Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
31 травня 2021 року м. ХарківСправа № 922/938/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання - П'ятак А.С.
за участю представників учасників процесу:
прокурора - Трофіменко С.О., посвідчення № 058452 від 03.12.2020 р.,
першого відповідача -Столбовий М.І., самопредставництво,
другого відповідача -Скриннік І.А., адвокат, ордер серія АХ № 1047072 від 15.04.21 р
в межах підготовчого провадження, розглянувши клопотання Харківської міської ради (вх. № 9119 від 21 квітня 2021 р. та вх. № 10457 від 11 травня 2021 р.) про залишення позову без розгляду у справі
за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова, місто Харків, в інтересах держави,
до відповідачів:
першого відповідача - Харківської міської ради, місто Харків,
другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Аклор", місто Харків,
про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування,-
здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/938/21.
В провадженні господарського суду Харківської області, в порядку загального позовного провадження, перебуває справа № 922/938/21.
21 квітня 2021 року першим відповідачем сформовано та представлено до суду клопотання про залишення позову без розгляду (вх. № 9119 від 21 квітня 2021 року), в якому зазначає, що прокурором не обґрунтовано наявність встановлених законом підстав представництва інтересів держави при зверненні з позовом у даній справі. 26 квітня 2021 року суд встановив прокурору строк на висвітлення його позиції по клопотанню першого відповідача про залишення позову без розгляду до 07 травня 2021 року. 28 квітня 2021 року прокурором надано заперечення на клопотання першого відповідача про залишення позову без розгляду (вх. № 9744 від 28 квітня 2021 року). 30 квітня 2021 року другий відповідач надав пояснення (вх. № 10009) у яких підтримав заявлене першим відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду.
11 травня 2021 року перший відповідач надав до суду клопотання про залишення позову без розгляду (вх. № 10457), з підстави відсутності доказів дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "про прокуратуру". 11 травня 2021 року, протокольною ухвалою суду, встановлено прокурору строк на подання заперечень з приводу клопотання першого відповідача про залишення позову без розгляду до 19 травня 2021 року. 21 травня 2021 року, визначаючи свою позицію по клопотанню першого відповідача про залишення позову без розгляду, прокурор надав заперечення (вх. № 11694). 24 травня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, продовжено Керівнику Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова процесуальний строк на подання пояснень з поставленого судом питання до 21 травня 2021 року. 13 травня 2021 року другий відповідач надав пояснення (вх. № 10857) у яких підтримав заявлене першим відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду.
31 травня 2021 року поставилось на обговорення два клопотання Харківської міської ради щодо залишення позову прокурора без розгляду із підстав відсутності доказів скерування уповноваженому органу повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також відсутності встановлених законом підстав представництва інтересів держави при зверненні з позовом у даній справі.
31 травня 2021 року, у відповідності до норми статті 233 Господарського процесуального кодексу України, судом було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Щодо підставності (процесуальної дієздатності) прокурора на звернення до суду з даним позовом до суду.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті.
Прокурор по даній справі звернувся до суду в інтересах держави та не визначив у позовній заяві орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме Харківську міську раду, яка в інтересах територіальної громади володіє, користується та розпоряджається спірним нерухомим майном, оскільки остання не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Згідно з частиною першою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини 2 та 3 статті 4 цього кодексу).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.(абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 1 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19.
Як вбачається з матеріалів справи, позов у даній справі подано прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, а частина позовних вимог обґрунтована тим, що перший відповідач передав в оренду земельну ділянку другому відповідачу без проведення земельних торгів, чим порушив приписи земельного законодавства.
Необхідність захисту інтересів держави прокурор обґрунтовує порушенням інтересів держави в особі територіальної громади, а також необхідністю вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірної землі, а звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потребу у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у володіння та розпорядження держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Підстави представництва прокурор мотивував тим, що орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо звернення з подібним позовом, відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями, виступає у якості відповідача.
В обґрунтування заяви про залишення позову без розгляду перший відповідач посилається на ту обставину, що Держгеокадастр є органом, уповноваженим від імені та в інтересах держави здійснювати контроль за дотриманням земельного законодавства, у тому числі під час прийняття рішення про надання земельної ділянки у користування або власність.
Згідно з абзацом 4 статті 15-2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (п.п.25-1 п.4 Положення).
Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:
1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;
2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
При цьому відповідно до статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, право розпорядження якою належить територіальній громаді Харківської міської ради, а функції власника зазначеної земельної ділянки виконує Харківська міська рада, яка повинна діяти в інтересах відповідної територіальної громади. Таким чином ГУ Держгеокадастру в цьому разі не наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.
Подібна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №917/342/19, в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №910/7813/18, в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2020 року у справі № 921/341/19.
Таким чином Держгеокадастр не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок комунальної власності. Держгеокадастр здійснює лише функцію контролю, а не захищає порушене право, отже не має права ініціювати судовий захист поза межами повноважень, які надані йому законом.
Водночас, оскільки на захисті інтересів держави в особі територіальної громади міста Харкова стоїть Харківська міська рада, яка на думку прокурора, вчинила протизаконні дії, які порушують інтереси держави в особі територіальної громади, та визначена одним із співвідповідачем, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади м. Харків, виходячи із спірних правовідносин, не існує.
Отже, прокурор заявив позов до Харківської міської ради, і на виконання вимог частини 4 статті 53 ГПК України, частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у тексті позовної заяви обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду прокурора, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову), у зв'язку з викладеним суд вважає необґрунтованими вимоги Харківської міської ради про залишення позову без розгляду.
Щодо клопотання про залишення позову без розгляду із посиланням на правові висновки, що містяться у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 917/273/20 від 07 квітня 2021 року, то суд зазначає, що на момент звернення прокурора до суду з відповідним позовом Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 917/273/20 від 07 квітня 2021 року не існувало, навпроти станом на час подання позову була сформована стала правову позиція, щодо здійснення представництва інтересів держави в подібних справах, яка викладена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що динамічна зміна судової практики щодо питання представництва прокурором інтересів держави, не може вважатись підставою для залишення позову без розгляду, оскільки позбавляє учасників процесу юридичної визначеності щодо порядку розгляду справи.
Також суд звертає увагу першого відповідача, що у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 917/273/20 від 07 квітня 2021 року прокурором зокрема було заявлено вимоги про визнання недійсними договорів оренди, в той час, як у даній справі прокурором не ставляться такі вимоги, отже предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначених справах і в розглядуваній справі є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.
Суд звертає увагу, що метою встановлення механізму, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", є те, що орган уповноважений здійснювати представництво інтересів держави після отримання відповідного повідомлення від прокурора матиме можливість самостійно відновити чи захистити порушене право. В разі відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, прокурор попередньо, до звернення до суду, не повинен повідомляти про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
У даній справі Харківська міська рада не в змозі самостійно реагувати на повідомлення прокурора, оскільки не наділена повноваженнями щодо скасування свого рішення, як і не має можливості подати позов про скасування своїх рішень, оскільки такі дії апріорі суперечитимуть змісту функцій Харківської міської ради як органу місцевого самоврядування, оскільки рішення прийняті органом місцевого самоврядування є законними доти, доки протилежного не встановлено судом, а отже в даному випадку Харківська міська рада фактично обмежена в можливості усунути порушене право самостійно.
При цьому, з відзиву на позовну заяву Харківської міської ради вбачається, що вона не погоджується з позовом прокурора, вважає оскаржувані рішення законними та такими, що відповідають нормам законодавства України, доводи прокурора вважає необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову, чим заперечує проти наявності будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваних рішень, а тому на переконання суду, в даному випадку прокурор може самостійно здійснювати представництво інтересів територіальної громади та набувати статус позивача, оскільки таким чином усуває стан юридичної невизначеності щодо порушених, на його думку, прав.
Вказані висновки суду узгоджується із правовими позиціями викладеними у Постановах Великої Палати у справі № 922/2385/18 від 26 травня 2020 року у справі № 469/1044/17 від 15 вересня 2020 року, у справі № 587/430/16-ц від 26 червня 2019 року, які у силу вимог статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" мають бути враховано судами під час вирішення тотожних спорів саме як остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що прокурор належним чином обґрунтував необхідність та підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення поданого першим відповідачем клопотання, на підставі наведеного, суд не вбачає правових підстав для залишення позову без розгляду, а тому відмовляє в задоволенні клопотання Харківської міської ради.
Керуючись статтями 42, 177, 181, 226, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-
Відмовити у задоволенні клопотань Харківської міської ради (вх. № 9119 від 21 квітня 2021 р. та вх. № 10457 від 11 травня 2021 р.) про залишення позову без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвалу підписано 01 червня 2021 року.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/938/21