Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 522/7637/15-ц
провадження № 61-9044св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В., та касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 16 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К2Р60К02830004. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримала від банку 316 345,40 дол. США та зобов'язалась використати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості та 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячно за надання фінансового інструменту, а також здійснювати повернення наданого їй кредиту у розмірах та у строки, передбачені договором, і виконувати інші умови договору.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх її зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 16 серпня 2007 року № К2Р60К02830004.
Банк виконав свої зобов'язання, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі.
Натомість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушили умови кредитного договору від 16 серпня 2007 року № К2Р60К02830004, у зв'язку із чим виникла заборгованість у розмірі 296 557,29 дол. США, з яких: 6 600,01 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 115 134,68 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 20 964,50 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 139 727,75 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 9,01 дол. США - штраф (фіксована частина); 14 121,35 дол. США - штраф (процентна складова).
Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 16 серпня 2007 року № К2Р60К02830004 у розмірі 296 557,29 дол. США, що еквівалентно 8 232 430,45 грн, та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16 серпня 2007 року № К2Р60К02830004 у розмірі 212 672,73 дол. США, яка складається з:
- 6 600,01 дол. США простроченої заборгованості за кредитом;
- 115 134,68 дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом;
- 20 964,50 дол. США заборгованості з комісії за користуванням кредитом;
- 69 973,54 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов'язання, передбачені кредитним договором, а саме: не повернула кредит, не сплатила відсотки за користування кредитними коштами та інші платежі, передбачені умовами договору.
З вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитними коштами та комісією позивач звернувся до суду у межах строків позовної давності, а тому позов підлягає задоволенню. Суд також стягнув 69 973,54 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань, в межах строку позовної давності в один рік.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , суд виходив із того, що договір поруки від 16 серпня 2007 року № К2Р60К02830004/01 припинив свою дію відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року в частині стягнення процентів змінено, зменшивши їх розмір до 47 020,38 дол. США.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року у частині стягнення 20 964,50 дол. США заборгованості з комісії за користуванням кредитом та 69 973,54 дол. США пені скасовано, відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог у цій частині.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач, звернувшись 12 листопада 2012 року до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту, тобто до 12 листопада 2012 року, що відповідно до розрахунку заборгованості становить 47 020,38 дол. США.
Відповідач не зазначив, які саме послуги за встановленою комісією надавались позивачу, а тому нарахована комісія в розмірі 20 964,50 дол. США не підлягає стягненню.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , просила суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що з огляду на зазначення банком у позовній заяві заборгованості за процентами за користування кредитом у 36 728,58 дол. США, стягнення апеляційним судом 47 020,38 дол. США є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам статей 1048, 1050 ЦК України. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що всі розрахунки банком здійснені з розрахунку 360 днів у році, що спричинило додаткове нарахування відсотків за кредитом.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, правонаступник ПАТ КБ «ПриватБанк» - АТ КБ «ПриватБанк» просило суд скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення комісії, пені, а також в частині зменшення розміру процентів за користування кредитом та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цих частинах, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що, пред'явивши 12 листопада 2012 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач втратив право нараховувати проценти за користування кредитом, є помилковим з огляду на наявність правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/1238/17, який полягає у можливості нарахування процентів як за правомірне, так і за неправомірне користування грошовими коштами, що узгоджується з положеннями статей 625 та 1048 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що пред'явлення банком позову до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки вказує на переривання строку позовної давності, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про стягнення з позичальника пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у межах строку позовної давності (за 1 рік) у сумі 69 973,54 дол. США.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення комісії, апеляційний суд не звернув увагу на те, що у пункті 7.1 кредитного договору сторони передбачили сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту. Це положення, на переконання заявника, не суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 підтвердила свою згоду з його умовами.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги від сторін до суду не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 522/7637/15-ц із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2019 року поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
16 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К2Р60К02830004. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримала від банку 316 345,40 дол. США на придбання житлового будинку та зобов'язалась використати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості та 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячно за надання фінансового інструменту, а також здійснювати повернення наданого їй кредиту у розмірах та у строки, передбачені договором, і виконувати інші умови договору.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № К2Р60К02830004/01, відповідно до якого ОСОБА_2 поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх її зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 16 серпня 2007 року № К2Р60К02830004.
Крім того, 17 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договори іпотеки, посвідчені приватним нотаріусом Бориспільського нотаріального округу Козій А. В. та зареєстровані в реєстрі за ?№ 4315, 4316.
З матеріалів справи відомо, що 12 листопада 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до ОСОБА_1 з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 171-173).
Відповідно до розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 27 лютого 2015 року загальна заборгованість відповідача перед банком становить 296 557,29 дол. США, з яких: 6 600,01 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 115 134,68 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 20 964,50 дол. США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 139 727,75 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 9,01 дол. США - штраф (фіксована частина); 14 121,35 дол. США - штраф (процентна складова).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, колегія суддів вважає, що постанова Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правомірність стягнення основної заборгованості за кредитом сторони не оскаржують, а тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховний Суд не переглядає постанову апеляційного суду в цій частині.
Щодо нарахування та стягнення процентів за користування кредитом
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У кредитному договорі сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - до 14 серпня 2037 року.
Водночас у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язання 12 листопада 2012 році ПАТ АБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до неї про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 359/4763/2013-ц) (а. с. 171-173).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2013 року у справі № 359/4763/2013-ц позов ПАТ АБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22 січня 2014 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження
№ 14-154цс18)).
Отже, звернувшись у 2012 році до суду з позовом у справі № 359/4763/2013-ц, банк таким чином змінив строк виконання основного зобов'язання відповідно до вимог статті 1050 ЦК України.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 серпня 2007 року № К2Р60К02830004 станом на 27 лютого 2015 року у розмірі 296 557,29 дол. США, з яких: 6 600,01 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 115 134,68 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 20 964,50 дол. США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 139 727,75 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 9,01 дол. США - штраф (фіксована частина); 14 121,35 дол. США - штраф (процентна складова).
Таким чином, встановивши, що зі спливом строку кредитування у зв'язку з пред'явленням ПАТ КБ «ПриватБанк» позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки банк втратив право нараховувати проценти за кредитом після 12 листопада 2012 року, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 530, 1048, 1050 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог щодо нарахування указаного виду заборгованості поза межами кредитування.
ОСОБА_1 не спростувала належними та допустимими доказами розмір заборгованості за процентами, визначений до стягнення апеляційним судом, а тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи її касаційної скарги.
Щодо нарахування та стягнення пені
Водночас, вирішуючи питання щодо правомірності нарахування пені за вказаним кредитним договором, апеляційний суд не звернув увагу, що її нараховано за період з 20 серпня 2009 року до 27 лютого 2015 року.
З огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), щодо неможливості нарахування поза межами кредитування не тільки процентів за користування кредитом, але й неустойки, обумовленої в договорі, колегія суддів вважає помилковим висновок апеляційного суду щодо відмови у стягненні неустойки у розмірі 69 973,54 дол. США з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.
Позовна давність застосовується лише до обґрунтованих позовів, а тому, відмовляючи у стягненні пені з цих підстав, апеляційний суд фактично погодився із визначеним судом першої інстанції її розміром.
Зі змісту розрахунку заборгованості відомо, що за період з 20 серпня 2009 року до 12 листопада 2012 року, тобто в межах строку кредитування, розмір пені складає 22 075,82 дол. США, а за період з 12 листопада 2012 року до 27 лютого 2015 року - 117 823,91 дол. США (139 899,73-22 075,82).
За таких обставин правильною є відмова у задоволенні позовної вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені з підстав пропуску строку позовної давності лише щодо 22 075,82 дол. США, нарахованих станом на 12 листопада 2012 року включно.
Натомість нарахування банком пені після зазначеного строку є незаконним, оскільки відбулось поза межами строку кредитування, а тому у задоволенні такої вимоги банку необхідно відмовити у зв'язку з необґрунтованістю, що унеможливлює застосування положень ЦК України про позовну давність.
Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що зобов'язання за кредитним договором не припинено, а тому кредитор вправі нараховувати проценти за користування кредитом та пеню, є безпідставними та спростовуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Водночас позивач не порушував питання про стягнення компенсаційних виплат відповідно до статті 625 ЦК України, що з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства унеможливлює застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої указаною статтею, за невиконання грошового зобов'язання.
При цьому апеляційний суд роз'яснив позивачу право на звернення до суду для захисту порушених прав відповідно до статті 625 ЦК України.
Щодо нарахування та стягнення комісії
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
За змістом статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами кредитного договору, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі
№ 6-1746цс16 висловив правову позицію про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а відповідні умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано зазначив про неправомірність нарахування та стягнення комісії в розмірі 20 964,50 дол. США.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в такому випадку не має значення вид комісії та згода позичальника на її встановлення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Суд апеляційної інстанції в цілому дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, однак усупереч вимогам статей 263-265 ЦПК України неправильно застосував норми інституту позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої поза межами строку кредитування.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки апеляційний суд правильно встановив обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, а встановлення додаткових обставин, а також дослідження та оцінка доказів у справі не потребується, колегія суддів, враховуючи вимоги частини третьої статті 400 ЦПК України, вважає за можливе змінити постанову апеляційного суду у частині зазначення мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» на підставі статті 412 цього Кодексу.
Верховний Суд змінює постанову суду апеляційної інстанції винятково у частині її мотивів, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року змінити в частині мотивів відмови Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені, нарахованої після 12 листопада 2012 року, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2019 року та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2018 року у нескасованих та незмінених частинах залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк