20 квітня 2021 року справа №320/8410/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови, визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно статей 39, 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести перерахунок додаткової пенсії відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25% віл мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, провівши відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування ОСОБА_1 та не виплаті з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 №796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- допустити рішення до негайного виконання у межах стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, перебуває на обліку у відповідача та отримає пенсію відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач вказує, що вона постійно проживає в с. Лука Таращанського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Також позивач зазначає, що раніше, постановою Таращанського районного суду Київської області від 03.02.2011 у справі №2-725/2010 вже було зобов'язано відповідача провести перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести перерахунок додаткової пенсії відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком. Дане рішення суду набрало законної сили.
Позивач вважає, що в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату до пенсії за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі, визначеному статтями 39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позивач зазначає, що 18.08.2020 вона звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити перерахунок доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення), а також доплати до пенсії з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у розмірі, визначеному статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також нарахувати та виплатити з 17.07.2018 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку двох мінімальних заробітних плат. Проте листом від 10.09.2020 відповідач відмовив позивачу у перерахунку її пенсії з тих підстав, що виплати, передбачені Законом №796, право на отримання яких має позивач, здійснюються в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, а тому правові підстави для перерахунку та виплати пенсії в будь-яких інших розмірах відсутні.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення), а також доплати до пенсії з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком у розмірі, визначеному статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та протиправною бездіяльність щодо ненарахування та виплати з 17.07.2018 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку двох мінімальних заробітних плат, позивач звернулась до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за звернення до суду з даним позовом до ухвалення судового рішення у цій справі. Відкрито провадження в адміністративній справі №320/8410/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20 (провадження №Пз/9901/21/20).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що виплати, передбачені Законом №796, право на отримання яких має позивач, здійснюються в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, а тому правові підстави для перерахунку та виплати пенсії в будь-яких інших розмірах відсутні.
Також відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 поновлено провадження у справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУМВС України в Київській області від 25.09.2004. Зареєстрованим місцем проживання позивача постійно з 10.04.1991 є: АДРЕСА_1 (а.с.11-13).
Також, згідно з довідкою виконавчого комітету Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області від 20.08.2020 №906, позивач дійсно з 26.04.1986 по даний час зареєстрована та проживає в с. Лука Таращанського району Київської області. Територія с. Лука відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 по забрудненості відноситься до 3-ої зони (гарантованого добровільного відселення) (а.с.8).
20.04.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 рр. (Категорія 3), серії НОМЕР_2 (а.с.12).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи с.Лука Таращанського району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (Управління обслуговування громадян) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи позивача, постановою Таращанського районного суду Київської області від 03.02.2011 у справі №2-а-725/2011 зобов'язано УПФУ в Таращанському районі Київської області провести з 18.07.2010 ОСОБА_1 перерахунок та виплату доплати до пенсії відповідно до ст. 39 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку дві мінімальні заробітні плати та додаткової пенсії відповідно до ст. 51 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, визначеної на підставі ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням фактично виплачених сум (а.с.9).
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2011 у справі №2а-725/11 апеляційну скаргу УПФУ в Таращанському районі Київської області на постанову Таращанського районного суду Київської області від 03.02.2011 у справі №2-а-725/2011 залишено без розгляду (а.с.10).
Позивач 18.08.2020 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ та додаткову пенсію за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 в розмірі, визначеному ст. 51 Закону №796-ХІІ, а саме 25% від мінімальної пенсії за віком, що не заперечується сторонами.
Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган, листом від 10.09.2020 №6199-9561/Б-02/8-1000/20 відмовив позивачу у перерахунку її пенсії з тих підстав, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 редакція ст. 39 вказаного Закону не змінювалась та підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення немає. Також зазначено, що додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, позивач отримує у розмірі, визначеному постановою КМУ №1210 у сумі 113,88 грн. (а.с.6).
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018.
Так, суд у справі №2-а-725/2011 дійшов висновку, що позивач має законне право на доплату до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати пенсії позивачу відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796).
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону №796 (у редакції, чинній у період з 01.01.2014 по 02.08.2014) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 49 Закону №796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно зі статтею 51 Закону №796 особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.
Особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивача (далі - Порядок №1210).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплати за проживання на території радіоактивного забруднення, встановлених статтею 39. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата доплати за проживання на території радіоактивного забруднення повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статті 39 Закону №796.
З 03 серпня 2014 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39 та 51 Закону №796, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 нарахування та виплата особі доплати за проживання на території радіоактивного забруднення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю має здійснюватися у розмірах, які визначені статтями 39 та 51 Закону №796, а не Порядком №1210.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР- 74820849), від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -76397714) та багатьох інших.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірах, визначених Законом №796, а саме:
- доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
- додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статі 51 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні нарахування та виплати позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною відмови відповідача у здійсненні перерахунку та виплати доплати до пенсії з 17.07.2018 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає таке.
Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року, та включив до Закону №796 статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796 до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону №796 із 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону №796 діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року.
Статтею 67 Закону №796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Проте, надання Законом №76-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796 з 17 липня 2018 року позивач має право на доплату до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796.
Відмова відповідача здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії позивачу згідно статті 39 Закону №796 з 17 липня 2018 року, що викладена у листі відповідача від 10.09.2020 №6199-9561/Б-02/8-1000/20, є протиправною.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що повноваження відповідача з призначенням та виплати пенсії у даному випадку не передбачають дискреційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Також підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату доплати до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (категорія 3), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність відмови в частині перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, а також в частині перерахунку пенсії з 17.07.2018, жодних витребуваних судом доказів відповідачем суду не надано, відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог у цій частині, та не були спростовані відповідачем.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що починаючи з 23.07.2011 в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювалась виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно із судовим рішенням - постановою Таращанського районного суду Київської області від 03.02.2011 у справі №2-а-725/2011.
Суд звертає увагу позивача, що на території України діють чинні нормативні акти, які є обов'язковими для застосування в правовідносинах, що ними регулюються. При цьому застосування чинних нормативних актів є обов'язковим незалежно від того, чи існують такі, що набрали законної сили судові рішення про це.
При цьому відсутність у постанові Таращанського районного суду Київської області від 03.02.2011 у справі №2-а-725/2011 кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у боржника обов'язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії та додаткової пенсії у розмірах, встановлених вказаними судовими рішеннями. Такий обов'язок у боржника припиняється у разі зміни правового регулювання виплати зазначених соціальних виплат.
Перевіряючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення права на проведення перерахунку належних виплат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 позивач дізнався з листа відповідача від 10.09.2020 №6199-9561/Б-02/8-1000/20, а з позовом до суду звернулась 15.09.2020, суд вважає, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.
Крім того, суд зазначає, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №295/3897/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90713989).
У вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
На підставі наведеного Верховний Суд зауважив, що норми статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.
Зокрема у цій постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 89819907) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного суду та його Великої Палати, суд вважає, що позивач не пропустила строк звернення до суду з позовною заявою.
Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
При цьому, стосовно вимоги позивача про негайне виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, зазначена норма стосується виконання рішень про присудження, тобто стягнення, пенсії, у яких зазначається конкретний розмір пенсії (заборгованості) з наведенням в мотивувальній частині відповідного розрахунку, у той час як у даній справі виплаті пенсії позивачу мають передувати дії органу Пенсійного фонду України по здійсненню перерахунку пенсії, внаслідок чого норма статті 371 КАС України у даному випадку застосуванню не підлягає.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674 за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.
Судом встановлено, що позивачем заявлено дві позовних вимоги немайнового характеру, внаслідок чого сума судового збору, яка має були сплачена за звернення до суду з такою вимогою, становить 1681,60 грн. ((0,4 х 2102,00 грн.)х2).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 про відкриття провадження у цій справі позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судом рішення.
При цьому в силу приписів частини другої статті 133 КАС України витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що до ухвалення рішення суду у справі позивачем не сплачено судовий збір за подання адміністративного позову, судовий збір у розмірі 1681,60 грн. підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн., суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 14.09.2020 між ОСОБА_1 (замовник) та адвокатом Якименком Олегом Васильовичем (виконавець) було укладено договір про надання правничої допомоги адвокатом №159/20, за умовами якого адвокат зобов'язався надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (а.с.15).
15.09.2020 між сторонами було підписано акт №159/20 виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги адвокатом, відповідно до якого загальна вартість послуг адвоката з надання правничої допомоги становить 2500,00 грн., а надані послуги включають: надання консультацій, копіювання документів; підготування звернення до УПФ; направлення адвокатських запитів; підготування позовної заяви до ГУ ПФУ України в Київській області; вартість виконаних робіт складає 2500,00 грн. (а.с.16).
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи копію квитанції №159/20 від 15.09.2020 про оплату витрат за надання правової допомоги, відповідно до якої адвокатом отримано 2500,00 грн. від ОСОБА_1 (а.с.17).
Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Суд зазначає, що відповідачем не надано заперечень щодо не співмірності витрат на правничу допомогу та будь-якого клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не подано.
Дослідивши вищевказані документи та приймаючи до уваги відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що такий розмір в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Так, докази, надані відповідачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, переконливо доводять, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов'язані саме з розглядом справи в суді першої інстанції та є співмірними із складністю справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
При цьому суд враховує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Приймаючи до уваги викладене, фактичний об'єм виконаної адвокатом роботи, зокрема, складання позовної заяви, звернень до УПФ, складність справи, а саме: вказана справа є справою незначної складності, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн. Вказаний розмір витрат, на переконання суду, обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об'ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та із 17.07.2018, підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії в розмірі, визначеному ст. 51 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м.Київ, вул.Ярославська, буд.40) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та із 17.07.2018, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії в розмірі, визначеному ст. 39 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дві мінімальні заробітні плати та за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткову пенсію в розмірі, визначеному ст. 51 Закону №796-ХІІ, а саме 25% від мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60 коп.).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот грн. 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення суду складено 20.04.2021.
Суддя Кушнова А.О.