31 травня 2021 року № 320/7418/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у м.Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ТОВ "Острійківське" до Головного управління ДПС України у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Острійківське" з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС України у Київській області від 23.04.2020 № 0009190510.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом протиправно, без дослідження усіх обставин та виключно на сумнівах щодо правосуб'єктності контрагентів - постачальників ТОВ «Алькора Агро» та ТОВ «Мердокс Інвест» (як перших постачальників платника) по ланцюгу поставок.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником позивача подано до суду клопотання, в якому він просив розглядати справу за його відсутності.
На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що ТОВ «Острійківське» зареєстровано юридичною особою 13.07.2010 та перебуває на обліку у податкового органі на загальній системі оподаткування.
На підставі п.75.1.2, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п.78.1, п.78.4 ст.78, п.82.2 ст.82 ПК України, відповідно наказу ГУ ДПС у Київській області від 02.03.2020 № 604, направлень на проведення перевірки від 04.03.2020 № 885, №886 контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Острійківське» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських правовідносин з ТОВ «Алькора Агро» за липень 2019 , ТОВ «Біграйт Інвест» за липень-серпень 2019 та з ТОВ «Мердокс Інвест» за період вересень-жовтень 2019 .
За результатами перевірки складено акт від 18.03.2020 № 297/10-36-05-10/05528438).
Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість (ПДВ) у сумі 503 177,00 грн, в т.ч. за липень 2019 - 144 931,00 грн., за вересень 2019 - 190 166,00 грн, за жовтень 2019 - 168 080, 00 грн.
Не погоджуючись з актом перевірки, позивач подав до податкового органу заперечення на акт перевірки.
Листом «Про розгляд заперечення» від 17.04.2020 № 13504/10/10-36-05-10 ГУ ДПС у Київській області заперечення на акт перевірки залишило без задоволення.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.04.2020 № 0009190510 із визначеними зобов'язаннями з ПДВ у сумі 628 971, 00 грн, в т.ч. за основним платежем - 503 177, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 125 794, 00 грн.
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач подав до ДПС України скаргу від 18.05.2020.
Рішенням про результати розгляду скарги від 10.07.2020 № 21612/6/99-00-06-02-02-06 ДПС України податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Київській області від 23.04.2020 № 0009190510 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Як слідує з акту перевірки, податковим органом на підставі аналізу договорів поставки, специфікацій, видаткових і податкових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату, рахунків-фактур, платіжних доручень, банківських виписок, даних ЄРПН та ЄДРСР, посвідчень про якість, результатів тестування, штатного розпису, довіреностей на отримання ТМЦ, журналу-ордеру № 6с/г та відомостей аналітичного обліку по рахунках 63, 208, 311, 641 стверджується про завищення платником задекларованого показника податкового кредиту з ПДВ на суму 503 177, 00 грн за рахунок проведення операцій з ТОВ «Алькора Агро» по придбанню шроту соняшникового у сумі 144 931, 00 грн. у липні 2019 , та з ТОВ «Мердокс Інвест» по придбанню макухи соєвої у сумі 358 246, 00 грн у вересні-жовтні 2019 .
Як встановлено судом, з метою реалізації своєї господарської компетенції з неспеціалізованої торгівлі зерновими культурами підприємство у періоді, що перевірявся, вступило у господарські взаємовідносини з ТОВ «Алькора Агро» та ТОВ «Мердокс Інвест».
Так, між ТОВ «Острійківське» (покупець) та ТОВ «Алькора Агро» (постачальник) укладено Договір поставки від 03.06.2019 №50619 (далі - Договір від 03.06.2019), за яким постачальник зобов'язувався передати (поставити) в обумовлені строки ТМЦ (корма для тварин, найменування, кількість, якість, умови оплати, строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікаціях та/або видатковій накладній), а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах, викладених у договорі.
Сторонами до Договору від 03.06.2019 складені специфікації від 01.06.2019 № 4 (на поставку шроту соняшникового в кількості 37, 8 тонн, ціною 6498 грн./т з ПДВ, загальна вартість 245 624, 40 грн, в т.ч. ПДВ 40 937, 40 грн, поставка 01.07.2019), від 10.07.2019 №5 (на поставку шроту соняшникового в кількості 30,82 тонн, ціною 6600 грн/т з ПДВ, загальна вартість 203 412, 00 грн, в т.ч. ПДВ 33 902, 00 грн, поставка 11.07.2019), від 11.07.2019 № 6 (на поставку шроту соняшникового в кількості 28,98 тонн, ціною 6600 грн/т з ПДВ, загальна вартість 191 268, 00 грн, в т.ч. ПДВ 31 878, 00 грн, поставка 12.07.2019 ), від 22.07.2019 № 7 (на поставку шроту соняшникового в кількості 34,74 тонн, ціною 6600 грн/т з ПДВ, загальна вартість 229 284, 00 грн, в т.ч. ПДВ 38 214, 00 грн, поставка 23.07.2019).
ТОВ «Алькора Агро» протягом 30.06.2019 - 22.07.2019 на користь ТОВ «Острійківське» відвантажено ТМЦ належної якості, в асортименті та в обсягах, визначених первинними документами і сертифікатами якості (шрот соняшниковий загальною вагою 132,34 тон), а ТОВ «Острійківське» прийнято ТМЦ та проведено безготівковий розрахунок на суму- 869 588, 40 грн, в т.ч. ПДВ - 144 931, 40 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 30.06.2019 №3006191, від 10.07.2019 №1007192, від 11.07.2019 № 1107192, від 22.07.2019 №2207193, видатковими накладними від 01.07.2019 № 80, від 11.07.2019 № 112, від 12.07.2019 № 127, від 23.07.2019 № 169, податковими накладними від 01.07.2019 № 74, від 11.07.2019 №114, від 12.07.2019 № 120, від 23.07.2019 № 164 , рахунками на оплату від 01.07.2019 № 48, від 10.07.2019 № 72, від 11.07.2019 № 77, від 22.07.2019 № 108, платіжними дорученнями від 09.07.2019 № 151223 на суму 101 000, 00 грн, від 10.07.2019 № 151234 на суму 79 000, 00 грн, від 16.07.2019 № 151250 на суму 65 624, 40 грн, від 16.07.2019 № 151252 на суму 142 000, 00 грн, від 16.07.2019 № 151253 на суму 134 000, 00 грн, від 26.07.2019 № 124 на суму 229 284, 00 грн, від 26.07.2019 № 125 на суму 61 412, 00 грн, від 26.07.2019 № 126 на суму 57 268, 00 грн.
Перераховані первинні документи були надані позивачем до перевірки в повному обсязі, зауважень щодо їх змісту, наявності обов'язкових реквізитів або наявності розбіжностей між даними ТОВ «Острійківське» та ТОВ «Алькора Агро» контролюючий орган в акті перевірки не зазначив.
Крім того, в акті перевірки зазначено, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України розбіжність між задекларованим у додатку 5 податковим кредитом ТОВ «Острійківське» та податковими зобов'язаннями ТОВ «Алькора Агро» відсутня.
Господарські операції між сторонами правочину належним чином та в повному обсязі відображені у бухгалтерському обліку ТОВ «Острійківське» проводками Дт рах.208 «Матеріали сільськогосподарського призначення» - Кт рах.631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на суму 724 657, 00 грн., Дт 641 «Розрахунки за податками» - Кт рах.631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на суму 144 931, 40 грн., Дт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - Кт 311 «Поточні рахунки в національній валюті» на суму 869 588, 40 грн. Оплата за товар проведена у безготівковій формі на повну суму поставки.
Отримані від постачальника ТМЦ були оприбутковані на підприємстві по субрахунку 208 та використані у власній господарській діяльності ТОВ «Острійківське» для відгодівлі свійської худоби (субрахунок 232 «Тваринництво»).
Між ТОВ «Острійківське» (покупець) та ТОВ «Мердокс Інвест» (постачальник) укладено Договір поставки від 02.09.2019 № 0209-19 (далі - Договір від 02.09.2019), за яким постачальник зобов'язувався передати (поставити) в обумовлені строки ТМЦ (корма для тварин), а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах, викладених у договорі.
На виконання Договору від 02.09.2019 сторонами складені рахунки-фактури від 04.09.2019 № 31 на суму 398 371, 84 грн, ПДВ 66 395, 31 грн, від 13.09.2019 № 46 на суму 367 816, 16 грн, ПДВ 61 302, 69 грн, від 19.09.2019 № 57 на суму 374 808, 17 грн, ПДВ 62 468, 03 грн, від 03.10.2019 № 74 на суму 332 009, 84 грн, ПДВ 55 334, 97 грн, від 10.10.2019 № 87 на суму 339 489, 84 грн, ПДВ 56 581, 64 грн, від 19.10.2019 № 103 на суму 336 980, 16 грн, ПДВ 56 163, 36 грн, від 30.10.2019 № 134 на суму 230 000, 00 грн, ПДВ 38 333, 33 грн.
ТОВ «Мердокс Інвест» протягом 03.09.2019-18.10.2019 на користь ТОВ «Острійківське» відвантажено ТМЦ належної якості, в асортименті та в обсягах, визначених первинними документами і сертифікатами якості (макуха соєва загальною вагою 242, 7 тон), а ТОВ «Острійківське» прийнято ТМЦ та проведено безготівковий розрахунок за них на повну суму вартості - 2 149 476, 01 грн, в т.ч. ПДВ - 358 664, 28 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 03.09.2019 № 29, від 13.09.2019 № 40, від 18.09.2019 № 50, від 02.10.2019 № 63, від 09.10.2019 № 78, від 18.10.2019 № 95, видатковими накладними від 04.09.2019 № 4, від 13.09.2019 № 18, від 19.09.2019 № 29, від 03.10.2019 № 3, від 10.10.2019 № 18, від 19.10.2019 № 35, податковими накладними від 04.09.2019 № 4, від 13.09.2019 № 20, від 19.09.2019 № 32, від 03.10.2019 № 4, від 10.10.2019 № 18, від 19.10.2019 № 35, від 31.10.2019 № 75, платіжними дорученнями від 18.09.2019 № 151666 на суму 279 000, 00 грн, ПДВ 46 500, 00 грн, від 18.09.2019 № 151667 на суму 257 000, 00 грн, ПДВ 42 833, 33 грн, від 26.09.2019 № 151773 на суму 119 371, 84 грн, ПДВ 19 895, 31 грн., від 27.09.2019 № 151787 на суму 300 000, 00 грн, ПДВ 50 000, 00 грн., від 27.09.2019 № 151788 на суму 110 816, 16 грн, ПДВ 18 469, 36 грн, від 11.10.2019 № 151889 на суму 237 500, 00 грн, ПДВ 39 583, 33 грн, від 11.10.2019 № 151890 на суму 74 807, 17 грн, ПДВ 12 467, 86 грн, від 18.10.2019 № 151939 на суму 332 009, 84 грн, ПДВ 55 334, 97 грн, від 25.10.2019 № 152002 на суму 336 980, 16 грн, ПДВ 56 163, 36 грн, від 25.10.2019 № 152003 на суму 101 989, 84 грн, ПДВ 16 998, 31 грн, від 28.10.2019 № 152008 на суму 1 грн, ПДВ 0,17 грн, від 31.10.2019 № 152035 на суму 230 000, 00 грн, ПДВ 38 333, 33 грн.
Перераховані первинні документи були надані позивачем до перевірки в повному обсязі, зауважень щодо їх змісту, наявності обов'язкових реквізитів або наявності розбіжностей між даними ТОВ «Острійківське» та ТОВ «Мердокс Інвест» контролюючий орган в акті перевірки не зазначив.
Крім того, в акті перевірки зазначено, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України розбіжність між задекларованим у додатку 5 податковим кредитом ТОВ «Острійківське» та податковими зобов'язаннями ТОВ «Мердокс Інвест» відсутня.
Господарські операції між сторонами правочину належним чином відображені у бухгалтерському обліку ТОВ «Острійківське» проводками Дт рах.208 «Матеріали сільськогосподарського призначення» - Кт рах.631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на суму 1 791 230, 00 грн., Дт 641 «Розрахунки за податками» - Кт рах.631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» на суму 358 252, 00 грн., Дт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - Кт 311 «Поточні рахунки в національній валюті» на суму 2 379 476, 00 грн. Оплата за товар проведена у безготівковій формі на повну суму поставки, станом на 31.10.2019 по розрахунках між сторонами рахується дебіторська заборгованість в сумі 229 994, 00 грн (попередня оплата).
Отримані від постачальника ТМЦ належним чином оприбутковані на підприємстві по субрахунку 208 та використані у власній господарській діяльності ТОВ «Острійківське» для відгодівлі свійської худоби (субрахунок 232 «Тваринництво»).
Таким чином, договори між ТОВ «Острійківське» та ТОВ «Алькора Агро», а також між ТОВ «Острійківське» та ТОВ «Мердокс Інвест» містять всі необхідні реквізити та істотні умови, передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства, а також втілювали в собі спільну мету сторін - досягнення економічної вигоди (підприємницького доходу) через взаємне виконання сторонами взятих на себе обов'язків.
Крім того, судом досліджено, що проведені господарські операції поставки ТМЦ позивача відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача. Суми сплачених на користь контрагентів кошти згідно з вимогами ПК України включені ТОВ «Острійківське» до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ за відповідні періоди і в подальшому знайшли відображення у поданих до контролюючого органу податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств та ПДВ.
Всі перераховані первинні документи містять повний перелік обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч.2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення № 88).
Відповідачем в акті перевірки не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами ані фіктивний (протиправний) характер діяльності ТОВ «Алькора Агро» та ТОВ «Мердокс Інвест» на момент укладення та виконання договорів з платником, ані наявність у ТОВ «Острійківське» чи його контрагентів умислу (а також вчинення ними безпосередніх та конкретних дій по реалізації такого умислу) на документування господарських операцій без реального їх проведення з метою формування показників податкової звітності та отримання переважно податкової, а не підприємницької вигоди.
Господарські операції між платником та його контрагентами знайшли належне відображення і у податковій звітності ТОВ «Острійківське», про що свідчать декларації позивача з податку на прибуток підприємств та з ПДВ за відповідні періоди, охоплені перевіркою. Так, суми зі складу вартості придбання ТМЦ у відповідних звітних періодах були включені позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні податку на прибуток підприємств, та до складу податкового кредиту з ПДВ. Крім того, взаємовідносини з контрагентами в повному обсязі були відображені у ЄРПН за відповідні звітні періоди 2019 року.
Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон про бухгалтерський облік).
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.
Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Частинами 1, 2 ст. 9 даного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.
Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України .
Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим Кодексом термін.
Згідно п.201.7 ст.207 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.
Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Статтею 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Згідно п.п. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу.
Фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується: на суму коштів або вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, безоплатно перерахованих (переданих) протягом звітного (податкового) року неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг (крім неприбуткової організації, яка є об'єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об'єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону, та неприбуткових організацій, до яких застосовуються положення підпункту 140.5.13 цього пункту), у розмірі, що перевищує 4 відсотки оподатковуваного прибутку попереднього звітного року (підпункт 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України).
Згідно ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Виходячи з викладеного, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 у справі №804/5227/16 вказав, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Верховний Суд у постанові від 13.11.2018 у справі №805/528/17-а зазначив, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, обумовлених лише посиланням на недостатність у контрагента покупця послуг трудових ресурсів.
При цьому, відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Верховний Суд у вказаному рішенні зазначив, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.
Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені іншими особами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами Офіс великих платників податків ДФС під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Суд наголошує, що нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ними бухгалтерського та податкового обліку.
Крім того, Верховний Суд у вказаному рішенні зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі № 815/2946/13-а (№К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Слід зауважити, що Законом України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (із змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 755) встановлено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Відповідно до положень ст. 91 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (із змінами та доповненнями, далі - ЦК України) цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону № 755 єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з ч.1 ст. 17 Закону № 755 відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Відповідно до ст. 18 Закону № 755, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Згідно з п.180.1 ст. 180 ПК України платником ПДВ, серед іншого, визнається будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу, а також будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Відповідно до п.183.9 ст. 183 ПК України у разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника податку контролюючий орган зобов'язаний протягом трьох робочих днів після надходження реєстраційної заяви до контролюючого органу внести до реєстру платників податку запис про реєстрацію такої особи як платника податку.
Згідно з п.183.12 ст. 183 ПК України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих як платники податку.
Відповідно до п.184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку у випадках, прямо передбачених цим пунктом.
Таким чином, державна реєстрація юридичної особи, рівно як і реєстрація суб'єкта господарювання платником ПДВ є виключною прерогативою уповноважених органів державної реєстрації і знаходиться поза сферою впливу ТОВ „Острійківське”. Відповідальність за дотримання суб'єктами права вимог законодавства при проведенні державної реєстрації покладається, з одного боку, на такий суб'єкт, а з іншого - на відповідний компетентний орган влади, що законом зобов'язаний проводити перевірку відповідності нового суб'єкта права (або нового платника ПДВ) вимогам законодавства. Включення підприємства до ЄДРЮОФОПтаГФ, рівно як і до Реєстру платників ПДВ, перебування підприємства у таких реєстрах, внесення змін в реєстраційні записи та виключення з реєстрів є юридичними фактами, незалежними від волі інших суб'єктів права.
Судом встановлено, що на момент проведення господарських операцій між ТОВ «Острійківське» та ТОВ «Алькора Агро», ТОВ «Мердокс Інвест» останні були належним чином зареєстрованими юридичними особами як в ЄДРЮОФОП та ГФ, так і в Реєстрі платників ПДВ.
Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво, серед іншого, здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.
Згідно ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, ТОВ «Острійківське» має повне право укладати господарські договори із суб'єктами господарювання за своїм вільним вибором. Єдиною обов'язковою умовою при здійсненні такого вибору є наявність у контрагентів юридичної правосуб'єктності (право-, діє- та деліктоздатність), підтвердженої державою, та відповідних спеціальних правових статусів (наявність спеціального дозволу, ліцензії, реєстрація особи платником ПДВ тощо).
Як слідує з матеріалів справи, на час укладення та виконання господарських правочинів ТОВ «Алькора Агро» та ТОВ «Мердокс Інвест» були зареєстровані як юридичні особи та не були обмежені у своїй правосуб'єктності.
Податковим органом не надано доказів внесення записів до єдиного державного реєстру, не зазначено відповідних судових рішень про припинення юридичних осіб, визнання недійсними їхніх статутних документів та/або обвинувальних вироків судів, що набрали законної сили, про засудження посадових осіб цих підприємств за зайняття фіктивним підприємництвом.
Відтак, суд дійшов висновку, що ТОВ «Алькора Агро» та ТОВ «Мердокс Інвест» були наділені цивільною і господарською правоздатністю та дієздатністю, тобто здатні були мати та набувати цивільних і господарських прав та обов'язків і нести юридичну відповідальність за свої дії/бездіяльність.
Суд критично ставиться до доводів ГУ ДПС у Київській області про те, що ТОВ «Острійківське» укладало правочини із сумнівними (недобросовісними) контрагентами без прояву належного рівня обережності, про те, що виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ та Реєстру платників ПДВ не свідчать про добросовісність контрагентів є хибною за визначенням.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому ТОВ «Острійківське» не може нести відповідальність за своїх контрагентів по 3 ланцюгу постачання.
Згідно із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на зазначене матеріали, зібрані в ході досудового слідства в кримінальних справах, на які посилається ГУ ДПС у Київській області в акті перевірки, не несуть жодної доказової інформації у розумінні ст.ст. 71-72 КАС України та жодним чином не можуть свідчити про нікчемний характер правочинів між ТОВ «Острійківське» та ТОВ «Алькора Агро» , ТОВ «Мердокс Інвест».
Факт розслідування кримінальної справи стосовно осіб, причетних до заснування та діяльності суб'єктів господарювання у жодному разі не може свідчити про нікчемний характер господарських операцій такого суб'єкта, а більш того операцій, що вже відбулись в минулому. При цьому, вирок у кримінальній справі стосовно особи, причетної до заснування та діяльності фіктивного суб'єкта господарювання в силу персонального (індивідуального) характеру юридичної відповідальності тягне за собою відповідні негативні наслідки саме для такої особи, а не до будь - якої конкретної господарської операції, в якій він брав участь.
Верховний Суд у постанові від 08.11.2018 у справі № 826/15028/17 зазначив, що суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.
Аналогічна позиція неодноразово висловлена в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11.
Презумпція правомірності правочину закріплена у ст.204 ЦК України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПК України принципом податкового права є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Зі змісту ст. 215 ЦК України слідує, що нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом, зокрема, ст. 228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий, який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За змістом ч.3 ст. 228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.
Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснює, що нікчемні правочини, які порушують публічний порядок, є правочини, визначені ст. 228 ЦК України.
Відповідно до п.18 цієї Постанови, правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, Іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Спрямованості мети правочину між ТОВ «Острійківське» та його контрагентом на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також наявність в діях осіб відповідного умислу контролюючим органом в ході перевірки не досліджувались та в акті перевірки не наводяться. Також Акт перевірки не доводить умислу платника, спрямованого на порушення публічного порядку, та не визначає, в чому таке порушення полягає.
При цьому наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку.
Беручи до уваги норми статті 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, слід дійти однозначного висновку про відсутність у посадових осіб податкових органів як підстав, так і повноважень щодо визначення угод нікчемними під час проведення перевірок та прийняття відповідних рішень. Проте це не виключає можливості їх звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним з підстав, наведених у статті 228 ЦК України, та застосування наведених у ній наслідків.
Як слідує із судової практики вирішення подібних спорів, обов'язковою умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Окрім того, ст. 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
Суд звертає увагу, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Також норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту, а тому, посилання відповідача в акті перевірки, на те, що відповідно до баз даних податкового органу встановлено неподання контрагентами контролюючому органу податкової звітності при реєстрації податкових накладних в ЄРПН, або про відсутність у них матеріально-технічних умов для провадження господарської діяльності, або на відсутність у них ТМЦ, які в подальшому були реалізовані на користь ТОВ «Острійківське», слід визнати неспроможними з огляду на те, що жодною нормою діючого законодавства не передбачено обов'язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ними бухгалтерського та податкового обліку. Вказана інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. А контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.04.2018 у справі №820/13380/13-а, від 17.04.2018 у справі № 808/1543/17, від 24.04.2018 у справі №813/8500/13.
Нормами чинного ПК України (ст.ст.75,78,86) чітко прописаний алгоритм дій працівників контролюючого органу при проведенні позапланової документальної перевірки, в якому відсутні будь-які посилання щодо їх права визнавати нікчемними правочини між суб'єктом господарювання та його контрагентами в позасудовому порядку.
Відповідно до п.п.20.1.30 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Судом встанволено, що наразі відсутні будь-які судові справи, ініційовані ГУ ДПС у Київській області або іншим заінтересованим суб'єктом, а також відповідні судові рішення на користь контролюючого органу про визнання правочинів між платником та його контрагентами-постачальниками недійсними або застосування до них наслідків нікчемності.
Відповідачем в акті перевірки не визначено жодних ознак нікчемності правочинів між ТОВ «Острійківське» та його контрагентами. ГУ ДПС у Київській області не наведено жодного доказу про те, що укладення угод, на підставі яких виникли спірні господарські зобов'язання, не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних (господарських) прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме цих спірних господарських зобов'язань.
Наявність умислу не може бути підтверджена лише самим фактом реєстрації та розслідування кримінальної провадження, а припинення державної реєстрації не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 , та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 9434, 56 грн згідно платіжного доручення від 20.08.2020 № 154000.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 9434, 56 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 143, 139, 239, 242, 244, 245, 246, 250, 382 КАС України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «Р» від 23.04.2020 № 0009190510, яким платнику донараховано зобов'язання з ПДВ у сумі 628 971 грн 00 коп, в т.ч. за основним платежем - 503 177 грн 00 коп, за штрафними (фінансовими) санкціями - 125 794 грн.
Стягнути на користь ТОВ «Острійківське» за рахунок Головного управління ДПС у Київській області судовий збір у розмірі 9 434 (дев'ять тисяч чотириста тридцять чотири) грн 56 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.