28 травня 2021 року Справа № 915/606/21
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Берко О.В.,
представників позивача: Долгова А.Г., ордер Серія ВЕ №1024975 від 13.04.2021,
Кондрацького В.В., довіреність б/н від 27.05.2021,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
заяву ОСОБА_1 б/н від 05.05.2021 (вх.№6805/21 від 05.05.2021) про забезпечення позову у справі
за позовом: ОСОБА_1
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ;
РНОКПП НОМЕР_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ел.адреса представника - адвоката
Долгова А.Г.: e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 ),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд»
(54051, м.Миколаїв, вул.2 Козацька, буд.28; ідент.код 38407240;
e-mail:yaalzak@ukr.net),
про: стягнення невиплаченої суми дивідендів у розмірі 1463550,0 грн,-
05.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» заборгованість із виплати дивідендів за 2019 рік у розмірі 1463550,0 грн.
До того ж, 05.05.2021 за вх.№6805/21 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з заявою б/н від 05.05.2021 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми 1463550,0 грн, що знаходяться на його банківських рахунках у будь-яких банках та інших фінансових установах.
Ухвалою суду від 06.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.05.2021. Заяву позивача про забезпечення позову призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін на 28.05.2021.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що предметом позову, з яким він звернувся до суду є стягнення з відповідача невиплаченої суми дивідендів за 2019 рік відповідно до частки в статутному капіталі ТОВ «Аграрленд» - 50% статутного капіталу, якою володів позивач на момент вказаного звітного періоду. Позивач вказує, що звертався до відповідача з проханням виплатити йому в якості дивідендів 1463550,0 грн, яка була співмірною його частці 50% у статутному капіталі товариства, натомість відповідач відмовився здійснювати на користь позивача будь-які виплати, що і зумовило звернення до суду із відповідними вимогами.
Позивач стверджує, що враховуючи, що згідно із статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» (в редакції від 04.02.2020 року) єдиним учасником товариства із 100% часткою у статутному капіталі є гр. ОСОБА_2 , який виступає засновником, керівником та кінцевим бенефіціарним власником товариства, то є ризик, що до винесення рішення суду по даній справі, відповідач може розпорядитися наявними коштами підприємства на власний розсуд, витративши їх, або передавши їх третім особам, продати свою частку статутного капіталу третім особам, або ж розподілити частку між декількома особами, що в подальшому може значним чином ускладнити процес стягнення 1463550,0 грн на користь позивача.
Крім того, позивач просить звернути увагу суду, на п.12.3 Статуту товариства, яким передбачено, що якщо товариство має єдиного учасника, то рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.
Враховуючи, що гр. ОСОБА_2 , протягом тривалого часу активно ухиляється від добровільного виконання своїх грошових зобов'язань перед позивачем по виплаті дивідендів за 2019 рік; на даний час гр. ОСОБА_2 є одноосібним власником всіх активів товариства і не потребує погодження з іншими учасниками питань щодо діяльності товариства, то фактично, він, в спрощеному порядку, одноособово володіє всіма грошовими коштами ТОВ «Аграрленд», що дозволяє швидко акумулювати активами товариства (набувати чи відчужувати їх), тому позивач вважає, що всі ці обставини цілком вірогідно можуть призвести до неможливості в подальшому виконати рішення суду, якщо воно буде ухвалено на користь позивача.
До того ж, позивачем 28.05.2021 надано суду докази вжиття відповідачем заходів щодо відчуження майна, а саме транспортних засобів, які належать ТОВ «Аграрленд» на праві власності, а також фінансову звітність ТОВ «Аграрленд» за 2017-2020 роки, яка підтверджує зменшення вартості активів такого товариства.
Представники позивача у судовому засіданні 28.05.2021 повністю підтримали заяву про забезпечення позову та доводи, викладені на її обґрунтування.
Відповідач явку повноважного представника у судове засідання 28.05.2021 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, доводи позивача, викладені в заяві про забезпечення позову, не спростував.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для розгляду заяви про забезпечення позову за відсутності представника відповідача.
При розгляді заяви судом взято до уваги наступне.
Відповідно до норм ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).
Згідно ч.4 ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав для забезпечення позову надав оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття запропонованих ним заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у постанові №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання можливого рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст.13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В ході вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Враховуючи значний розмір заявлених позивачем вимог, приймаючи до уваги надані позивачем докази вчинення відповідачем певних дій по реалізація належного йому майна та зменшення вартості основних засобів товариства, суд вважає, що заява позивача підлягає задоволенню у визначений заявником спосіб, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та унеможливити в подальшому поновлення оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Керуючись ст.ст.136, 137, 139, 140, 234, 235 ГПК України, суд-
1. Заяву ОСОБА_1 б/н від 05.05.2021 (вх.№6805/21 від 05.05.2021) про забезпечення позову, - задовольнити.
2. Накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» (54051, м.Миколаїв, вул.2 Козацька, буд.28; ідент.код 38407240) в межах суми позовних вимог 1463550,0 (один мільйон чотириста шістдесят три тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн, що знаходяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд», а також інших рахунках в банківських та фінансових установах України, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду.
3. Ухвала є обов'язковою та набирає законної сили з 28.05.2021 року.
4. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред'явлення державному виконавцю на протязі 3-х років.
5. Ухвалу направити позивачу.
За даною ухвалою:
Стягувач: ОСОБА_1
( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ;
РНОКПП НОМЕР_1 ),
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрленд»
(54051, м.Миколаїв, вул.2 Козацька, буд.28; ідент.код 38407240).
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя М.В.Мавродієва