ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
31 травня 2021 року м. Київ№ 640/26317/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., проаналізувавши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві в якому просив:
- визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0127184204, № 0127174204, № 0127214204 від 13.12.2018р.;
- визнати незаконними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-387 від 13.12.2018р. та рішення № 0127204204 від 13.12.2018р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимога та рішення про застосування штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню, з огляду на те, що прийняті контролюючим органом не у порядку та спосіб визначені Конституцією та законами України.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування такого рішення та задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 28.09.2018р. № 14567 проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 .
За результатом проведеної перевірки складено акт від 13.11.2018р. № 4506/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин х працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 25.11.2014р. по 31.12.2017р. у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства.
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13.12.2018р. № 0127184204, № 0127174204, № 0127214204 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018р. № Ф-387.
Водночас, 13.12.2018р. ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0127204204.
Позивач вважаючи вищезазначені рішення контролюючого органу протиправними звернувся в порядку адміністративного оскарження зі скаргами до ДФС України.
Однак, рішеннями ДФС України від 28.01.2019р. № 4420/6/99-99-11-05-02-25 та 22.02.2019р. № 8778/6/99-99-11-05-01-25 скарги залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 13.12.2018р. № 0127184204, № 0127174204, № 0127214204, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018р. № Ф-387 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.12.2018р. № 0127204204 без змін.
Рішення ДФС України, як зазначено в адміністративному позові, отримані позивачем 07.03.2019р.
Позивач вважаючи вищезазначені рішення відповідача протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Водночас, суд, проаналізувавши матеріали справи приходить до висновку про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов'язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.NT>P>
Частинами 3, 4 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
Отже, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.
Так, відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Дослідження змісту аналізованих приписів статей ПК України та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов'язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.
Варто звернути увагу, що Законом України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень" (далі - Закон № 657-VII) були внесені зміни до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 ПК України шляхом виключення в ньому положення про нарахування грошового зобов'язання та поширення застосування спеціального тривалішого строку на оскарження будь-яких рішень контролюючих органів, з урахуванням строку давності, визначеного статтею 102 ПК України. Водночас до пункту 56.19 статті 56 ПК України аналогічні зміни не були внесені.
Комплексний аналіз чинного правового регулювання на момент прийняття Закону № 657-VII дає підстави для висновку, що це не було технічною помилкою законодавця, оскільки частина четверта статті 99 КАС України (у відповідній редакції), як і пункт 56.19 статті 56 ПК України, визначали єдиний місячний строк звернення до суду у випадку, якщо законом була передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком.
Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України була та залишається спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань.
Застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб'єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов'язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв'язку з достатністю часу на підготовку й оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів в межах процедури адміністративного оскарження, у той час, як скорочені строки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави.
Більш скорочені строки звернення до суду у випадку попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов'язанні з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.
Конституційний Суд України рішенням від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми частини четвертої статті 99 КАС України у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб'єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено (абзаци шостий, чотирнадцятий пункту 6.1).
Цей висновок Конституційного Суду України суд вважає релевантним щодо нинішнього стану нормативно-правового регулювання.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 22.10.2019р. у справі №640/20569/18, адміністративне провадження №К/9901/12872/19 та від 11.10.2019р. у справі № 640/20468/18, адміністративне провадження № К/9901/16396/19.
Більше того, суд повторно наголошує, що за результатом комплексного аналізу правового регулювання суд приходить до висновку, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України була та залишається спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань.
При цьому суд вважає, що між нормами пунктів 56.18 та 56.19 статті 56 ПК України відсутня колізія, яку слід долати із застосуванням положень пункту 56.21 статті 56 ПК України, оскільки вони регулюють відмінні за предметом групи правовідносин.
Крім того, спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та / або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання після використання процедури адміністративного оскарження об'єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в ухвалі від 07.10.2020р. у справі №500/2486/19, адміністративне провадження №К/9901/19455/20.
Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, щодо строків звернення до суду про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", як зазначено в його преамбулі, є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзаци восьмий, дев'ятий частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI).
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення (абзац другий частини чотирнадцятої статті 25 Закону №2464-VI).
Оскарження рішення органу доходів і зборів про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення органом доходів і зборів вищого рівня та/або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів (абзаци третій, четвертий частини чотирнадцятої статті 25 Закону №2464-VI).
Строки звернення до суду у публічно-правових спорах визначається КАС.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).
Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Водночас, Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку. Строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги контролюючого органу про сплату єдиного внеску, визначений частиною четвертою статті 122 КАС. Відтак, платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.
При цьому, відповідно до абзацу 4 частини чотирнадцятої статті 25 Закону №2464-VI для рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів законодавець встановив однаковий порядок, строки та процедуру оскарження рішень, як і до вимог про сплату єдиного внеску.
Відтак, строк звернення до суду у справах цієї категорії (щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску) за умови використання процедури адміністративного оскарження становить 3 місяці відповідно до частини четвертої статті 122 КАС.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від14.04.2021р. у справі № 1.380.2019.005481.
Так, судом встановлено, що рішеннями ДФС України від 28.01.2019р. № 4420/6/99-99-11-05-02-25 та 22.02.2019р. № 8778/6/99-99-11-05-01-25 скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 13.12.2018р. № 0127184204, № 0127174204, № 0127214204, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018р. № Ф-387 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.12.2018р. № 0127204204 без змін.
Рішення ДФС України, як зазначено в адміністративному позові та підтверджується відстеженням поштового відправлення, отримані позивачем 07.03.2019р.
Водночас, до суду позивач звертається 27.12.2019р., що підтверджується відміткою канцелярії суду на першій сторінці адміністративного позову.
Таким чином, звернувшись з позовною заявою у цій справі до суду 28.11.2019р., позивач пропустив встановлений п. 56.19 ст. 56 ПК України місячний строк звернення до суду (щодо оскарження податкових повідомлень-рішень) та тримісячний строк встановлений ч. 4 ст. 122 КАС України (щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску), при цьому не навів жодних поважних причин його пропуску.
Так, в адміністративному позові позивач зазначає про те, що останнім строк звернення до суду не пропущено останнім, оскільки такий строк обчислює 1095 днями, однак, суд не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на вищевикладене.
При цьому, суд наголошує, що наведені норми не суперечать положенням статей 99, 122 КАС України в редакціях, чинних на час виникнення спірних відносин та звернення позивача до суду, якими також передбачено спеціальні строки звернення до суду в разі застосування досудового врегулювання спору.
Отже, позивачем не наведено будь - яких доводів та не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, в силу чого, суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Суд також звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що до суду позивач звернувся з порушенням строку звернення та відсутністю підстав для поновлення пропущеного строку.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно зі ч.3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, в порушення вимог ч. 3 ст. 123 КАС України, не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з огляду на що, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Керуючись ст. 122, 123, 240-243, 248, 256 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - залишити без розгляду.
2. Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, передбачені ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства.
Суддя Я.І.Добрянська