ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" травня 2021 р. справа № 300/2232/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд, у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алли Вікторівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Банк Форвард», про визнання протиправною та скасування постанови від 27.04.2021 ВП №65289788 про відкриття виконавчого провадження,
Адвокат Сливінський О.А. (надалі також - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алли Вікторівни (надалі також відповідач, приватний виконавець) про визнання протиправною та скасування постанови від 27.04.2021 ВП №65289788 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Євдокії Юріївни.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи. На переконання позивача та його представника, такі дії відповідача порушують права ОСОБА_1 у виконавчому провадженні, а тому постанова №65289788 від 27.04.2021 підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 відкрито провадження у даній адміністративній справі згідно із встановленими особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) та призначено судовий розгляд справи на 31.05.2021 о 10:00 год (а.с.26-28).
На адресу електронної пошти Івано-Франківського окружного адміністративного суду, 28.08.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.40-41 та зворотна сторона). Спростовуючи позовні вимоги, відповідач вказала, що нею відкрито виконавче провадження на законних підставах, у відповідності до приписів частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», так як у позивача відкриті розрахункові рахунки в банківській установі, що територіально знаходиться в м. Києві. На переконання відповідача, нею правомірно прийнято виконавчий документ за місцезнаходженням грошових коштів боржника, які знаходяться на його рахунках в банку у місті Києві.
Представником позивача на електронну адресу суду 31.05.2021 направлено письмові пояснення (а.с.74-77), у яких представник повторно вказав на помилковість позиції відповідача, звернув у вагу на те, що рахунок, про який зазначає відповідач у відзиві не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який повинні надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто такі кошти не можуть вважатися майном особи. Разом з цим, посилаючись на судову практику у вирішенні аналогічних спорів, представник виснував, що наявність грошових коштів та рахунку боржника в банку не є тотожними, а тому, за відсутності доказів, що підтверджують наявність власних грошових коштів (майна) на рахунку позивача зважаючи лише на відомості про наявний банківський рахунок, відкриття відповідачем виконавчого провадження є безпідставним та неправомірним.
Представник позивача в судове засідання, призначене на 31.05.2021 о 10:00 год не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач, належним чином повідомлена про судовий розгляд справи, в судове засідання також не з'явилася, проте у відзиві на позовну заяву просила розгляд справи здійснити без її участі (зворотна сторона а.с.41).
Представник третьої особи на стороні відповідача, який завчасно та належним чином повідомлявся про розгляд справи, також у судове засідання не з'явився, клопотання про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав, правом подання пояснень щодо суті спору не скористався.
Згідно з частиною 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.
Згідно із частиною 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із довідкою секретаря судового засідання Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021, викликані учасники даної адміністративної справи в судове засідання не з'явилися, у зв'язку із чим, звукозапис технічними засобами не здійснювався.
Таким чином, наявні всі процесуальні підстави розглянути дану адміністративну справу в письмовому провадженні без здійснення звукозапису технічними засобами. Потреби заслухати свідка чи експерта немає.
Розглянувши та дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив, письмові пояснення представника позивача, письмові докази, наявні у матеріалах справи, судом встановлено такі обставини.
Для примусового виконання виконавчого напису №4681 від 08.04.2021 (а.с.48,104), виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокією Юріївною про звернення стягнення з громадянина ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором №108271899 від 12.08.2013 за період з 16.10.2018 по 15.11.2018 в розмірі 12 105 гривень 11 копійок, Акціонерним товариством "БАНК ФОРВАРД" обрано приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Буждиганчук Євдокію Юріївну.
Приватним виконавцем на підставі заяви Акціонерного товариства "БАНК ФОРВАРД" №17/1-221/150 від 20.04.2021 (зворотна сторона а.с.43-44, 100-101) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а саме: ВП №65289788 від 27.04.2021, із виконання виконавчого напису №4681 від 08.04.2021 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "БАНК ФОРВАРД" заборгованості за кредитним договором у сумі 13 205 гривень 11 копійок (зворотна сторона а.с.49-50,104-105).
Разом із постановою про відкриття виконавчого провадження відповідачем винесено і постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 27.04.2021, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27.04.2021 та про арешт коштів боржника що містяться на відкритих рахунках у банках в межах суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, у загальному розмірі 17 025 гривень 62 копійки (а.с.53-57).
Не погоджуючись із винесеною постановою про відкриття виконавчого провадження, з метою захисту свого порушеного права, представник позивача в інтересах ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та застосовує положення законів і підзаконних нормативно-правових актів у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі, також - Закон №1404-VIII), Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 № 1403-VIII (надалі, також - Закон №1403-VIII), Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за №489/20802 (надалі, також - Інструкція).
Стосовно правомірності винесення оскарженої постанови приватним виконавцем, суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача, насамперед вказав, що приватним виконавцем, в порушення частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII, прийнято до виконання виконавчий документ не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також не за місцем знаходження його майна.
Поняття та особливості здійснення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначено Законом №1404-VIII.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1404-VIII, у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIIІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Закону №1403-VIII, про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються зокрема виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону №1403-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до інформаційної довідки №21021320210516 від 16.05.2021 з Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчим округом приватного виконавця Овсієнко Алли Вікторівни визначено м. Київ (а.с.18).
Частиною 1 статті 25 Закону №1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Згідно з частиною 2 статті 25 Закону №1403-VIII, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Відповідно до пункту 10 розділу ІІІ Інструкції, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.
Так, частиною 2 статті 24 Закону №1404-VIIІ передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Як вбачається з постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП №65289788 від 27.04.2021 та Єдиного реєстру приватних виконавців України, виконавчий округ, на території якого відповідач здійснює діяльність є м. Київ, тоді як місце реєстрації та проживання боржника (позивача) є Івано-Франківська область, а саме АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами та не оспорюється сторонами (а.с.14).
Водночас, відповідно до наданого позивачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, відомості про будь-яке майно, що знаходиться територіально у Київській області чи м.Києві - відсутні (а.с.15).
Згідно з пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
З огляду на вищенаведене відповідач повинна була згідно з вимогами пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення.
Що стосується наявності у позивача рахунків у банківській установі, яка територіально знаходиться в м. Києві, суд зазначає таке.
Зі змісту відзиву судом встановлено, що приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач дійшла висновку про те, що безготівкові кошти боржника, які перебувають на рахунку у банку, є об'єктом права власності. Як зазначає відповідач, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10.09.2018, справа №905/3542/15.
Так, Верховний Суд у вищезазначеній постанові, дійшов до висновку про те, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію, як того вимагає скаржник, у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжними для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".
Таким чином, Верховний Суд звернув увагу саме на момент звернення до стягнення грошових коштів, що перебувають на рахунках у банках.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону №1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
За приписами частин 1 та 2 статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Таким чином, Закон №1404-VIII вирізняє майно боржника: майно як таке, що підлягає державній реєстрації з метою встановлення його місцезнаходження та примусової реалізації, інше майно, а також кошти не залежно від того зберігаються вони на рахунках у банківській установі чи отриманні у вигляді заробітної плати, пенсії, стипендії і в інший спосіб або зберігаються у власності боржника.
При цьому, якщо законодавець у Законі №1404-VIII вживає термін "майно", поширюючи його значення на "кошти", то термін "кошти" відображається в дужках чи пов'язується змістом у відповідному реченні.
Натомість, у частині 2 статті 24 Закону №1404-VIII термін "майно" вжито без вказівки про кошти.
Отже, виконання рішення за місцезнаходженням майна, в розумінні вимог частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII, не передбачає можливості виконання рішення за місцезнаходженням коштів, що відповідачем і не досліджувалося, а в свою чергу трактувалося як місце реєстрації центрального офісу банківської установи.
На думку суду, положення частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII, що стосуються виконання рішення за місцезнаходженням майна, розроблені для найбільш швидкого та ефективного доступу державного (приватного) виконавця до майна, з метою його опису та примусової реалізації, натомість арешт коштів на рахунках не вимагає особистої присутності державного (приватного) виконавця та може бути здійснений навіть за умови значної віддаленості установи банку. Окрім цього, таке застосування відповідачем частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII нівелює принцип територіальної підвідомчості примусового виконання рішень, так як переважна більшість центральних відділень банківських установ зареєстровані в місті Києві.
З огляду на зазначене, на переконання суду, частина 2 статті 24 Закону №1404-VIII не поширює свою дію на грошові кошти, що знаходяться на рахунках у банківських установах, оскільки підтверджене місцезнаходження центрального офісу банківської установи у м. Києві не є беззаперечним свідченням того, що фактичне місцезнаходження грошових коштів, що знаходяться на розрахункових рахунках та належать позивачу теж є місто Київ. В свою чергу, відповідачем не встановлені та не доведені будь-якими належними доказами обставини щодо наявності у позивача власних грошових коштів на рахунках у банках.
Разом з цим, зважаючи на вимоги пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення оскарженої постанови) суд також наголошує, що оскільки фактична адреса реєстрації та проживання ОСОБА_1 підтверджується матеріалами справи, відома відповідачу на момент вирішення питання про відкриття виконавчого провадження та нею не оспорювалася, на відповідача покладався обов'язок перевірити, перш за все, чи пред'явлено виконавчий документ за місцем виконання або за підвідомчістю та встановити наявність підстав для повернення виконавчого напису стягувачу, зважаючи на відсутність будь-яких доказів підтвердження реального перебування майна боржника у межах м. Києва.
Натомість відповідачем, опираючись виключно на відомості про наявність банківських рахунків боржника, прийнято виконавчий документ до виконання та відкрито виконавче провадження не зважаючи на відсутність будь-якого документального підтвердження звернення стягувача із виконавчим документом за підвідомчістю.
Щодо посилання відповідача на лист-роз'яснення Міністерства юстиції України №23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018, суд зазначає, що станом на момент розгляду даної адміністративної справи на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України вказаний відповідачем лист відсутній. Таким чином, в суду відсутня можливість ознайомлення зі змістом зазначеного листа Міністерства юстиції Україна, який до того ж має виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, зокрема, приватними виконавцями та не є джерелом права в розумінні вимог статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять жодних доказів, які підтверджували б фактичне місце проживання (перебування) позивача в межах виконавчого округу м. Києва, а також, зважаючи на висновок суду про те, що місцезнаходження центрального офісу банківської установи у м. Києві не є беззаперечним свідченням того, що фактичним місцезнаходженням грошових коштів, що знаходяться на розрахункових рахунках та належать позивачу теж є місто Київ, відкриття відповідачем виконавчого провадження є протиправним.
Отже, відповідачем, всупереч вимог чинного законодавства України прийнято до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в неї достовірної інформації про місце проживання, перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.
Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про те, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У матеріалах даної справи містяться докази понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 908 гривень 00 копійок відповідно до квитанції про сплату №76439 від 16.05.2021 (а.с.1). Будь-яких інших доказів про понесення позивачем витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано. Таким чином, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 908 гривень 00 копійок.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 268, 271, 272, 287, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алли Вікторівни про відкриття виконавчого провадження №65289788 від 27.04.2021.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алли Вікторівни на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;
відповідач - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Овсієнко Алла Вікторівна, адреса: вул. Чорновола, буд. 10, офіс 91, м. Київ, 01135, посвідчення приватного виконавця №0589 від 09.12.2020;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Банк Форвард», адреса: вул. Саксаганського, буд. 105, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ - 34186061.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.