ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" червня 2021 р. справа № 300/1561/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 12.04.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач, в/ч НОМЕР_2 ), у якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при його звільненні, а саме - невиплат у день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2019 рік та стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій) за період з 15.08.2019 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 26.02.2021 рік, терміном 561 день із розрахунку 594,98 грн. в день у сумі 333 785,06 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2019 № 176 капітана ОСОБА_1 , начальника групи регламенту та ремонту засобів наземного обладнання та планеру технічно - експлуатаційної частини авіації техніки, наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 20.06.2019 № 42, звільненого за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у запас, з 15.08.2019 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Івано-Франківського міського військового комісаріату. Вислуга років у Збройних Силах України станом на 15.08.2019 становить: календарна 25 років, пільгова - 25 років 08 місяців. Позивач в порядку Закону України "Про звернення громадян" звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 04.11.2020 про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік. Листом від 06.11.2020 № 350/484/1/2064 відповідачем повідомлено позивачу, що відповідно до вказівки заступника директора департаменту - начальника відділу юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 за № 298/5/2867 при зверненні до військових частин осіб, звільнених з військової служби та у встановленому порядку виключених з списків особового складу військових частин, виплату компенсації здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі № 300/3226/20, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Позивач 03.03.2021 звернувся до відповідача зі заявами в порядку Закону України "Про звернення громадян", у якій просив надати вказівку начальнику фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_1 про надання інформаційної довідки про дату та суму виплаченої йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, згідно адміністративної справи №300/3226/20 та надати інформаційну довідку про нараховане грошове забезпечення за період червень-липень 2019 року.
Відповідач, за наслідками розгляду звернення позивача, листом від 10.03.2021 року за вих. № 350/484/1/409 повідомив, що 30.08.2019 грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій згідно рішення суду №300/3226/20 виплачена 26.02.2021 в сумі 8591,55 грн., індексація грошового забезпечення згідно рішення суду №300/2783/20 виплачена 26.02.2021 в сумі 24105,90 грн. Позивач з зазначеним не погоджується, у зв'язку з чим просить суд стягнути на його користь середній заробіток у розмірі 333 785,06 грн. за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2019 по 26.02.2021 рік, посилаючись на ст.116, ст.117 КЗпП.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.23-24).
На адресу суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою суду від 24.05.2021 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовлено (а.с.37-41).
Від представника відповідача на адресу суду 13.05.2021 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначив, що предметом розгляду є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (а.с. 33-29).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2019 № 176 капітана ОСОБА_1 , начальника групи регламенту та ремонту засобів наземного обладнання та планеру технічно - експлуатаційної частини авіації техніки, наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 20.06.2019 № 42, звільненого за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у запас, з 15.08.2019 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Івано-Франківського міського військового комісаріату. Вислуга років у Збройних Силах України станом на 15.08.2019 становить: календарна 25 років, пільгова - 25 років 08 місяців (а.с.11).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі № 300/3226/20, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення (а.с.16-20).
Відповідач своїм правом на подання апеляційної скарги не скористався.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було виконано вищевказане рішення суду по справі № 300/3226/20, а саме листом від 10.03.2021 року за вих. № 350/484/1/409 відповідач повідомив, що 30.08.2019 грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій згідно рішення суду №300/3226/20 виплачена 26.02.2021 в сумі 8591,55 грн., індексація грошового забезпечення згідно рішення суду №300/2783/20 виплачена 26.02.2021 в сумі 24105,90 грн. (а.с. 14).
Позивач вважає, що оскільки відбулася невиплата грошової компенсації у строк, то він має право на виплату середнього грошового забезпечення у розмірі 333 785,06 грн. за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2019 по 26.02.2021.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено вище, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.08.2019 № 176 капітана ОСОБА_1 , начальника групи регламенту та ремонту засобів наземного обладнання та планеру технічно - експлуатаційної частини авіації техніки, наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 20.06.2019 № 42, звільненого за підпунктом “б” (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у запас, з 15.08.2019 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Івано-Франківського міського військового комісаріату. Вислуга років у Збройних Силах України станом на 15.08.2019 становить: календарна 25 років, пільгова - 25 років 08 місяців (а.с.11).
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 по справі № 300/3226/20 було виконане відповідачем 26.02.2021 року, а саме листом від 10.03.2021 року за вих. № 350/484/1/409 відповідач повідомив, що 30.08.2019 грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій згідно рішення суду №300/3226/20 виплачена 26.02.2021 в сумі 8591,55 грн., індексація грошового забезпечення згідно рішення суду №300/2783/20 виплачена 26.02.2021 в сумі 24105,90 грн. (а.с.14).
Таким чином, останній розрахунок з позивачем при звільнені був здійснений 26.02.2021.
Постановою Верховного Суду №682/3060/16-ц від 27.01.2020 року встановлено, що звернення працівника, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
Таким чином, періодом з якого починається час затримки розрахунку при звільненні позивача, є дата коли відповідачу стало відомо про вимогу стосовно розрахунку всіх невиплачених сум працівнику, у спірних правовідносинах це 16.11.2020 (дата винесення судом ухвали про відкриття провадження у справі № 300/3226/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язання нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію, а закінченням є 26.02.2021, тобто день фактичного розрахунку.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція щодо конкуренції норм загального та спеціального права висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а.
Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 16.11.2020 до дня повної виплати індексації, тобто до 26.02.2021.
Згідно зі ч. ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Враховуючи вищенаведені правові норми, суд вважає правомірним у межах даного спору вирішити питання про покладення на військову частину НОМЕР_1 відповідальності за затримку такого розрахунку шляхом виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 16.11.2020 по 26.02.2021.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне вказати таке.
Аналіз наведених вище норм матеріального права (116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з змісту довідки №11/74 від 15.01.2019 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 , наявної в матеріалах справи, за червень 2019 та липень 2019, позивачу було нараховане грошове забезпечення в розмірі 35767,04 грн., а саме 17883,52 грн. - за червень 2019 року та 17883,52 грн. - за липень 2019 року, тобто, середньоденний заробіток, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці червень (30) - липень (31) 2019 року становить 586,34 грн. (35767,04 грн : 61 день).
Слід зазначити, що оскільки остаточний розрахунок при звільнені відбувся 26.02.2021 року, то кількість днів затримки з 16.11.2020 становить 102 календарних дні (а не 561 день, як зазначає позивач), а отже, з урахуванням середньоденного заробітку за час затримки у 102 календарних дні становить 59806,68 грн. (586,34 *102).
Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Сума середнього заробітку за своєчасно не виплачене грошове забезпечення становить 59806,68 грн., що значно перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено, а саме - 24105,90 грн.
Отже, в цьому випадку, слід врахувати не тривалий час затримки розрахунку при звільненні, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4000,00 грн.
Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, оскільки саме позивач не вживав дій протягом тривалого строку щодо нарахування та стягнення належних йому сум.
Таким чином, беручи до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача в сумі 4000,00 грн.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на викладене та встановлені обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме - невиплату у день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 16.11.2020 по 26.02.2021 у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень, без урахування обов'язкових податків та зборів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Микитюк Р.В.