Господарський суд Харківської області 20 травня 2021 року м. Харків
справа № 5023/5722/11 (922/3331/20)
склад суду:суддя Бринцев О.В.
секретар судового засідання:Гула Д.В.
позивач:Фізична особа-підприємець Співак Владислав Вячеславович
відповідач-1: ОСОБА_1
відповідач-2:Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРІНТ"
вимоги позивача:визнання недійсними договорів
представник позивача:Магомедрасулов Ахмед Магомедрасулович
представник відповідача-1:Ястребова Є.Б.
представникв відповідача-2: Фісатіді Г.Д.
1. СУТЬ СПОРУ.
1.1. Позивач просить визнати укладений між відповідачами Договір відступлення права вимоги від 29.06.2017 №б/н недійсним. Стверджує, що він не відповідає вимогам закону оскільки за своєю правовою природою є договором факторингу, а набувач прав за ним не є фінансовою установою.
2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
2.1. Між ТОВ "ФК "ФОРІНТ" (Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (Новий кредитор) був укладений Договір відступлення права вимоги від 29.06.2017 №б/н (далі - Договір) (т.I, а.с.9-11) відповідно до предмету якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору належне Первісному кредитору Право вимоги за Кредитним договором та Договором забезпечення.
2.2. Згідно з пунктом 2.1. Договору Новий кредитор зобов'язаний перерахувати Первісному кредитору суму за відступлення права вимоги у розмірі 130.650,00 грн. у день підписання договору.
2.3. Крім того, між ТОВ "ФК "ФОРІНТ" (Цедент) та ОСОБА_1 (Цессіонарій) був укладений Договір прав за договором іпотеки від 29.06.2017 (т.I, а.с.12-14), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. 29.06.2017 та зареєстрований в реєстрі за №2176.
2.4. У відповідності до пункту 1.1. Іпотечного договору у зв'язку з укладенням між Цедентом та Цесіонарієм договору відступлення права вимоги від 29.06.2017, Цедент передає, а Цесіонарій приймає права за договором іпотеки №07-01-56/1-08 від 13.03.2008, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетоновою К.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 1989.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПОЗИВАЧА.
3.1. Предметом даного позову є визнання недійсними укладених між відповідачами:
- Договору відступлення права вимоги від 29.06.2017 №б/н;
- Договору відступлення прав за договором іпотеки від 29.06.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за №2176.
3.2. Юридичними підставами позову є статті 203, 215, 512, 514, 656, 1077, 1084 ЦК України.
3.3. Фактичними підставами позову є:
- наявність в Договорі істотних умов, котрі є характерними ознаками договору факторингу;
- відсутність у відповідача-1, яка є набувачем прав за Договором, статусу фінансової установи котрим згідно з Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" повинна володіти сторона договору факторингу.
4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧІВ. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧІВ.
4.1. Відповідач-1 та Відповідач-2 проти задоволення позову заперечують. Стверджують, що:
1) оскаржуваний Договір є договором відступлення права вимоги, що встановлено ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.04.2019 у справі №5023/5722/11;
2) зміст укладеного між відповідачами Договору відповідає вимогам законодавства.
4.2. Крім, того відповідачі вказують, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
5. ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
5.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.10.2020 у справі №5023/5722/11 задоволено самовідвід судді Яризька В.О. від розгляду позовної заяви ФОП Співака В.В.
5.2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.10.2020 задоволено самовідвід судді Міньковського С.В. від розгляду позовної заяви №922/3331/20 в межах справ №5023/5722/11 про банкрутство ФОП Співака В.В.
5.3. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 у справі №5023/5722/11 (922/3331/20) залишено позовну заяву без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків.
5.4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 у справі №5023/5722/11 (922/3331/20) позов залишено без розгляду.
5.5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 у справі №5023/5722/11 (922/3331/20) скасовано.
6. ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
6.1. Згідно з предметом позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, а також з урахуванням заперечень відповідачів проти цих вимог, перелік обставин, які є предметом доказування у справі, складають обставини, які дають відповіді на такі ключові питання:
1) Чи є Договір за своєю правовою природою договором факторингу?
2) Чи відсутній у відповідача-1 статус фінансової установи, що необхідний для укладення договору факторингу?
3) Чи є підстави для застосування строків позовної давності?
6.2. У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно позивач мають довести наявність обставин, що дають ствердну відповідь на ключові питання, а відповідачі - негативну.
7. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ТЕ, ЩО ДОГОВІР ЗА СВОЄЮ ПРАВОВОЮ ПРИРОДОЮ Є ДОГОВОРОМ ФАКТОРИНГУ.
7.1. Позивач стверджує, що укладений між відповідачами Договір за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки в ньому містяться усі істотні умови договору факторингу.
7.2. Суд погоджується з даним твердженням позивача з наступних підстав.
7.3. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банківську діяльність". Факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
7.4. У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
7.5. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.20214 №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 №231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
7.6. З аналізу наведених та інших норм ЦК України (1078-1086 ЦК України, 180 ГК України) що регулюють відносини факторингу та порівняння цих норм з нормами, що регулюють відносини відступлення права вимоги (ст.ст. 512-519 ЦК України) вбачається, що істотними умовами договору факторингу, котрі відрізняють його від договору відступлення права вимоги (цесії) є такі:
1) Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України). На відміну від цесії згідно з якою може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги.
2) Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. На відміну від цесії, метою якої є безпосереднє передання відповідного права вимоги, а не одержання його вартості.
3) За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися лише за плату. У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, який може встановлюватися по-різному: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то відносин факторингу не виникає, а відповідні відносини сторін є відносинами з відступлення права вимоги.
7.7. Аналогічні висновки містяться в постанові КГС ВС від 03.06.2020 у справі № 916/1410/19.
7.8. Надаючи правову кваліфікацію Договору суд зазначає, що в ньому містяться істотні умови, які обумовлюють його правову природу, як договору факторингу:
1) предметом Договору є відступлення права грошової вимоги (п. 1.1. Договору);
2) метою договору є отримання відповідачем-2 ТОВ "ФК "ФОРІНТ" від відповідача-1 ОСОБА_1 (набувача права) фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Так, згідно з підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. Договору відповідач-1 зобов'язаний сплатити відповідачеві-2 суму відступлення права вимоги в розмірі 130.650,00 грн. Останній день розрахунку відповідача-1 перед відповідачем-2 за відступлення права вимоги є 30.06.2017 (пункт 4.2. Договору).
3) Відповідач-1 (набувач права) одержує плату у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Так, згідно з пунктом 1.3. Договору відповідач-1 набуває від відповідача-2 право вимоги на суму 874.829,32 доларів США. В якості компенсації набутого права відповідач-1 сплачує відповідачеві-2 130.650,00 грн (п.п.2.1.1 п.2.1. Договору). За курсом НБУ на 29.06.2017 (дату укладення Договору) (1 долар США = 26,08012 грн.) різниця між номінальною вартістю набутої вимоги та її ринковою вартістю склала 22.685.003,65 грн (22.815.653,65 грн - 130.650,00 грн).
7.9. З огляду на викладене, враховуючи наявність в Договорі істотних умов договору факторингу, суд приходить до висновку про те, що Договір за своєю правовою природою є договором факторингу.
7.10. Суд вважає юридично неспроможними твердження відповідачів про те, що відповідність Договору ознакам договору відступлення, а не факторингу є преюдиційною обставиною встановленою ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.04.2019 у справі №5023/5722/11 і тому не підлягає доведенню у даній справі. Суд зазначає, що правова кваліфікація Договору не є певним фактом об'єктивної реальності, який дійсно згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України не підлягає доказуванню. Правова кваліфікація є правовою оцінкою цього факту. Остання ж згідно з частиною сьомою статті 75 ГПК України не є обов'язковою для господарського суду.
7.11. Посилання відповідачів на те, що Договір містить істотні умови договору цесії судом відхиляються, оскільки цесія (відступлення права вимоги) є складовим елементом факторингу. Тому посилання на наявність цих умов не спростовує, а навпаки підтверджує висновок суду про правову природу Договору, як договору факторингу.
7.12. Не заслуговують на увагу також посилання відповідачів на те, що Договір має формальні атрибути договору відступлення права вимоги. Зокрема, сам Договір має назву "Договір відступлення права вимоги", сторони в ньому умовно називаються "Первісний кредитор", "Новий кредитор" та ін. Суд кваліфікує ці атрибути як ознаку удаваного правочину, спробу сторін за допомогою цих зовнішніх атрибутів приховати суть правочину, який вони насправді вчинили - договір факторингу.
7.13. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч.2 ст. 235 ЦК України).
8. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НЕВІДПОВІДНІСТЬ ОСПОРЮВАНОГО ДОГОВОРУ ВИМОГАМ ЗАКОНОДАВСТВА.
8.1. Суд погоджується з твердженням позивача про те, що укладений між відповідачами Договір суперечить приписам законодавства в частині суб'єктивного складу сторін, з огляду на наступне.
8.2. З частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п'ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
8.3. У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк. Разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
8.4. З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
8.5. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 ЦК України та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.08.2018 у справі №922/968/16, від 31.10.2018 у справі №465/646/11.
8.6. При цьому, суд зазначає, що у постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від загального висновку, сформульованого у постанові від 31.10.2018 у справі №465/646/11, конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
8.7. У даній справі жодний з кредиторів ані ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ані ПАТ "Вектор Банк" не були позбавлені банківської ліцензії та не перебували в процедурі ліквідації. Відступлення права вимоги від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ПАТ "Вектор Банк" та від ПАТ "Вектор Банк" до ТОВ "ФК "ФОРІНТ" здійснювалося на підставі укладених договорів факторингу.
8.8. Оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб'єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
8.9. З встановлених судом обставин вбачається, що з укладенням між відповідачами Договору відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
8.10. Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін (аналогічна висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.11.2020 у справі №638/22396/14-ц).
8.11. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
8.12. Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
8.13. Враховуючи викладене, суд вважає, що Договір укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
9. ВИСНОВОК СУДУ ЩОДО СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.
9.1. Позивач у своїх запереченнях зазначає, що строк позовної давності для визнання Договору недійсним слід відраховувати від 23.11.2017 - дня оприлюднення ухвали Господарського суду Харківської області від 16.11.2017 у справі №5023/5722/11, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони правонаступником.
9.2. Суд не погоджується з наведеним твердженням позивача з наступних підстав.
9.3. Так, цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
9.4. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
9.5. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
9.6. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
9.7. Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
9.8. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
9.9. Як встановлено судом, з наявних у матеріалах справах документів та пояснень представників учасників справи вбачається, що перебіг строку на оскарження укладеного між відповідачами Договору слід відраховувати з 17.08.2017 - дати постановлення ухвали Господарського суду Харківської області про прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 про заміну сторони правонаступником.
9.10. Саме з цієї дати позивач мав реальну можливість довідатись про порушення своїх прав та інтересів спірним Договором. Відповідно, закінчився цей строк через три роки, тобто, 17.08.2020. Натомість позивач звернувся до господарського суду з даним позовом лише 16.10.2020, тобто з пропуском строку позовної давності.
9.11. При цьому поважних обставин які перешкоджали йому звернутися із позовом в межах строків позовної давності позивачем не наведено.
10. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ВІДМОВУ В ЗАДОВОЛЕННІ ПОЗОВУ.
10.1. Судом встановлено, що Договір відступлення права вимоги від 29.06.2017 №б/н укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послу", у зв'язку з чим відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України наявні правові підстави для визнання його недійсним.
10.2. Втім, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
10.2. Отже, враховуючи, що позивач пред'явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просили відповідачі, суд приходить до висновку про застосування наслідків спливу позовної давності та про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання Договору недійсним.
10.3. Як наслідок, як похідна вимога (ч.1 ст.173 ГПК України) не підлягає задоволенню і вимога про визнання недійсним Договору відступлення права за договором іпотеки від 29.06.2017, укладеного між ТОВ "ФК "ФОРІНТ" та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за №2176
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволені позову відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суду Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 31.05.2021.
Суддя О.В. Бринцев