"31" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/667/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/667/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» (провул. Джинчарадзе, № 8, м. Дніпро, 49040, код ЄДРПОУ 32349901)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вин Агро» (вул. 25-ї Чапаєвської Дивізії, № 6-В, м. Одеса, 65101, код ЄДРПОУ 34253750)
про стягнення 25 690,41 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
12.03.2021р. до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вин Агро», в якій позивач просить суд стягнути 25 690,41 грн., з яких: 25000,00 грн. сума основного боргу та 690,41 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання. Крім того позивач просить судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №2055-18-ДС від 21.11.2018р. в частині в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Так, позивач вказує, що 21 листопада 2018 року між ТОВ «Спільне Українсько-Німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» та ТОВ «Вин Агро» було укладено Договір № 2055-18-ДС, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги (роботи) з експертного обстеження (технічного діагностування) та технічного огляду обладнання підвищеної небезпеки, в кількості 10-ти одиниць, згідно переліку у додатку №2 до даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги (роботи).
Позивач зазначає, що вартість послуг (робіт) за цим Договором визначена протоколом угоди про договірну ціну і складає на дату підписання Договору загальну вартість 50 000,00 грн. Між тим, замовник здійснює авансовий платіж (передоплату) у розмірі 50% від вартості послуг (робіт), а остаточний розрахунок здійснюється замовником протягом 10-ти календарних днів від дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг (робіт).
За твердженням позивача, у відповідності з умовами Договору 10.07.2020 року відповідачем було сплачено авансовий платіж у розмірі 25 000,00 грн. ТОВ «Спільне Українсько-Німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» виконало взяті на себе зобов'язання належним чином, відповідно до умов Договору, на підтвердження цього між позивачем та відповідачем було підписано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 від 30.11.2020 року на загальну суму 50 000 грн., відповідно до якого виконавець забезпечив надання послуг (робіт), а замовник підтвердив те, що виконавцем були надані послуги замовнику в повному обсязі та задовольняють замовника, так як жодних актів недоробок Сторонами не підписувалось.
Враховуючи строк оплати послуг, згідно з п.2.3. строк сплати за Договором № 2055-18-ДС від 21 листопада 2018 року, на переконання позивача, настав 10.12.2020 року, прострочення оплати настало з 11.12.2020 року, загальний розмір основної заборгованості становить 25 000,00 грн.
За затримку відповідачем оплати наданих послуг та за несвоєчасне виконання зобов'язань, позивачем заявлено також до стягнення пеню в розмірі 690,41 грн.
Відповідач - ТОВ «Вин Агро» проти задоволення позову заперечує із підстав викладених у відзиві на позов (вх.№13111/21 від 14.05.2021р.).
Так, відповідач наголошує, що у наданому позивачем суду Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) не зазначена посада та прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції. У ньому міститься лише підпис з боку замовника, проте вказаний акт не містить даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, довіреностей на підписання таких актів також не надано.
На наданому суду Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) міститься відбиток іншої печатки, ніж яка міститься на Договорі. На ній написано «служба доставки готової продукції»
Інших доказів виконання робіт, як-то документи, що свідчать про замовлення робіт, передачу запчастин на ремонт, журнали обліку робочого часу працівників, накази про прийняття їх на роботу, відомості про виплату заробітної плату, докази закупівлі матеріалів для виконання робіт не надані.
Відповідач посилаючись на положення Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та на Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, на думку відповідача, первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам та такі, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами які можуть бути підтвердженням виконання робіт.
Відтак, оскільки підставою для стягнення заявлених сум позивач зазначив неналежне виконання ТОВ «Вин Агро» взятих на себе зобов'язань враховуючи те, що ТОВ «Вин Агро» не отримувало від позивача зазначених ним у позові послуг (робіт), та ним не надано документів, які б свідчили про їх надання (виконання), відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У відповіді на відзив (вх. №13846/21 від 21.05.2021р.) позивач зазначив, що з огляду на умови укладеного договору, які в свою чергу були погоджені сторонами при його укладанні, враховуючи відсутність в матеріалах справи мотивованої відмови відповідача від прийняття робіт позивача та відсутність двостороннього акту із переліком необхідних доробок та термінів їх виконання, позивач вважає, що ним роботи були виконані належним чином та без будь-яких зауважень відповідача.
Щодо іншої печатки відповідача, позивач зауважує, що на печатці відповідача, яка міститься на Договорі зазначено «№1», на печатці, яка міститься на Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 30.11.2020 р. зазначено «№3», відповідно можна дійти висновку, що відповідач має декілька печаток, якими користується в господарській діяльності.
Позивач стверджує, що роботи з експертного обстеження (технічного діагностування) та технічного огляду обладнання підвищеної небезпеки, в кількості 10-ми одиниць з боку позивача виконані в повному обсязі, оскільки на копіях висновків експертизи також міститься підпис замовника та вказівка, що висновки отримано 25.11.2020 року.
Крім того, позивач звертає увагу, що у відповідача, як власника вказаного у висновках обладнання, містяться паспорти на кожну одиницю обладнання, в яких з боку позивача, як уповноваженої експертної організації міститься запис про проведення технічного діагностування, проте оригінали вказаних паспортів обладнання знаходяться у відповідача, їх копії на підтвердження своєї правової позиції з боку відповідача не надані.
На переконання позивача, доводи відповідача стосовно не підписання вказаного вище акту директором чи іншим представником Товариства жодних чином не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак не можуть братися до уваги. Крім того, у випадку існування сумнівів щодо достовірності підпису представника Товариства відповідача у акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 30.11.2020 р. останній не позбавлений можливості надати суду експертний висновок або ж подати клопотання про призначення експертизи для доказування зазначених обставин, однак, таких дій станом на дату підготовки відповіді на відзив вчинено не було. Відповідачем також не надано доказів належного виконання ним зобов'язань щодо здійснення остаточної оплати виконаних позивачем робіт.
Отже, позивач зазначає, що з огляду на викладене, та те, що доводи відповідача не підтверджені відповідними доказами, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2021р. позовна заява (вх.№691/21) була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2021р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
26.03.2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№8417/21), із змісту якої вбачається усунення всіх недоліків, встановлених ухвалою суду від 17.03.2021р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.03.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу №916/667/21 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, порядку ст.ст.247-252 Господарського процесуального кодексу України без виклику сторін. Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору.
Копії ухвали про відкриття провадження по справі № 916/667/21 були направлені на юридичні адреси сторін.
Позивач повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду від 31.03.2021р. на електронну адресу позивача, зазначену ним у позовній заяві: info@tuev-dieks.com.
Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою: вул. 25-ї Чапаєвської Дивізії, № 6-В, м. Одеса, 65101, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (вх. №10492/21 від 16.04.2021р.).
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
14.05.2021 до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшла заява згідно якої останній просив суд розглянути справу №916/667/21 в порядку загального позовного провадження. В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначав, що предметом позову є стягнення суми боргу щодо якого останній заперечує проти заявленої кількості та вартості поставленого товару, а також його якості.
19.05.2021 року ухвалою суду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вин Агро» (вх. № 13113/21 від 14.05.2021р.) про розгляд справи № 916/667/21 в порядку загального позовного провадження - залишено без задоволення.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у даній справі відкрито 31.03.2021р., отже строк на розгляд даної справи закінчується 31.05.2021р. та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.
Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підставою для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
31.05.2021 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
21.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вин Агро» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» (виконавець) укладено договір № 2055-18-ДС (договір), відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги (роботи) з експертного обстеження (технічного діагностування) та технічного огляду обладнання підвищеної небезпеки, в кількості 10-ми одиниць, (далі за текстом - обладнання), згідно переліку у додатку №2 до даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги (роботи) (пункт 1.1. договору).
Так, у пунктах 1.2., 1.3. договору сторони визначили, що термін надання послуг (робіт) за договором - протягом 20 робочих днів після надання замовником належно підготовленого обладнання та після здійснення замовником авансового платежу (передоплати). Надання послуг (робіт) за цим договором здійснюється виконавцем у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 687 від 26.05.2004 "Про затвердження Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки" та інших нормативно-правових актів України з охорони праці та промислової безпеки.
Відповідно до умов пункту 2.1. договору вартість послуг (робіт) за договором визначена Протоколом угоди про договірну ціну (додаток № 1) і складає на дату підписання договору - 50 000 грн. 00 коп.
Пунктом 2.2. договору сторони узгодили, що замовник здійснює авансовий платіж (передоплату) у розмірі 50% від вартості послуг (робіт). Остаточний розрахунок здійснюється замовником протягом 10-ти календарних днів від дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг (робіт) (п. 2.3. договору).
За умовами пунктів 4.1., 4.2. та 4.4. договору, після надання послуг (робіт) виконавець надає замовнику акт здачі-приймання наданих послуг (робіт). Замовник протягом 3-х днів з дня отримання акту здачі-приймання послуг (робіт) направляє виконавцю підписаний акт здачі-приймання або мотивовану відмову від приймання послуг (робіт). У разі надання затвердженого акту, послуга (робота) вважається прийнятою без зауважень. Якщо в 3-денний термін з дати отримання акту здачі-приймання послуг (робіт) замовник не підпише акт здачі-приймання послуг (робіт) або не надасть виконавцю мотивовану відмову (перелік недоліків), послуги (роботи) вважаються прийнятими замовником з дотриманням всіх умов цього договору.
Положеннями п. 5.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Зокрема, при затримці замовником оплати наданих послуг, згідно з п. 2.3 Замовник сплачує виконавцеві пеню є, розмірі 0,5% від вартості наданих, та не сплачених за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який сплачується пеня.
У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019р., а в частині невиконаних умов - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
До договору сторонами було підписано додаток № 1 Протокол угоди про договірну ціну, 1 екземпляр на 1 аркуші.
30.12.2019 року сторонами було підписано додаткову угоду про продовження терміну дії договору № 2055-18-ДС від 21.11.2018р., відповідно до якої сторони домовились, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє до « 31» грудня 2020р., а в частині невиконаних умов - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
У відповідності до вказаних умов договору, відповідачем було здійснено авансовий платіж в сумі 25000 грн. 00 коп. (50% від вартості послуг), що підтверджується платіжним дорученням №7337 від 10.07.2020р.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу послуги з експертного обстеження (технічного діагностування) та технічного огляду обладнання підвищеної небезпеки, в кількості 10-ми одиниць, загальна вартість яких склала 50 000,00 грн, про що сторонами складено та підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 30.11.2020р.
У зв'язку з відсутності остаточного розрахунку за надані послуги на суму 25000,00 грн., позивач звертався до відповідача із листом-вимогою № 150 від 10.02.2021р., в якій вимагав у семиденний строк з дати отримання вимоги погасити вказану заборгованість.
Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, всупереч умовам пункту 2.3. договору відповідач прийняті за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р. послуги на загальну суму 50 000 грн. у встановлені в договорі строки у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 25000 грн., що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.
4.Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкційза прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приписи ч.4 ст.74 ГПК України визначають, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг (виконання робіт), факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.
Так, 21.11.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вин Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» укладено договір № 2055-18-ДС, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання надати послуги, а відповідач зобов'язувався прийняти а оплатити надані послуги.
Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Суд зауважує, що послуги, визначені умовами договору, у повній мірі відповідають послугам, що були надані позивачем та передані відповідно до вищезазначеного акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 30.11.2020р.
Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг.
Більше того, в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р. сторони зазначили, що послуги (роботи) надані виконавцем в повному обсязі і задовольняють умовам договору; сторони претензій одна до одної не мають.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання замовником акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги (виконані роботи).
При цьому суд, зазначає, що у наявному в матеріалах справи акті здачі-прийняття робіт зазначено прізвище особи, що підписала вказаний акт, проте відповідачем не надано жодного доказу на спростування обставин, що підпис здійснений іншою особою, а не уповноваженою ним особою.
Крім того, частинами 1 та 4 статті 58-1 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Відповідно до пунктів 1, 5, 9, 10 розділу 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року N 1000/5 право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.
На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.
Відбиток печатки, що засвідчує підпис посадової особи, ставиться таким чином, щоб він охоплював останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ, але не підпис посадової особи. У документах, створених на основі уніфікованих форм, печатка ставиться на окремо виділеному для цього місці з відміткою "М. П.".
Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.
Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, у запереченнях відповідач лише вказав, що печатка на накладних відрізняється від тієї, що проставлена в договорі, водночас відповідач жодним чином не спростував тієї обставина, що ця печатка, яка містить назву та код відповідача, останнім не виготовлялась та не використовувалась.
Водночас, суд відзначає, що, як вбачається з відбитку печатки, яка міститься в акті № 1 від 30.11.2020р., зазначено найменування установи та ідентифікаційний код ТОВ «Вин Агро», в свою чергу, відповідачем не надано належних доказів в підтвердження протиправного використання печатки іншою особою або належних доказів втрати, викрадення печатки ТОВ «Вин Агро».
Здійснивши оцінку доводів та заперечень відповідача, суд не приймає їх до уваги, оскільки відповідач не подав суду жодного доказу на спростування обставин, що підпис та печатка, які проставлені на наявному у справі акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 30.11.2020р. здійснені іншою особою, а не відповідачем чи уповноваженою ним особою. При цьому суд зауважує, що відповідачем не заявлялось до суду ані клопотання про витребування відповідних доказів від інших осіб чи про проведення експертизи у справі тощо.
Так, у пунктах 2.3. та 2.4. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок здійснюється замовником протягом 10 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг (робіт). Оплата за договором здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Враховуючи визначені контрагентами у пункті 2.3. договору порядок розрахунків за надані послуги (виконані роботи), приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р. без зауважень, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг (виконаних робіт), є таким, що настав 10.12.2020р.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати наданих позивачем послуг (виконаних робіт) на залишкову суму 25000,00 грн. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Отже, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, а також проаналізувавши пояснення сторін, суд вважає, що доводи позивача є доведеними, а докази позивача є більш вірогідними, ніж письмові заперечення відповідача, а тому суд дійшов висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обставини отримання послуг за договором № 2055-18-ДС від 21.11.2018р..
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 25000,00 грн.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.12.2020р. по 04.03.2021р. в сумі 690,41 грн.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено суму заборгованості та періоди прострочення, але не було враховано, що у 2020 році 366 днів.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 689,47 грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 689,47 грн.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (замовник) та Адвокатським об'єднанням «Пашніна і партнери» (виконавець) укладено Договір про надання правової допомоги № 0201 від 02.01.2020р., відповідно до п. 1.1 якого, виконавець зобов'язується здійснювати правову допомогу замовника, а замовник зобов'язується приймати і оплачувати надані послуги.
Відповідно до п. 4.1., 4.2. Договору послуги, що надаються виконавцем за цим Договором, оплачуються замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання виставленого виконавцем рахунку. Вартість послуг, зазначена в Додатковій угоді №1, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 05.03.2021р. до Договору сторони погодили про надання послуг з підготовки, підписання та подання позовної заяви до Господарського суді Одеської області по справі про стягнення заборгованості з ТОВ «Вин Агро». Вартість послуг, зазначених в п.1 цієї Додаткової угоди становить 3 500,00 гривень. Оплата послуг, які виконавець надає за цією Додатковою угодою, здійснюється замовником протягом 3 (трьох) банківських днів з дня підписання даної Додаткової угоди.
Позивачем додано до позовної заяви додаток № 1 до Додаткової угоди № 3 від 05.03.2021р., де зазначено опис і вартість правової допомоги (робіт/послуг), із якого вбачається, що адвокатом здійснено ознайомлення та аналіз пакету документів, наданих позивачем, та підготовлено позовну заяву про стягнення заборгованості з ТОВ «Вин Агро», підготовлено розрахунок пені.
Також позивачем надано копію платіжного доручення № 474 від 09.03.2021р. на суму 3500,00 грн. з відміткою банку, з призначенням платежу: «оплата за надання правової допомоги зг.рах. №СФ-0503 від 05.03.2021».
Перевіривши подані позивачем докази, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 3499,93 грн. пропорційно задоволених вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позову, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог та з відповідача слід стягнути на користь позивача 2269,95 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 232, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вин Агро» (вул. 25-ї Чапаєвської Дивізії, № 6-В, м. Одеса, 65101, код ЄДРПОУ 34253750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» (провул. Джинчарадзе, № 8, м. Дніпро, 49040, код ЄДРПОУ 32349901) основний борг в сумі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп., пеню в сумі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 47 коп., витрати на правничу допомогу в сумі 3499 (три тисячі чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 93 коп. та судовий збір в сумі 2269 (дві тисячі двісті шістдесят дев'ять) грн 95 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України
Повний текст рішення складено 31 травня 2021 р.
Суддя О.В. Цісельський