21 травня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/574/20 (921/671/20)
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.
розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'', вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001
до відповідача: Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, буд. 8, м. Тернопіль, 46021
про стягнення заборгованості у сумі 44 385 грн 74 коп., з яких: 2 587 грн 00 коп. - втрати від інфляції, 5 304 грн 67 коп. - 3% річних, 36 494 грн 07 коп. - пеня в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099).
За участі представників:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
1. Судові процедури. Суть та рух справи.
Сторони, за правилами статей 120, 121 ГПК України, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.
У судових засіданнях представнику позивача роз'яснено права та обов'язки учасника справи, форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд” на диск CD-R, серійний номер N108XE16D8145264B2.
Позивач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою №06-2/2019 від 19.10.2020 (вх.№781 від 22.10.2020) до відповідача Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації, у якій просить суд стягнути заборгованість у сумі 44 385 грн 74 коп., з яких: 2 587 грн 00 коп. - втрати від інфляції за період 16 жовтня 2019 року по 4 вересня 2020 року, 5 304 грн 67 коп. - 3% річних, 36 494 грн 07 коп. - пеня.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2020 головуючим у справі визначено суддю Боровця Я.Я.
Розпорядженням від 26.10.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.10.2020 головуючим у справі №921/574/20 (921/671/20) визначено суддю Гевко В.Л.
Ухвалою суду від 02.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099) та відкрито провадження у справі.
Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 17.11.2020 о 15 год. 00 хв., яке протокольною ухвалою відкладалось на 10.12.2020 о 10 год. 30 хв.
Ухвалою суду від 17.12.2020, у зв'язку з перебуванням судді Гевка В.Л. з 03.12.2020 по 16.12.2020 у відпустці (наказ №227-в від 02.12.2020) та неможливістю розгляду справи в судовому засіданні 10.12.2020, судом відкладено підготовче судове засідання у справі на 29.12.2020 о 14 год. 30 хв.
У судовому засіданні 29.12.2020 продовжено підготовче провадження у справі по 21.01.2021 та відкладено підготовче засідання на 21.01.2021 о 10 год. 50 хв.
Ухвалою суду від 21.01.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі по 15.02.2021. Закрито підготовче провадження у справі з 16.02.2021 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.02.2021 о 10 год. 15 хв.
У судовому засіданні 16.02.2021 суд перейшов до розгляду справи по суті та відклав судове засідання по розгляду справи по суті на 09.03.2021 о 15 год. 10 хв.
У судовому засіданні 09.03.2021 суд протокольною ухвалою розпочав розгляд справи по суті спочатку з стадії вступного слова та оголосив перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті із призначенням стадії з'ясування обставин справи та дослідження доказів на 23.03.2021 о 12 год. 00 хв., яке відкладалось на 06.04.2021 о 14 год. 20 хв., на 27.04.2021 о 12 год. 20 хв. та на 21.05.2021 о 12 год. 40 хв.
У призначене судове засіданні 21.05.2021 представники позивача та відповідача не з'явилися.
У судовому засіданні 21.05.2021, суд після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.
1.2. Аргументи сторін.
1.2.1. Аргументи позивача, викладені у позовній заяві.
Позивач у поданому суду позові від 19.10.2020 № 06-2/2019 (вх. № 781 від 22.10.2020), серед іншого, зазначає таке.
Між філією “Заліщицька дорожня експлуатаційна дільниця” ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі по тексту - позивач) і Управлінням капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації (далі по тексту - Відповідач) укладено договір про виконання робіт № 1 від 20 квітня 2018 року (далі по тексту - Договір) на суму 199 000,00 грн.
На виконання умов Договору, філією «Заліщицька ДЕД» ДП «Тернопільський облавтодор» в квітні 2018 року виконано роботи по поточному (середньому) ремонту автомобільної дороги місцевого значення Попівці - Литячі км 0+000-8+900, що підтверджується актом № 1/04 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2018 року на суму 199 000,00 грн.
Відповідачем розрахунку за виконанні роботи не проведено.
Станом на 01 жовтня 2019р. сума боргу Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації перед ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» в особі філії «Заліщицька ДЕД» становить 199 000,00 грн.
18 вересня 2019р. на адресу Відповідача було надіслано вимогу 06-2/1161 від 18.09.2019р., яка була отримана ними 23 вересня 2019р., залишено без відповіді і задоволення.
Отже, відповідачем порушуються умови виконання договору та права ДП «Тернопільський облавтодор» на вільне володіння та розпоряджання власним майном - грішми в сумі 199 000,00 грн.
За ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, ДП «Тернопільський облавтодор» 16 жовтня 2019р. звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 199 000,00грн.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 4 лютого 2020р. по справі № 921/659/19 позов задоволено та стягнуто Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04014074) на користь ДП «Тернопільський облавтодор» (код ЄДРПОУ 31995099) - 199 000,00 грн основного боргу.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020р. по справі № 921/659/19 рішення господарського суду Тернопільської області від 4 лютого 2020р. по справі № 921/659/19залишено без змін, а апеляційну скаргу Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації без задоволення.
7 серпня 2020р. на примусове виконання даного судового рішення видано наказ по справі № 921/659/19.
10 серпня 2020р. було звернено до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області із заявою про виконання рішення суду.
4 вересня 2020р. Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області згідно наказу Господарського суду Тернопільської області № 921/659/19 від 07.08.2020р. ДП «Тернопільський облавтодор» було перераховано 199 000,00 грн основного боргу та судовий збір в розмірі 2 985,00 грн.
Отже, на даний час повністю погашено заборгованість на загальну суму 201 985,00 грн. Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації перед ДП «Тернопільський облавтодор» згідно рішення Господарського суду Тернопільської області №921/659/19 від 4 лютого 2020р.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Як зазначає позивач, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор в праві вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. №1-/25, від 04.07.2011р. № 13/210/10, від 12.09.2011р. № 6/433-42/183, від 14.11. 2011р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64.
На підставі зазначеного позивач вважає, що ним доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням втрат від інфляції та трьох процентів річних за користування коштами в розмірі 44 385,74 грн. в тому числі: 2 587,00 грн. - втрати від інфляції за період 16 жовтня 2019р. по 4 вересня 2020р., 5 304,67 грн. - 3% річних та 36 494,07 грн - пені.
1.2.2. Аргументи відповідача, викладені у відзиві на позов.
Відповідач - Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації у наданому суду відзиві (№б/н, б/д (вх№8343 від 16.11.2020)) на позовну заяву вимоги позивача, викладені в позовній заяві, визнає частково, оскільки відповідно до перерахунку штрафних санкцій:
Інфляційне збільшення: 199 000,00 х 1.01096040 - 199 000,00 = 2 181,12 грн.
Втрати по інфляції 2181,12 грн - замість заявлених 2 587,00 грн.
Сума розміру 3% річних - 5 304,67 грн збігається із підрахунками відповідача.
Щодо пені, то управління капітального будівництва зазначає, що відповідно до п.7.3.7 умов договору: "В разі порушення строків оплати робіт, замовник на вимогу підрядника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0.001% від суми боргу, за кожен день прострочення".
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Тобто законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/1, від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.
Відповідно до підрахунків відповідача з дати 16.10.2019 по 16.04.2020 (відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України - 6 місяців) пеня становить:
Розмір пені, зазначений у договорі:
Розрахунок здійснюється за формулою:
Пеня = С х РП х Д : 100, де С - Сума заборгованості за період,
РП - розмір пені, зазначений в договорі (в калькуляторі вказується користувачем в окремому віконці),
Д - Кількість днів прострочення.
з 16/10/2019 до 16/04/2020 (199 000,00x0.01 х 184: 100).
Всього штрафних санкцій: = 3 661,60 грн.
Замість заявлених до стягнення 36494,07 грн пеня становить 3 661,60 грн.
Таким чином, на підставі наведеного, відповідач просить позов Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія” “Автомобільні дороги України” до управління про стягнення заборгованості задовольнити частково в розмірі 11 147,39 грн, в тому числі: інфляційні втрати - 2 181,12 грн, 3% річних - 5 304,67 грн, пеня - 3 661,60 грн.
1.2.3. Аргументи позивача, викладені у відповіді на відзив.
Позивач, ознайомившись із відзивом відповідача, надав відповідь на відзив (№06-2/2130 від 27.11.2020 (вх№8743 від 30.11.2020)), у якому, не погоджуючись з позицією відповідача, зокрема, вважає доводи наведенні відповідачем у відзиві не обґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. ст.525,526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини 1 статті 230 Господарського кодексу України та пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до умов Договору про виконання робіт № 1 від 20.04.2018р., Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації здійснює оплату в розмірі 100% за виконанні роботи відповідно до підписаних Акту приймання виконаних підрядних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних роті та витрат.
Пунктом 7.3.7. Договору встановлено зобов'язання відповідача, у разі порушення строків оплати робіт, оплати Підряднику пені у розмірі 0,001% від простроченої суми за кожен день прострочки.
Однак, у відповідності до ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; при цьому, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначається, за приписом статті З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Таким чином, позивач вважає, що який би розмір пені не визначався в договорі, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, а саме: може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує подвійну облікову ставку Національного "банку України.
У зв'язку з чим, враховуючи порушення умов договору Управлінням капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації щодо строків оплати виконаних робіт, облавтодор здійснив власний розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за несвоєчасну оплату виконаних робіт.
2. Фактичні обставини встановлені судом.
Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.
Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.
У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі статті 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно із статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Приписами ст. 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.
Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
У ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 ЦК України.
Взаємовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем кваліфікуються як правовідносини, що випливають із договору підряду, згідно якого та в силу ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526, 527 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 323 ГК України, договори підряду (субпідряду) на капітальне будівництво укладаються і виконуються на загальних умовах укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до закону.
Згідно п. 96, 98, 101 Постанови Кабінету Міністрів України № 668 від 01.08.2005 р. «Про затвердження умов укладення та виконання договорів підряду в капбудівництві» (далі - Постанова КМУ № 668).
Згідно п. 110 Умов укладення та виконання договорів підряду в капбудівництві, затверджених Постановою КМУ № 668 від 01.08.2005 р., порушення зобов'язань за договором підряду є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором підряду.
Предметом даного спору є заявлені вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості у сумі 44 385 грн 74 коп., з яких: 2 587 грн 00 коп. - втрати від інфляції, 5 304 грн 67 коп. - 3% річних, 36 494 грн 07 коп. - пеня в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' (вул. О.Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099).
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, 20.04.2018 між філією “Заліщицька дорожня експлуатаційна дільниця” ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» і Управлінням капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації укладено договір про виконання робіт № 1 від 20 квітня 2018 року на проведення поточного (середнього) ремонту а/дороги місцевого значення Попівці - Литячі км 0+000-8+900 на суму 199 000,00 грн.
Відповідно до п. 1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором Виконавець зобов'язується за завданням Замовника провести поточний (середній) ремонт а/дороги місцевого значення Попівці-Литячі км 0+000-8+900, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Пунктом 4.4. Договору передбачено, що Здача-приймання закінчених робіт (об"єкту) здійснюється відповідно до вимог нормативних актів. Здача - приймання виконаних робіт оформляється актом - приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2в).
На виконання умов Договору, філією «Заліщицька ДЕД» ДП «Тернопільський облавтодор» в квітні 2018 року виконано роботи по поточному (середньому) ремонту автомобільної дороги місцевого значення Попівці-Литячі км 0+000-8+900, що підтверджується актом № 1/04 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2018 року на суму 199 000,00 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, ДП «Тернопільський облавтодор» 16.10.2019 звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 199 000,00 грн.
Як вбачається із долучених до позовної заяви доказів, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2020 по справі № 921/659/19 позов задоволено та стягнуто Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04014074) на користь ДП «Тернопільський облавтодор» (код ЄДРПОУ 31995099) - 199 000,00грн основного боргу.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 по справі № 921/659/19 рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2020 по справі № 921/659/19 залишено без змін, а апеляційну скаргу Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації без задоволення.
07.08.2020 на примусове виконання даного судового рішення видано наказ по справі № 921/659/19.
10.08.2020 було звернення позивача до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області із заявою про виконання рішення суду.
04.09.2020 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області згідно наказу Господарського суду Тернопільської області № 921/659/19 від 07.08.2020р. ДП «Тернопільський облавтодор» було перераховано 199 000 грн основного боргу та судовий збір в розмірі 2 985,00 грн.
Отже, станом на час звернення позивача до суду із позовною заявою, повністю погашено заборгованість на загальну суму 201 985,00 грн Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації перед ДП «Тернопільський облавтодор» згідно рішення Господарського суду Тернопільської області №921/659/19 від 4 лютого 2020р.
Згідно Розділу 7 Договору сторони обумовили відповідальність та порядок забезпечення виконання зобов'язань за договором, а також ризики за договором.
Так, у відповідності до п.7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором. Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
Передбачена законами України відповідальність застосовується з врахуванням положень цього Договору.
7.2. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань Підрядник сплачує штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі, передбаченому даним розділом Договору для Підрядника, а у разі здійснення попередньої оплати Підрядник, крім сплати зазначені штрафних санкцій, повертає Замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.
7.3. Види порушень та санкції за них, установлені Договором:
7.3.1. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
7.3.3. До правовідносин Сторін в частині визначення виду та розміру штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за порушення Замовником взятих на себе згідно умов даного Договору зобов'язань, не застосовуються положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Штрафні санкції за порушення Замовником взятих на себе згідно положень цього Договору зобов'язань, встановлюються виключно умовами цього Договору.
7.3.5. У випадку порушення (прострочення) Підрядником строків виконання робіт, Замовник вправі відмовитися від прийняття робіт та розірвати цей Договір, про що зобов'язані невідкладно у письмовій формі повідомити Підрядника. В цьому випадку Договір вважається розірваним, з моменту отримання Підрядником повідомлення Замовника (проте в будь-якому випадку не пізніше 7 днів з моменту направлення).
7.3.7. В разі порушення строків оплати робіт, Замовник на вимогу Підрядника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу, за кожен прострочення та штрафу в розмірі 0, 0001% від суми боргу.
7.3.8. Неустойка встановлена цим договором для Замовника є виключною. В разі порушення Замовником умов договору, останній зобов'язаний сплатити на користь іншої Сторони (на вимогу останньої) неустойку (штраф, пеню) передбачену цим Договором, без відшкодування збитків.
7.3.9. Сплата Стороною неустойки (штрафу, пені), не звільняє її від обов'язку виконати цей Договір в натурі, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України.
7.3.10. Нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності Замовника за невиконання грошового зобов'язання за цим Договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання.
7.3.11. Сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності Замовника за цим Договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених Замовником зобов'язань.
Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Також, за змістом статей з 598 по 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. №1-/25, від 04.07.2011р. № 13/210/10, від 12.09.2011р. № 6/433-42/183, від 14.11. 2011р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64.
2.1. Щодо нарахованої та заявленої позивачем до стягнення пені в розмірі 36 494 грн 07 коп., суд зазначає таке.
Згідно ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1,2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у стаття 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 7.3.7. Договору встановлено зобов'язання відповідача, у разі порушення строків оплати робіт, оплати Підряднику пені у розмірі 0,001% від простроченої суми за кожен день прострочки.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями статей 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань : платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як встановлено судом сторонами у Договорі не було визначено кінцевої дати виконання зобов'язань.
З огляду на це та у зв'язку із не проведенням розрахунку за виконані роботи по поточному (середньому) ремонту автомобільної дороги місцевого значення Попівці-Литячі км 0+000-8+900, ДП "Тернопільський облавтодор" надіслало Управлінню капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації Вимогу №06-2/1161 від 18.09.2019, у якій було зобов'язано до 25 вересня 2019 року сплатити на користь філії "Заліщицьке ДЕД" Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "автомобільні дороги України" заборгованість у загальному розмірі 199 000,00 грн за виконані на підставі Договору роботи, яка отримана відповідачем 23 вересня 2019 року, однак залишена ним без відповіді і задоволення.
Таким чином, датою початку виникнення заборгованості є 26.09.2019.
Позивач у позовних вимогах просить стягнути з відповідача пеню, нараховану у зв'язку із невчасним виконанням відповідачем зазначеного грошового зобов'язання за період з 16.10.2019 по 04.09.2020.
Проте, суд не може погодитись із обраним періодом розрахунку пені позивачем з огляду на таке.
Згідно пункту 7.3.10. Договору сторони домовились про те, що нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності Замовника за невиконання грошового зобов'язання за цим Договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання.
Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
На підставі зазначеного, суд вважає, що позивачем обраховано розмір пені з порушенням вищезазначених норм законодавства, оскільки в наведеному позивачем розрахунку, не взято до уваги п.7.3.10. Договору, а тому невірно визначено період нарахування пені, а саме з 16.10.2019 по 04.09.2020.
Підсумовуючи наведене вище, суд має за необхідне зазначити що з урахуванням ч.6 ст.232 ГК України та пункту 7.3.10. Договору №1 від 20.04.2018, суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідачем, а також вибраного позивачем початку періоду обрахунку з 16.10.2019, вірно нарахованою та такою, що підлягає до стягнення є пеня у розмірі 1 957 грн 29 коп. обрахована за період з 16.10.2019 по 26.10.2019 (включно).
При цьому, за наслідками перевірки проведених позивачем розрахунків та з огляду на ч.6 ст.232 ГК України та умови п.7.3.10. Договору суд прийшов до висновку, щодо помилкового та безпідставного нарахування пені у розмірі 34 536 грн 78 коп., а тому в цій частині позову відмовляє в задоволенні.
2.2. Щодо нарахованої та заявленої позивачем до стягнення суми 3% річних в розмірі 5 304 грн 67 коп. та інфляційних втрат в розмірі 2 587 грн 00 коп.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні правові висновки, яких дійшов суд викладено і у п.4.1.,7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. №14.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Так, позивачем заявлено вимоги про стягнення 5 304 грн 67 коп. - 3% річних у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з повернення позивачу грошових коштів у розмірі 199 000 грн 00 коп. (стягнутих за рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2020 року у справі №921/659/19).
Судом досліджено проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3% річних та встановлено таке.
Згідно із усталеною судовою практикою Верховного Суду застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань "господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості".
Враховуючи зазначене вище, оцінивши докази та розрахунки подані позивачем, суд вважає, що нарахована позивачем на непогашене грошове зобов'язання у сумі 199 000 грн 00 коп. (за період з 16.10.2019 по 04.09.2020) сума 3% річних в розмірі 5 304 грн 67 коп. є такою, що проведена у відповідності до норм чинного законодавства, умов укладеного правочину та визнана відповідачем, а тому підлягає до задоволення у заявленому позивачем розмірі.
Щодо нарахованої та заявленої позивачем до стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 2 587 грн 00 коп., то суд перевіривши проведений розрахунок з урахуванням суми боргу і періоду виникнення боргу вважає, що позивачем помилково обраховано її у надмірному розмірі.
А тому, здійснивши власний розрахунок за допомогою програми: «ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ», з урахуванням періоду нарахування визначеного позивачем (з 16.10.2019 по 04.09.2020), що є його правом, суд зазначає, що правомірною, належним чином обрахованою та не запереченою відповідачем сумою інфляційних втрат є 2 181 грн 12 коп. Вказана сума підлягає до задоволення, як вірно та правомірно нарахована.
За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача : 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн 12 коп. - втрат від інфляції, 5 304 (п'ять тисяч триста чотири) грн 67 коп. - трьох процентів річних, 1 957 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 29 коп. - пені, суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
В іншій частині позову, слід відмовити.
3. Часткове визнання позову відповідачем.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
У наданому суду відзиві (№б/н, б/д (вх№8343 від 16.11.2020)) на позовну заяву відповідач - Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації вимоги позивача, викладені в позовній заяві, визнає частково, а саме в розмірі 11 147 грн 39 коп., в тому числі : інфляційні втрати - 2 181 грн 12 коп., 3% річних - 5 304 грн 67 коп., пеня (за період з 16.10.2019 по 16.04.2020) - 3 661 грн 60 коп.
4. Висновок суду.
Із змісту частин 1,2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 129 Конституції України вказує, що до однієї із основних засад судочинства відноситься змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
Згідно із частин 2-3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 73, частин 1,3 статті 74 статей 76,77,78,79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п.58 рішення від 10.02.2010 (заява №4909/04) Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29)
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (п. 54 рішення від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації на користь Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' - 9 443 (дев'ять тисяч двісті вісімдесят чотири) грн 08 коп., з яких 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн 12 коп. - втрати від інфляції, 5 304 (п'ять тисяч триста чотири) грн 67 коп. - три проценти річних, 1 957 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 29 коп. - пеня.
В частині стягнення 405 грн 88 коп. втрат від інфляції та 34 536 грн 78 коп. пені, суд у позові відмовляє.
5. Судові витрати.
Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При цьому, суд вважає, що спір у справі виник у результаті неправильних дій зі сторони відповідача, який належним чином не виконав умови договору із повної та своєчасної поставки товару.
А тому суд, використовуючи право, надане йому частиною 9 статті 129 ГПК України судові витрати у вигляді судового збору, понесені позивачем покладає повністю на відповідача у справі та присуджує стягнути з Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації на користь Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 2102 грн 00 коп. судового збору.
Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 7, 13, 42, 74-79, 86, 129, 233, 236, 238, 240, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації на користь Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - 9 443 (дев'ять тисяч двісті вісімдесят чотири) грн 08 коп., з яких 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн 12 коп. - втрати від інфляції, 5 304 (п'ять тисяч триста чотири) грн 67 коп. - три проценти річних, 1 957 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 29 коп. - пеня.
3. В частині стягнення 405 грн 88 коп. втрат від інфляції та 34 536 грн 78 коп. пені, у позові відмовити.
4. Судові витрати в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. покласти на відповідача - Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації.
5. Стягнути з Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації на користь Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' - 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Позивач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'', вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001 (код ЄДРПОУ 31995099);
Відповідач - Управління капітального будівництва Тернопільської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, буд. 8, м. Тернопіль, 46021 (код ЄДРПОУ 04014074).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повне рішення складено на протязі робочих днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення - 31.05.2021.
Повний текст рішення буде надіслано учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручено наручно особисто уповноваженим представникам.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя В.Л. Гевко