Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 158/1740/18
провадження № 61-377св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Цуманська селищна рада Ківерцівського району Волинської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В.В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна та договорів дарування земельних ділянок та домоволодіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 14 травня 1950 року її батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, за час якого вони побудували житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_4 на підставі рішення Цуманської селищної ради від 22 березня 2011 року приватизовано дві земельні ділянки, зокрема, площею 0,1500 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1457, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , площею 0,0986 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1458, для ведення особистого селянського господарства у смт Цумань Ківерцівського району Волинської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
До дня смерті ОСОБА_4 разом із своєю дружиною ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані у житловому будинку на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначає, що крім неї, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є її брати ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , та її мати ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно заповів їй, і вона прийняла спадщину фактично шляхом спільного зі спадкодавцем проживання на момент його смерті.
У визначений законом строк ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса із заявою про відмову від обов'язкової частки у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_4 та про видачу їй як пережилій дружині спадкодавця свідоцтва про право власності на свою частку в спільному майні подружжя. Однак нотаріусом було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про спадщину у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Після звернення до селищної ради із заявою про видачу дублікатів документів на право власності на спадкове майно ОСОБА_3 відмовлено у їх видачі у зв'язку з тим, що спірне будинковолодіння та земельні ділянки були відчужені спадкодавцем ОСОБА_4 за договором дарування сину ОСОБА_2
ОСОБА_1 вважає, що її мати ОСОБА_3 як співвласник всього майна згоди ОСОБА_4 на відчуження майна на користь ОСОБА_2 не надавала, її підпис у заяві від її імені підроблений.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним (нікчемним) односторонній правочин - заяву від імені ОСОБА_3 про надання згоди своєму чоловікові ОСОБА_4 на дарування синові ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_1 та земельних ділянок, зокрема, площею 0,1500 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1457, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , площею 0,0986 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1458, для ведення особистого селянського господарства у смт Цумань Ківерцівського району Волинської області; визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та земельних ділянок, площею 0,1500 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1457, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , площею 0,0986 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1458, для ведення особистого селянського господарства у смт Цумань Ківерцівського району Волинської області, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчених 27 березня 2012 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Ходачинською Н. І., зареєстрованих в реєстрі за № 428, № 429.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 серпня 2019 року у складі судді Костюкевича О. К. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним (нікчемним) односторонній правочин - заяву від імені ОСОБА_3 про надання згоди своєму чоловікові ОСОБА_4 на дарування синові ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_1 та земельних ділянок, площею 0,15 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1457, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 та площею 0,0986 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1458, для ведення особистого селянського господарства в смт Цумань Ківерцівського району Волинської області, датовану 16 березня 2012 року.
Визнано недійсними договори дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та земельних ділянок, площею 0,15 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1457, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 та площею 0,0986 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1458, для ведення особистого селянського господарства в смт Цумань Ківерцівського району Волинської області, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчені 27 березня 2012 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Ходачинською Н. І. та зареєстровані в реєстрі за № 428 та № 429.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 не надавала згоди на відчуження її чоловіком ОСОБА_4 належного їм на праві спільної сумісної власності подружжя майна, не підписувала заяву (згоду) на відчуження, що узгоджується із висновком експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2019 року № 2. Таким чином, правочин є недійсним в силу його нікчемності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 серпня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції мотивував судове рішення тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, не звернув уваги на те, що позивач відповідно до частини першої статті 15, частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не наділена правом на оскарження одностороннього правочину - заяви її матері, яка на даний час є живою і сама має право на таке оскарження.
Крім того, складанням заяви майнові права й законі інтереси позивача не порушуються.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо права оспорювати правочини і вимагати проведення реституції, які містяться у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18).
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки бажає, щоб належна їй частина майна перейшла у власність ОСОБА_1 .
Відзив на касаційну скаргу від Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області не надходив.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.
У лютому 2020 року заявником у встановлений судом строк недолік касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року і витребувано із Ківерцівського районного суду Волинської області цивільну справу № 158/1740/18.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 14 травня 1950 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 14 травня 1950 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 грудня 2011 року та витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 08 грудня 2011 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 25 листопада 2011 року.
Згідно з державними актами на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 з 21 вересня 2011 року є власником земельних ділянок, площею 0,1500 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1457, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 та площею 0,0986 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:1458, для ведення особистого селянського господарства в смт Цумань Ківерцівського району Волинської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 11 листопада 2016 року.
Відповідно до заповіту від 09 вересня 2010 року ОСОБА_4 все належне йому на день смерті майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилось і взагалі все, те, на що він за законом матиме право і, що буде належати йому на день смерті, заповів своїй дочці ОСОБА_1
27 березня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договори дарування, посвідчені 27 березня 2012 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н. І., зареєстровані в реєстрі за № 428 та № 429, відповідно до яких ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та земельні ділянки, площею 0,1500 га та площею 0,0986 га, в смт Цумань Ківерцівського району Волинської області.
Згідно з постановою державного нотаріуса Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Л. В. від 26 травня 2017 року № 816/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено пережилій дружині спадкодавця ОСОБА_3 та дочці спадкодавця ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та земельних ділянок, площею 0,1500 га та площею 0,0986 га, у смт Цумань Ківерцівського району Волинської області, у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.
З довідки Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області від 29 червня 2017 року № 670 вбачається, що Цуманська селищна рада не може надати ОСОБА_3 дублікат свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , так як даний будинок відчужений на підставі договору дарування від 27 березня 2012 року № 428, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н. І.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 квітня 2018 року у справі № 158/1908/17-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинська Н. І., Цуманська селищна рада Ківерцівського району Волинської області, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору дарування задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Визнано недійсним договір дарування земельних ділянок, площею 0,1500 га та площею 0,0986 га, на АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 квітня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Відповідно до висновку експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2019 року № 2 підпис в графі «Підпис» в заяві від 16 березня 2012 року від імені ОСОБА_3 про надання згоди своєму чоловіку ОСОБА_4 на дарування сину ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_1 та спірних земельних ділянок, справжність підпису на якій засвідченого секретарем Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області Гончарук А. Ф. 16 березня 2012 року за реєстровим номером 27, ймовірно, виконаний не ОСОБА_3 . Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим через недостатню кількість наданого на дослідження порівняльного матеріалу, а саме відсутність зразків, відповідних об'єкту дослідження за часом виконання.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої, другої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і або державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, наведені норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2?4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18) дійшла висновку, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, висновок апеляційного суду про те, що позивач не наділена правом на оскарження одностороннього правочину - заяви її матері, а також спірних правочинів дарування, оскільки не є їх стороною, вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 215, 216 ЦК України.
Проте це не призвело до неправильного вирішення спору апеляційним судом, так як суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не є співвласником спірного майна і оспорюваний односторонній правочин, вчинений ОСОБА_3 , права та законні інтереси позивача не порушує.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк