Номер провадження: 22-ц/813/2992/21
Номер справи місцевого суду: 947/21469/19
Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.
Доповідач Князюк О. В.
20.05.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Князюка О. В.,
суддів: Таварткіладзе О.М., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря - Рибачук О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.12.2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та визнання права власності,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
06.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , в якій просив суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти на користь ОСОБА_3 у розмірі 40000,00 доларів США, та визнати право приватної власності за ОСОБА_3 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що 01.03.2018 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 40 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 01.06.2019 року, про що написав відповідну розписку.
Позивач зазначив, що він був довіреною особою ОСОБА_3 при складанні ОСОБА_2 боргової розписки, яку було складено у нього вдома за адресою: АДРЕСА_2 .
Також позивач зазначає, що на даний час ОСОБА_3 має намір придбати у нього автомобіль, у зв'язку з чим, ОСОБА_3 передав йому аванс у розмірі 3 000,00 доларів США, а залишок коштів, за їх домовленістю, ОСОБА_3 зобов'язався повернути після повернення ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 40000,00 доларів США.
Разом з тим, як стверджує позивач ОСОБА_1 , до теперішнього часу ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 40 000,00 доларів США.
З урахуванням викладеного, оскільки в порушення умов укладеного договору позики (розписки), відповідач ухиляється від виконання зобов'язань, борг у встановлений строк не повертає, а на думку позивача саме він повинен виступати у справі в якості заінтересованої особи та звернутися до суду в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.12.2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та визнання права власності було відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що у наданій позовній заяві позивач - ОСОБА_1 зазначив про те, що він був довіреною особою ОСОБА_3 при складанні ОСОБА_2 боргової розписки, яку було складено у нього вдома за адресою: АДРЕСА_2 , а тому він звернувся до суду в інтересах ОСОБА_3 .
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_3 має повну цивільну дієздатність та самостійно може звернутися до суду із відповідною позовною заявою за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, у разі його порушення.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та визнання права власності, є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції, що у тексті боргової розписки від 01.03.2018 року не вбачається будь-якого зобов'язання гр. ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів саме гр. ОСОБА_4 спростовується текстом розписки.
Крім того, твердження суду спростовуються оригіналом заяви про затвердження мирової угоди від 18.11.2019 року, де гр. ОСОБА_2 визнає та підтримує взяте на себе зобов'язання щодо повернення грошових коштів гр. ОСОБА_3 .
Відзиву на апеляційну скаргу матеріали справи не містять.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду у складі судді Князюка О. В. від 30.01.2020 року вказану апеляційну скаргу було залишено без руху, роз'яснено апелянту, що у разі не усунення зазначених недоліків апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута.
21.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про усунення недоліків.
28 лютого 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О.В. провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.12.2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та визнання права власності було відкрито.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів цивільної палати: головуючого Князюка О.В., суддів Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П. справу було призначено до розгляду.
Сторони до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялись, причини неявки суду не повідомили.
Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
В матеріалах справи наявна копія розписки від 01.03.2018 року зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 40 000,00 доларів США. Зобов'язався повернути всю суму до 01 липня 2019 року. Борг повертає без відсотків (а.с. 8).
У підготовчому засіданні 19.11.2019 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Фірсов Станіслав Георгійович, який є одночасно представником третьої особи ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Погібко Олександр Олегович надали суду заяву ОСОБА_1 , представника ОСОБА_3 - адвоката Фірсова Станіслава Георгійовича та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди, в якій просили суд затвердити мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , представником ОСОБА_3 - адвокатом Фірсовим Станіславом Георгійовичем та ОСОБА_2 у цивільній справі №947/21469/19 та закрити провадження у справі, надавши при цьому примірник такої мирової угоди.
Відповідно до ст. 207 ЦПК України сторони уклали мирову угоду про наступне:
«1. На виконання цієї Мирової угоди Відповідач (або будь-яка інша особа, яка офіційно діє в його інтересах) зобов'язується перерахувати на користь Зацікавленої особи грошову суму у розмірі 19 (дев'ятнадцять) тисяч доларів США протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня підписання Позивачем заяви про отримання компенсації та звільнення від відповідальності у присутності нотаріуса.
2. На виконання цієї Мирової угоди Зацікавлена особа прийме ці кошти як належне, повне та остаточне задоволення позовних вимог по цивільній справі №947/5658/19.
3. Сторони погодились, що Відповідач перераховує кошти, визначені у пункті 1 цієї Мирової угоди на банківські реквізити, які будуть зазначені у відповідній Заяві про отримання компенсації та звільнення від відповідальності, яка буде підписана зацікавленою особою особисто протягом 10 (десятих) робочих днів з дня затвердження Мирової угоди судом, та посвідчена приватним нотаріусом. Позивач і Зацікавлена особа (або його законний представник) зобов'язується передати (вручити) оригінал вищезазначеної Заяви уповноваженому представнику Відповідача негайно після її підписання.
4. Відповідач у свою чергу визнає право власності Зацікавленої особи на жилу квартиру АДРЕСА_3 , в якості належного, повного та остаточного задоволення позовних вимог або будь-яких інших претензій Позивача та Зацікавленої особи майнового характеру, що можуть виникнути у зв'язку із розглядом цивільної справи. Право власності на жилу квартиру АДРЕСА_3 виникне у Зацікавленої особи після її державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно протягом 10 (десяти) днів після перерахування Відповідачем 19 тисяч доларів США Зацікавленій особі. Право власності на жилу квартиру АДРЕСА_3 виникне у Зацікавленої особи (гр. ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) після її реєстрації у встановленому законом порядку.
5. Сторони підтверджують, що зміст Мирової угоди їм повністю зрозумілий, а врегулювання спору на вищевказаних умовах, та, відповідно закриття провадження у цивільній справі №947/5658/19 є розумним, обґрунтованим та таким, що відповідає справжній волі та інтересам Сторін.
6. Ця Мирова угода складена у трьох примірниках (по одному для кожної Сторони та один примірник для суду) кожен з яких має рівну юридичну силу. Мирова угода складена на державній мові.
7. Умови та наслідки укладення Мирової угоди, передбачені статтями 207, 255, 256 Цивільного процесуального кодексу України, Сторонам відомі та зрозумілі».
Ухвалою Київського районного суду від 19.11.2019 року було відмовлено у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди, виходячи з наступного.
Так, умови мирової угоди передбачають перехід права власності до третьої особи - ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , яка, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, належить відповідачу ОСОБА_2 , при цьому, у суду відсутні правовстановлюючі документи на спірну квартиру, зокрема, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відсутні докази того, що відповідач під час відчуження спірної квартири не перебуває у шлюбі, з урахуванням того, що у випадку задоволення судом заяви про затвердження мирової угоди можуть бути порушені права, свободи та інтереси інших осіб, які не залучені до участі у справі, суд дійшов висновку про відмову у затвердженні мирової угоди.
Крім того, у підготовчому засіданні 19.11.2019 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Погібко Олександр Олегович пояснив суду, що на даний час відповідач ОСОБА_2 перебуває під вартою, у зв'язку з чим, суд не може пересвідчитися в тому, чи дійсно особисто ОСОБА_2 підписував цю мирову угоду, яка передбачає перехід права власності на квартиру від нього до третьої особи - ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, суд виходить із такого.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Сутність добросовісності передбачає вірність зобов'язанням, повагу до прав інших суб'єктів, обов'язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до положень статей 1046,1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно з ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
В матеріалах справи наявна копія розписки від 01.03.2018 року зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 40 000,00 доларів США. Зобов'язався повернути всю суму до 01 липня 2019 року. Борг повертає без відсотків (а.с. 8).
Виходячи із викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з розписки від 01.03.2018 року не вбачається будь-якого зобов'язання ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів саме позивачу - ОСОБА_1 .
Отже, з огляду на зміст розписки від 01.03.2018 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 будь-яких грошових зобов'язань, які випливають саме із договору позики (розписки), інших доказів на підтвердження факту укладання договору позики (розписки) позивачем не надано та судом не встановлено.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У наданій позовній заяві позивач - ОСОБА_1 зазначив про те, що він був довіреною особою ОСОБА_3 при складанні ОСОБА_2 боргової розписки, яку було складено у нього вдома за адресою: АДРЕСА_2 , а тому він звернувся до суду в інтересах ОСОБА_3 .
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_3 має повну цивільну дієздатність та самостійно може звернутися до суду із відповідною позовною заявою за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, у разі його порушення.
Колегія також звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено визнання права власності за позивачем у заявлений ним спосіб, оскільки між сторонами виникли відносини, які регулюються статтею 1046 ЦК України. Договори застави чи іпотеки, якими сторони забезпечили б виконання зобов'язання за договором позики, між сторонами не укладалися.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі заявник.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.12.2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та визнання права власності - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 31 травня 2021 року.
Головуючий: О. В. Князюк
Судді: О. М. Таварткіладзе
С.О. Погорєлова