляємо Вам, що з 05 травня 2020 року зарядні станції IONITY припинять надання послуг з заряджання акумуляторних батарей транспортних засобів в мережі AUTOENTERPRISE. Просимо Вас вибачити за незручності та врахувати цю інформацію при плануванні Ваших подорожей. Про відновлення надання послуг повідомимо

АДРЕСА_3 ».

Експертним висновком за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 20.10.2020р. вих. №304/2020-ЕВ, який складено Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» встановлено зміст веб-сторінок ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на яких наявна інформація про Позивача та, зокрема, його повідомлення від 04 травня 2020р. наступного змісту:

«Шановні користувачі мережі зарядних станцій IONITY!

З повагою IONITY Customer Service».

Листом від 27.10.2020р. вих. №27/10/20-01 ТОВ «Богдан-Авто Поділ» повідомило представника Позивача про те, що Товариством з ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (код ЄДРПОУ 40119580) було укладено Договір №05-09-2019/2, який від імені ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» підписував ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності від 05.07.2019р. Строк довіреності ОСОБА_1 - до 31.12.2019р.

До вказаного листа долучено копію Договору №05-09-2019/2 та копію довіреності ОСОБА_1 , яка була ним надана під час укладання Договору.

Як вбачається із доданої до вказаного листа Довіреності Відповідача від 05.07.2019р. б/н, «ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (по тексту - ПІДПРИЄМСТВО»), в особі Директора ОСОБА_7 , який діє на підставі Статуту, цією довіреністю уповноважує ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ватутінським РУ ТУ МВС України в місті Києві 12 жовтня 1999 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № НОМЕР_2 , бути представником ПІДПРИЄМСТВА в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені ПІДПРИЄМСТВА.

Для цього ОСОБА_8 надається право від імені ПІДПРИЄМСТВА укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені ПІДПРИЄМСТВА, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності.

Довіреність видана без права передоручення і дійсна до тридцять першого грудня дві тисячі дев'ятнадцятого року.».

Вказану довіреність підписано директором ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» ОСОБА_5 і завірено відтиском печатки Відповідача.

09.11.2020р. Позивачем за вх. №32253/20 подано до суду клопотання, до якого долучено заяву свідка Директора ТзОВ «ІОНІТІ» ОСОБА_2 , у якій останній зазначає, що:

«Я, ОСОБА_2 , з 06 лютого 2019 року по теперішній час перебуваю на посаді директора ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ».

Відповідно до положень статуту ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», директор уповноважений представляти інтереси ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» в інших підприємствах, установах, організаціях, а також самостійно укладати контракти, угоди, підписувати договори, крім тих, що перевищують суму, окремо визначену Загальними зборами Учасників та/або Наглядової ради ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» (у разі утворення).

Керуючись положеннями статуту ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», я від імені та в інтересах ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» уклав з ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» Договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16 грудня 2019 року (надалі - Договір) щодо розміщення обладнання ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» за адресою: АДРЕСА_1 .

Від імені ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» діяв представник за довіреністю від 05 липня 2019 року ОСОБА_1 .

Під час укладення Договору ОСОБА_1 надав для ознайомлення довіреність від 05 липня 2019 року, яка була досліджена мною з метою визначення повноважень ОСОБА_1 як представника ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ».

Внаслідок вивчення тексту довіреності від 05 липня 2019 року, виданої ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» Пальшину Юрію Ігоровичу, не було виявлено обмежень у повноваженнях ОСОБА_1 щодо укладання та підписання договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»

Також мені було надано копію зазначеної нижче довіреності ОСОБА_1 із текстом, що наведений нижче:

«ДОВІРЕНІСТЬ

Україна, місто Харків, п 'ятого липня дві тисячі дев 'ятнадцятого року.

ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (по тексту - ПІДПРИЄМСТВО»), в особі Директора ОСОБА_7 , який діє на підставі Статуту, цією довіреністю уповноважує ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ватутінським РУ ТУ МВС України в місті Києві 12 жовтня 1999 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № НОМЕР_2 , бути представником ПІДПРИЄМСТВА в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені ПІДПРИЄМСТВА.

Для цього ОСОБА_9 надається право від імені ПІДПРИЄМСТВА укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені ПІДПРИЄМСТВА, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності.

Довіреність видана без права передоручення і дійсна до тридцять першого грудня дві тисячі дев'ятнадцятого року.

Директор

ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»

ОСОБА_7 ».

У грудні 2020 року оригінал Договору помилково був направлений до міста Харкова, проте Договір був необхідний мені та іншим працівникам і представникам ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» для забезпечення вільного доступу до місця розміщення обладнання ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ».

У зв'язку з втратою оригіналу Договору було прийнято рішення оформити його дублікат із наміром знищення дубліката у разі повернення оригінала. Враховуючи, що довіреність ОСОБА_1 була чинна до 31 грудня 2019 року, необхідність звертатися до директора ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» для оформлення дубліката Договору була відсутня.

Станом на сьогоднішній день оригінал Договору не повернений, з огляду на що ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» використовує у своїй господарській діяльності його дублікат.

02 серпня 2020 року з метою здійснення інвентаризації обладнання ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» я та монтажник електричного устаткування ОСОБА_3 виїхали до міста Львова для огляду обладнання ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору від 16 грудня 2019 року.

Мною особисто було оглянуто обладнання, що знаходиться за вказаною вище адресою, а саме: пристрій постійного струму для заряджання електромобілів

Внаслідок зовнішнього огляду зарядного пристрою було виявлено його відключення від електричної мережі, яке проявлялось у відсутності будь-яких позначок на екрані зарядного пристрою та неможливості здійснення заряджання електромобіля.

Для перевірки складових зарядного пристрою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 , я та монтажник електричного устаткування ОСОБА_3 відчинили зарядні пристрої і візуально оглянули їх складові. Шляхом візуального огляду було виявлено відсутність модему ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», і виявлено наявність стороннього модему, який не належать ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», і походження якого ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» не відоме.

Зазначене свідчить про заміну модема зарядної станції: функціональної складової зарядного пристрою, призначеного для зв'язку з системою обліку зарядного пристрою, його моніторингу та керування.

При цьому заявляю, що відповідно до правил поводження з електроустаткуванням та з метою забезпечення безпеки осіб, заміна модему зарядного пристрою неможлива без відключення такого зарядного пристрою від електричної мережі.

03 серпня 2020 року за допомогою мобільного додатку АЕ Charging point було виявлено підключення зарядного пристрою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 , до білінгової системи АІІТОЕКТЕКРЕ.І8Е, без надання ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» доступу до дистанційного управління зарядним пристроєм та без можливості використання зарядного пристрою у господарській діяльності ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ».

Станом на сьогоднішній день відсутній доступ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» до дистанційного управління зарядним пристроєм та відсутня можливість використання зарядного пристрою у господарській діяльності ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ».

Я не надавав жодним особам вказівок щодо відключення від електричної мережі обладнання ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 . Я не надавав дозволу на відключення зазначеного обладнання від електричної мережі.

Заявляю, що про зміст закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань обізнаний. Підтверджую, що я готовий з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.».

Вказану заяву підписано директором ТзОВ «ІОНІТІ» Гулеєм С.В. та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А.М., про що в Реєстр внесено запис №2489.

Окрім того, до поданого Позивачем 09.11.2020р. за вх. №32253/20 клопотання долучено заяву свідка ОСОБА_1 , у якій зазначає наступне:

«Я, ОСОБА_1 , з 05 липня 2019 року по 31 грудня 2019 року був представником ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 40119580) на підставі довіреності від 05 липня 2019 року, виданої ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» в особі директора Ніконова Дмитра Анатолійовича.

Зазначена довіреність була передана мені з міста Харкова поштовим відправленням за допомогою оператора «Нова Пошта» у липні 2019 року.

Текст довіреності, на підставі якої я діяв в інтересах ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», є таким:

«ДОВІРЕНІСТЬ

Україна, місто Харків, п'ятого липня дві тисячі дев'ятнадцятого року.

ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (по тексту ПІДПРИЄМСТВО»), в особі Директора ОСОБА_7 , який діє на підставі Статуту, цією довіреністю уповноважує ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ватутінським РУ ТУ МВС України в місті Києві 12 жовтня 1999 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № НОМЕР_2 , бути представником ПІДПРИЄМСТВА в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені ПІДПРИЄМСТВА.

Директор

ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ»

ОСОБА_7 ».

Від імені ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» я діяв тільки на підставі довіреності від 05 липня 2019 року, текст якої наведений вище.

Про наявність будь-яких обмежень зазначених вище повноважень ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» мені не повідомляло, вказівок щодо необхідності погодження умов договорів з директором ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» чи іншими особами мені не надходило.

Інших довіреностей від ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» я не отримував.

На підставі зазначеної вище довіреності мною як представником ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» в період з 05 липня 2019 , року по 31 грудня 2019 року було укладено ряд договорів, відповідно до яких ^ ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» отримувало території для розміщення обладнання ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВАМ АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» та/або інших осіб. Зокрема, але не виключно:

- договір №05-09-2019/2 від 05 вересня 2019 року, укладений з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БОГДАН-АВТО ПОДІЛ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 37724920);

- договір №28-10-19 від 28 жовтня 2019 року, укладений з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПАСІФІК ІНВЕСТ ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи: 39391939).

Також у період з 05 липня 2019 року по 31 грудня 2019 року від імені та в інтересах ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» мною було укладено ряд договорів з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 42153109) про надання послуг з розміщення обладнання, у тому числі - Договір від 16 грудня 2019 року, з додатками до нього (надалі - Договір).

Зазначений Договір було укладено з метою отримання ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» прибутку від надання послуг з розміщення обладнання ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» на території, належній ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «САНОВ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 35327283) та переданій ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ». Місце розміщення обладнання ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ»: м. Львів, вул. Городницька, 47.

У грудні 2019 року обидва примірники зазначеного вище Договору разом з іншими договорами, укладеними в інтересах ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», було помилково направлено до міста Харкова. Очікувалось, що примірник Договору, належний ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», буде повернено ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», проте у зв'язку з об'ємним документообігом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» повернути примірник Договору, належний ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ», не вдалося.

У зв'язку з необхідністю використання Договору у господарській діяльності ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІОНІТІ» було прийнято рішення оформити дублікат Договору до моменту повернення оригіналу документа і для використання замість нього.

Маючи повноваження укладати договори від імені ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» на підставі довіреності від 05 липня 2019 року, я підписав дублікат Договору від імені ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ».

Вказану заяву підписано Пальшиним Ю.І. та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А.М., про що в Реєстр внесено запис №2486.

Актом обстеження обладнання від 01.12.2020р. б/н з метою моніторингу технічного стану Обладнання, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 , та відключеного 02.08.2020р. (що зафіксовано Актом обстеження Обладнання Позивача від 02.08.2020р.) Позивача директор Позивача ОСОБА_2 та монтажник електричного обладнання ОСОБА_4 провели технічне обстеження шляхом зовнішнього огляду та огляду внутрішніх складових Обладнання Позивача, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 : зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)». За результатами огляду внутрішніх складових обладнання виявлено відсутність модему Позивача та наявність стороннього модему, який не належить Позивачу і походження якого Позивачу невідоме. Можливість використання Обладнання Позивачем у власній господарській діяльності після відключення, зафіксованого Актом обстеження обладнання від 02.08.2020р., не відновлено.

Вказаний Акт обстеження підписано директором Позивача ОСОБА_2 та монтажником електричного обладнання ОСОБА_4 і завірено відтиском печатки Позивача.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача 25500грн. нарахованого в порядку, передбаченому п.5.4. Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. штрафу за невиконання Відповідачем умов укладеного із Позивачем Договору.

Відповідач у поданому 20.10.2020р. за вх. №30308/20 Відзиві на позовну заяву проти заявленого позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим і просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з огляду на те, що Договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. між Сторонами не укладався, а поданий Позивачем в обґрунтування заявленого позову Дублікат має ознаки фальсифікації, оскільки, довіреність представника Відповідача, на підставі якої ним підписано Дублікат, була відкликана Відповідачем разом з печаткою 27.03.2020р.

Крім того, згідно доводів Відповідача, вказана довіреність передбачала укладання договорів та додаткових угод за умови обов'язкового погодження таких з директором Відповідача у письмовій формі або шляхом повідомлення на електронну пошту.

Також Відповідач покликається на аналогічні справи між тими ж Сторонами, які перебувають в провадженні господарських судів, у яких підставами позовних вимог Позивача у яких є аналогічні Дублікати договорів. З підстав того, що такі договори не укладались, а акти приймання-передачі обладнання не підписувались, такі мають ознаки фальсифікації. За даним фактом Відповідачем 14.09.2020р. подано заяву про вчинення злочину, за якою 15.09.2020р. Київським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області зареєстровано кримінальне провадження №1202020490002794.

Окремо Відповідач звертає увагу на зазначення в Дублікаті Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. іншої організаційно-правової форми, аніж наявна у Відповідача. При цьому вказує на те, що ОСОБА_1 є одним із співзасновників Позивача, що на думку Відповідача, підтверджує те, що останній, підписуючи Договір, діяв в інтересах Позивача. ОСОБА_1 також входить до складу партнерів адвокатського об'єднання «Олександр Перемежко та партнери», які тривалий час обслуговували Відповідача і мали доступ до всіх його установчих та інших документів. З вказаних підстав Відповідачем подано скаргу до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів у Київській області.

Щодо обставин відключення обладнання, які встановлено актом Позивача від 02.08.2020р. Відповідач зазначає, що в провадженні Святошинського УП ГУНП у м.Києві перебуває кримінальне провадження від 13.05.2020р. №12020100080002330 щодо викрадання обладнання Відповідача, у більшості районів м.Києві були аналогічні випадки, звернення за якими приєднано до вказаного кримінального провадження.

У поданій до суду 29.10.2020р. за вх. №31294/20 Відповіді на відзив Позивач звертає увагу на те, що в підтвердження повноважень представника Відповідача ОСОБА_1 на підписання від імені Відповідача Договору Позивачем додано копію відповіді ТОВ «Богдан-Авто Поділ», якою надано копію довіреності представника Відповідача ОСОБА_1 без зазначення у її тексті умови погодження укладення договорів та додаткових угод з директором Відповідача у письмовій формі або на електронну пошту.

При цьому, Позивач акцентує, що сам по собі факт звернення Відповідача із заявою про вчинення кримінального правопорушення та внесення відповідних відомостей до ЄРДР не свідчить про наявність підстав до звернення і тим більше до вчинення злочину, оскільки працівниками правоохоронних органів власне і перевіряється наявність чи відсутність у діях осіб ознак складу злочину. Таким чином, звинувачення Відповідача представників Позивача у вчиненні злочину є безпідставним та необґрунтованим, таким, що суперечить приписам ст.62 Конституції України, за якою особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відтак, до моменту ухвалення відповідного обвинувального вироку Відповідач позбавлений права посилатись на підробку документів і тим більше звинувачувати в таких діяннях конкретних осіб, оскільки сам факт звернення Відповідача до правоохоронних органів не встановлює жодних обставин.

З врахуванням того, що підписантом Договору з боку Відповідача був ОСОБА_1 , який проживає в м.Києві, Позивачу зручніше було звернутись за виготовленням Дублікату Договору, оскільки дублікат Договору не породжує нових прав та обов'язків, а є лише особливою формою копії документа, так як, в силу п.13 правил організації діловодства і архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015р. №1000/5, особливим видом копії документа є дублікат - повторно оформлений службовий документ для використання замість втраченого чи пошкодженого оригіналу, що має таку саму юридичну силу. Дублікат виготовляється на такому самому бланку, що й оригінал, та містить інформацію, аналогічну інформації в оригіналі. На ньому проставляється відбиток печатки установи і підписи посадових осіб, які мають право підпису цих документів на момент оформлення дубліката. На дублікаті проставляється у правому верхньому кутку відмітка «Дублікат».

Згідно доводів Позивача предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів (штрафних санкцій), а не дійсність договору чи його дублікату, а відтак, обставини його створення не є предметом доказування у даній справі.

З приводу пов'язаності ОСОБА_1 з Позивачем останній зазначає, що ОСОБА_1 довіреністю від 05.07.2019р. був уповноважений діяти від імені Відповідача, а відповідно до умов Договору Відповідач, в інтересах якого діяв ОСОБА_1 , отримує плату за надання ним послуг з розміщення обладнання Позивача. Відтак, очевидним є економічний інтерес Відповідача, який відповідає предмету його комерційної діяльності.

Також Позивач звертає увагу, що згідно витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ, копію якого надано Позивачем, видами економічної діяльності Відповідача, серед іншого, є: 35.14. Торгівля електроенергією; 33.13. Ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування; 33.12. Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 68.20. Надання в оренду і експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.99. Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 43.21. Електромонтажні роботи.

Відтак, згідно доводів Позивача, Відповідач, укладаючи Договір, отримував можливість здійснювати свою нормальну господарську діяльність за відповідну ринкову плату. Інтерес Відповідача від укладення Договору є очевидним.

Щодо участі ОСОБА_1 в адвокатському об'єднанні «Олександр Перемежко та партнери» Позивач акцентує, що вказане адвокатське об'єднання не є учасником спірних правовідносин, не залучене до участі у них ні прямо ні опосередковано, а відтак, на думку Позивача, повідомлення Відповідачем суду вказаної обставини не має відношення до даної справи, а спрямоване лише на додання безпідставного та необґрунтованого забарвлення суб'єктивного образу Позивача.

Безпідставність вказаних доводів Відповідача Позивач підтверджує також рішенням Дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 13.10.2020р. №254/2020, яким встановлено непідтвердженість заяви (скарги) директора Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» ОСОБА_5 , а також відсутність підстав до порушення дисциплінарної справи щодо адвоката Пальшина Ю.І.

Щодо покликань Відповідача на оголошення на веб-сторінці та сторінці в соціальній мережі Facebook, то згаданими оголошеннями Позивач повідомляв користувачів не про відключення зарядних станцій, а про припинення з 05.05.2020р. білінгового обліку зарядних пристроїв, тобто відключення від системи обліку електроенергії, яка споживається кожним зарядним пристроєм, а також грошових коштів, належних до сплати за надання послуг з заряджання електромобіля.

Підсумовуючи Позивач зазначає, що наведені Відповідачем доводи щодо недійсності Договору, відкликання довіреності ОСОБА_1 , повідомлення з веб сайту Позивача і його сторінки в соціальній мережі Facebook про відключення обладнання від мережі Відповідача не підтверджують відключення обладнання від електричної мережі, а відтак, не мають відношення до правильного вирішення справи та не є належними доказами у справі.

ДО Відповіді на відзив долучено копію Довіреності Відповідача від 05.07.2019р. б/н, «ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» (по тексту - ПІДПРИЄМСТВО»), в особі Директора ОСОБА_7 , який діє на підставі Статуту, цією довіреністю уповноважує ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ватутінським РУ ТУ МВС України в місті Києві 12 жовтня 1999 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № НОМЕР_2 , бути представником ПІДПРИЄМСТВА в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені ПІДПРИЄМСТВА.

Копію Довіреності 26.10.2020р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. та зареєстровано в Реєстрі за №2421.

У долученій Позивачем до клопотання від 09.11.2020р. вх. №32253/20 заяві свідка ОСОБА_1 підтвердив факт існування довіреності Відповідача без зазначення умови про погодження укладення договорів та додаткових угод з директором Відповідача у письмовій формі або на електронну пошту, підписання від імені Відповідача Договору на підставі такої довіреності та виготовлення Дублікату Договору від 16.12.2019р. під час дії довіреності з метою використання його Позивачем у своїй господарській діяльності.

У долученій Позивачем до клопотання від 09.11.2020р. вх. №32253/20 заяві свідка директора Позивача ОСОБА_2 останній підтверджує подання представником Відповідача ОСОБА_1 при укладенні Договору від 16.12.2019р. оригіналу довіреності, яка не містила умов про обов'язкове погодження укладення договорів та додаткових угод до них із директором Відповідача у письмовій формі або на електронну пошту.

У поданому 16.11.2020р. за вх. №32831/20 запереченні на відповідь на відзив Відповідач зазначає, що керівник ТОВ «Богдан-Авто Поділ» надаючи копію Договору №05-09-2019/2 та довіреності грубо порушив законодавство про захист інформації, оскільки, у відповідності до п.7.2. вказаного договору його умови та умови додаткових угод до нього конфіденційні та не підлягають розголошенню.

Щодо посилань Позивача на дійсність Дублікату договору Відповідач зазначає, що Позивачем не доведено дату складення дублікату, а, за відсутності оригіналу договору, неможливим є проведення експертизи з метою встановлення його справжності. При цьому, Відповідач зазначає, що умови Договору від 16.12.2019р. дублюють положення укладеного між Сторонами Договору про надання послуг з розміщення майна від 30.09.2019р. №13452 і саме за цим договором Відповідачем надавались Позивачу послуги з такого розміщення.

Щодо поданих в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог Експертних висновків Відповідач зазначає, що такими підтверджується факт здійснення Позивачем офіційного повідомлення про відключення зарядних станцій, а з врахуванням того, що вибір білінгового оператора може здійснюватись лише Відповідачем, Позивач не міг самостійного обирати білінгового оператора. Натомість Позивач мав змогу фізичного доступу до обладнання, про що свідчить поданий ним Акт обстеження від 02.08.2020р., а відтак, на думку Відповідача, доведеними є обставини здійснення Позивачем заходів, спрямованих на відключення обладнання.

03.12.2020п. за вх. №34677/20 Позивачем подано до суду клопотання, до якого долучено складений директором Позивача ОСОБА_2 та монтажником електричного обладнання ОСОБА_4 . Акт обстеження обладнання від 01.12.2020р. б/н, яким проведено технічне обстеження шляхом зовнішнього огляду та огляду внутрішніх складових Обладнання Позивача, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 : зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)». За результатами огляду внутрішніх складових обладнання виявлено відсутність модему Позивача та наявність стороннього модему, який не належить Позивачу і походження якого Позивачу невідоме. Можливість використання Обладнання Позивачем у власній господарській діяльності після відключення, зафіксованого Актом обстеження обладнання від 02.08.2020р., не відновлено.

У поданій до суду 15.01.2021р. за вх. №43/21 Відповідач, серед іншого, зазначає, що невжиття усіх необхідних заходів для недопущення порушення Відповідачем обґрунтовується тим, що про існування Договору йому стало відомо лише після подання позову до суду, а відтак, Відповідач був позбавлений можливості вживати заходів до недопущення порушення договору, про укладення якого не був обізнаний.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.906 ЦК України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.

Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ст.217 ГК України).

Відповідно до положень ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (ст.546 ЦК України).

Відповідно до ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК України).

З врахуванням наведеного суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт підписання між Сторонами Акту приймання-передачі до Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. відповідно до якого Замовник розміщує, а Виконавець надає місце для розміщення зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)», місце розміщення - АДРЕСА_1 .

При цьому, судом встановлено, що Договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. та Акт приймання-передачі до нього зі сторони Відповідача підписано представником ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності Відповідача від 05.07.2019р.

Відповідно до наданої Позивачем Довіреності від 05.07.2019р. ОСОБА_1 уповноважений Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» бути представником підприємства у всіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені підприємства (Відповідача).

Вказана копія Довіреності від 05.07.2019р. містить відмітку приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С.А. про засвідчення відповідності її копії оригіналу документа, про що 26.10.2020р. внесено запис в реєстр за №2421.

Як вбачається зі змісту наявної у матеріалах справи копії довіреності Відповідача від 05.07.2019р., виданої на ім'я ОСОБА_1 , останній уповноважений Відповідачем бути представником Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача. Для цього ОСОБА_1 надано право від підприємства укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені підприємства, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019 року.

При цьому, подана Відповідачем копія довіреності представника Відповідача ОСОБА_1 , яка містить повноваження ОСОБА_1 бути представником Відповідача в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах Відповідача, додаткових угод до них та додатків до таких договорів від імені та в інтересах Відповідача, виключно за умови погодження таких договорів, угод тощо із директором Відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту, окрім підпису директора і відтиску печатки юридичної особи Відповідача, не містить інших доказів в обґрунтування відповідності поданого Відповідачем тексту її копії оригіналу станом на час її видання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) ОСОБА_10 та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Враховуючи наведене, з огляду на встановлені судом під час розгляду даної справи обставини та подані Учасниками справи докази в їх сукупності, в тому числі на наявність відмітки про здійснення посвідчувального напису нотаріуса та реєстрації в реєстрі за №2421 на копії довіреності від 05.07.2019р., яка надана до матеріалів справи Позивачем, у даному вірогідним є факт того, що Приватне підприємство «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» уповноважило Пальшина Юрія Ігоровича бути представником від імені Відповідача та надало право укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені підприємства, без додаткової умови щодо укладання правочинів за погодженням з директором підприємства Відповідача у письмовій формі.

Відповідно до пункту 3.1. Глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 (надалі - Порядок) нотаріуси засвідчують вірність копій документів, виданих юридичними особами, за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

Згідно пункту 3.3. Глави 7 Порядку вірність копії документа, виданого фізичною особою, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.

Пунктом 4.2. Глави 7 Порядку визначено, що у випадку, якщо копія документа видана юридичною особою, що видала оригінал документа, вона має бути викладена на бланку юридичної особи з прикладенням печатки (у разі наявності) і з відміткою про те, що оригінал документа міститься в справах юридичної особи, яка видала документ.

В той же час, згідно пункту 4.1. Глави 7 Порядку вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана юридичною особою, що видала оригінал документа.

З підстав наведеного суд зазначає, що надана Позивачем до матеріалів справи копія довіреності представника Відповідача ОСОБА_1 від 05.07.2019р. виготовлена з посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. належним чином виготовленої нотаріальної копії оригіналу документа, а відтак, дотримання вимоги про викладення тексту на бланку юридичної особи, передбаченої підпунктом 4.2. Порядку, не є обов'язковим.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.87 ГПК України показання свідка це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

З наведених норм чинного процесуального закону можна дійти висновку, що докази у вигляді показання свідків у господарському судочинстві носять факультативний (допоміжний) характер та становлять певні відомі особам обставини, які мають значення для справи.

При цьому, ч.2 ст.87 ГПК України визначає, що показаннями свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства відображаються у відповідних документах.

Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка (ч.1 ст.88 ГПК України).

Оцінивши подані Позивачем заяви свідка Директора ТзОВ «ІОНІТІ» Гулея С.В. та свідка ОСОБА_1 суд дійшов висновків про те, що вказаними заявами фіксується повідомлення директора Позивача та представника Відповідача про відомі їм обставини справи і такі заяви відповідають вимогам ст.88 ГПК України.

Відтак, вказані заяви свідків приймаються судом до уваги, та, в сукупності із поданими Позивачем доказами, свідчать про наявність у ОСОБА_1 повноважень на укладення від імені Відповідача Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. та Акту приймання-передачі до нього на підставі виданої 05.07.2019р. Відповідачем довіреності.

Таким чином, суд вважає доведеною обставину укладення між Сторонами Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. Акту приймання-передачі до нього уповноваженими представниками Сторін, а відтак, виникнення на підставі Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. договірних зобов'язань між Сторонами.

При цьому суд також звертає увагу на те, що чч.1, 4 ст.58-1 ГК визначено, що суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Відповідно до розділу 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015р. №1000/5 право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Встановивши наявність відбитку печатки на спірних документах та, враховуючи, що особа несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена особою, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2018р. у справі №910/6216/17 та від 05.11.2018р. у справі №915/878/16.

З огляду на те, що як на Договорі, так і на Акті приймання-передачі обладнання до нього наявний відтиск печатки юридичної особи Відповідача, а Відповідачем не доведено факту згуби печатки Відповідача, її викрадення або в інший спосіб вибуття з володіння Відповідача, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, суд зазначає, що вказане, в сукупності з іншими поданими Учасниками справи доказами свідчить про участь в укладенні Договору та Акта приймання-передачі обладнання уповноважених осіб Позивача та Відповідача.

Відповідно до ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст.246 Цивільного кодексу України).

При цьому, в силу приписів ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Аналогічні правові висновки наведені, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №910/11951/18 та від 01.04.2021р. у справі №910/5206/20.

Суд звертає увагу на те, що Відповідачем впродовж розгляду справи судом не надано доказів відмови від Договору, визнання його недійсним чи вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на невизнання Відповідачем факту укладення між Сторонами Договору; при цьому Відповідач не скористався і правом на подання зустрічного позову щодо визнання Договору недійсним, як і не подав доказів звернення до суду з окремою позовною заявою щодо оскарження Договору.

При цьому, доводи Відповідача про недійсність Дублікату Договору з підстав його невідповідності вимогам до оформлення дублікатів документів спростовуються тим, що договір як документ, а також дублікат договору чи його копія не можуть бути визнані недійсними, оскільки дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018р. у справі №161/3245/15-ц.

Суд вважає необґрунтованими доводи Відповідача щодо відкликання 27.03.2020р. довіреності представника Відповідача Пальшина Ю.І. разом із печаткою Відповідача, а також наявності в діях Позивача складу кримінально караного діяння, оскільки такі не підтверджено вироком суду, який набрав законної сили щодо працівників Позивача, а сам по собі факт відкликання довіреності не свідчить про підписання Договору неуповноваженою особою на час чинності відповідної довіреності, а відтак, не припиняє правовідносин між Сторонами, які виникли у звязку із укладенням відповідного договору.

Таким чином, Відповідач, уповноваживши ОСОБА_1 довіреністю від 05.07.2019р. бути представником Приватного підприємства «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені відповідача, для чого останньому надано право від підприємства укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені підприємства, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності, прийняв на себе зобов'язання, зокрема, за Договором про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р., стягнення штрафних санкцій за невиконання умов якого є предметом спору у даній справі.

При цьому, суд бере до уваги, що Відповідачем не заперечується факт існування договірних відносин між Сторонами та встановлення Відповідачем обладнання Позивача за адресою: АДРЕСА_1 , проте, подана в обґрунтування таких копія Договору про надання послуг з розміщення майна від 30.09.2019р. №13452 не береться судом до уваги, оскільки предметом Договору від 30.09.2019р. №13452 (п.1.1. Договору) є щомісячне надання Відповідачем послуг з розміщення Майна, а саме: електрообладнання для заправки автомобілів на майданчику на території Виконавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРУМ ГРУП УКРАЇНА» за адресою: м.Київ, вул.Героїв Космосу, 4 в той час, як предметом Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. є надання Відповідачем Позивачу послуг з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього Договору, зокрема зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)», місце розміщення - АДРЕСА_1 .

Інших доказів в обґрунтування обставин виникнення договірних правовідносин щодо встановлення Відповідачем обладнання Позивача за адресою: АДРЕСА_1 , окрім укладеного між Сторонами Договору, Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Аналогічним чином спростовуються поданими доказами доводи Відповідача про відсутність в його діях порушення Договору з огляду на крадіжку обладнання, за фактом якої зареєстровано кримінальне провадження №12020100080002330, оскільки поданими Відповідачем доказами підтверджується реєстрація 13.05.2020р. Святошинським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві зареєстровано кримінальне провадження №12020100080002330 за фактом того, що 13.05.2020р. група невстановлених досудовим розслідуванням осіб, знаходячись на АДРЕСА_2 намагалась таємно викрасти чуже майно, а саме зарядний пристрій для електромобілів, який належить ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ».

Доказів звернення Відповідача до правоохоронних органів з приводу крадіжки обладнання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрації за даним фактом кримінального провадження та приєднання такого до кримінального провадження №12020100080002330 Учасниками справи станом на час вирішення спору по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Покликання Відповідача на пов'язаність ОСОБА_1 з Позивачем, а відтак, укладення ним Договору в інтересах Позивача є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що судом встановлено, що ОСОБА_1 довіреністю від 05.07.2019р. був уповноважений діяти від імені та в інтересах Відповідача, а відповідно до умов укладеного між Сторонами Договору, Відповідач, в інтересах якого діяв представник ОСОБА_1 , отримує плату за надання ним послуг з розміщення обладнання Позивача. Вказаним обґрунтовується економічний інтерес Відповідача в укладенні Договору, оскільки надання послуг за ним відповідає предмету його комерційної діяльності.

При цьому, поданою Позивачем копією Витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ підтверджуються, зокрема, види економічної діяльності Відповідача щодо: торгівлі електроенергією (35.14.), ремонту і технічного обслуговування електронного й оптичного устаткування (33.13.), Ремонту і технічного обслуговування машин і устаткування промислового призначення (33.12.), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20.), надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у. (82.99.) та електромонтажні роботи (43.21.). Таким чином, внаслідок укладення Договору, Відповідач отримував можливість здійснювати свою господарську діяльність за відповідну ринкову плату.

Участь ОСОБА_1 в Адвокатському об'єднанні "Олександр Перемежко та Партнери" не є предметом спору у даній справі, а обставини такої не входять до предмета доказування у справі, оскільки вказане адвокатське об'єднання не є учасником спірних правовідносин, не залучене до таких, а відтак, повідомлення про участь ОСОБА_1 у вказаному адвокатському об'єднанні не беруться судом до уваги.

Твердження Відповідача про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку шляхом підписання Договору від імені Відповідача в інтересах Позивача спростовуються також Рішенням дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 13.10.2020р. №254/2020, яким встановлено непідтвердженість заяви (скарги) директора ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" ОСОБА_5 , а також відсутність підстав для порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 . Як зазначено в даному рішенні КДКА Київської області, твердження скаржника не знайшли свого підтвердження, а звинувачення адвоката не може ґрунтуватися на припущеннях.

З врахуванням наведених Учасниками справи доводів та поданих доказів, проаналізувавши зміст укладеного між Сторонами Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. суд дійшов висновків про те, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, пунктом 5.4. Договору Сторонами встановлено, що у випадку будь-якого порушення Виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання Замовником для ведення своєї господарської діяльності Обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору, (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження Обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів Замовника до Обладнання, неможливості підключення Обладнання до операційної та облікової системи Замовника, відключення Обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання. Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі, що вираховується за наступною формулою: P=DC*750+AC*150, в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення:

«=» - математичний знак "дорівнює";

«*» - математична дія множення;

«+» - математична дія додавання;

Складеним директором Позивача ОСОБА_2 та монтажником електричного устаткування ОСОБА_3 . Актом обстеження обладнання від 02.08.2020р. проведено технічне обстеження зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого встановлено факт неможливості використання Обладнання у зв'язку із відключенням.

В той же час, матеріалами справи не підтверджується надання Позивачем письмової чи усної згоди на відключення Обладнання чи погодження можливості і необхідності його відключення Відповідачем чи іншими особами.

Щодо посилань Відповідача на повідомлення Позивача, які містяться на його веб-сторінці та сторінці в соціальній мережі Facebook суд зазначає, що із змісту повідомлень Позивача від 04.05.2020р. та від 06.05.2020р. вбачається, що Позивачем було розміщено оголошення про початок відключення зарядних станцій, що, на думку Відповідача, свідчить про визнання самим Позивачем факту самостійного відключення обладнання від електричної мережі та відсутності порушень зі сторони Відповідача.

На підтвердження фіксування змісту повідомлень Позивача в соціальній мережі Facebook Відповідачем подано складений Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» Експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020р., а також складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідна служба України» 19.10.2020р. Висновок комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет №576/10/2020.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно ст.101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

За приписами ст.104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Оцінюючи складений Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» Експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020р., та складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідна служба України» 19.10.2020р. Висновок комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет №576/10/2020, суд не приймає до уваги вказані висновки як належні, допустимі та достовірні докази, оскільки в останніх відсутні будь-які посилання під час здійснення дослідження на обставини у даній справі, зокрема на Договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р., що ставить під сумнів дійсність та обґрунтованість висновків експертів.

Крім того, в складеному Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» Експертному висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020р. відсутня, всупереч вимог ч.5 ст.101 ГПК України, інформація про те, що такий висновок підготовлено для подання до суду. Окрім того, в складеному Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» Експертному висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020р. відсутні передбачені ч.5 ст.101 ГПК України відомості про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що у наведених повідомленнях Позивача, які розміщені в соціальній мережі Facebook, відсутні будь-які посилання на місце розташування обладнання та на договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р., більш того, вказані повідомлення розміщені у період, який не входить спірного періоду, що визначений у позові Позивачем (02.08.2020р. - 04.09.2020р.).

З підстав наведеного, враховуючи приписи ст.ст.99, 104 ГПК України, здійснивши оцінку наданих відповідачем висновків у сукупності із іншими доказами у справі №910/13509/20 за правилами, встановленими ст.86 ГПК України, надані відповідачем експертні висновки не приймаються судом до уваги в якості належних та допустимих доказів у справі в розумінні статей 76, 77 ГПК України.

У даному контексті судом також взяті до уваги твердження позивача стосовно того, що зміст повідомлень, розміщених в соціальній мережі Facebook, свідчить про «відключення в мережі AUTOENTERPRISE», що за своєю суттю є зовсім іншою обставиною ніж ті, що вказують на порушення Відповідачем умов договору. Відключення в мережі AUTOENTERPRISE передбачає припинення білінгового обліку зарядних пристроїв, тобто відключення від системи обліку електроенергії, яка споживається кожним зарядним пристроєм, а також грошових коштів, належних до сплати за надання послуг із заряджання електромобіля, в той час, як в Договорі мова йде про відключення зарядних пристроїв від електричної мережі або припинення їх електричного живлення.

Таким чином наведені повідомлення не можуть безперечно вказувати на те з вини кого зарядні пристрої не можуть бути використані та відповідно жодним чином не свідчать про невиконання Договору однією зі сторін, не вказують на відключення зарядних пристроїв Позивача від електричної мережі, а тим більше не свідчать про самостійне відключення їх Позивачем, відповідно такі оголошення не мають значення для вирішення даного спору та не впливають на господарські відносини сторін, що виникли на підставі Договору, а відтак, посилання Відповідача на такі повідомлення не є належним доказом у даній справі.

В доповнення до викладеного суд звертає увагу на те, що повідомлення Позивача 04-06.05.2020р. не входять до спірного періоду, за яким стягується штраф за порушення умов п.2.1. Договору, у зв'язку з чим не можуть бути підтвердженням причин відключення обладнання 02.08.2020р.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, пунктом 2.1. укладеного між Сторонами Договору узгоджено, що Відповідач зобов'язувався надати можливість Замовнику розмістити Обладнання у погоджених Сторонами місцях (об'єктах); забезпечити доступ представників Замовника до Обладнання в робочий час об'єктів, на яких розміщується Обладнання; не використовувати Обладнання Замовника для власних комерційних потреб; отримувати письмову згоду Замовника на розміщення на об'єктах, на яких розміщується Обладнання, власного та/або орендованого майна, у тому числі з метою проведення гарантійного та іншого ремонту Обладнання; забезпечити відсутність розміщеного без письмової згоди Замовника майна інших осіб на об'єктах, на яких розміщується Обладнання; забезпечити підключення Обладнання до електричної мережі; забезпечити безперебійне електричне живлення Обладнання Замовника; забезпечити охорону Обладнання від викрадення, пошкодження, знищення; не перешкоджати доступу клієнтів Замовника (власників електричних транспортних засобів) до Обладнання для здійснення зарядки електричних та/або гібридних транспортних засобів; не переміщувати та не демонтувати Обладнання з місця розміщення Обладнання; у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл Замовника на відключення Обладнання від електричної мережі.

Відтак, вказаним пунктом Договору на Відповідача покладено обов'язок забезпечення відсутності майна інших осіб на об'єктах, на яких розміщується обладнання Позивача; підключення обладнання до електричної мережі; охорони обладнання від викрадення, пошкодження, знищення, що, в свою чергу, передбачає вжиття Відповідачем всіх необхідних і можливих заходів для настання та існування таких обставин. Таким чином, саме Відповідач зобов'язаний був здійснювати контроль за функціонуванням обладнання Позивача і його захист від обставин, що зумовлюють неможливість використання обладнання у господарській діяльності Позивача.

При цьому, в силу укладеного між Сторонами Договору, для встановлення порушення обов'язку Відповідача (Виконавця), достатньо встановити факт ненастання або припинення існуючих відповідних обставин, зокрема, порушення обов'язку забезпечити підключення обладнання Позивача (Замовника) до електричної мережі, яке настає у будь якому випадку відключення такого обладнання від електричної мережі, незважаючи від того, за яких обставин чи якими особами було відключено обладнання.

Актом обстеження обладнання від 02.08.2020р. б/н було встановлено відключення Обладнання Позивача, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 : зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)», що у свою чергу унеможливило його використання, тобто, Відповідачем порушено обумовлені п.2.1. Договору зобов'язання, зокрема, допущено порушення зобов'язання із забезпечення безперебійного електричного живлення Обладнання Позивача та отримання письмового дозволу Позивача на відключення обладнання від електричної мережі.

При цьому, Актом обстеження від 01.12.2020р. б/н встановлено в Обладнанні Позивача, яке розміщено за адресою: АДРЕСА_1 : зарядному пристрої постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)» відсутність модему Позивача та наявність стороннього модему, який не належить Позивачу і походження якого Позивачу невідоме.

Акт належності Обладнання, - зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)» Позивачу та розміщення такого Обладнання за адресою: м.Львів, вул.Городницька, 47 підтверджується, зокрема, виконаним ТОВ "Істок-2003" на замовлення ТОВ "Іоніті" в 2018 році у м.Дніпро «Робочим проектом улаштування мережі живлення зарядних пристроїв для зарядки електромобілів за адресою АДРЕСА_1 ".

При цьому, суд також звертає увагу на те, що ні умовами чинного законодавства України, ні умовами укладеного між Сторонами Договору не передбачено обов'язку складання Актів обстеження обладнання за участю повноважного представника Відповідача чи надіслання таких актів Відповідачу для ознайомлення та надання зауважень чи заперечень. В той же час, Відповідачем не доведено належними, достатніми, достовірними та вірогідними доказами у справі факту належного виконання взятих на себе договірних обов'язків за Договором, як і не доведено факту вжиття необхідних заходів для недопущення порушення умов Договору чи спростування виникнення такого порушення.

Водночас, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, а тому відсутність звернення Позивача до Відповідача із претензіями щодо неналежного виконання умов Договору на підставі п.5.6. останнього не позбавляє Позивача права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Здійснивши перерахунок суми заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача штрафних санкцій за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, сума нарахованого в порядку, передбаченому п.5.4. Договору штрафу за порушення Відповідачем умов п.2.1. Договору за період з 02.08.2020р. по 04.09.2020р. становить 25500грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 25500грн. штрафу є підставними та обґрунтованими.

При цьому, суд зазначає, що, в силу приписів ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15.02.2018р. у справі №467/1346/15-ц.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду. У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами. У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 р. у справі № 925/1471/16, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2019р. у справі №921/14/18, від 26.02.2019р. у справі №921/575/17-г/7 та від 20.09.2018р. у справі №904/1247/18 щодо належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту винятковості випадку застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами, приписів ст. 233 ГК України та ст.551 ЦК України та зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що в розділі 3 Договору Сторонами передбачений відповідний порядок розрахунків. Так, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження сплати Позивачем вартості послуг, а також відшкодування фактичного використання електричної енергії на підставі Договору до встановлення факту неможливості використання обладнання та складання акту від 02.08.2020р., водночас судом враховано, що в матеріалах справи також відсутні докази виставлення Відповідачем відповідних рахунків на оплату Позивачу.

Окрім того, суд зазначає, що Позивачем не долучено до матеріалів справи жодних належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження існування збитків чи будь-яких інших додаткових витрат Позивача, завданих невиконанням Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань.

В даному випадку суд, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій об'єктивно оцінив наведені Учасниками справи доводи та подані докази в обґрунтування порушення Відповідачем умов Договору, причини такого порушення, майновий стан Сторін, враховуючи відсутність належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження заподіяння шкоди Позивачу чи третім особам внаслідок порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань та дійшов висновків про наявність правових підстав до зменшення розміру заявленого до стягнення з Відповідача на користь Позивача штрафу на 50 відсотків та стягнення з Відповідача на користь Позивача 12750грн. штрафу. В решті в позові слід відмовити.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2019р. у справі №916/2268/18, від 04.05.2018р. у справі №917/1068/17, від 22.01.2019р. у справі №908/868/18 та від 13.05.2019р. у справі №904/4071/18.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 13.03.2018р. у справі №910/13407/17.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт підписання між Сторонами Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. та Акту приймання-передачі до Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019р. уповноваженими представниками Сторін, належність Обладнання, - зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): 0946 IONITY by AE CHAdeMO (40A)» Позивачу та розміщення такого Обладнання за адресою: АДРЕСА_1 , відсутність заперечень Відповідача щодо факту існування договірних відносин між Сторонами та встановлення Відповідачем обладнання Позивача за адресою: АДРЕСА_1 , недоведеність обставин виникнення договірних правовідносин щодо встановлення Відповідачем обладнання Позивача за адресою: АДРЕСА_1 , на правовій підставі, відмінній від укладеного між Сторонами Договору, а відтак, укладення між Сторонами договору про надання послуг, пунктом 5.4. якого передбачено відповідальність Відповідача за будь-яке порушення умов Договору, що призвело до неможливості використання Замовником для ведення своєї господарської діяльності Обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, що, визначені в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору, (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження Обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів Замовника до Обладнання, неможливості підключення Обладнання до операційної та облікової системи Замовника, відключення Обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, беручи до уваги доведеність Актами обстеження обладнання від 02.08.2020р. та від 01.12.2020р. факту неможливості використання Обладнання у зв'язку із відключенням, а також відсутність модему Позивача та наявність стороннього модему, який не належить Позивачу і походження якого Позивачу невідоме, недоведеність надання Позивачем письмової чи усної згоди на відключення Обладнання чи погодження можливості і необхідності його відключення Відповідачем чи іншими особами суд дійшов висновків про підставність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача штрафу в розмірі 25500грн.

З огляду на відсутність доказів на підтвердження сплати Позивачем вартості послуг, а також відшкодування фактичного використання електричної енергії на підставі Договору до встановлення факту неможливості використання обладнання та складання Акту від 02.08.2020р., а також відсутність доказів виставлення Відповідачем відповідних рахунків на оплату Позивачу, беручи до уваги відсутність доказів в підтвердження існування збитків чи будь-яких інших додаткових витрат Позивача, завданих невиконанням Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, враховуючи встановлені судом обставини, в тому числі обґрунтування порушення Відповідачем умов Договору, причини такого порушення, майновий стан Сторін, а також відсутність доказів в підтвердження заподіяння шкоди Позивачу чи третім особам внаслідок порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань суд дійшов висновків про наявність правових підстав до зменшення розміру заявленого до стягнення з Відповідача на користь Позивача штрафу на 50 відсотків та стягнення з Відповідача на користь Позивача 12750грн. штрафу. В решті позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2102грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 03.09.2020р. №682 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Відповідач у поданому 20.10.2020р. за вх. №30308/20 Відзиві на позовну заяву надав попередній (орієнтовний0 розрахунок судових витрат, які Відповідач поніс і очікує понести у зв'язку із розглядом справи, у якому зазначає, що сума судових витрат Відповідача складає 20500грн., з яких 5500грн. вартість проведення комп'ютерно-технічної експертизи (дослідження) та 15000грн. вартість послуг професійної правничої допомоги, детальний опис якої буде надано Відповідачем в наступне судове засідання.

В підтвердження факту понесення судових витрат на оплату проведення комп'ютерно-технічної експертизи Відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву копію Платіжного доручення від 15.10.2020р. №520 про сплату на користь ТОВ «ЕДСУ» (ідентифікаційний код: 39896386) 5500грн. призначення платежу: «За комп'ютерно-технічну експертизу зг. рах. 133/10 від 13.10.2020 Без ПДВ.».

Також, до поданого 16.11.2020р. за вх. №32831/20 Заперечення на відповідь на відзив Відповідачем долучено Звіт від 12.11.2020р., який складено на підставі Договору про надання юридичних (адвокатських) послуг б/н від 07.09.2020р., укладеного між адвокатом ОСОБА_11 та Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» про те, що відповідно до умов Договору від 07.09.2020р. б/н та тарифів, затверджених рішенням Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018р. №17 витрати на професійну правничу допомогу загалом складають 15000грн., зокрема:

1. Складання відзиву на позовну заяву по справі №914/2328/20 - 3000грн.;

2. Участь в судовому розгляді першої інстанції - 4000грн.;

3. Фіксування змісту оголошень з веб-сторінки компанії « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі Фейсбук на сервісі архіву інтернету ІНФОРМАЦІЯ_3 - 1000грн.;

4. Замовлення та проведення експертизи з метою фіксування змісту веб-сторінки - 4200грн.;

5. Підготовка та направлення заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву - 2800грн.

Вказаний звіт підписано адвокатом Мазепою Дмитром Геннадійовичем, директором ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» Ніконовим Д.А. та завірено відтиском печатки юридичної особи - Відповідача.

В підтвердження факту понесення судових витрат на оплату проведення експертизи з метою фіксування змісту веб-сторінки Відповідачем долучено копію дублікату Квитанції від 19.10.2020р. №0.0.1875546043.1 про сплату на користь Центру компетенції адресного простору мережі інтернет (ідентифікаційний код: 42986626) 4200грн. призначення платежу: «експертний висновок зг.рах №1-1898 від 19.10.2020р.».

У поданій 15.01.2021р. за вх. №43/21 Заяві Відповідач, серед іншого, просить суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті у даній справі, встановивши додатковий строк для подання доказів понесених витрат.

У поданій 06.05.2021р. за вх. №10560/21 Заяві Відповідачем долучено копію Акту від 05.05.2021р. №5/05 приймання-передачі наданих юридичних (адвокатських) послуг відповідно до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 07.09.2020р., яким згідно з укладеним Договором, за фактом відмови у задоволенні позову ТОВ «ІОНІТІ» до ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ», тобто повноцінного забезпечення збереження інтересів Клієнта у вказаному судовому проваджені, у передбачений законом та Договором спосіб, у тому числі шляхом подачі відзиву на позовну заяву та інших супутніх заяв, клопотань тощо, заявлення до компенсації витрачених Клієнтом коштів у зв'язку з позовом, стягнення матеріальної шкоди, спричинених збитків інших похідних та пов'язаних питань, відповідно до умов Договору, Адвокат надав, а Клієнт прийняв юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених згаданим Договором.

Пунктом 2 Акту визначено зміст виконаних робіт:

1. Складання відзиву на позовну заяву по справі №914/2328/20 - 3000грн.;

2. Участь в судовому розгляді першої інстанції - 12000грн.;

3. Фіксування змісту оголошень з веб-сторінки компанії «ІОНІТІ» у соціальній мережі Фейсбук на сервісі архіву інтернету ІНФОРМАЦІЯ_3 - 1000грн.;

4. Замовлення та проведення експертизи з метою фіксування змісту веб-сторінки - 4200грн.;

5. Підготовка та направлення заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву - 2800грн.

6. У зв'язку з прийнятим судовим рішенням про відмову від задоволення позовних вимог відповідно до п.4.2. Договору, додатковий гонорар - 5000грн.

Відповідно до п.3 Акту від 05.05.2021р. №5/05 договірна ціна за послуги склала 28000грн.

Вказаний Акт підписано адвокатом Мазепою Дмитром Геннадійовичем, директором ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» Ніконовим Д.А. та завірено відтиском печатки юридичної особи - Відповідача.

В підтвердження факту понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Відповідачем долучено копію Платіжного доручення від 05.05.2021р. №5124 про сплату на користь адвоката Мазепи Д.Г. (ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) 28000грн. призначення платежу: «За надання адвокатських послуг по справі №914/2328/20 згідно акту 5/05 від 05.05.2021р. Без ПДВ».

ОСОБА_11 є адвокатом та представником Відповідача, що підтверджується ордером від 15.10.2020р. серії АХ №1025951 та Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.10.2011р. №1096.

Позивач у поданому 24.12.2020р. за вх. №36545/20 Клопотанні про зменшення розміру судових витрат Відповідача з підстав недотримання Відповідачем приписів ч.4 ст.126 ГПК України та ч.5 ст.127 ГПК України, що, на думку Позивача, з урахуванням приписів ч.8 ст.129 ГПК України, має наслідком відмову Відповідачу в розподілі понесених ним судових витрат з огляду на те, що Відповідачем не розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). В той же час, Позивач звертає увагу на те, що Відповідачем не подано укладеного між адвокатом Мазепою Дмитром Геннадійовичем та Приватним підприємством «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» Договору від 07.09.2020р. б/н про надання юридичних (адвокатських) послуг.

Таким чином, в матеріалах справи відсутній документ, який підтверджується порядок обчислення гонорару (фіксований розмір чи погодинна оплата), а також порядок його сплати.

Позивач також зазначає, що сума судових витрат Відповідача значно завищена і не підтверджена документально, а перелік послуг згідно звіту не відповідає дійсності, оскільки подані Відповідачем документи не містять посилання на номер справи для визначення релевантності здійснених адвокатом витрат саме для розгляду даної справи.

Так, згідно доводів Позивача, Відповідач, окрім умов договору, посилається на затверджені рішенням Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018р. №17 тарифи в той час, як вказані тарифи насправді мають назву «Рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару» та носять рекомендаційний характер, а відтак, не є обов'язковими для сторін та суду.

В доповнення до викладеного Позивач зазначає, що у поданому Відповідачем звіті не зазначено скільки часу витратив адвокат на надання правової допомоги по кожному із пунктів.

Окрім того, Позивач вказує на безпідставність заявлення в звіті витрат, пов'язаних із замовленням та проведенням експертизи з метою фіксування змісту веб-сторінок у розмірі 4200грн., оскільки такі не належать до витрат на професійну правничу допомогу, а їх розмір необґрунтований.

Щодо повідомлень, котрі містяться на сторінці у соціальній мережі Facebook, фіксування змісту яких вирішив провести Відповідач за допомогою комп'ютерно-технічної експертизи Позивач зазначає, що зі змісту повідомлень очевидно вбачається, що мова йде про «відключення в мережі «AUTOENTERPRISE». За своєю суттю це є зовсім іншою обставиною, ніж ті, що вказують на порушення Відповідачем умов Договору. Відключення в мережі AUTOENTERPRISE передбачає припинення білінгового обліку зарядних пристроїв: тобто відключення від системи обліку електроенергії, яка споживається кожним зарядним пристроєм, а також грошових коштів, належних до сплати за надання послуг із заряджання електромобілів. Натомість у Договорі мова йде про відключення зарядних пристроїв від електричної мережі або припинення їх електричного живлення. З підстав наведеного Позивач підсумовує про те, що наведені повідомлення не вказують на відключення зарядних пристроїв Позивача від електричної мережі та/або заміну обладнання (частин обладнання) Позивача, у зв'язку з чим не є належним доказом у цій справі. При цьому у будь-якому разі повідомлення 04 - 06 травня 2020 року не входять до спірного періоду, у зв'язку з чим не можуть бути підтвердженням причин відключення обладнання 02.08.2020р.

При цьому, Позивач повідомляє, що мав та не має на меті жодним чином змінювати чи видаляти дані повідомлення на сторінці у соціальній мережі Facebook.

Таким чином, враховуючи те, що дослідженні обставини, які є предметом висновку експерта №576/10/2020 від 19.10.2020, не входять до предмета доказування у цій справі, їх встановлення не потребує спеціальних знань, вони не спростовувались та не заперечувались Позивачем, а тому витрати на проведення комп'ютерно-технічної експертизи у розмірі 5500грн. на думку Позивача не відносяться до судових витрат та не підлягають розподілу. Також Позивач вважає, що розмір витрат на оплату робіт залученого експерта у розмірі 5500грн. не є співмірний із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, а тому є завищеним.

Окремо Позивач звертає увагу на те, що між Сторонами існує чисельна кількість судових спорів, і по кожній судовій справі Відповідач додає один і той же Висновок №576/10/2020 комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет від 19.10.2020р., та відповідно у кожній такій справі заявляє судові витрати на проведення такої експертизи, долучаючи одне і те саме платіжне доручення від 15.10.2020р. №520. Зазначене створює ризик множинної компенсації один і тих самих витрат Відповідача, що суперечить положенням цивільного процесуального кодексу України та концепції відшкодування судових витрат.

Крім цього, Позивач вказує на те, що Відповідачем безпідставно здійснено замовлення другого експертного висновку від 20.10.2020р. №304/2020-ЕВ щодо фіксування веб-сторінок, на вирішення якої було поставлено аналогічні запитання, що і в першій експертизі. Зазначене, згідно доводів Позивача, свідчить про недоцільність здійснених Відповідачем витрат.

З підстав наведеного Позивач просить суд врахувати дане клопотання при ухваленні рішення у даній справі та відмовити Відповідачу в розподілі понесених ним судових витрат.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01.07.2020р. у справі №920/1018/19 та ухвалах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29.10.2020р. у справі №915/1734/18, від 22.10.2020р. у справі №916/728/16.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.2 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн., заяви представника Відповідача про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат в порядку ч.8 ст.129 ГПК, суд дійшов висновків про те, що сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2102грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог без врахування зменшення судом розміру штрафу в порядку, передбаченому приписами ч.3 ст.551 ЦК України, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2102грн. судового збору.

Також, з огляду на викладене Відповідачем в заяві від 15.01.2021р. вх. №43/21 клопотання, суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Відповідачем судових витрат у справі на 11:45год. 27.05.2021р. та встановлення Відповідачу п'ятиденного строку на подання суду та іншим Учасникам справи доказів понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86-88, 99, 101, 104,123, 124, 126, 127, 129, 165, 205, 216, 221, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.58-1, 173, 174, 179-181, 193, 216-218, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 204, 237, 239, 509-510, 525-527, 530, 546, 548, 549, 551, 612, 614, 626, 629, 901, 903, 906 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” (61054, Харківська область, м.Харків, вул.Академіка Павлова, буд.271А, офіс.2; ідентифікаційний код: 40119580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІОНІТІ” (01133, м.Київ, вул.Євгенія Коновальця, буд.36Д, офіс 6; ідентифікаційний код: 42153109) 12750грн. штрафу та 2102грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Відповідачем судових витрат у справі на 27.05.2021р. о 11:45год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду

6. Встановити Приватному підприємству “АВТОЕНТЕРПРАЙЗ” п'ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та Позивачу доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

7. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 31.05.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок

Попередній документ

97349517

Наступний документ

97349519

Інформація про рішення:

№ рішення:	97349518
№ справи:	914/2328/20
Дата рішення:	20.05.2021
Дата публікації:	03.06.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Львівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (12.08.2021)
Дата надходження:	12.08.2021
Предмет позову:	стягнення штрафних санкцій

Розклад засідань:

Минулі засідання (13)

06.10.2020 10:40	Господарський суд Львівської області
09.11.2020 11:00	Господарський суд Львівської області
03.12.2020 10:30	Господарський суд Львівської області
24.12.2020 10:00	Господарський суд Львівської області
28.01.2021 11:00	Господарський суд Львівської області
23.02.2021 12:30	Господарський суд Львівської області
11.03.2021 14:00	Господарський суд Львівської області
06.04.2021 14:00	Господарський суд Львівської області
20.04.2021 12:45	Господарський суд Львівської області
06.05.2021 11:45	Господарський суд Львівської області
27.09.2021 00:00	Західний апеляційний господарський суд
16.12.2021 10:40	Західний апеляційний господарський суд
13.01.2022 11:30	Західний апеляційний господарський суд