Постанова
Іменем України
27 травня 2021 року
м. Київ
справа № 201/13289/16-ц
провадження № 61-1022св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності
на 1/2 частину майна та скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що у період з літа 2002 року до кінця серпня 2016 року сторони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та розподіляли всі витрати по утриманню сім'ї, разом проводили вільний час, відпустки, їздили відпочивати, відвідували батьків, спільних друзів. Крім цього, позивач приймав постійну участь у вихованні доньки відповідача від першого шлюбу, а також поніс витрати на її навчання в університеті.
За час спільного проживання сторони набули у спільну сумісну власність рухоме та нерухоме майно, а саме: Volkswagen Lt-35, який був зареєстрований на позивача; автомобіль Mercedes-Benz 310, який був зареєстрований на відповідача; автомобіль Ford Fiesta, який був зареєстрований на відповідача; квартиру
АДРЕСА_1 ) та земельну ділянку АДРЕСА_3, площею 0,0509 га, які були зареєстровані на відповідача. Сторони придбали й інші речі побуту (телевізор, фотоапарат, холодильники, кондиціонер, меблі тощо), позивач сплачував кошти на утримання автомобіля Ford Fiesta (тонування скла, встановлення сигналізації та паркувальної системи, придбання автомобільних шин тощо).
Вказував, що він з грудня 2014 року працює водієм з перевезення пасажирів, отримує заробітну плату та сплатив більшість суми за спірне майно,
а відповідач не мала змоги самостійно придбати вищевказане майно. Крім того, зазначене майно було також придбане і за кредитні кошти, а сторони спільними зусиллями погашали кредиту заборгованість. Зазначав, що автомобілі Volkswagen Lt-35 та Mercedes-Benz 310, які він використовував для здійснення підприємницької діяльності, були продані з метою погашення кредитної заборгованості.
Разом з тим, у серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2
вирішили придбати ще одну земельну ділянку
АДРЕСА_2 , площею 0,0509 га, проте право власності на це майно без згоди позивача було зареєстровано за дочкою відповідача - ОСОБА_4 , що і було підставою для виникнення між сторонами конфліктної ситуації.
Оскільки спірне майно придбане сторонами під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, то воно є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: встановити факт проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з липня 2002 року до 31 серпня 2016 року включно; визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль Ford Fiesta
та земельну ділянку
АДРЕСА_2 ); скасувати держану реєстрацію права власності ОСОБА_2 на це майно; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину зазначеного майна.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 грудня 2018 року (в складі судді Ткаченко Н. В.) позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 20 липня 2005 року до червня 2011 року та
з червня 2012 року до 31 серпня 2016 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру
АДРЕСА_1 , автомобіль Ford Fiesta та земельну ділянку
АДРЕСА_2 , площею 0,0509 га.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_1 , автомобіль Ford Fiesta та земельну ділянку
АДРЕСА_2 , площею 0,0509 га.
У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину наступного майна: квартири
АДРЕСА_1 , автомобіля Ford Fiesta та земельної ділянки
АДРЕСА_2 , площею 0,0509 га.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 716,80 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спірний період, що підтверджується показаннями свідків. Відповідач не подала до суду доказів, що вона особисто сплачувала кредитні кошти, які були витрачені на придбання спірного майна. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проживаючи разом як чоловік та жінка однією сім'єю, спільно здійснювали ремонт у власній квартирі АДРЕСА_1 ) із залученням сторонніх працівників для виконання будівельно-ремонтних робіт. Позивач увесь спірний період, що є предметом розгляду судом, постійно працював та забезпечував потреби своєї сім'ї. Відповідач не довела факт придбання за власною ініціативою та за власні кошти земельної ділянки. Отже, спірне майно є таким, що набуте у період спільного проживання сторін, тобто є спільною власністю ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 . Оскільки, вищезазначене майно є спільною сумісною власністю сторін, то підлягають задоволенню позовні вимоги, які стосуються скасування реєстрації права власності тільки за ОСОБА_2 права власності на це майно та визнання права власності на спірне майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині за кожним.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 11 575,21 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що показання допитаних свідків носять узагальнений характер та не підтверджують наявності у сторін усталених відносин, які притаманні подружжю. Перебування позивача
у близьких стосунках з відповідачем, про що остання не заперечувала,
не є сімейними відносинами. Позивач не надав суду доказів ведення сторонами спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Доводи позивача, що він увесь спірний період постійно працював та забезпечував потреби своєї сім'ї, є припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами. Спірне у цій справі майно було придбане саме відповідачем, зокрема за кредитні кошти, які вона повертала періодичними платежами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду не містить мотивів, з яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення. Суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги доводи відповідача та залишив поза увагою позицію позивача, який довів належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги.
В анкеті-заяві банку ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 є її цивільними чоловіком, вказала його дату народження, місце проживання, вид діяльності та номер телефону. Вказаний доказ підтверджує, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрацію шлюбу, а кошти за кредитом були використані для придбання квартири в інтересах сторін як подружжя.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що показання свідків носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін. Суд першої інстанції правильно оцінив показання свідків та інші зібрані у справі докази та правильно вирішив спір між сторонами.
Так, на підтвердження заявлених у справі вимог позивач подав до суду, зокрема, копії фотокарток, аудіозаписи спілкування відповідача та представника позивача, копії листування сторін у мережі Інтернет тощо. Вказані докази підтверджують заявлені у справі вимоги, зокрема, що відповідач визнавала факт спільного проживання сторін однією сім'єю без шлюбу та зверталася до позивача після ухвалення рішення місцевим судом з метою розподілу їхнього спільного майна.
Постанова апеляційного суду суперечить висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18).
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомились влітку 2002 року.
ОСОБА_2 22 серпня 2005 року придбала квартиру
АДРЕСА_1 ,
12 лютого 2013 року - автомобіль Ford Fiesta, а 04 вересня 2015 року - земельну ділянку
АДРЕСА_2 , площею 0,0509 га.
Апеляційний суд також встановив, що саме відповідачка придбавала спірну побутову техніку в кредит та сплачувала кредиту заборгованість періодичними платежами.
Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з літа 2002 року до 31 серпня 2016 року та ведення ними спільного господарства.
Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , підтвердили факт знайомства та спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак факт спільного ведення господарства не підтвердили.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги, зокрема факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спірний період та придбання ними майна у спільну сумісну власність. Показання допитаних свідків носять узагальнений характер та не підтверджують наявності у сторін усталених відносин, які притаманні подружжю. Разом з тим, письмові докази у справі підтверджують факт набуття спірного майна саме відповідачем у власність, зокрема за кредитні кошти, які вона повертала черговими платежами.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
За загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не
раніше 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
Отже, факт проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не було передбачено.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За правилами частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу
є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають
у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають
у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Згідно з частиною другою статті 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі
між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення
глави 8 цього Кодексу.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають
у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що зібраними у справі доказами не підтверджуються заявлені у справі вимоги, а показання допитаних свідків носять узагальнений характер та не підтверджують наявності у сторін усталених відносин, які притаманні подружжю.
При цьому, відповідач подала до суду докази, які підтверджують обставини набуття спірного майна саме за її особисті кошти, зокрема у кредит.
Так, до матеріалів справи додано довідки про заробіток ОСОБА_2 (том 2
а. с. 20-22), технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , де власником зазначено саме відповідача (том 2 а. с. 23-26). Набуття спірної квартири
у власність саме позивачем також підтверджено договором купівлі продажу від 22 серпня 2005 року (том 2 а. с. 27-28), витягом з державного реєстру правочинів (том 2 а. с. 29) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (том 2 а. с. 30). До матеріалів справи додано кредитний договір, який укладено відповідачем з метою придбання вищевказаного майна (том 2 а. с. 31-34), а також квитанції, які підтверджують повернення кредитних коштів саме ОСОБА_2 (том 2 а. с. 36-57).
Придбання спірного автомобіля саме у власність позивача підтверджено договором від 12 лютого 2013 року (том 2 а. с. 58-60), рахунком на передоплату за автомобіль від 12 лютого 2013 року (том 2 а. с. 108), рахунком на оплату за автомобіль від 25 лютого 2013 року (том 2 а. с. 106), актом прийому-передачі від 05 березня 2013 року (том 2 а. с. 61), договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів від 05 березня 2013 року з додатками
(том 2 а. с. 62-97), договором застави транспортного засобу (том 2
а. с. 98-101), видатковою накладною від 05 березня 2013 року (том 2
а. с. 109).
Суд апеляційної інстанції також правильно встановив, що погашення за вказаним кредитом, страхування автомобіля та інші пов'язані з автомобілем платежі здійснювалося саме ОСОБА_2 , що підтверджується довідками банку від 31 жовтня 2014 року, від 05 листопада 2014 року (том 2
а. с. 104, 105), квитанціями, видатковими накладними, рахунками (том 2
а. с. 110-128).
Доводи відповідача, що саме він здійснював обслуговування автомобіля Ford Fiesta спростовані нарядами-замовленнями на виконання робіт з ремонту та обслуговування автомобіля від 05 березня 2013 року (том 2 а. с. 107, 114).
Придбання спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 підтверджується договором купівлі-продажу від 04 вересня 2015 року (том 2 а. с. 133-135), витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 вересня 2015 року (том 2
а. с. 136-137).
Доводи ОСОБА_1 щодо проведення ним особисто ремонтних робіт
у спірній квартирі та набуття рухомого майна (речей побуту) саме у спільну сумісну власність сторін за спільні кошти спростовані доданими до матеріалів кредитними договорами, видатковими накладними та квитанціями, договором купівлі-продажу, заказом, актом виконаних робіт тощо (том 2 а. с. 140-253), з яких вбачається, що саме ОСОБА_2 отримувала кредит з метою придбання вказаного майна та здійснювала погашення кредитної заборгованості, а також сплачувала вартість проведених у квартирі ремонтних робіт.
Договором на медичне обстеження студента та договором про навчання
(том 2 а. с. 254-259) підтверджено сплату ОСОБА_2 коштів за навчання дочки, тому безпідставними є доводи відповідача про утримання
в університеті дочки позивача.
Разом з тим, наданий позивачем кредитний договір, договір застави, додаткові угоди, повідомлення банку (том 1 а. с. 13-19) стосуються автомобіля Volkswagen Lt-35, який був зареєстрований на позивача та який не є предметом цього спору.
При цьому суд апеляційної інстанції спростував обґрунтованість висновків місцевого суду, що позивач увесь спірний період, що є предметом розгляду судом, постійно працював та забезпечував потреби своєї сім'ї, оскільки вказані висновки є лише припущенням, які не доведені належними та допустимими доказами.
Обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції, що перебування сторін у близьких стосунках, про що не заперечувала і відповідач, не
є сімейними відносинами. Лише цей факт не може свідчити, що сторони проживали однією сім'єю як подружжя, а придбане одним з них майно
є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивач не надав доказів ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що постанова апеляційного суду суперечить висновками Верховного Суду, викладеним у постанові
від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження
№ 61-22277св18), оскільки в указаній справі суди встановили, що позивач на виконання вимог процесуального закону надала суду належні і допустимі докази на підтвердження факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року, наявність спільного побуту, спільних друзів, спільний відпочинок, придбання ними майна, що було підтверджено, зокрема, показаннями свідків. Разом з тим у цій справі, що
є предметом касаційного перегляду, апеляційний суд встановив, що позивач не подав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених у справі вимог, а відповідач підтвердила обставини набуття спірного майна за свої особисті кошти. Отже, в указаній справі встановлено інші фактичні обставини, ніж у цій справі, а зміст постанови від 18 липня
2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18) не свідчить, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у цій справі застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
За своїм змістом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку заявника свідчить про належність спірного майна до його з відповідачем спільної сумісної власності як осіб, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також неналежність наданих відповідачем доказів на підтвердження факту придбання спірного майна за її особисті кошти.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук