Іменем України
20 травня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/352/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О. М.
Позивач: Приватне підприємство “Нові Технології”,
код ЄДРПОУ 32607322, вул. Шевченка, 67, корпус "Є", смт. Теофіполь, Теофіпольський район, Хмельницька область, 30602
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Іванівка АГ”,
код ЄДРПОУ 36131192, вул. Садова, будинок 26-А, село Красне, Чернігівський район, Чернігівська область, 15572
Предмет спору: про стягнення 259 255,67 грн
від позивача: Василенко Н.С., адвокат, ордер;
від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство “Нові Технології” звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Іванівка АГ”, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 259 255,67 грн, в т.ч. 74992,95 грн пені, 41 149,88 грн 3% річних та 143 112,84 грн інфляційних втрат.
Дії суду, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою суду від 09.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 29.04.2021 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:
- відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;
- позивачу - п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;
- відповідачу - п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.
Ухвалою суду від 21.04.2021 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; ухвалено провести засідання, призначене на 29.04.2021 о 11:00, в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку “EаsyCon” (https://easycon.com.ua/).
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення № 1400051425830, але у підготовче засідання 29.04.2021 не з'явився.
Останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 28.04.2021.
На час судового засідання 29.04.2021 від відповідача відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надходило.
У судовому засіданні 29.04.2021 судом поставлено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача про проведення наступного підготовчого засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку “EаsyCon” (https://easycon.com.ua/), в порядку визначеному в попередніх ухвалах суду.
У судовому засіданні 29.04.2021 судом постановлено ухвалу про призначення судового засідання з розгляду справи по суті на 20.05.2021 о 10:00.
Ухвалою суду від 29.04.2021 повідомлено позивача та відповідача про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 20.05.2021 о 10:00. Участь Приватного підприємства «Нові Технології» в судовому засіданні відбудеться в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У зв'язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг, копія ухвали суду від 29.04.2021 позивачу та відповідачу в паперовій формі засобами поштового зв'язку не направлялись, а була направлена на електронні адреси сторін 30.04.2021.
Від позивача та відповідача засобами електронного засоби зв'язку надійшли підтвердження від 30.04.2021 про отримання цієї ухвали суду.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Таким чином, суд доходить висновку про належне повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання 20.05.2021.
Відповідач повноважного представника у судове засідання 20.05.2021 не направив, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до п. 2 ч. 3. ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
29.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №26/04 від 26.04.2021 з додатками.
Відповідно до відмітки відділу документального забезпечення (канцелярії) суду відзив на позовну заяву надійшов до суду 29.04.2021, проте вже після закриття судом підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Разом з тим, з доказів направлення цього відзиву позивачу та суду вбачається, що він був направлений 28.04.2021, тобто у встановлений судом строк для подання відзиву.
Представник позивача щодо прийняття відзиву на позовну заяву до розгляду не заперечувала.
Суд долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з його урахуванням.
У судовому засіданні представник позивача зазначила, що відзив отримано, але відповідь на відзив подаватися не буде, а тому встановлення строку для подання відповіді на відзив та заперечень не потрібно.
Оскільки позивач не бажає подавати відповідь на відзив, а тому відсутні підстави для встановлення відповідного строку для подання цієї заяви по суті.
Представник позивача у судовому засіданні 20.05.2021 зазначила, що протягом п'яти днів до суду буде подано заяву про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу з відповідними доказами.
Інших заяв та клопотань не надходило.
У судовому засіданні 20.05.2021, на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №ІВ020420/ор від 02.04.2020 щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу 74 992,95 грн пені за період з 09.09.2020 по 02.12.2020, 41 149,88 грн 3% річних за період з 09.09.2020 по 14.03.2021 та 143 112,84 грн інфляційних втрат за період з 03.06.2020 по 01.03.2021.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2020 (з урахуванням ухвали від 07.12.2020) у справі № 927/891/20 стягнуто з відповідача на користь позивача 2 683 571,20 грн заборгованості, 3% річних у сумі 22 838,87 грн за період з 03.06.2020 по 08.09.2020, 5 967, 14 грн інфляційних нарахувань за червень 2020, 93 203,98 грн пені за період з 03.06.2020 по 08.09.2020 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 42083,73 грн. 10.03.2021 Північним апеляційним господарським судом відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог до відповідача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 967,14 грн, в іншій частині рішення залишено без змін.
Оскільки основна заборгованість була сплачена відповідачем лише 15.03.2021, а тому позивач просить стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати за час прострочення до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Відповідач проти позову заперечує та у наданому відзиві зазначає, що право на стягнення пені за невиконання відповідачем умов договору було реалізоване позивачем у справі №927/891/20. У позовній заяві у справі №927/352/21 позивачем заявлено до стягнення тотожні позовні вимоги, тобто пеню та 3% річних, а тому має місце тотожність сторін спору, предмета та підстав позову у даній справі та позову по справі №927/891/20, за яким вже є рішення, яке набрало законної сили, тому повторне звернення до суду з тих же підстав не допускається.
Стосовно стягнення 143 112,84 грн інфляційних втрат за період з 03.06.2020 по 01.03.2021 відповідач зазначає, що 10.03.2021 Північний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2020 у справі №927/891/20 в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 967,14 грн. Повторне звернення до суду з тих же підстав не допускається.
Відповідач також вказує на те, що у випадку якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо несвоєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У випадку має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Крім того, позивач в позовній заяві не навів жодного доказу про отримані позивачем збитки, тому не обґрунтовано заявляє до стягнення суму пені, 3% річних та інфляційного збільшення боргу, тобто має на меті отримати збагачення за рахунок відповідача.
Відповідач просить суд врахувати:
- термін прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань не значний (2 місяці), так як відповідач намагався протягом 3 місяців укласти з позивачем мирову угоду і частково здійснював оплату боргу (26.06.2020 - 100 000,00 грн, 04.09.2020 - 200 000,00 грн). Переговори з укладення мирової угоди були припинені саме позивачем шляхом поданням позову до суду на стягнення залишку боргу;
- добровільне виконання відповідачем зобов'язання по справі №927/891/20, яке виконане 15.03.2021 та перераховано на рахунок позивача 2 870 858,27 грн, було здійснено відповідачем відразу з моменту оголошення повного тексту постанови апеляційного суду, якою рішення суду першої інстанції було змінено;
- захищеність інтересів позивача шляхом нарахування 3 % річних та пені на суму боргу. Позивач отримав разом з сумою боргу суму нарахованої пені та 3% річних;
- нездатність відповідача вплинути на перебіг строків судового розгляду у господарських справах. Судова справа розглядається судом в строк, який не залежить від відповідача. При отриманні судового рішення, яке набуло законної сили, відповідач невідкладно добровільно виконав дане рішення.
Вище наведені обставини у своїй сукупності є винятковими обставинами, які з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України та зменшення пені і 3% річних.
Представник позивача зазначила, що відповідь на відзив подаватися не буде.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2020 у справі №927/891/20 (з урахуванням ухвали Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2020) позов Приватного підприємства “Нові Технології” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Іванівка АГ” задоволено повністю; стягнуто на користь позивача 2 683 571,20 грн боргу; 3% річних у сумі 22 838,87 грн за період з 03.06.2020 по 08.09.2020; інфляційні нарахування у сумі 5 967,14 грн за червень 2020; пеню у сумі 93 203,98 грн за період з 03.06.2020 по 08.09.2020, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 42 083,73 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №927/891/20, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2020 у справі №927/891/20 скасовано в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 967,14 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено ПП "Нові Технології" у задоволенні позовної вимоги до ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 967,14 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2020 у справі №927/891/20 залишено без змін.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що у справі №927/891/20 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2020 (з урахуванням ухвали Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2020) у справі №927/891/20 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №927/891/20 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
Як встановив суд, 02.04.2020 між Приватним підприємством “Нові Технології” (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Іванівка АГ” (орендар) було укладено Договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №ІВО20420/ор (далі - Договір) (а.с.12-15).
Відповідно до п. 1.1. Договору, орендодавець зобов'язується передати у тимчасове володіння і користування орендарю сільськогосподарську техніку, зазначену у акті прийому-передачі сільськогосподарської техніки, який є додатком до договору, а також зобов'язується забезпечити своїми силами її керування та технічну експлуатацію. Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування техніку під керуванням екіпажу, виплачувати орендодавцю орендну плату за користування сільськогосподарською технікою і повернути її у порядку, встановленому Договором.
02.04.2020 між сторонами підписано Додаткову угоду №1 до Договору, згідно з п. 1, 3 якої розмір орендної плати (при використанні орендованої с/г техніки для посіву складає у національній валюті 1044,24 грн (з ПДВ) за 1 га, що є еквівалентом 38 USD.
Строк оренди починається з моменту підписання акту приймання-передачі.
Пунктом 9.4. Договору передбачено, що у випадку прострочення сплати орендної плати орендар зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.
На виконання п. 3.2. Договору, між сторонами було підписано Акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки до договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №ІВО20420/ор від 02.04.2020 (а.с. 16).
Сторонами підписано акт надання послуг № 2 від 04.05.2020 на суму 2 983 571, 20 грн.
04.05.2020 позивачем було виставлено податкову накладну №1 на суму 2 983 571,20 грн та рахунок на оплату №1 від 04.05.2020 на суму 2 983 571,20 грн (а.с. 19, 20).
Відповідно до п. 4 Додаткової угоди №1 до Договору, орендар здійснює оплату протягом 30 календарних днів після підписання Актів про виконані роботи в робочі дні тижня (вівторок або четвер).
Відповідач свої зобов'язання виконав частково на загальну суму 300 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №905044656 від 26.06.2020 на суму 100 000,00 грн та №104495629 від 04.09.2020 на суму 200 000,00 грн (а.с.21,22).
Залишок заборгованості на момент звернення до суду у справі №927/891/20 становив 2683571,20 грн.
Як зазначено сторонами, 2 683 571,20 грн основної заборгованості за Договором відповідач сплатив 15.03.2021.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України).
Оскільки оплата основної заборгованості за Договором була здійснена відповідачем лише 15.03.2021, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 74992,95 грн пені за період з 09.09.2020 по 02.12.2020, 41 149,88 грн 3% річних за період з 09.09.2020 по 14.03.2020 та 143 112,84 грн інфляційних втрат за період з 03.06.2020 по 01.03.2021.
Претензія №01-1603/2021 від 16.03.2021 з вимогою сплатити зазначені суми пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не виконана (а.с.44-48).
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо закриття провадження в частині позовних вимог.
Судом встановлено, постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №927/891/20, яка набрала законної сили, відмовлено ПП "Нові Технології" у задоволенні позовної вимоги до ТОВ "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 967,14 грн за червень 2020 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Враховуючи наявність постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі № 927/891/20, яка набрала законної сили і якою відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог до відповідача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 967,14 грн за червень 2020 року, тобто з того ж самого предмету і з тих самих підстав (в цій частині позовних вимог), суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у такій частині позову на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином подальшому розгляду підлягають лише позовні вимоги в частині нарахування інфляційних втрат за період липень 2020 року - лютий 2021 року.
Щодо правових підстав стягнення заявлених нарахувань після ухвалення судового рішення у спорі та здійснення оплати основного боргу.
Заперечуючи щодо стягнення пені та 3% річних, відповідач зазначає про тотожність сторін спору, предмета та підстав позову у даній справі та позову по справі №927/891/20, за яким вже є рішення, яке набрало законної сили та виконане відповідачем, а тому повторне звернення до суду з тих же підстав не допускається.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зі статті 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зазначила, що правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18).
Як встановлено судом, 2 683 571,20 грн основної заборгованості за Договором відповідач сплатив лише 15.03.2021.
З ухваленням рішення про стягнення боргу у справі №927/891/20 зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за спірним Договором оренди не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання 15.03.2021.
Наявність такого судового рішення не припинило правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 549, 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
З огляду на викладене суд відхиляє відповідні заперечення, оскільки предметом розгляду у справі №927/891/20 було стягнення нарахувань пені та 3% річних на суму боргу за інший ніж заявлений у цій справі період.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Як вбачається з наданого розрахунку, позивач заявив до стягнення 41 149,88 грн 3% річних за період з 09.09.2020 по 14.03.2020, нарахованих на суму 2 683 571,20 грн основного боргу та 143 112,84 грн інфляційних втрат за період з 03.06.2020 по 01.03.2021.
З ухваленням рішення про стягнення боргу у справі №927/891/20 зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за спірним Договором оренди не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання 15.03.2021. Відтак, позивач має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перевірку заявленого позивачем розміру 3% річних у розмірі 41 149,88 грн за період з 09.09.2020 по 14.03.2021, суд дійшов висновку про правомірність його нарахування.
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період.
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палата Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, Верховного Суду від 25.08.2020 у справі 924/534/19.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, прийнята Північним апеляційним господарським судом у справі № 927/891/20 постанова мотивована тим, що до розрахунку інфляційних втрат мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), а оскільки порушення грошового зобов'язання з боку відповідача тривало не лише в одному місяці - червні 2020 року, а позов він подав до суду у вересні разом із вимогами про стягнення пені та 3% річних саме за період червень-вересень, то нарахування позивачем інфляційних лише за вказаний місяць, в якому мала місце інфляція (100,2%), без урахування інших періодів прострочення боржником (відповідачем) виконання грошового зобов'язання, в яких була дефляція (липень-серпень), не відповідає приписам ст. 625 ЦК України.
Оскільки розмір дефляції за липень-серпень 2020 року (-21436,37 грн) був більшим за розмір заявленої інфляції за червень (5967,14 грн), суд апеляційної інстанції у справі №927/891/20 відмовив у задоволенні такої вимоги.
Разом з тим, врахування судом у цій справі розміру дефляції за липень-серпень 2020 року у повному обсязі призведе до її подвійного застосування, тобто повторного зменшення інфляційних втрат на суму 5967,14 грн.
Виходячи з приписів Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, принцип «пропорційність» вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
Оскільки справа розглядається лише в межах заявлених позовних вимог, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат з урахуванням наведених раніше висновків, суд вважає, що нараховані позивачем інфляційні втрати за період з 01.07.2020 по 01.03.2021 в розмірі 143 112,84 грн є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Позивачем заявлено до стягнення 74 992,95 грн пені за період з 09.09.2020 по 02.12.2020.
Сторони у пункті 9.4. Договору визначили, що у випадку прострочення сплати орендної плати орендар зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Право встановити в договорі розмір нарахування пені надано сторонам ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
Приймаючи до уваги, що право позивача на нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання передбачено чинним законодавством; пеня нарахована в межах шестимісячного періоду прострочення з 09.09.2020 по 02.12.2021, а тому підлягає стягненню в розмірі 74 992,95 грн.
Щодо зменшення розміру заявлених нарахувань.
У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на винятковість обставин, які є підставою для застосування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та зменшення пені з врахуванням незначного терміну прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, добровільного виконання відповідачем зобов'язання по справі №927/891/20, отримання позивачем разом з сумою боргу суму нарахованої пені та 3% річних, нездатність відповідача вплинути на перебіг строків судового розгляду у господарських справах.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Враховуючи наведені приписи, зменшення розміру заявленої до стягнення пені за час затримки розрахунку відповідно є правом, а не обов'язком суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені та відхиляє відповідні доводи відповідача з огляду на наступне.
Посилання відповідача на добровільну сплату ним 300 000,00 грн (26.06.2020 - 100 000,00 грн, 04.09.2020 - 200 000,00 грн) не може вважатись добросовісною поведінкою, скільки з матеріалів справи слідує, що зазначені оплати були здійснені відповідачем з порушенням їх строку, а сплачена сума взагалі є несуттєвою порівняно з загальною сумою боргу (2 683 571,20 грн).
Твердження відповідача про намір укласти мирову угоду та добровільне виконання судового рішення у справі №927/891/20 не спростовують фактичне порушення останнім строків оплати свого зобов'язання за спірним правочином, не звільняють його від обов'язку своєчасного виконання такого зобов'язання та від відповідальності за його порушення.
Крім того, розмір пені не є надмірно великим у порівнянні із розміром основної заборгованості, на яку вона нараховані позивачем.
ТОВ “Агрофірма “Іванівка АГ” не зазначено та не доведено інших суттєвих обставин, які можуть слугувати підставою для зменшення розміру пені.
Приймаючи до уваги необґрунтованість доводів відповідача та недоведенність виняткових обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого у позові розміру пені.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача становить 3 888,85 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу становить 50 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представник позивача у судовому засіданні 20.05.2021 зазначила, що протягом п'яти днів до суду буде подано заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з відповідними доказами.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За таких обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 221, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Іванівка АГ” на користь Приватного підприємства “Нові Технології” інфляційних втрат, нарахованих за червень 2020 року.
2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Іванівка АГ” (код ЄДРПОУ 36131192, вул. Садова, будинок 26-А, село Красне, Чернігівський район, Чернігівська область, 15572) на користь Приватного підприємства “Нові Технології” (код ЄДРПОУ 32607322, вул. Шевченка, 67, корпус Є, смт. Теофіполь, Теофіпольський район, Хмельницька область, 30602) 74 992,95 грн пені, 41 149,88 грн 3% річних, 143 112,84 грн інфляційних втрат та 3 888,85 грн витрат зі сплати судового збору.
4. Судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат позивача на професійну правничу допомогу призначити на 27.05.2021 о 12:00, яке відбудеться у приміщенні Господарського суду Чернігівської області, за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20, зал судових засідань №306.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 31.05.2021.
Суддя В. В. Шморгун