ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" травня 2021 р. справа № 300/940/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 по день фактичної виплати 16.02.2021 терміном 635 днів, виходячи із середньоденного грошового забезпечення, в розмірі 377 888,50 гривень, без урахування обов'язкових податків та зборів, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - ОСОБА_1 , позивач), 15.03.2021 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 по день фактичної виплати 16.02.2021 терміном 635 днів, виходячи із середньоденного грошового забезпечення, в розмірі 377 888,50 гривень, без урахування обов'язкових податків та зборів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 20.06.2019 за №143 був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Проте при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, зокрема, не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 21 160,24 гривень, що встановлено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 в адміністративній справі №300/2967/20. Як зазначив позивач, розрахунок в сумі 20 842,84 гривень проведено відповідачем лише 16.02.2021. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексу також - КЗпП України, Кодекс), в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. А тому, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній заробіток за період з 20.06.2019 по 16.02.2021 в розмірі 377 888,50 гривень як добуток, визначений шляхом множення 635 днів затримки на 595,10 гривень середньоденного грошового забезпечення позивача. На підставі вказаного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 19.03.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.27).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву №50/41-497 від 02.04.2021, який надійшов на адресу суду 02.04.2021 із відповідними письмовими доказами (а.с.31-34, 35). Свої заперечення обґрунтовує тим, що до спірних правовідносин не повинні застосуватися загальні норми трудового права в частині оплати праці, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством. Відповідач вказав, що згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008) військовослужбовець не може бути виключений без його згоди зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. З огляду на вказану норму Положення №1153/2008, відповідач звернув увагу суду на те, що позивач погодився на звільнення з військової служби до проведення з ним усіх розрахунків, а тому відсутні правові підстави компенсувати йому час затримки грошової компенсації (абзац 3 пункту 242 Положення №1153/2008). За доводами відповідача грошова компенсація за не отримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців у відповідності до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, та членів їх сімей", а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та статті 116, 117 Кодексу законів про працю України. Додатково зазначив, що компенсація здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрація Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік. У зв'язку із цим, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 , в свою чергу 05.04.2021 подав суду, через канцелярію, відповідь на відзив (а.с.36-41), в якому зазначив, що відповідач, незважаючи на всі дії позивача по врегулюванню спору в досудовому порядку, провів з ним повний розрахунок лише після рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021, виплативши грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 20 842,84 гривень не в день виключення зі списків особового складу, а із затримкою на 635 днів, чим порушив вимоги КЗпП України. Не вірними на переконання позивача, є посилання Військової частини НОМЕР_1 про неможливість застосування до спірних правовідносин норми загального трудового права, зокрема норми статей 116, 117 КЗпП України, оскільки при звільненні відповідач був зобов'язаний провести з ним повний розрахунок всіх належний йому сум. Позивач, обґрунтовуючи заперечення на доводи відповідача, навів суду правові позиції Великої палати Верховного Суду щодо застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, зокрема, постанови від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17. Наполягає на задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представник військової частини 19.05.2021 на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2021 подав через канцелярію витребувані судом докази (а.с.43-50).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви і відзиву на позов, відповіді на відзив, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 в період з 20.06.2006 по 20.06.2019 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, свідченням чого є відповідні записи у військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 від 23.09.2005, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.10-15).
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №143 від 20.06.2019, прапорщика ОСОБА_1 (Г-014906), який здав справи і обов'язки за посадою начальника військового наряду (командира 2-го відділення) 3-го взводу 2-ї патрульної роти патрульного батальйону та звільненого відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з військової служби наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 13.06.2019 №46 о/с у запас, у зв'язку із закінченням строку контракту, 20.06.2019 виключено зі списків особового складу (а.с.50).
12.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
У відповідь, 11.02.2020, Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України листом №50/41-256 повідомила позивача нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 після надходження відповідних коштів та одночасно надано довідку-розрахунок №4 від 07.02.2020 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, на загальну суму 21 160,24 гривень
Коментовані обставини встановлені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №300/2967/20, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 21 160,24 гривень згідно довідки-розрахунку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , за №4 від 07.02.2020. Відмовлено в задоволенні позову в частині вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення військовослужбовця з 20.06.2019 по день виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 21 160,24 гривень з урахуванням індексації за цей період (а.с.17-23).
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №300/2967/20 набрало законної сили 01.03.2021 (http://reestr.court.gov.ua/Review/94126312).
За змістом частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно пояснень позивача, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 відповідачем виконано, на підтвердження чого ОСОБА_1 долучено до матеріалів позовної заяви копію виписки Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" від 10.03.2021 про надходження на банківський рахунок позивача коштів в сумі 20 842,84 гривень із призначенням платежу: "Заробітна плата, Військова частина НОМЕР_1 "(а.с.24).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби (не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 20 842,84 гривень), звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 по 16.02.2021 в розмірі 377 888,50 гривень, без урахування обов'язкових податків та зборів.
Встановлюючи обставини даної справи суд звертає увагу, що фактична випалити присудженої заборгованості відповідачем здійснена у сумі 20 842,84 гривень, а рішенням суду визначено до сплати 21 160,24 гривень. ОСОБА_1 не ставить у даній справі питання про повноту чи не повноту виконання рішення суду у справі №300/2967/20, ухваленого 14.01.2021. У спірному випадку, вирішуючи питання про розмір середнього заробітку (грошового забезпечення) за правилами статей 116, 117, КЗпП України, таке немає значення для визначення суми остаточного розрахунку, так як останній вираховується із середньоденного і середньомісячного розміру грошового забезпечення, встановленого на дату звільнення. Формула обрахунку судом визначена нижче по тексту судового рішення у його мотивувальній частині. Юридично значимим у справі для вірної кваліфікації правомірної/неправомірної поведінки відповідача є обставина затримки у виплаті, усіх належних позивача на час його звільнення платежів. Обставина такої затримки на суму 20 842,84 гривень сторонами не заперечується.
Більше того, суд стверджує, що така різниця (317,40 гривень) утворилася внаслідок сплати до державного бюджету військового збору (1,5%) у зв'язку із виконанням Військовою частиною НОМЕР_1 по відношенню до ОСОБА_1 обов'язку податкового агента (21 160,24 - 1,5% (20 842,84 гривень) = 317,40 гривень).
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
За приписами пункту 17 частини 1 статті 4 та пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Правові основи організації та діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 за № 876-VII (надалі по тексту також - Закон №876-VII).
За змістом частини 2 статті 21 Закону №876-VII, військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Так, Закон України від 20.12.1991 за №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Як визначено в частині 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - Порядок №178), який, серед іншого, визначає механізм виплати військовослужбовцям Національної гвардії (надалі по тексту також - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - грошова компенсація).
За приписами пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (надалі по тексту також - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої, поряд з іншими, Головним управлінням Національної гвардії станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3 Порядку №178), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку №178) та довідки про вартість речового майна (пункт 5 Порядку №178).
Пункт 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008), дія якого поширена на військовослужбовців Національної гвардії України, передбачає, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В контексті застосування у спірних правовідносинах юридичного визначення середнього заробітку працівника, то останнє визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (абзаци 1 і 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).
Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";
"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України";
"…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".
Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.
З приводу наявності правових підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 по 16.02.2021 в розмірі 377 888,50 гривень, суд зазначає наступне.
Як уже було визначено судом по тексту вище прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу в Національній гвардії України, який наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 13.06.2019 за №46 о/с звільнений відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, та відповідно до витягу наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №143 від 20.06.2019 виключений зі списків особового складу (а.с.9).
Отож, остаточною датою завершення проходження військової служби є 20.06.2019, про що зазначено в наказі №143 від 20.06.2019, тобто 20.06.2019 є останнім робочим днем.
За змістом пункту 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Як встановлено в рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №300/2967/20, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправно в день виключення 20.06.2019 ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини не виплатила позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 21 160,24 гривень.
Матеріали справи свідчать, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувала і виплатила 16.02.2021 ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 20 842,84 гривень (а.с.24).
Відтак, слід констатувати обставину фактичного отримання ОСОБА_1 коштів в сумі 20 842,84 гривень саме 16.02.2021, що підтверджується поданою позивачем випискою АТ КБ "ПриватБанк" від 10.03.2021 (а.с.24).
З огляду на вказане датою реального виконання відповідачем обов'язку в частині повного розрахунку з позивачем при звільненні є 16.02.2021.
Таким чином, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 20.06.2019 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена безпосереднім перерахунком належних при звільненні коштів 16.02.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, пункту 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008.
А тому, період з 21.06.2019 (наступний перший день після звільнення) по 16.02.2021 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 20.06.2019 є останнім робочим днем позивача, а останнім днем такого розрахунку є саме 16.02.2021 - день коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.
Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення".
Отже, зважаючи на вказане правове застосування Великою Палатою Верховного Суду норм законодавства про працю в частині положень статті 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про те, що період з 21.06.2019 до 16.02.2021 повинен бути включений до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, судом встановлено слідуюче.
Зміст поданих відповідачем довідок від 19.05.2021 за №50/41-823 і №50/41-822 засвідчує склад грошового забезпечення ОСОБА_1 за квітень і травень 2019 року в розмірі 12 010,75 гривень та 12 010,75 гривень відповідно, що в загальному становить 24 021,50 гривень. Сума середньоденного забезпечення - 393,80 гривень. Сума середньомісячного забезпечення - 12 010,75 гривень (а.с.44, 45).
Натомість, долучена позивачем до адміністративного позову, копія довідки про доходи від 06.10.2020 за №1/2-87 свідчить про отримання ОСОБА_1 наступних доходів в останні повні два місяця періоду проходження служби (а.с.16), зокрема:
- у квітні 2019 року нарахування грошового забезпечення склало 12 010,75 гривень, інші нарахування - 12 145,22 гривень, примітка "індексація", "ДНО";
- у травні 2019 року нарахування грошового забезпечення склало 12 010,75 гривень, інші нарахування - 134,47 гривень, примітка "індексація" (а.с.16).
Вказане свідчить про наявність розбіжності у сумах грошового забезпечення позивача, зазначених у довідках від 19.05.2021 за №50/41-823 і №50/41-822, поданих відповідачем, та у довідці від 06.10.2020 за №1/2-87, яка надана позивачем разом із адміністративним позовом.
При цьому, до матеріалів справи відповідачем долучено 19.05.2021 копію особистої картки на грошове забезпечення ОСОБА_1 за №3198614553 (а.с.46).
Зі змісту коментованої особистої картки позивача за №3198614553 слідує, що позивачу нараховано у квітні-травні 2019 року наступні виплати (а.с.46): грошове забезпечення в загальному розмірі 24 290,44 гривень (12 145,22 гривень і 12 145,22 гривень), в тому числі: посадовий оклад в загальному розмірі 6 160,00 гривень (3 080,00 гривень і 3 080,00 гривень), оклад за військове звання в загальному розмірі 1 900,00 гривень (950,00 гривень і 950,00 гривень), надбавка за вислугу років в загальному розмірі 2 821,00 гривень (1 410,50 гривень і 1 410,50 гривень), надбавка за особливе проходження служби в загальному розмірі 5 440,50 гривень (2 720,25 гривень і 2 720,25 гривень), премія в загальному розмірі 7 700,00 гривень (3 850,00 гривень і 3 850,00 гривень) та індексація в загальному розмірі 268,94 гривень (134,47 гривень і 134,47 гривень).
Так, пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку №100 визначено виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, серед яких, згідно підпункту "б" одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Таким чином, виходячи з наведеної норми суд вказує про відсутність підстав для врахування при обчисленні середньої заробітної плати в спірному випадку матеріальної допомоги ("ДНО" - допомоги на оздоровлення) у сумі 12 010,75 гривень, яка нарахована відповідачем та отримана позивачем у квітні 2019 року, згідно довідки про доходи від 06.10.2020 за №1/2-87, поданої ОСОБА_1 та особової картки на грошове забезпечення №3198614553, долученої відповідачем до матеріалів справи (а.с.16, 46).
При цьому, суд вказує на безпідставність неврахування відповідачем при обчисленні середньої заробітної плати (грошового забезпечення) у довідках від 19.05.2021 за №50/41-823 і №50/41-822 індексації грошового забезпечення позивача, нарахованого і виплаченого у квітні 2019 року в сумі 134,47 гривень і травні 2019 року в сумі 134,47 гривень, що в загальному становить 268,94 гривень, виходячи з наступного.
Вище коментованим пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку №100 визначено вичерпний перелік виплат, які не можуть враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, зміст якого свідчить про відсутність такої виплати як "індексація", серед вказаного переліку.
Тобто коментованим Порядком №100 не передбачено неврахування "індексації" при обчисленні середньої заробітної плати.
Слід відмітити, що правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 за №1282-XII (надалі по тексту також - Закон №1282-XII).
Так, частиною 1 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (надалі по тексту також - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 за № 77 (застосовується з 01.01.2016) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Абзацом 5 пункту 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі й грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відтак, індексацію грошового доходу громадян не можна вважати складовою заробітної плати, яка має ознаки одноразової виплати/характеру, остання ж є обов'язковою частиною заробітку, яка визначена законом, нарахування і виплата якої проводиться за обставин і умов, передбачених у статті 4 Закону №1282-XII, та не залежить від суб'єктивної волі роботодавця.
З системного аналізу вказаних норм законодавства суд дійшов висновку про те, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, яка не мають разового характеру, а тому у спірному випадку підлягає врахуванню при обчисленні середнього грошового забезпечення позивача.
Як свідчать матеріали справи (довідка про доходи від 06.10.2020 за №1/2-87) розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці, що передували місяцю в якому відбулося звільнення з військової служби, становив: за квітень 2019 року - 12 145,22 гривень (з урахуванням індексації), за травень 2019 року - 12 145,22 гривень (з урахуванням індексації), усього 24 290,44 гривень; при ділення цієї суми на 61 календарний день середньоденне грошове забезпечення становить 398,20 гривень.
Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (21.06.2019 до 16.02.2021) становить 607 календарних днів.
Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 241 707,40 гривень, за формулою 398,20 гривень (середньоденне грошове забезпечення) * (помножено на) 607 (календарні дні періоду затримки виплати компенсації за неотримане речове майно).
Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 21.06.2019 до 16.02.2021 в розмірі 241 707,40 гривень.
Беручи до уваги коментоване вище, суд вважає невірним розрахунок, обчислений самостійно позивачем, згідно якого середній заробіток за час затримки виплати, належних при звільненні сум компенсації, становить 377 888,50 гривень, з наступних підстав (а.с.25).
По перше, помилковим є врахування до періоду невиплати 20 червня 2019 року, так як вказаний день (звільнення) - є останнім робочим днем (перше речення частини 1 статті 241-1 КЗпП України; пункт 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58).
Окрім цього, залишається таким, що не можливо пояснити форму розрахунку числового значення (635), визначеного позивачем як загальну кількість днів, виходячи із фактичних обставин у справі.
Відтак, загальний строк затримки у виплаті компенсації становить 607, а не 635 днів.
По друге, визначення ОСОБА_1 середньомісячного (36 301,19 гривень) і середньоденного (595,10 гривень) розміру грошового забезпечення по довідці про загальні доходи від 06.10.2020 за №1/2-87 (а.с.16) є невірним, оскільки матеріальна допомога ("ДНО" - допомоги на оздоровлення) в силу вимог пункту 4 Розділу ІІІ Порядку №100 не може враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати.
Досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.
З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:
"81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)."
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.
Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:
- період затримки відповідачем виплати належної позивачу при звільненні 21 160,24 гривень був доволі тривалим (один рік і шість місяців).
- позивач подав рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 про його звільнення без проведення розрахунку. З дня звільнення позивача з військової служби по день звернення до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно (тобто приблизно 6 місяців), позивач не вчиняв дій щодо захисту свого права на отримання належних йому при звільненні сум. Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати зазначене право. ОСОБА_1 тільки 28.10.2020 звернувся до суду з позовом про бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо такої невиплати;
- відповідач з дня звільнення позивача з військової служби не вчиняв дій для проведення повного розрахунку із позивачем. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України заперечувала право ОСОБА_1 на грошову компенсацію за неотримане речове майно. В той же час, відповідач добровільно 16.02.2021 виконав рішення суду від 14.01.2021 у справі №300/2967/20, попри те, що рішення суду набрало законної сили лише 01.03.2021;
- сума простроченої заборгованості в розмірі 21 160,24 гривень більш ніж в 11 разів перевищує розраховану згідно статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за час прострочення - 241 707,40 гривень.
У спірному випадку суд вважає за необхідне застосувати правові висновки пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, за змістом якого: "Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".
Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про "вартість грошових коштів".
Отож, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які розумно передбачити може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2019-2021 роках розміру сум, які позивач недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.
Розглядаючи можливість застосування до спірних правовідносин коментований варіант приблизної оцінки майнових втрат позивача, у зв'язку із затримкою виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц), на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2019-2021 роках, суд зазначає слідуюче.
Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 за №2121-III (надалі по тексту також - Закон №2121-III).
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (стаття 4 Закону №2121-III).
За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 за №679-XIV (надалі по тексту також - Закон №679-XIV) Національний банк України (надалі по тексту також - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 1 Закону №679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
Згідно зі статтею 27 Закону №679-XIV Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону №679-XIV регламентовано, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
В той же час, статтею 71 Розділу XIV "Особливі положення" коментованого Закону №679-XIV визначено обмеження діяльності банку, згідно частини 1 якої Національному банку забороняється, зокрема, надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом (підпункт 4).
Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 за №277 затверджено Положення про основи процентної політики Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (надалі по тексту також - Положення №277).
Відповідно до коментованого Положення процентна політика Національного банку України є регулюванням Національним банком України попиту та пропозиції на грошові кошти через зміну процентних ставок за своїми операціями з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову. Облікова ставка Національного банку України є ключовою процентною ставкою Національного банку України, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком України.
Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в утриманні Українського індексу міжбанківських ставок для кредитів та депозитів овернайт у національній грошовій одиниці на рівні, близькому до рівня облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 16 Положення №277).
Як з'ясовано судом, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.12.2019 у справі №910/4518/16 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/86503517), та ухвалою від 20.02.2020 справу №910/4518/16 разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88211928).
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4518/16 пропонувала відступити від висновку, викладеного в пункті 94.5 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц щодо можливості застосування встановлених Національним банком України середньозважених ставок за кредитами, мотивуючи наступним:
- "… отже, дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні є індикативними, тобто визначають орієнтовний розмір процентних ставок для комерційних банків та інших фінансових установ щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення грошових коштів. Водночас, остаточні процентні ставки (фіксована або змінювана) за користування коштами, наданими банком або іншою фінансовою установою як кредит, визначається сторонами у кредитному договорі з погодженням умов щодо можливості зміни процентної ставки упродовж всього строку користування позичальником кредитними коштами;
- відтак, "середньозважена процентна ставка за кредитом" (за міжбанківськими операціями) є економічним показником, що застосовується учасниками грошово-кредитного ринку, які здійснюють міжбанківські операції з кредитування, тому не відображає реальних ставок за користування кредитними коштами, які надаються фінансовими установами позичальникам на підставі кредитних договорів, та не може застосовуватися при визначенні розміру сум, які позичальник міг би сплатити банку за користування кредитом у період дії відповідної середньозваженої процентної ставки за кредитом…".
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 матеріали справи №910/4518/16 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88602348).
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі №910/4518/16:
"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.
На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв'язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".
Згідно відомостей із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період з 21.06.2019 по 16.02.2021 (період затримки розрахунку при звільненні) становила: у червні 2019 року - 29,3%; у липні 2019 року - 31,1%; у серпні 2019 року - 33,8%; у вересні 2019 року - 33,4%; у жовтні 2019 року - 33,5%; у листопаді-грудні 2019 року - 33,1%; у січні 2020 року - 33,4; у лютому 2020 року - 33,6%; у березні 2020 року - 33,3%; у квітні 2020 року - 33,7%; у травні 2020 року - 32,9%; у червні 2020 року - 32,4%; у липні 2020 року - 31,6 %; у серпні 2020 року - 31,3%; у вересні 2020 року - 30,3%; у жовтні 2020 року - 29,5%; у листопаді 2020 року - 30,4%; у грудні 2020 року - 29,9%; у січні 2021 - 30,3%; у лютому 2021 року - 29,8% (а.с.51-70).
Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отож, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц (пункт 94.5) та висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 (мотивувальна частина), суд вважає доцільним "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (військовослужбовця), пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити" застосування у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України "для розрахунку розміру сум, які такий працівник (військовослужбовець), недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".
Виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні (21 160,24 гривень) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 11 204,32 гривень, а саме:
- у червні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,3% річних/365 днів року (або 29,3% річних / 12 місяців / 30 календарних днів червня 2019 року) = 0,08% ставка за кредитом одного календарного дня,
обчислено за формулою: 21 160,24 (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 10 днів = 169,28 гривень;
у липні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,1% річних / 12 місяців = 2,59% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,59% = 548,05 гривень;
у серпні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,8% річних / 12 місяців = 2,82% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,82% = 596,72 гривень;
у вересні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,4% річних / 12 місяців = 2,78% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,78% = 588,25 гривень;
- у жовтні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,5% річних / 12 місяців = 2,79% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,79% = 590,37 гривень;
- у листопаді 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,1% річних / 12 місяців = 2,76% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,76% = 584,02 гривень;
- у грудні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 33,1% річних / 12 місяців = 2,76% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,76% = 584,02 гривень;
- у січні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,4% річних / 12 місяців = 2,78% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,78% = 588,25 гривень;
- у лютому 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,6% річних / 12 місяців = 2,80% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,80% = 592,49 гривень;
- у березні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,3% річних / 12 місяців = 2,77% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,77% = 586,14 гривень;
- у квітні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,7% річних / 12 місяців = 2,80% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,80% = 592,49 гривень;
- у травні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 32,9% річних / 12 місяців = 2,74% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,74% = 579,79 гривень;
- у червні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 32,4% річних / 12 місяців = 2,70% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,70% = 571,33 гривень;
- у липні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,6% річних / 12 місяців = 2,63% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,63% = 556,51 гривень.
у серпні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,3% річних / 12 місяців = 2,61% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,61% = 552,28 гривень;
у вересні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,3% річних / 12 місяців = 2,53% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,53% = 535,35 гривень;
- у жовтні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,5% річних / 12 місяців = 2,46% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,46% = 520,54 гривень;
- у листопаді 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,4% річних / 12 місяців = 2,53% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,53% = 535,35 гривень;
- у грудні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 29,9% річних / 12 місяців = 2,49% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,49% = 526,89 гривень;
- у січні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,3% річних / 12 місяців = 2,53% (ставка за кредитом одного місяця),
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,53% = 535,35 гривень;
- у лютому 2021 середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,8% річних/365 днів року (або 29,8% річних / 12 місяців / 28 календарних днів лютого 2021 року) = 0,08% ставка за кредитом одного календарного дня,
обчислено за формулою: 21 160,24 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 16 днів = 270,85 гривень.
В даному випадку суд звертає увагу, що у формулі визначення середнього заробітку застосовується сума 21 160,24 гривень як нарахована заборгованість, а не 20 842,84 гривень як фактично виплачена без урахування сплаченого відповідачем розміру військового збору.
Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (несвоєчасно виплаченої компенсації), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 11 204,32 гривень.
Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц).
Також, суд зауважує, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 164.1.1. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України) загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Підпункт 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Згідно абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Отже, враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Враховуючі вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що розмір суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який належить до стягнення на користь ОСОБА_1 повинен становити 11 204,32 гривень, оскільки вказана сума є орієнтовною оцінкою втрат позивача у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи (а.с.7).
Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.
Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору, так як останні позивачем фактично не понесені.
Сторонами справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 по 16.02.2021 в розмірі 11 204 (одинадцять тисяч двісті чотири) гривні 32 копійки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), АДРЕСА_1 .
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ), вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.