Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 638/12043/15-ц
провадження № 61-11592св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року в складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила усунути перешкоди укористуванні нежитловим приміщенням шляхом знесення двох самочинно збудованих входів (прибудов), зобов'язати відповідачів привести у попередній стан прибудинкову територію та вікна підвалу у будинку АДРЕСА_1 , що існував до здійснення відповідачами незаконної реконструкції станом на 01 жовтня 2004 року, та зобов'язати відповідачів повернути у попередній стан, звільнити і повернути співвласникам будинку самовільно зайняті ними підвальні приміщення загального користування № № 23а та АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позову зазначала, що у жовтні 2001 року під облаштування офісу для здійснення підприємницької діяльності вона придбала квартиру АДРЕСА_3 , отримала необхідні узгодження та дозволи та рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 30 вересня 2003 року № 972 вказану квартиру переведено у нежитлове приміщення, надано дозвіл на проведення реконструкції під офіс з облаштуванням окремого входу. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 21 вересня 2005 року № 1180 термін реконструкції нежитлового приміщення під офіс було продовжено до 01 жовтня 2007 року.
Її квартира знаходиться над підвальними приміщеннями, придбаними відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у листопаді 2004 року, тобто на той час, коли всі необхідні для реконструкції дозволи нею були вже отримані, а відповідачі знали про наявність у неї узгоджених архітектурно-планувального завдання, ескізного проекту та робочого проекту, а також про неможливість узгодження будівництва прибудови та виходів на місці, де вже було погоджено облаштування входу до її офісу. Відповідачі без будь-яких погоджень відповідних органів, виділення земельної ділянки та без проектної документації самовільно, без дозволів, узгоджень та без її згоди здійснили переобладнання приміщень підвалу, облаштували два відокремлених входи під її вікнами, де відповідно до узгодженого та затвердженого робочого проекту мав бути вихід з її приміщення.
Внаслідок незаконних дій відповідачів вона позбавлена можливості провести переобладнання належного їй нежитлового приміщення згідно з узгодженим архітектурно-планувальним завданням.
Крім того, рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2011 року було скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на спірні нежитлові приміщення, яким визнавалося право спільної часткової власності на нежитлові приміщення підвалу № 19, 24, 27, 29, 30, 23-а, І, 50 з двома окремими самовільно збудованими входами загальною площею 137,2 кв. м. та приміщення підвалу загального користування № 23а, самовільно привласнене відповідачами.
Самовільне захоплення відповідачами підвальних приміщень загального користування співвласників будинку № № 23-а та 50 в літ. А-5 , їх реконструкція, яка не передбачена проектами при будівництві будинку та проведена без відповідних узгоджень, унеможливлює доступ співвласників будинку та працівників інженерних служб до комунікацій, а також може призвести до руйнування будинку.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як на підставу порушення своїх прав внаслідок самочинного будівництва, проведеного відповідачами, позивач посилалася на неможливість реконструкції нею належного їй нежитлового приміщення, а саме облаштування окремого входу. Разом із тим, право на таку реконструкцію позивач мала до 01 жовтня 2007 року, а в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що на час звернення до суду з позовом відповідачами порушено її права. Крім того, ОСОБА_1 не надала доказів того, що спірні підвальні приміщення № АДРЕСА_1 на час звернення до суду з позовом знаходяться у користуванні відповідачів, які унеможливлюють доступ співвласників будинку до інженерних комунікацій та порушують її права. У порушення вимог статей 257, 261 ЦК України ОСОБА_1 пропущено позовну давність, у межах якої вона могла звернутися за захистом свого порушеного права.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2016 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року змінено, з мотивувальної частини рішення виключено посилання суду як на підставу відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог на пропуск нею строку позовної давності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надала доказів, які б свідчили про порушення її прав внаслідок здійснення відповідачами самочинного будівництва входу до підвалу зазначеного будинку, а недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 11 серпня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, апеляційний суд не дослідив докази, якими ОСОБА_1 підтверджує порушення її прав на завершення реконструкції ще з 2005 року, не врахував встановлені рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2011 року обставини та вирішив справу з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення істотних для правильного вирішення справи фактичних обставин.
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належним їй нежитловим приміщенням шляхом знесення двох самочинно збудованих входів (прибудови) до її нежитлового приміщення (колишня квартира АДРЕСА_3 .
Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знести два самочинно збудованих ними входи та прибудови до нежитлового приміщення позивача (колишня квартира АДРЕСА_3 .
Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 привести у попередній стан прибудинкову територію та вікна підвалу в будинку АДРЕСА_1 , що існував до здійсненої ними незаконної реконструкції, згідно характеристик технічного паспорту будинку станом на 01 жовтня 2004 року.
Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 привести у попередній стан, звільнити та повернути співвласникам будинку самовільно зайняті ними підвальні приміщення загального користування № 23а та АДРЕСА_2 .
Всі роботи по знесенню двох самочинно збудованих входів та прибудови, приведенню у попередній стан прибудинкової території та вікон підвалу, поверненню у попередній стан, звільненню та поверненню співвласникам будинку підвальних приміщень загального користування, покладено на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2011 року встановлено, що реконструкція приміщень у підвалі будинку АДРЕСА_1 , у тому числі й влаштування входу до цих приміщень під вікнами квартири ОСОБА_1 , проведена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без розробки проекту та без отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
ОСОБА_1 має погоджений проект реконструкції нежитлового приміщення (колишня квартира АДРЕСА_3 ) під офіс, одержала в Інспекції Держархбудконтролю Головного управління містобудування, архітектури та земельних відносин дозвіл на виконання реконструкції.
Завершення позивачем реконструкції у встановлений строк (до 01 жовтня 2007 року) унеможливлено самовільним влаштуванням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 починаючи з 2005 року прибудови (входу) до приміщень підвалу будинку на місці, де за даними проектування має бути влаштовано окремий вхід до офісу позивача.
Саме до закінчення строку, наданого позивачу на реконструкцію належного їй приміщення, відповідачами було самостійно без відповідних погоджень проведено реконструкцію з перепланування приміщень підвалу з влаштуванням двох відокремлених входів до магазину непродовольчих товарів на АДРЕСА_7 .
За таких обставин помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надала докази порушення відповідачами її права власності на нежитлове приміщення.
Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.
Встановлено та не заперечується позивачем, що вона дізналась про порушення свого права у 2005-2006 роках. Саме з цього часу вона зверталась до суду з позовами щодо поновлення свого порушеного права, а саме: 12 грудня 2011 року Апеляційним судом Харківської області за її апеляційною скаргою було скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2006 року, яким було задоволено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на нежитлові приміщення.
ОСОБА_1 позбавлена можливості зареєструвати своє право власності на належне їй нежитлове приміщення - колишню квартиру, оскільки для такої реєстрації їй необхідно здійснити реконструкцію приміщення з улаштуванням окремого входу згідно погодженого проекту, та надати до органу реєстрації документ що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - нежитлового приміщення.
Таку реконструкцію вона не може здійснити через незаконні дії відповідачів, адже на місці, де ще в 2003 році погоджено вхід до її офісу, вони самовільно провели перебудову приміщень підвалу, зайняли приміщення загального користування, та улаштували два відокремлених входи під її вікнами, загородили їх прибудовою, порушуючи її права та права інших співвласників будинку.
Враховуючи те, що з 2005 року по теперішній час порушується право ОСОБА_1 на реконструкцію приміщення, порушення має триваючий характер, відсутні правові підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року та залишити в силі заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що вхід в підвальні приміщення здійснено відповідачами на прибудинковій території багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 яка відповідно до частини другої статті 83 ЗК України є комунальною власністю Харківської міської ради, а не власністю позивача.
Окрім того з матеріалів справи вбачається, що проект реконструкції та дозволи на реконструкцію позивач отримала в період з 2001 по 2005 рік, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 21 вересня 2005 року № 1180 термін реконструкції приміщення під офіс було продовжено до 01 жовтня 2007 року, однак вказана реконструкція позивачем у встановлені строки проведена не була.
Як на підставу порушення прав внаслідок самочинного будівництва позивач посилалася на неможливість реконструкції належного їй нежитлового приміщення, а саме облаштування окремого входу. Між тим, право на проведення такої реконструкції позивач мала до 01 жовтня 2007 року.
Апеляційний суд не звернув увагу на те, що на момент звернення до суду з позовом та під час розгляду справи судом порушене право позивача є припиненим, тому не може бути захищене у спосіб, визначений нею.
Суд апеляційної інстанції мотивував висновок про наявність порушеного права позивача виключно посиланнями на її пояснення, чим порушив вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача права на проведення реконструкції нежитлового приміщення на момент звернення до суду з позовом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова.
21 серпня 2019 року справа № 638/12043/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2001 року придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Право власності на вказану квартиру № 27 зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується реєстраційним посвідченням на об'єкт нерухомого майна.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 30 вересня 2003 року № 972 зазначену квартиру було переведено у нежитлове приміщення та дозволено позивачу проведення реконструкції під офіс з облаштуванням окремого входу. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 21 вересня 2005 року № 1180 термін реконструкції нежитлового приміщення під офіс було продовжено до 01 жовтня 2007 року.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2004 року набули у власність по Ѕ частці кожна нежитлові приміщення підвалу № № 19, 24, 27, 28, 29, 30, 31, І у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 109,3 кв. м.
У 2006 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зверталися до суду з позовом про визнання права власності на реконструйований об'єкт нерухомості - приміщення підвалу у будинку АДРЕСА_1 № № 19, 24, 27, 29, 30, 31, І, 23-а , 50, загальною площею 137,2 кв. м.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2006 року вказаний позов було задоволено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2011 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2006 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. Рішення апеляційного суду обґрунтовано тим, що протягом 2005-2006 років ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проведено реконструкції належних їм приміщень підвалу у будинку АДРЕСА_1 з влаштуванням відокремлених входів до магазину продовольчих товарів. За наслідками проведеної реконструкції площа об'єкта будівництва збільшилася із 109,3 кв. м до 137,2 кв. м за рахунок самовільного захоплення приміщень № № 23-а, 50 . Крім того зазначено, що прибудова входу в приміщення відповідачів влаштована під вікнами квартири ОСОБА_1 .
Відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2011 року встановлено, що реконструкція приміщень у підвалі будинку АДРЕСА_1 , у тому числі й влаштування входу до цих приміщень під вікнами квартири ОСОБА_1 , проведена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без розробки проекту та без отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Встановлено, що ОСОБА_1 має погоджений проект реконструкції нежитлового приміщення (колишня квартира АДРЕСА_3 ) під офіс, одержала в Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Головного управління містобудування, архітектури та земельних відносин дозвіл на виконання реконструкції. Разом з тим, завершення реконструкції позивачем у встановлений строк (до 01 жовтня 2007 року) унеможливлено самовільним влаштуванням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прибудови (входу) до приміщень підвалу будинку на місці, де за даними проектування має бути влаштовано окремий вхід до офісу позивача.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до статті 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
За положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану
Відповідно до вимог статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).
Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16.
У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 зроблено висновок, що правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що відповідачі без розробки проекту та отримання дозволу на виконання будівельних робіт провели реконструкцію приміщень у підвалі будинку АДРЕСА_1 , зокрема облаштували прибудову (вхід) до цих приміщень на місці, де відповідно до затвердженого проекту реконструкції нежитлового приміщення під офіс мав бути облаштований окремий вхід до офісу позивача, чим порушили її право на завершення реконструкції належного їй на праві власності нерухомого майна, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 вимог.
Правильними також є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для застосування позовної давності з огляду на те, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про «триваюче правопорушення». Власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивач мала право на проведення реконструкції належного їй нежитлового приміщення мала до 01 жовтня 2007 року, тому на момент звернення до суду з позовом та під час розгляду справи судом порушене право позивача є припиненим, оскільки негаторний позов може бути пред'явлено протягом усього часу існування триваючого правопорушення, а особа, яка є власником нерухомого майна, не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков