Іменем України
01 червня 2021 року справа № 927/277/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САЕЛІР», вул. Китицина Підводника, буд. 15А, м. Чернігів, 14026, e-mail: saelir.trans@gmail.com
до Фізичної особи-підприємця Зубок Олени Миколаївни, АДРЕСА_1
електронна адреса відсутня
про стягнення 15050 грн. 91 коп.
Без виклику сторін
Товариством з обмеженою відповідальністю "Саелір" подано позов до фізичної особи - підприємця Зубок Олени Миколаївни про стягнення заборгованості у сумі 14000 грн. 00 коп., 3 % річних у сумі 308 грн. 91 коп., інфляційних втрат у сумі 742 грн. 00 коп.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №10062020 від 10.06.2020 та заявки №6 від 11.06.2020 з оплати послуг перевезення вантажу.
Ухвалою суду 22.03.2021 позов залишено без руху.
Після усунення позивачем недоліків, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.04.2020 відкрите спрощене позовне провадження у справі № 927/277/21 без повідомлення учасників сторін.
Вказаною ухвалою відповідача повідомлено про те, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк (до 30.04.2021) без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Від сторін заяв та клопотань не надійшло, відповідачем у встановлений судом строк відзив на позов не наданий.
14.04.2021 на адресу Господарського суду Чернігівської області підприємством зв'язку повернуто поштові відправлення, а саме ухвала суду від 06.04.2021 про відкриття провадженн у справі, надіслана судом позивачу та відповідачу за даним позовом, із зазначенням причини повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
З'ясовуючи належність повідомлення сторін про розгляд справи та можливість вирішення даного господарського спору, суд виходить з такого.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Судом встановлено, що адреса яка зазначена у позовній заяві позивача та відповідача повністю збігається з адресою зазначеній у рекомендованих повідомленнях.
Ухвала суду, яка направлялась на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «САЕЛІР» (вул. Китицина Підводника, буд. 15А, м. Чернігів, 14026) та фізичної особи-підприємця Зубок Олени Миколаївни ( АДРЕСА_1 ) містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернулись із відміткою поштового відділення: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.
Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, а також близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
Крім цього, позивач та відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене вище та факт направлення судом ухвали на офіційну адресу позивача та відповідача у справі, враховуючи повернення вказаних ухвал із відміткою поштового відділення: "адресат відсутній за вказаною адресою", суд доходить висновку про належне повідомлення учасників судового процесу про відкриття провадження у справі №927/209/21.
Відзиву на позов, заяв і клопотань від відповідача не надходило.
Відповідач у справі не повідомляв суд про намір подати відзив на позовну заяву у більш тривалий строк згідно положень п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.
Наведене дає підстави суду дійти висновку про належне повідомлення позивача та відповідача про наявне позовне провадження та про розгляд справи судом.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу
за наявними матеріалами.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній доказами та матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
10.06.2020 між фізичною особою-підприємцем Зубок Оленою Миколаївною (експедитор, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САЕЛІР" (перевізник, позивач) укладено договір щодо надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом №10062020 (далі - договір) (а.с. 70-73), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є взаємовідносини сторін, які виникають внаслідок планування взаєморозрахунках, здійсненні перевезень вантажу автомобільним транспортом на території України, а також країн ближнього та дальнього зарубіжжя.
Перевізник на підставі письмових заявок експедитора виконує транспортне перевезення вантажу шляхом залучення транспортних засобів, які належать перевізнику відповідно до умов договору та заявок ( п. 1.2).
Під час організації міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, сторони керуються положеннями Конвенції «Про договір міжнародного перевезення вантажів на дорогах», Женева, 19.051956 (далі - КДПВ) із змінами, внесеними Протоколом від 05.07.1978, якщо, принаймні, одна з країн (місця навантаження вантажу або місця доставки вантажу відповідно до Заявки) є учасницею Конвенції, митної Конвенцією «Про договір міжнародного перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП» (далі -Конвенція МДП), іншими міжнародними конвенціями, угодами і договорами, ратифікованими Україною, Статутом автомобільного транспорту України, чинним законодавством України, даним договором та заявками, що визначають умови виконання кожного окремого перевезення (п. 2.1договору).
Відповідно до п. 2.3 договору кількість і тип вантажу, вантажовідправники, вантажоодержувачі, графік подачі транспорту, ціни, а також інші необхідні умови, передбачені КДПВ і Статутом автомобільного транспорту України, вказуються у разових заявках на кожне перевезення.
Договір, а також заявка, оформлені за допомогою факсимільного зв'язку або електрону пошти, є дійсними, а також служать підставою для розгляду в суді до моменту отримання сторонами оригіналів договору та заявки ( п. 2.4 договору).
Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що перевізник (позивач) зобов?язаний на підставі заявки здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом і у терміни, обумовлений у заявці.
Вартість послуг за перевезення вантажу є договірною і визначається у заявці ( п.4.1 договору).
Усі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання від перевізника оригіналів документів: рахунки, актів виконаних робіт, податкової накладної, ТТН (СМR) та інших документів, передбачених заявкою (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 9.1 договір діє до 31.01.2020.
У разі неможливості подальшого виконання зобов?язань за договором кожна із сторін має право розірвати договір, повідомивши іншу сторону у письмовій формі за 30 днів домоменту його розірвання. Таке розірвання договору не звільняє експедитора від оплати послуг, які фактично виконані перевізником до моменту розірвання (п. 9.2 договору).
Договір відповідачем не підписано.
Як зазначив позивач у позовній заяві, на виконання умов договору №10062020 від 11.06.2020 сторонами у справі було підписано заявку №6 від 11.06.2020 (а.с. 11), у якій вказані такі дані: експедитор ФОП Зубок О.М.; перевізник - ТОВ «Саелір»; маршрут перевезення майна (вантажу) -Республіка Білорусь, м. Речиця - України, м. Біла Церква; тип вантажу - ДСП шліфоване; вага - 21 т; дата і час прибуття - 12.06.2020 на 8,00; пункт (адреса) завантаження - м. Речиця, вул. 10 років Жовтня 17/19; пункт (адреса) розмитнення - Україна, Київська митниця ГТСУ, м/п Калинівка, ОТО №3, Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, 227Т; адреса розвантаження: Україна, м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 7, вантажоодержувач -ТОВ «Пліт Пром»; строк надання послуг -15.06.2020; особливі умови -СМR; вартість послуг - 14000 грн. б.н., розрахунок на 2-й день після розвантаження автомобіля (а.с. 11).
Заявка №6 від 11.06.2020 підписана з боку експедитора - ФОП Зубок О.М., з боку перевізника директором ТОВ «Саелір».
На виконання умов заявки №6 від 11.06.2020 позивачем надано послуги з організації перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №9334, відповідно до якої вантаж передано одержувачу 15.06.2020, що підтверджено печаткою та підписом відповідальної особи. Претензій щодо якості перевезення не надходило (а.с.10).
15.06.2020 позивач надіслав на електронну адресу відповідача рахунок на оплату №6 від 15.06.2020 на суму 14000 грн. 00 коп. (а.с.12) та акт надання послуг №6 від 15.06.2020 (а.с. 13) для підписання та оплати протягом 2-х днів з дня отримання. У підтвердження позивачем долучено роздруковані копії електронних листів та роздруківку переписки у вайбері (а.с. 74-86).
За доводами позивача, експедитором досі не повернуто з підписом акт надання послуг №6 від 15.06.2020 та не здійснено оплату відповідно до рахунку на оплату № 6 від 15.06.2020, заборгованість склала 14000 грн. 00 коп.
Відповідачем факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу, а також їх вартість у зазначеному вище обсязі не спростовано.
25.01.2021 позивач на адресу відповідача направляв претензія №1 з проханням сплатити заборгованість. До претензії позивачем додано акт надання послуг №6 від 15.06.2020 для підписання та рахунок №6 від 15.06.2020 на оплату. (а.с. 14-17).
Надіслання зазначеної претензії на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями опису вкладення у цінний лист №1402601785182, накладною «Укрпошта» №1402601785182 від 25.01.2021, фіскальним чеком від 25.01.2021 (а.с. 18-22). Зазначена кореспонденція була повернута на адресу позивача з відміткою поштової служби «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 19).
Заборгованість за заявкою и №6 від 11.06.2020 у сумі 14000 грн. 00 коп. заявлена до стягнення позивачем за даним позовом.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення оплати заборгованості з 17.06.2020 по 12.03.2021 на суму 308 грн. 91 коп. та інфляційні нарахування за липень 2020 - лютий 2021 на суму 742,00 грн., що позивач обґрунтовує відповідним розрахунком (а.с. 4-5).
Заперечень на позов відповідач не надав, а також не скористався правом ознайомлення із матеріалами справи, подання заяв та клопотань по суті спору.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відносини, які виникли між сторонами у справі за своїм правовим характером, є відносинами транспортного експедирування, які регулюються ст.316 Господарського кодексу України та главою 65 Цивільного кодексу України, а також Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Статтею 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Як встановлено положеннями ст. 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Підписання сторонами у справі письмової заявки №6 від 11.06.2020 (а.с. 11) підтверджує факт досягнення домовленості сторонами правочину саме у письмовій формі. Вказана заявка містить усі істотні умови договору транспортного експедирування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Абзацом 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно експедиторські послуги згідно із договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Згідно із абзацом 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Відповідно до ст.316 Господарського кодексу України та ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату й за рахунок другої сторони (замовника) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).
При цьому одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007 (далі - Конвенція).
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).
Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доданий до матеріалів справи позивачем договір щодо надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом №10062020 від 10.06.2020, судом до уваги не приймається, оскільки не підписаний з боку відповідача.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт надання позивачем відповідачеві обумовлених заявкою №6 від 11.06.2020 послуг на суму 14000 грн. 00 коп., з міжнародного перевезення вантажу, що підтверджено міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №9334, відповідно до якої вантаж передано одержувачу 15.06.2020.
Заявка №6 від 11.06.2020 підписана як експедитором, так і перевізником.
Вказані обставини відповідачем у справі не спростовано.
Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови підписаної сторонами заявки на перевезення вантажу №6 від 11.06.2020, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та передачі вантажу вантажоотримувачу.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено судом, відповідно до підписаною сторонами заявки №6 від 11.06.2020 (а.с. 11) відповідач повинен був оплатити вартість наданих позивачем послуг (14000 грн. 00 коп.) на 2-й день після розвантаження автомобіля. 15.06.2020 позивач надіслав на електронну адресу відповідача рахунок на оплату №6 від 15.06.2020 на суму 14000 грн. 00 коп. (а.с.12) та акт надання послуг №6 від 15.06.2020 (а.с. 13) для підписання та оплати.
Позивачем, у підтвердження направлення на адресу відповідача акту надання послуг №6 від 15.06.2020 та рахунку на оплату №6 від 15.06.2020 на суму 14000,00 грн, додано знімки екранів з мобільного додатку "Вайбер" та електронної пошти "Gmail", які судом, як належні та допустимі докази не приймаються, оскільки з доданих позивачем скріншотів не можливо достовірно встановити між ким проводилося листування та більш того, не надано доказів, що номер телефону чи електронної пошти якимось чином офіційно використовуються відповідачем у господарській діяльності, а переписка не містить ідентифікуючих ознак, які б давали підстави вважати, що листування відбулося саме з відповідачем.
Факт надіслання вищезазначених документів відповідачу підтверджено наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями опису вкладення у цінний лист №1402601785182, накладною «Укрпошта» №1402601785182 від 25.01.2021, фіскальним чеком від 25.01.2021 (а.с. 18-22).
Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним вартості наданих послуг позивачу або спростували доводи останнього, суду не надав.
З урахуванням наведеного, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг перевезення вантажу на суму 14000 грн. 00 коп. є таким, що настав.
За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані позивачем транспортно-експедиторські послуги у розмірі 14000 грн. 00 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення оплати заборгованості з 17.06.2020 по 12.03.2021 на суму 308 грн. 91 коп. та інфляційні нарахування за липень 2020 - лютий 2021 на суму 742,00 грн.
Наданий позивачем розрахунок вказаних нарахувань відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 308 грн. 91 коп., та інфляційні нарахування у сумі 742,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Таким чином, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
У складі судових витрат позивач просить стягнути з відповідача суму оплати послуг адвоката у розмірі 3000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2-6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У підтвердження вимоги про стягнення витрат на оплату послуг адвоката позивачем надано договір про надання професійної правової допомоги від 01.03.2021, ордер про надання правової допомоги від 01.03.2021, акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правової допомоги від 01.03.2021 на суму 3000,00 грн., детальний опис робіт, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №51 від 28.09.2017, платіжне доручення №834 від 11.03.2021 на суму 3000,00 грн. (а.с. 44-53)
Відповідно до умов п. 1.1 договору про надання професійної правової допомоги від 01.03.2021 замовник (ТОВ «Саелір») доручає, а виконавець (Адвокатське Бюро «Бюро адвоката Ігоря Мурашка» в особі адвоката Мурашка Ігоря Анатолійовича) зобов?язується надати правову, інформаційно-консультативну допомогу (адвокатську послугу) з юридичних ипитань, що пов?зані з діяльністю замовника.
Відповідно до п. 2.1 договору вартість надання адвокатських послуг (гонорар) визначена у п. 3 даного договору та загалом становить 3000,00 грн.
Факт надання правової допомоги підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правової допомоги від 01.03.2021 на суму 3000,00 грн., детальним описом робіт та платіжним дорученням №834 від 11.03.2021 на суму 3000,00 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката від відповідача не надходило.
Факт сплати клієнтом адвокату грошових коштів у сумі 3000 грн. 00коп. підтверджується платіжним дорученням №834 від 11.03.2021 на суму 3000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що позивачем доведено факт надання адвокатом Мурашком І. А. вказаних послуг та сплату 3000 грн. 00коп. за надання правової допомоги.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі N 922/445/19 дійшов висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 126 цього Кодексу).
Згідно ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З урахуванням викладеного вище витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3000 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у справі на підставі положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Зубок Олени Миколаївни, АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САЕЛІР», вул. Китицина Підводника, буд. 15А, м. Чернігів, 14026, код 41850639, заборгованість у сумі 14000 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 308 грн. 91 коп. інфляційних нарахувань у сумі 742,00 грн., витрат на послуги адвоката у сумі 3000 грн. 00 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2021.
Суддя М.О. Демидова