Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 759/15503/14-ц
провадження № 61-648св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_3 ,
треті особи: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Вербова І. М.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту від 13 грудня 1994 року недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 грудня 1994 року її чоловік - ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, яке буде належати йому на момент смерті, заповів сину - ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 та грошовий вклад.
Волевиявлення її чоловіка під час складання ним заповіту не було вільним, оскільки він зловживав алкогольними напоями, крім того у нього було органічне ураження головного мозку; у 1993 році ОСОБА_4 встановлено інвалідність ІІ групи.
В день складання та підписання спірного заповіту ОСОБА_4 знаходився у стані алкогольного сп?яніння, що підтверджується висновком експертного дослідження Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві
№ 7/тдд від 07 травня 2014 року.
Зазначений заповіт порушує її права на спадкування.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року як правонаступника відповідача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , залучено ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано заповіт від 13 грудня 1994 року, вчинений від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , посвідчений 13 грудня 1994 року державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної конториЩадко О. І. за реєстровим номером 6с-5315, недійсним.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2018 року вирішено питання щодо стягнення судових витрат за проведення експертизи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 3 335,36 грн.
Суд першої інстанції керувався тим, що на момент вчинення заповіту від 13 грудня 1994 року спадкодавець ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, тому спірний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі статті 225 ЦК України.
Показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 відповідають матеріалам справи не є суперечливими та прийняті судом до уваги. Їхні свідчення спростовують доводи ОСОБА_2 та її представника, що померлий ОСОБА_4 не зловживав спиртними напоями.
Показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_8 відповідають подіям напередодні складання 13 грудня 1994 року спірного заповіту, що
ІНФОРМАЦІЯ_3 на день народження ОСОБА_9 . ОСОБА_4 прийшов у нетверезому стані, а наступного дня ОСОБА_9 та ОСОБА_5 поїхали до помешкання ОСОБА_4 , де виявили його в стані алкогольного сп'яніння та неможливість приведення його у свідомість. Вказані покази не суперечать письмовим доказам по справі, в тому числі, відповідають висновку судово-психіатричного експерта
№ 203ц від 05 грудня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_4 на момент складання заповіту 13 грудня 1994 року страждав, в тому числі, на синдром активної залежності від алкоголю з ознаками стану відміни. У зв'язку з чим суд не прийняв до уваги покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , відповідно до яких ОСОБА_4 ніколи не зловживав спиртними напоями.
Висновок судово-психіатричного експерта № 203ц від 05 грудня 2016 року, складений на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від
14 червня 2016 року в цій справі, є повним та достатньо обґрунтованим, у зв'язку з чим не викликає сумнівів в його правильності. Письмових доказів, яким він суперечить, матеріали справи не містять.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовані й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що висновок експертного дослідження Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 7/тдд від 07 травня
2014 року, відповідно до якого на особу, яка виконувала рукописний текст « ОСОБА_12 » та підпис в графі «підпис» на заповіті від 13грудня
1994 року впливали збиваючі фактори природного характеру, до яких можна віднести внутрішній стан виконавця, ймовірніше, хворобливий стан або стан сп'яніння, не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки для встановлення обставини, чи могла особа в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, повинна бути проведена судово-психіатрична, а не почеркознавча експертиза. Він є нечітким, експерти зазначають, що збиваючі фактори, на які вони вказують, є ймовірними. Ймовірність висновку не дає можливості посилатися на нього як на достовірний доказ.
Оскільки висновок судово - психіатричної експертизи Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично - наркологічне медичне об?єднання» № 203ц від 05 грудня 2016 року базується на зазначеному висновку почеркознавчої експертизи та на показаннях свідків, то суд не бере його до уваги.
Відповідно до висновку судово - психіатричного експерта № 95 від 30 липня
2019 року, проведеного ДУ «Центр психічного здоров?я і моніторингу алкоголю та наркотиків МОЗ України», ОСОБА_4 на момент складання заповіту 13 грудня
1994 року не міг усвідомлювати значення свої дій та керувати ними.
Оскільки висновки експертів суперечили один одному, ухвалою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року призначено повторну судово-психіатричну експертизу.
Згідно з висновком Київського міського центру судово - психіатричної експертизи (далі - КМЦСПЕ) № 386 від 15 липня 2019 року ОСОБА_4 на момент укладення спірного правочину - 13 грудня 1994 року, виявляв ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастинічним синдромом на тлі зловживання алкоголем та за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Дослідивши вказані висновки судових експертиз, покази свідків, наявну у справі медичну документацію, зокрема, амбулаторну карточку ОСОБА_4 , оцінивши належність та допустимість кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд зробив висновок, що висновок КМЦСПЕ № 386 від 15 липня 2019 року зроблений на підставі об'єктивних даних, а саме: медичної документації за період життя ОСОБА_4 з 90 років до часу смерті.
Аргументи учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції; стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в мотивувальній частині постанови апеляційного суду помилково зроблено посилання на статті 225, 1217, частини першу та другу статті 1220, статті 1233, 1234, 1268 ЦК України, оскільки ці норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тому що спірний заповіт вчинено 13 грудня 1994 року, коли діяв ЦК УРСР. Посилання судом апеляційної інстанції на органічне ураження головного мозку ОСОБА_4 на тлі зловживання алкоголем не відповідає підставам позову - перебування ОСОБА_4 у момент складання спірного заповіту 13 грудня 1994 року у стані сп'яніння. Не соматична хвороба, а стан ОСОБА_4 після вживання алкоголю повинно бути предметом розгляду судом. Суд апеляційної інстанції свідомо ухилився від визначення можливості застосування частини першої статті 55 ЦК УРСР до спірних правовідносин.
Ухвалою від 17 квітня 2019 року суд апеляційної інстанції частково задовольнив клопотання ОСОБА_2 , призначив по справі повторну посмертну судово- психіатричну експертизу, проведення якої доручив експертам КМЦСПЕ (а. с. 152-154, т. 5), не навівши в порушення частини другої статті 113 ЦПК України аргументів, які є обов'язковими для призначення повторної експертизи, а також аргументів, чому суд вважає висновок судово-психіатричного експерта№ 203ц необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або про істотні порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Тому таке призначення повторної посмертної експертизи є безпідставним. Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України задоволення судом апеляційної інстанції такого клопотання повинно бути обґрунтовано винятковістю випадку, повинні бути зазначені докази неможливості заявлення відповідачем такого клопотання у суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї. Проте ОСОБА_2 таких доказів разом із апеляційною скаргою не подала та не вказала про це в апеляційній скарзі. Зміст самої ухвали суперечить презумпції психічного здоров'я. Сторона відповідача не повинна доводити здатність ОСОБА_4 , який був дієздатною особою, усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними у момент складення спірного заповіту. Сторона відповідача з огляду на змагальність сторін має право навести аргументи про те, чому вони не вважають висновок судово-психіатричного експерта № 203ц належним та допустимим доказом. Суд апеляційної інстанції не міг ставити перед експертом одне із заявлених відповідачем питань, яке не відповідає питанням, поставленим судом першої інстанції в ухвалі від 14 червня 2016 року про призначення первинної експертизи. Поставлене судом апеляційної інстанції експертам питання зі словами «під час підписання заповіту» не відповідає змісту статті 55 ЦК УРСР, оскільки таке питання не містить посилання на момент складання заповіту. Також суд апеляційної інстанції у питанні експертам вжив вираз "за станом свого здоров'я", що не відповідає змісту статті 55 ЦК УРСР та підставам позову. Для вирішення спору має значення психічний стан у момент складення заповіту, а не загальний стан здоров'я.
Апеляційний суд не врахував, що мали місце обставини, які виключали участь експертів у справі. Коли з листа КМЦСПЕ (а. с. 203, т. 5) вона дізналась, кому
з експертів доручено проводити повторну експертизу, то заявила експертам ОСОБА_15, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 відвід на підставі пункту
5 частини першої статті 36 і частини першої статті 38 ЦПК України (а. с. 199 - 202, т. 5). Її заява не була вчасно розглянута судом апеляційної інстанції. Проведення повторної експертизи директор КМЦСПЕ Опейда С. В. доручила заступнику і двом експертам із найнижчими кваліфікаційними класами судово-психіатричних експертів. Первинну експертизу проводили експерти із першим і другим кваліфікаційними класами судово-психіатричних експертів. Європейський суд
з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці зазначав, що в ситуації, коли результати призначеної судом експертизи мають істотне значення для вирішення справи, недостатня нейтральність та безсторонність експерта може порушувати принцип процесуальної рівності. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. Ці ж самі вимоги діють і щодо експертів
у силу статей 36 і 38 ЦПК України. Не може бути довіри до експерта
ОСОБА_15 , яка як працівник КМЦСПЕ, перебуває в адміністративному підпорядкуванні директора ОСОБА_16 . Експерти ОСОБА_13 , ОСОБА_14 перебувають, як працівники КМЦСПЕ, в адміністративному підпорядкуванні ОСОБА_16 і ОСОБА_15 . Такий стан дозволяє допустити сторонньому спостерігачу, що експерти ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 будуть орієнтуватися на висновок свого начальника ОСОБА_16 , викладений у акті
№ 264, а не проводити самостійне дослідження. Оскільки ОСОБА_16 ,
ОСОБА_15 , ОСОБА_17 залишаються членами експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства охорони здоров'я України (а. с. 208 - 210, т. 5), це визначає можливості впливу в подальшому на підвищення кваліфікаційних класів експертів ОСОБА_13 і ОСОБА_14 . Вказані обставини є такими, які викликали б у стороннього спостерігача сумніви в неупередженості та об'єктивності експертів ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 щодо дослідження психічного стану ОСОБА_4 у момент складання заповіту.
Апеляційний суд не врахував недостатність поданих експертам об'єктів дослідження, неповноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним, неузгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи, необґрунтованість експертного висновку та його неузгодженість з іншими матеріалами справи.
За таких обставин її представник заявив відвід колегії суддів апеляційного суду (а. с. 1-7, т. 6). Ухвалою суду апеляційної інстанції від 03 жовтня 2019 року заяву про відвід визнано необґрунтованою, мотивувальна частина цієї ухвали не містить жодного спростування аргументів заяви (а. с. 39, т. 6). Після цього суддя-доповідач Шахова О. В. у цьому ж судовому засіданні заявила самовідвід. Новий склад колегії суду апеляційної інстанції розглянув її заяву про відвід експертів лише 05 грудня 2019 року, коли у матеріалах справи вже містився висновок
№ 386, і правильність її аргументів, викладених у заяві про відвід експертів, можна було перевірити, ознайомившись із текстом висновку № 386. Ухвала суду апеляційної інстанції від 05 грудня 2019 року щодо відмови у задоволенні заяви про відвід експертів містить неналежне мотивування та суперечить практиці ЄСПЛ.
Експерти Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне
психіатрично -наркологічне медичне об?єднання» опрацювали матеріали справи
№ 759/15503/14-ц разом з матеріалами справи № 759/15473/13-ц. Аналогічне дослідження повинні були провести й експерти КМЦСПЕ при проведенні повторної експертизи, тобто об'єми досліджених матеріалів повинні бути однаковими, тим більше, що після проведення первинної експертизи до матеріалів справи з боку ОСОБА_2 ніяких нових доказів долучено не було. Штучно вилучено і не розглянуто показання чотирьох свідків, допитаних у справі № 759/15473/13-ц. Одночасне встановлення діагнозу про органічне ураження головного мозку (згідно з МКХ-10 Г 06,6) і вживання алкоголю суперечить вимогам МКХ-10. Експерти ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 порушили вимоги статті 7 Закону України "Про психіатричну допомогу" щодо психіатричної діагностики відповідно до МКХ-10. ОСОБА_4 отримував направлення до лікаря-психіатра, але це викликало у нього тільки роздратування, він їх ігнорував. Саме це і підтвердили свідки ОСОБА_1 (а. с. 106, т. 2) і ОСОБА_7 (а. с. 162, т. 2). Відсутність медичних документів, складених за життя ОСОБА_4 про зловживання ним алкоголем, не виключає можливість постановки такого діагнозу експертами, які проводять посмертну судово-психіатричну експертизу.
Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції містить порушення норм процесуального права щодо належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів (статті 77?80, 110 ЦПК України). Висновок апеляційного суду про ймовірність і не чіткість висновку експертного дослідження № 7/тдд та невизнання його належним і допустимим доказом є помилковим. Суд апеляційної інстанції помилково назвав цей висновок (а. с. 8-11, т. 1) почеркознавчою експертизою та неправильно зазначив процесуальний статус указаного документу. Це експертне дослідження проведено відповідно до порядку, встановленого Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, яке ніяким чином не замінило у справі висновок судово-психіатричних експертів. Тому має місце суперечність у постанові суду апеляційної інстанції. Експертні висновки щодо ступеня їх визначеності поділяються на категоричні і ймовірні (можливі). Проаналізувавши зміст висновку експертного дослідження № 7/тдд, можна зробити висновок, що експерт дійшов категоричного висновку.
Суд апеляційної інстанції не аналізував обґрунтування висновку № 203ц про перебування ОСОБА_4 або у стані алкогольного сп'яніння після похмеління, або у стані алкогольного абстинентного синдрому, оскільки той вживав до цього алкоголь як мінімум протягом п'яти днів. Ці обидва стани визначаються за одним діагнозом психіатричного розладу - синдром активної залежності від алкоголю (МКХ-10; Р10.252) із ознаками стану відміни (МКХ-10; Р10.3). Посилання судом апеляційної інстанції на те, що висновок № 203ц базується на висновку № 7/тдд, є безпідставним, оскільки експерти ОСОБА_18 і ОСОБА_19 лише побічно посилаються на висновок експертного дослідження № 7/тдд. Ці експерти самостійно дійшли висновку про стан ОСОБА_4 у момент підписання спірного заповіту на підставі інших матеріалів справи. Відхилення судом апеляційної інстанції висновку № 203ц через те, що він "базується на показах свідків",
є безпідставним і таким, що суперечить науковим уявленням про проведення посмертних судово-психіатричних експертиз.
Суд апеляційної інстанції не зробив аналіз акта № 264, який підготовлено без врахування аудіозаписів судових засідань із показами осіб, які бачили ОСОБА_4 пізно увечері 12 грудня 1994 року у стані сильного сп'яніння. Суд апеляційної інстанції призначив повторну експертизу, тому що висновок первинної експертизи (№ 203ц) суперечив акту № 264 і висновку № 95. Проте у суду апеляційної інстанції порівнювати висновок № 203ц з актом № 264, підготовленим у іншій справі № 759/15473/13-ц, процесуальних підстав не було.
А висновок № 95 підготовлений 30 липня 2019 року - після призначення повторної експертизи 17 квітня 2019 року. Суд апеляційної інстанції
у мотивувальній частині оскаржуваної постанови приводить аргументи, які не мають ніякого відношення до стану ОСОБА_4 у момент складання заповіту. Психічний стан загалом не має ніякого відношення до психічного стану особи після вживання алкоголю. Тому всі наведені аргументи суду апеляційної інстанції є неналежними.
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, поданим представником - адвокатом Чучковською А. В.,
у якому просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін,
а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 21 червня 1958 року перебувала в зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_4
13 грудня 1994 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Щадко О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 6с-5315, відповідно до якого ОСОБА_4 заповів все своє рухоме та нерухоме майно своєму сину - ОСОБА_3 , який із 05 жовтня 1985 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_4 був власником квартири АДРЕСА_2 , в якій зареєстрований та проживав з 1968 року разом із дружиною ОСОБА_1 , яка в указаній квартирі зареєстрована з 1999 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .
У справі проведено декілька експертиз.
На підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня
2013 року в справі № 759/15473/13-ц проведено судово-психіатричну експертизу, відповідно до акта судово-психіатричного експерта № 264 від 28 березня
2014 року ОСОБА_4 за станом свого здоров'я під час підписання заповіту, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Відповідно до висновку експертного дослідження Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 7/тдд від 07 травня 2014 року, на особу, яка виконувала рукописний текст « ОСОБА_12 » та підпис в графі «підпис» на заповіті від 13 грудня 1994 року, зареєстрований в реєстрі № 65315 державним нотаріусом Щадко О. І. Дванадцятої Київської нотаріальної контори, впливали збиваючі фактори природного характеру, до яких можна віднести внутрішній стан виконавця, ймовірніш, хворобливий стан або стан сп'яніння.
Згідно з висновком судово - психіатричної експертизи № 203ц від 05 грудня
2016 року, проведеної Комунальним закладом Київської обласної ради «Обласне психіатрично - наркологічне медичне об?єднання», ОСОБА_4 на момент складання заповіту 13 грудня 1994 року страждав на органічні розлади особистості змішаного (посттравматичного, інтоксикаційного, атеросклеротичного ґенезу) та на синдром активної залежності від алкоголю із ознаками стану відміни, і тому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ним; безпосередньо в 09 год. 30 хв. 13 грудня 1994 року ОСОБА_4 знаходився в стані алкогольного сп'яніння після похмілля, або у стані алкогольного абстинентного синдрому, оскільки вживав до цього алкоголь як мінімум протягом п'яти днів, до того ж в експертному дослідженні підпису підекспертного станом на 13 грудня 1994 року виявлені ознаки хвороби або сп'яніння. І той і інший стан є тимчасово хворобливим станом, який, особливо на фоні вищезазначених розладів особистості, мав суттєвий вплив на здатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, судовими експертами Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично - наркологічне медичне об?єднання» встановлено, що у ОСОБА_4 станом на 13 грудня 1994 року мали місце психічні розлади поведінки, пов?язані із вживанням психоактивних речовин - синдром активної залежності від алкоголю середньої (другої) стадії із постійним вживанням алкоголю (ознаки синдрому залежності від алкоголю).
Згідно із висновком КМЦСПЕ № 386 від 15 липня 2019 року, під час складання та підписання заповіту 13 грудня 1994 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виявляв ознаки: органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом на тлі зловживання алкоголем (згідно
з МКХ-10: 06.6) і за своїм психічним станом в той період часу усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Відповідно до висновку судово - психіатричного експерта № 95 від 30 липня
2019 року, складеного ДУ «Центр психічного здоров?я і моніторингу алкоголю та наркотиків МОЗ України», ОСОБА_4 на момент складання заповіту 13 грудня
1994 року страждав органічним розладом особистості змішаного (посттравматичного, інтоксикаційного, судинного ґенезу) з синдромом активної залежності від алкоголю (за МКХ-10 F07+F10.24). ОСОБА_4 на момент складання заповіту не міг усвідомлювати значення свої дій та керувати ними.
Відповідно до обґрунтування експертів щодо психічного стану підекспертного ОСОБА_4 , в наданих об'єктах експертизи відсутні будь - які відомості про те, що ОСОБА_4 , 1931 року народження, впродовж всього свого життя звертався за медичною допомогою до лікарів - психіатрів та лікарів - наркологів, в тому числі відсутні відомості про те, що підекспертний упродовж всього свого життя перебував би на стаціонарному обстеженні чи лікуванні у зазначених медичних закладах. Відомо, що на обліку у лікаря психіатра за місцем реєстрації
в Київському міському ПНД № 4 не перебував, як і не перебував під наркологічним диспансерним наглядом в Київській міській наркологічній клінічній лікарні «Соціотерапія».
Згідно з наданою медичною документацією з кінця 1980-х років ОСОБА_20 спостерігався лікарями різних спеціальностей з приводу загально - соматичних захворювань, в тому числі відомо, що в 1993 році при оглядах лікарями МСЕК та невропатологом, окрім інших, надавав скарги церебрастенічного характеру на періодичний головний біль, запаморочення, мельтишіння перед очима, загальну слабкість, зниження пам'яті, скутість рухів, насильницький тремор кінцівок, об'єктивно фіксувались ознаки артеріальної гіпертензії. За результатами огляду, окрім інших, підекспертному встановлювались такі діагнози як: «Церебральний атеросклероз ІІ ст., хронічне порушення мозкового кровообігу ІІ ст.
з дрібновогнищевою мікросимптоматикою. Помірний астенічний синдром. Початкові явища Паркінсонізму». Рішенням МСЕК визнавався інвалідом II групи безстроково, причина інвалідності: «загальне захворювання». В цілому аналізуючи досить численні записи лікарів різних спеціальностей за період - кінець 1990-х років - початок 2000-х років - будь-яких психічних порушень
у ОСОБА_20 не описували, в тому числі не описували грубих порушень пам'яті, уваги, інтелекту, мислення, критики, будь-яких неадекватних висловлювань чи вчинків, в тому числі не описували та не посилались на те, що ОСОБА_20 зловживав спиртними напоями.
Спадкодавець працював на заводі, спілкувався з великою кількістю людей на роботі, у побуті, перебував періодично в медичних закладах, звертався до банків, де робив вклади, які, як і оспорюваний заповіт, вчиняв на користь свого сина, даних про те, що в оточуючих виникали сумніви в його психічному стані, суду не надано.
Свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також позивач повідомили, що ОСОБА_20 за життя, в тому числі на період грудня 1994 року, систематично зловживав спиртними напоями, в стані алкогольного сп'яніння проявляв агресію до рідних, описували у підекспертного зміни особистості по алкогольному типу. В той же час свідки: ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , відповідач повідомили, що ОСОБА_20 алкоголем не зловживав, був неконфліктним, в побуті поводив себе звичайно, сам особисто в грудні 1994 року виявив бажання скласти та підписав заповіт на свого сина ОСОБА_3 , про заповіт знали всі члени родини, він не змінював заповіт до самої своєї смерті (березень 2013 року).
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав
і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи, що оспорюваний заповіт вчинений 13 грудня 1994 року, спірні правовідносини регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року.
Згідно з частиною першою статті 55 ЦК УРСР угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 2/2218/7166/11 (провадження № 61-5726св18) зазначено, що: «підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 55 ЦК УРСР, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Однією з умов чинності правочину є дотримання вимоги закону про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, при цьому необхідно враховувати умови фактичного стану, які не дозволяють фізичній особі адекватно виразити свою волю щодо вчинюваного правочину. Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а врешті є недійсним, суду необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: що особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати своїми діями. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Висновок експертизи у такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами».
Отже, правила статті 55 ЦК УРСР поширюються на ті випадки, коли немає підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад та ін.). Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так
і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що
в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Підставою для визнання угоди недійсною згідно зі статтею 55 ЦК УРСР може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент її вчинення розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПКУкраїни передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно із частиною другою статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Відповідно до частин першої?третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Аналіз матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що з питання, яке є предметом спору у цій справі, проведено декілька експертиз:
на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня
2013 року в іншій справі № 759/15473/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, за результатами якої складено акт судово-психіатричного експерта КМЦСПЕ № 264 від 28 березня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_4 під час підписання заповіту усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (а. с.142-148, т. 1);
за заявою ОСОБА_9 про проведення почеркознавчої експертизи, за результатами якої складено висновок експертного дослідження Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 7/тдд від 07 травня
2014 року, відповідно до якого на особу, яка виконувала рукописний текст « ОСОБА_12 » та підпис в графі «підпис» на заповіті від 13 грудня
1994 року, впливали збиваючі фактори природного характеру, до яких можна віднести внутрішній стан виконавця, ймовірніш, хворобливий стан або стан сп'яніння (а. с. 8-10, т. 1);
на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня
2016 року в справі, що переглядається, за результатами якої відповідно до висновку судово - психіатричної експертизи № 203ц від 05 грудня 2016 року, проведеної Комунальним закладом Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об?єднання», ОСОБА_4 на момент складання заповіту 13 грудня 1994 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ним (а. с. 207 - 223, т. 2).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року клопотання
ОСОБА_2 задоволено частково, призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено КМЦСПЕ. Згідно із висновком КМЦСПЕ № 386 від 15 липня 2019 року під час складання та підписання заповіту 13 грудня 1994 року ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (а. с. 150-154, 218 - 227, т. 5).
Відповідно до висновку судово - психіатричного експерта № 95 від 30 липня
2019 року, проведеного ДУ «Центр психічного здоров?я і моніторингу алкоголю та наркотиків МОЗ України» за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на момент складання заповіту не міг усвідомлювати значення свої дій та керувати ними (а. с. 12 - 31, т. 6).
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь
у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від
10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня
2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Аналіз ухвали Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року свідчить, що при вирішенні клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи апеляційний суд врахував, що ухвалою Святошинського районного суду від 08 листопада 2017 року призначена посмертна комплексна психіатрична експертиза. Ухвалою Апеляційного суду
м. Києва від 07 грудня 2017 року вказана ухвала скасована, питання про призначення експертизи передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Проте суд в порушення ухвали апеляційної інстанції та норм процесуального права не розглянув зазначеного клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної експертизи. За таких обставин, врахувавши доводи відповідача про необхідність проведення такої експертизи, оскільки є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю і який суперечить іншим матеріалам справи, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого клопотання (а. с. 150-154, т. 5).
Апеляційний суд проаналізував та надав оцінку зібраним у справі висновкам експертиз, поясненням свідків та іншим доказам у їх сукупності, за наслідком чого зробив висновок, що достатніх та допустимих доказів того, що в момент складання ОСОБА_4 заповіту він не міг розуміти значення своїх дій або не міг керувати ними, не надано; ОСОБА_4 виявив бажання скласти заповіт на сина та не змінював його заповіт до смерті (березень 2013 року).
За таких обстави апеляційний суд зробив обґрунтований та по суті правильний висновок про відмову в задоволенні позову, проте помилково послався на норми ЦК України і не застосував статтю 55 ЦК УРСР.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неналежного мотивування апеляційним судом відмови в задоволенні заявлених відводів.
Ухвалою Київського апеляційного суду в складі суддів Шахової О. В.,
Вербової І. М., Саліхова В. В. від 03 жовтня 2019 року й ухвалою Київського апеляційного суду в складі судді Мазурик О. Ф. від 07 жовтня 2019 рокуапеляційний суд розглянув заяву про відвід, заявлений представником
ОСОБА_1 - ОСОБА_23 , з дотриманням норм процесуального права та не встановив обставин, які відповідно до статті 36 ЦПК України є підставами для відводу суддів (а. с. 39, 43, 44, т. 6).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року розглянуто заяву ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_23 , про відвід експертів
з дотриманням норм процесуального права та не встановлено обов'язкових обставин, які відповідно до статей 36, 38 ЦПК України є підставами для відводу експертів (а. с. 124 - 126, т. 6).
Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до ухвалення неправильного і незаконного рішення, суд касаційної інстанції не встановив,
а згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення змінити
в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.
Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов