Справа № 573/655/20
Номер провадження 2/573/6/21
(вступна і резолютивна частина)
24 травня 2021 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді: Черкашиної М.С.
з участю секретаря: Терещенко О.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: Самохіна А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Дорожинець Наталі Григорівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною та стягнення збитків,
Враховуючи складність у виготовленні повного тексту судового рішення, що потребує значного часу, суд вважає за необхідне проголосити вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення буде виготовлено протягом п'яти днів.
Керуючись ч. 6 ст. 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог адвоката Дорожинець Наталі Григорівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про визнання угоди недійсною та стягнення збитків, відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення суду.
Повний текст судового рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частин.
Суддя
Справа № 573/655/20
Номер провадження 2/573/6/21
(повний текст рішення)
24 травня 2021 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді: Черкашиної М.С.
з участю секретаря: Терещенко О.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Дорожинець Наталі Григорівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною та стягнення збитків,
16 квітня 2020 року адвокат Дорожинець Н.Г., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання угоди недійсною. Свої вимоги позивач мотивує тим, що у жовтні 2017 року від ОСОБА_6 вона дізналася про те, що її онук ОСОБА_3 продає житловий будинок під АДРЕСА_4 . Побачивши вказаний будинок, позивач захотіла його придбати та ОСОБА_6 дала номер мобільного телефону свого онука. 16 грудня 2017 року зустрівшись із ОСОБА_3 вони домовилися, що позивач придбає будинок по ціні 67 000 грн. Того ж дня вона віддала кошти за будинок, дружина відповідача ОСОБА_7 , яка була також присутня на зустрічі, написала розписку та присутні поставили на ній свої підписи. Після цього, відповідач віддав їй частину документів та повідомив, що інші документи слід дооформити, після чого буде можливість оформити угоду купівлі-продажу нотаріально. У розписці вказано, що 16 грудня 2017 року відповідачем отримано кошти в сумі 67 000 грн за будинок АДРЕСА_4 та присадибні ділянки. Однак протягом двох років відповідач так і не оформив обіцяні документи, а на поставлені питання відповідав, що документи в процесі оформлення. В лютому 2020 року від нотаріуса вона дізналася, що ОСОБА_3 ніякого відношення немає до даного будинку, не може бути його власником і не є спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , яка є власницею вищевказаного будинку та земельних ділянок на підставі свідоцтва на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року. Таким чином відповідач умисно ввів її в оману та заволодів її коштами. Посилаючись на вищевикладене, позивач просить визнати угоду купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_5 від 16 грудня 2017 року недійсною та стягнути з ОСОБА_3 на її користь подвійний розмір збитків у сумі 134 000 грн, а також усі суми судових витрат.
Встановивши невідповідність позовної заяви вимогам діючого ЦПК України, 22 квітня 2020 року суддею постановлено ухвалу про залишення позову без руху з наданням представнику позивача строку для усунення недоліків (а. с. 28-29).
Ухвалою від 28 квітня 2020 року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, в судове засідання в якості свідка викликано ОСОБА_6 (а. с. 33-34).
13 травня 2020 року до суду від представника відповідача - адвоката Самохіна А.М. надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу домоволодіння та земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 , не укладався та не міг бути укладений, оскільки ОСОБА_3 не є та не був власником вказаного майна, натомість власником являється ОСОБА_8 . Крім того відповідач не є її спадкоємцем та немає жодних правовідносин із спадкоємцями останньої, тому не міг укласти договір купівлі-продажу домоволодіння та земельних ділянок. При цьому посилання позивача на розписку від 16.12.2017 року, як на підтвердження факту укладання між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 договору купівлі-продажу нерухомого майна, суперечить приписам ст. ст. 207-210, 655-658, 220 ЦК України. Вказує, що відповідач ОСОБА_3 не отримував грошові кошти в позику, а копія розписки від 16 грудня 2017 року складена при свідках не підтверджує цей факт. Також вимоги позивача про стягнення із відповідача збитків є безпідставними, оскільки відсутні всі елементи, що утворюють склад правопорушення, а саме : протиправна поведінка, дії чи бездіяльність особи ( оскільки зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 не існувало і не існує); шкідливий результат такої поведінки ( збитків), в тому числі наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. Посилаючись на те, що вимоги позивача є безпідставними, просить відмовити позивачу у задоволенні позову, та стягнути з позивача всі судові витрати (а. с. 40-42).
Ухвалою від 25 лютого 2021 року задоволено клопотання представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_4 (а. с. 239-240).
01 березня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною та стягнення збитків, у якій остання просить визнати угоду купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_5 від 16 грудня 2017 року недійсною та стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь подвійний розмір збитків у сумі 134 000 грн., а також усі суми судових витрат ( а.с. 246-248).
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначила, що у жовтні 2017 року від баби відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 вона дізналася, що продається будинок в АДРЕСА_6 , яка дала їй номер телефона ОСОБА_9 . Спочатку вона оглядала будинок із ОСОБА_10 , а потім вже з ОСОБА_3 . На зустріч прийшов відповідач ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_7 З'ясувалося, що він продавав будинок за 70 000 грн., потім вони домовилися про продаж за 67 000 грн. При цьому розписку писала ОСОБА_7 , і вони усі поставили свої підписи. Вона вважала, що між ними був укладений договір купівлі-продажу будинку, оскільки вона раніше ніколи не укладала таких договорів щодо придбання нерухомого майна. ОСОБА_3 їй сказав, що у майбутньому він переоформить документи у нотаріуса і вона стане власником домоволодіння. При цьому відповідач надав їй копії документів, зокрема: копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8 , державні акти на землю, технічний паспорт на будинок та свідоцтво про право власності, проте зі змістом вказаних документів вона не знайомила, хоча документи були у неї на руках. Пройшло близько двох років, і вона вирішила поцікавитися у ОСОБА_3 , чи оформив він документи на будинок, проте останній зустрічі уникав. Згодом вона звернулася до нотаріуса і з'ясувала, що ОСОБА_3 ніяких документів на неї не переоформив, а власником будинку та земельних ділянок є померла ОСОБА_8 . Тоді вона зрозуміла, що ОСОБА_3 , який не є власником будинку її обманув та заявила вимогу про повернення коштів за будинок, на що їй було відмовлено, тоді вона звернулася до адвоката за правовою допомогою і подала позов до суду.
Представник позивача - адвокат Дорожинець Н.Г. у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначила, що відповідач ОСОБА_3 ввів позивача в оману щодо дійсного власника домоволодіння та підстав набуття права власності на спірне майно. Позивач ОСОБА_1 мала намір придбати будинок, з цією метою вона його оглянула, погодила ціну, їй передали ключі від будинку, а вона сплатила ОСОБА_3 кошти за будинок, тобто є всі ознаки договору купівлі-продажу. При цьому відповідач ОСОБА_3 каже їй, що документи у нотаріуса, і що він їх переоформить на неї. Два роки вона живе у будинку, а коли стали надходити платежі на його ім'я, вона сама пішла до нотаріуса, щоб оформити нотаріально угоду купівлі-продажу, проте нотаріус їй відмовила. Далі вона висловила йому вимогу про повернення коштів, проте він їй відмовив. Крім того, у процесі розгляду справи було з'ясовано, що частково спадщину після смерті ОСОБА_8 успадкував її син - ОСОБА_4 , тобто він на сьогодні є власником вищезазначеного будинку АДРЕСА_5 та земельних ділянок за вказаною адресою. Ключі від будинку, який належить ОСОБА_4 опинилися у відповідача ОСОБА_3 , що останньому дало можливість вчиняти дії щодо його незаконного продажу. Дії відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо введення в оману покупця дають підстави вважати про наявність спільної домовленості між ними. Оскільки титульний власник ОСОБА_4 не виставив жодних претензій до відповідача ОСОБА_3 , це свідчить про домовленість між ним, тому відповідачі повинні відповідати разом за вказаним позовом та повернути сплачену ОСОБА_1 суму вартості будинку у подвійному розмірі.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що у 2013 році він підшукував собі житло для проживання та зустрівся із власником будинку за адресою АДРЕСА_6 . Він передав гроші за будинок у сумі 20 000 грн, а власник житла ОСОБА_8 видала 21 березня 2013 року довіреність на його тестя ОСОБА_11 представляти її інтереси щодо продажу вказаного будинку та земельної ділянки. Проте, переоформити будинок на себе він не встиг, оскільки незабаром у 2013 році ОСОБА_8 померла, і треба було переоформляти спадщину після її смерті. В будинку він не проживав, лише доглядав за ним, а у 2016 році він взагалі переїхав проживати до м. Суми, втратив інтерес до будинку і мав намір передати право користування іншій особі. Так на нього вийшла позивач ОСОБА_1 , якій він повідомив, що будинок на нього не оформлений. Він передав їй пакет всіх документів на будинок та земельні ділянки, які у нього були. Все було добре протягом двох років, а потім він дізнався від своїх батьків, що ОСОБА_1 зустріла їх і дала квитанції про транспортування газу, та сказала, щоб їй повернули гроші за будинок. Наголошує, що позивачу ОСОБА_1 були надані документи на будинок та земельні ділянки, у яких зазначений власник. Також йому стало відомо про те, що спадкоємцем ОСОБА_8 є ОСОБА_4 , який передав йому свідоцтво про смерть матері та сказав, що успадкував земельний пай померлої.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Самохін А. М. проти задоволення уточненого позову заперечував повністю з підстав, наведених у відзиві на позов.
Відповідач ОСОБА_4 у судові засідання жодного разу не з'явився, відзиву до суду не надав, хоча повідомлявся за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 . Проте, повідомлення про вручення поштового відправлення - судової повістки про виклик у судові засідання були повернуті без вручення, оскільки адресат за вказаною адресою відсутній ( т. 2 а.с. 19, 31, 44). Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач по справі вважається належним чином повідомлений про час, день та місце проведення судового засідання.
Заслухавши позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Дорожинець Н.Г., відповідача ОСОБА_3 та його представника - адвоката Самохіна А.М., повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, проаналізувавши зміст норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року, зареєстрованого за № 119, ОСОБА_8 є власником житлового будинку під АДРЕСА_7 , які успадкувала після свого чоловіка ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 19).
Крім того, право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 зареєстроване за ОСОБА_8 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 145945159206, що вбачається із інформаційного Витягу від 31 серпня 2013 року № 8760191 (а. с. 20-21).
Також ОСОБА_8 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5920655300:00:002:0500, площею 0,2044 га та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 5920655300:00:002:0499, площею 0,0301 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , що встановлено із копій державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ №386769 та ЯЕ №386770 (а. с. 16-17).
Зі змісту наданої стороною відповідача ОСОБА_3 копії довіреності, зареєстрованої державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори Білопільського району Сумської області Бойко О.І. в реєстрі за № 166 від 21 березня 2013 року, встановлено, що ОСОБА_8 , мешканка АДРЕСА_6 , відповідно до договору доручення укладеного в усній формі, цією довіреністю уповноважує ОСОБА_11 , мешканця АДРЕСА_8 , продати належні їй на праві власності житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0301 га та земельну ділянку площею 0,2044 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 за ціну та на умовах попередньо узгоджених між ними та йому відомих, проводити всі необхідні розрахунки, отримувати належні їй грошові кошти по укладеному правочину та всі виплати і платежі майнового чи грошового характеру; бути представником у відповідному відділі державної реєстрації прав на нерухоме майно, відділі Держкомзему чи його структурних підрозділах, архівах при отриманні належних йому документів чи їх дублікатів, у відповідній селищній чи сільській раді, узгоджувати всі питання, які можуть виникати в процесі реалізації довіреності. Довіреність видана строком на п'ять років (а. с. 103).
Крім того, стороною відповідача ОСОБА_3 надано до суду копію розписки від 22 березня 2013 року, із якої вбачається, що ОСОБА_8 , 1934 р.н., паспорт серії НОМЕР_7 , Білопільським РВ УМВС України в Сумській області 08.05.1996 р., отримала 22 березня 2013 року кошти в сумі 20 000 грн (двадцять тисяч грн.) за продаж будинку за адресою АДРЕСА_5 та присадибних земельних ділянок загальною площею 0,2345 га в присутності трьох свідків: 1) ОСОБА_13 , 2) ОСОБА_3 , 3) ОСОБА_4 , про що засвідчила своїм підписом. Претензій до залишеного нею майна не буде мати» (а. с. 104).
16 грудня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 складено розписку за якою ОСОБА_3 отримав кошти в сумі 67 000 грн за будинок за адресою АДРЕСА_4 та присадибні ділянки в присутності двох свідків: 1) ОСОБА_13 ; 2) ОСОБА_1 (а. с. 15).
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Представник позивача - адвокат Дорожинець Н.Г. наголошувала на тому, що відповідачем ОСОБА_3 16 грудня 2017 року було здійснено саме продаж вказаного житлового будинку та земельних ділянок позивачу ОСОБА_1 за домовленістю між ними за погодженою ціною 67 000 грн., які отримані продавцем від покупця, про що свідчить розписка, оскільки у ній сторони підтвердили факт розрахунку за придбане нерухоме майно. Тобто, укладаючи оспорюваний правочин, позивач ОСОБА_1 як добросовісний покупець не знала і не могла знати про неможливість відчуження спірного будинку та земельних ділянок відповідачем ОСОБА_3 , який ввів її в оману щодо дійсного власника домоволодіння ОСОБА_8 та її спадкоємця - ОСОБА_4 , а тому просить визнати вказану угоду недійсною, посилаючись на вимоги ст. ст. 203, 205, 207, 209, 215, 216, 218, 229, 230, 626, 638, 639, 640, 655, 657, ч. 1 ст. 658 України та на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України, стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подвійний розмір збитків у сумі 134 000 грн.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Самохін А.М. заперечуючи факт укладання між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 договору купівлі-продажу домоволодіння та земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_6 , посилається на ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 не був власником вказаного майна чи спадкоємцем на вказане майно, не мав жодних правовідносин із спадкоємцем ОСОБА_4 , а тому не міг укласти договір купівлі-продажу домоволодіння та земельних ділянок із позивачем ОСОБА_1 відповідно до правових норм Цивільного кодексу, на які посилається сторона позивача. Більше того, посилання позивача на розписку від 16.12.2017 року, як на підтвердження факту укладання між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 договору купівлі-продажу нерухомого майна, суперечить приписам ст. ст. 207-210, 655-658, 220 ЦК України. Вимоги позивача про стягнення на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України подвійного розміру збитків також не підлягають до задоволення, оскільки позивачем не зазначено які саме дії чи бездіяльність вчинені відповідачем ОСОБА_3 в зобов'язальних правовідносинах, в чому полягає шкідливий результат поведінки ОСОБА_3 , не підтверджує їх наявність та розмір, що в свою чергу унеможливлює існування причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України, визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно із положеннями ч.2 ст.230 ЦК України - сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до роз'яснень, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину заст. 230 ЦК України. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.
Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підроблених документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину.
Відповідно до ст.ст. 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах (узагальнення Верховного Суду України «Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», викладені у листі від 24.11.2008).
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В силу ст. 81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони позивача, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що сторона позивача ОСОБА_1 не довела належними доказами, як це передбачено ст.ст. 77, 81 ЦПК України, факт обману з боку відповідача ОСОБА_3 щодо умов правочину.
Відповідно до ст. 15, ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 20 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Так, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема диспозитивність, яка відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ч. 2 ст. 5 ЦПК України вбачається, що суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону лише у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду. В даному випадку суд не знаходить підстав для застосування положення ч. 2 ст. 5 ЦПК України.
З наведеного вище випливає, що суд позбавлений за своїм розсудом визначати інший спосіб захисту права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду якщо законом чи договором передбачено інший спосіб захисту ніж той, який особа обрала при зверненні до суду.
Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Отже, звертаючись до суду стороною позивача ОСОБА_1 на власний розсуд було обрано спосіб захисту свого права, який полягає у передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способу захисту щодо визнання угоди недійсною, проте, як було встановлено у ході судового розгляду справи, права на укладання такої угоди відповідач ОСОБА_3 не мав, у зв'язку з чим, суд вважає, що спосіб захисту права, що обрала сторона позивача є таким, що не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Всі додані до справи докази не спростовують встановлених судом обставин і не змінюють висновків суду.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов, поданий представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Дорожинець Н.Г. про визнання угоди купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_6 від 16 грудня 2017 року, недійсною та стягнення на користь позивача із відповідачів подвійних збитків у сумі 134 000 грн. не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати не відшкодовуються, та покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 205, 207, 209, 215, 216, 218, 229, 230, 316,317, 319, 321, 325, 328, 334, 337, 346, 373, 374, 626, 638, 639, 640, 655, 657, ст. 658, 1046 -1049 ЦК України, ст. ст. 12-13, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог адвоката Дорожинець Наталі Григорівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про визнання угоди недійсною та стягнення збитків, відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 31 травня 2021 року.
Суддя