24 травня 2021 рокум. Ужгород№ 260/3363/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивача - не з'явився;
представника позивача - не з'явився;
представника відповідача - Зданевич С.О.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мукачівського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в Державній прикордонній службі України та є учасником бойових дій. Разом з тим, з часу отримання такого статусу і до звільнення в 2017 році з військової служби жодного разу передбачена законодавством додаткова відпустка йому не надавалась, а грошова компенсація за таку при звільнені виплачена не була. Вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки право на отримання військовослужбовцями додаткової відпуски гарантується законодавством України, а тому у разі невикористання такої особа має право на отримання грошової компенсації у рік звільнення. Крім того зазначає, що відповідачем було протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб. Також, відповідачем не було компенсовано позивачеві компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 в сумі 1590,02 грн., нараховану згідно платіжної відомості про проведення виплат на утримання військовослужбовців №38.
12.11.2020 року відповідач надіслав до суду відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що з моменту прийняття Президентом України указу «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. №303 і по теперішній час в Україні діє особливий період. Нормами п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період під час дії воєнного стану. Одночасно положеннями ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що додаткова відпустка для учасників бойових дій не підлягає грошовій компенсації в разі звільнення, адже вона не зазначена серед відпусток, які слід компенсувати у випадку звільнення у разі їх невикористання. Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представник позивача надіслав до суду відповідь на відзив, згідно якого просив врахувати правову позицію зазначену у такому (а.с. 75-82).
Представник відповідача надіслав заперечення на відповідь на відзив, згідно якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 85-94).
Позивач та його представник в судове засідання не з'явився, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача (а.с. 110).
Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб поширюється на виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, однак нарахування та стягнення конкретних сум є дискреційними повноваженням відповідача.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) та отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 12.11.2015 р. (а.с.16).
Наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України від 24.04.2017 р. №102-ОС позивача звільненого з військової служби за п. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини і знято з усіх видів забезпечення з 24.04.2017 року, (а. с. 21).
Із зазначеного наказу вбачається, що при звільненні грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, позивачеві виплачено не було.
Дана обставина відповідачем не заперечується.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати під час звільнення передбаченої нормами законодавства України грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку протиправною, з метою належного захисту порушеного права позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 р. передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Право військовослужбовців на відпустки гарантується нормами ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон). Так, зокрема, ч. 8 ст. 101 Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Ст. 162 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 передбачено надання, в тому числі, учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993.
Отже, законодавством гарантовано право військовослужбовців, які мають статус учасника бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем та має статус учасника бойових дій, а отже на нього поширюються гарантії щодо отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2015 року, така додаткова відпустка позивачу не надавалась з підстав, передбачених ч. 19 ст. 101 Закону.
Вказана обставина позивачем не заперечується.
Так, зокрема, ч. 17 ст. 101 Закону передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до ч. 19 ст. 101 Закону, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII, згідно з яким таким є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Відповідно ч. 14 ст. 101 Закону, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Зазначені положення кореспондуються також з нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №425 від 20.05.2008 р. (далі - Інструкція) (чинній, в момент виникнення спірних правовідносин).
Так, п. 4.9.4 Розділу 4.9 Інструкції встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання органом Держприкордонслужби наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби, оплачується тривалість щорічної основної відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право за кожний повний місяць служби в році звільнення.
У рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у підпунктах 4.9.3 та 4.9.4 цієї Інструкції, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 4.9.5 Розділу 4.9 Інструкції).
Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Тому суд вважає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 101 Закону, ст. 162 Закону України «Про відпустки».
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у зразковій справі щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації у рішення від 16 травня 2019 року (справа №620/4218/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивач мав право на отримання при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а тому позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Окрім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки згідно з висновком Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації не обмежується жодним строком.
Нормами п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р. (далі - Порядок), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
П. 3 Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно п. 4 порядку виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до п. 5 Порядку грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, оскільки належна до виплати під час звільнення позивачеві з військової служби грошова компенсація вартості відпустки як учаснику бойових дій відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, суд вважає, що дія Порядку поширюється також і на такі виплати.
Жодних заперечень щодо позовної вимоги в цій частині відповідач не заявляє.
Несвоєчасна виплата грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини відповідача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018 р. у справі №812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Згідно платіжної відомості про проведення виплати на утримання військовослужбовців №38 - нарахована компенсація вартості неотриманого речового майна у розмірі 8700,94 грн. фактично виплачена позивачеві 25.09.2017 року. Однак, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що отримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 - нарахована сума 1590,02 грн., однак позивачеві не виплачена (а.с. 30). Доказів протилежного відповідач до суду не надав.
Щодо позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачеві середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - не виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то в задоволенні таких слід відмовити з огляду на наступне.
Суд констатує, що на час розгляду справи по суті, грошова компенсація за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб - позивачеві не була виплачена.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми, встановити період несвоєчасного розрахунку та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині не виплати позивачеві грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - наразі є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.
Відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно прохальної частини позовної заяви позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на оплату правничої допомоги адвоката, у розмірі 6 000,00 грн.
Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучив копію Договору про надання правничої допомоги від 02.10.2020 р; Акт прийому-передачі правничої допомоги на суму 6000,00 грн.; квитанцію від 07.10.2020 р. на суму 6000,00 грн. (а.с. 38-40).
Згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в розумінні ч. 3 зазначеної статті належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 6000 гривень.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321676) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 24.04.2017 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2017 роки загальним терміном 42 дні.
3.Стягнути з Мукачівського прикордонною загону Західного регіональною управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2017 роки терміном 42 дні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.
4. Стягнути з Мукачівського прикордонного загону Західного регіональною управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 в сумі 1590,02 грн., нараховану згідно платіжної відомості про проведення виплат на утримання військовослужбовців від 22.09.2017 року №38.
5. Стягнути з Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 6000 гривень.
6. В решті позовних вимог відмовити.
7. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 31.05.2021 року.