ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2021Справа № 910/8992/19 (910/16081/20)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула-2016"(25009, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Глинки,3, ідентифікаційний номер 23684596)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія" (83045, м. Донецьк, пр-т Ленінський,43, ідентифікаційний номер 30776349);
2) Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна,5, ідентифікаційний номер 00376886)
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (21022, м. Вінниця, вул. Тарногродського, 46, ідентифікаційний номер 34940079)
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Десаж Лоджистик Сервісез" (02099, вул. м. Київ, вул. Зрошувальна, 5/104а, ідентифікаційний номер 36888440)
про визнання недійсним договору поруки від 28.12.2012 року
в межах справи №910/8992/19
За заявою Публічного акціонерного товариства "Одеський Коровай"(02099, м. Київ, вул. Зрошувальна,5, ідентифікаційний номер 00376886)
про відкриття провадження у справі про банкрутство
Суддя Мандичев Д.В.
секретар судового засідання Судак С.С.
Представники учасників: не з'явилися.
У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/8992/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Одеський Коровай".
21.10.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула-2016" про визнання недійсним договору поруки від 28.12.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Азовська продовольча компанія" та Публічним акціонерним товариством "Одеський коровай".
У період з 19.10.2020 по 22.10.2020 суддя Мандичев Д.В. перебував на лікарняному, у період з 26.10.2020 по 30.10.2020 - у відпустці.
Після виходу судді Мандичева Д.В. з відпустки, суд ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.11.2020 позовну заяву залишив без руху. Встановив заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення даної ухвали.
Так, від заявника надійшли докази усунення недоліків позовної заяви, встановлених в ухвалі Господарського суду м. Києва від 05.11.2020.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23.12.2020, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай", залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Десаж Лоджистик Сервісез".
21.12.2020 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Десаж Лоджистик Сервісез" на позовну заяву.
23.12.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула-2016" про розгляд справи без його участі.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.12.2020 підготовче засідання у справі № 910/8992/19 (910/16081/20) відкладено на 27.01.2021.
27.01.2021 до суду надійшло клопотання позивача про витребування документів.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.01.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула-2016" про витребування доказів. Відкладено підготовче засідання у справі № 910/8992/19 (910/16081/20) на 01.03.2021.
До Господарського суду м. Києва від Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації надійшла реєстраційна справа Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай".
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.03.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 910/8992/19 (910/16081/20) на 24.03.2021.
23.03.2021 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з підтвердженням Covid-19 у його представника.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.03.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 910/8992/19 (910/16081/20) на 12.04.2021.
12.04.2021 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.04.2021 закрито підготовче провадження у справі № 910/8992/19 (910/16081/20) та призначено справу до розгляду по суті на 19.05.2021.
19.05.2021 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула-2016" про розгляд справи без участі представника.
У судове засідання 19.05.2021 представники сторін не з'явилися, про те про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
28.12.2012 між ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» (покупець) та ТОВ «Азовська продовольча компанія» (постачальник) укладено договір поставки № 28/12/2012, відповідно до якого постачальник поставляє та передає партіями у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує на умовах даного договору товар, в кількості та за ціною, визначеними в специфікації, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість цього договору складає вартість товару, поставленого за договором відповідно до усіх видаткових накладних.
Згідно пункту 2.3 договору оплата вартості товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника грошових коштів протягом 90 календарних днів з моменту отримання товару.
28.01.2014 між ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» та ТОВ «Азовська продовольча компанія» укладено додаткову угоду до договору поставки від 28.12.2012 № 28/12/2012, відповідно до умов якої сторони домовились про збільшення терміну позовної давності по всіх зобов'язаннях (щодо сплати основного боргу та неустойки), що виникли на підставі цього договору, до 5 років.
15.07.2015 між ТОВ «Азовська продовольча компанія» (первісний кредитор), ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» (боржник) та ТОВ «Десаж Лоджистік Сервісез» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з пунктом 1.1 якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором, відступає право вимоги на загальну суму 4 350 044 089,30 грн., а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору, та стає кредитором за договором від 28.12.2012 № 28/12/2012.
Пунктом 3.2 договору від 15.07.2015 сторони погодили, що боржник зобов'язаний здійснити на користь нового кредитора оплату суми, визначеної пунктом 1.1 договору, у терміни, визначені договором поставки. Якщо термін оплати за договорами поставки вже настав, боржник повинен здійснити оплату на користь нового кредитора протягом 30 календарних днів з моменту укладення цього договору.
У той же час, 28.12.2012 між ТОВ «Азовська продовольча компанія» (кредитор) та ПАТ «Одеський коровай» (поручитель) укладено договір поруки, за яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником - ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», зобов'язань за договором поставки від 28.12.2012 № 28/12/2012 з усіма доповненнями до нього, а саме: зобов'язань зі сплати загальної вартості товару за договором відповідно до усіх видаткових накладних, але в межах суми в розмірі 5 000 000 000,00 грн. (пункти 1.1, 2.1 договору поруки).
Пунктом 1.2 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання божником у межах суми в розмірі 5 000 000 000,00 грн. Відповідальність поручителя обмежується лише зазначеною сумою, понад цю суму поручитель не несе ніякої відповідальності за зобов'язаннями боржника.
15.07.2015 до вказаного договору поруки між ТОВ «Десаж Лоджистік Сервісез» (кредитор) та ПАТ «Одеський коровай» (поручитель) укладено додаткову угоду, за якою поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником - ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», сплати суми в розмірі 4 350 044 089,30 грн. Відповідальність поручителя обмежується лише зазначеною сумою, понад цю суму поручитель не несе ніякої відповідальності за зобов'язаннями боржника (пункт 1.2 договору поруки).
Відповідно до пункту 2 договору поруки (у редакції додаткової угоди) порукою за цим договором забезпечується виконання зобов'язань боржника перед кредитором за договором поставки від 28.12.2012 № 28/12/2012 з усіма доповненнями до нього, а саме: зобов'язань зі сплати загальної вартості товару за договором відповідно до усіх видаткових накладних на суму 4 350 044 089,30 грн., право вимоги на яку у кредитора виникло на підставі договору про відступлення права вимоги від 15.07.2015.
Обґрунтовуючи пред'явлені позовні вимоги, ТОВ "Формула-2016" зазначило, що виступає заінтересованою особою у справі, оскільки є кредитором у справі про банкрутство ПАТ "Одеський коровай", із забезпеченими заставою майна боржника вимогами. Позивач вважає, що укладення боржником спірного договору поруки здійснено директором ПАТ "Одеський коровай" без отримання рішення акціонерів товариства на вчинення значного правочину.
У відзиві на позовну заяву ТОВ «Десаж Лоджистік Сервісез» зауважило, що підставою для відмови у визнанні останнього кредитором ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» у межах справи № 902/672/16 слугував пропуск тридцятиденного строку на заявлення вимог та факт поставки товару за договором поставки від 28.12.2012 № 28/12/2012 не досліджувався. При цьому, укладення оспорюваного договору поруки не призводить до автоматичного виникнення заборгованості в поручителя, а відтак позивачем не доведено ознак значного правочину для ПАТ "Одеський коровай" та підстав для визнання такого договору недійсним.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити заяву з огляду на наступне.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети (такий правовий висновок міститься в п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Згідно із частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16.
У зв'язку з наведеним суд вважає обґрунтованими посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула-2016" на наявність у нього правових підстав для пред'явлення даного позову щодо оспорювання укладеного боржником правочину, як одним із кредиторів такого боржника.
Частини 1 та 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай"; призначено розпорядником майна Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай" арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича; визначено дату проведення попереднього судового засідання.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 ухвалу Господарського суду м. Києва від 24.07.2019 у справі № 910/8992/19 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 22.01.2020 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк України" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі № 910/8992/19 скасовано. Справу №910/8992/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва на стадію прийняття заяви про порушення справи про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 (суддя Мандичев Д.В.) відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна,5, ідентифікаційний номер 00376886); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна,5, ідентифікаційний номер 00376886).
Отже, хоча укладення договору поруки здійснено ПАТ "Одеський коровай" 28.12.2012, тобто не безпосередньо в межах трирічного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Одеський коровай", однак виходячи з положень статей 3, 13 ЦК України суд враховує наслідки вчинення такого правочину на права та законні інтереси заінтересованих осіб (кредиторів) та самого боржника.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов'язання. Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, поручителі.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України є порука.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Відповідно до статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Разом з цим, це не означає, що за позовом боржника такий договір не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права, чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадку, коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до статті 555 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з'ясовувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви легітимними.
Відповідно до стандартної ділової практики боржнику відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов'язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником як правило спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов'язань боржника.
Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, на їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов'язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18.
Як слідує зі суб'єктного складу сторін оспорюваного договору поруки, останній укладено між ПАТ "Одеський коровай", як поручителем, та ТОВ «Азовська продовольча компанія», як кредитором, щодо забезпечення виконання ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай» зобов'язань за договором поставки від 28.12.2012 № 28/12/2012.
У той же час, сам боржник за договором поставки від 28.12.2012 № 28/12/2012 - ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», стороною договору поруки не виступав та відомостей щодо обізнаності останнього про забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором іншим товариством до суду не надано.
Судом враховані твердження ТОВ «Десаж Лоджистік Сервісез» про те, що укладення договору поруки не призводить до автоматичного виникнення заборгованості в поручителя, однак поряд із цим суд наголошує на тому, що за своєю правовою природою порука є майновим різновидом забезпечення зобов'язання, а тому мотиви надання такого забезпечення мають бути обґрунтованими та переслідувати легітимну мету.
За викладених обставин, прийняття на себе обов'язків поручителя ПАТ "Одеський коровай" унаслідок укладення оспорюваного договору поруки здійснено без відома боржника, за якого надано поруку, та без наявності будь-яких правовідносин з боржником.
Наведені обставини свідчать про нелегітимність мотивів укладення такого договору поруки та безпідставне безоплатне прийняття на себе додаткових зобов'язань щодо солідарної відповідальності з третьою особою за виконання нею зобов'язань в значному розмірі - 5 000 000 000,00 грн (4 350 044 089,30 грн. у подальшому, згідно внесених змін до договору поруки).
За змістом вимог статті 13 ЦК України цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов'язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Поручитель, який став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням позичальником свого обов'язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
Суд зазначає, що оскільки задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, то можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів такого боржника щодо задоволення їх вимог у справі про банкрутство.
Одночасно, за положеннями статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.
Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Отже, з огляду на положення статей 92, 241 Цивільного кодексу України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.
Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/14081/17.
Відповідно до положень 9 розділу статуту ПАТ «Одеський коровай» (у редакції, затвердженої загальними зборами акціонерів протоколом від 01.10.2012 № 1 та зареєстрованої державним реєстратором 02.10.2012) до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої фінансової звітності товариства (пункт 9.6.22 статуту).
Пунктом 11.8 статуту до компетенції генерального директора належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.
Згідно з пунктом 11.10 статуту обмеження права генерального директора діяти від імені товариства встановлюються чинним законодавством, цим статутом. Зокрема, генеральний директор не має права без згоди відповідного органу товариства вчиняти правочини, рішення про вчинення яких згідно чинного законодавства та цього статуту приймаються наглядовою радою або загальними зборами акціонерів товариства, а саме: значні правочини у випадках, передбачених частиною першою статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства»; правочини щодо передачі в користування (в тому числі, в оренду), продаж, відчуження іншим способом, передбаченим чинним законодавством, будь-якого майна товариства; будь-які правочини, що перевищують 5 000 000,00 грн.; будь-які кредитні договори.
Із преамбули спірного договору поруки слідує, що останній підписаний зі сторони ПАТ «Одеський коровай» директором Погребною Т.М., що діє на підставі статуту.
Так, відповідно до протоколу засідання наглядової ради від 02.10.2012 № 02/10-2012 вирішено призначити на посаду генерального директора ПАТ «Одеський коровай» Погребну Т.М. , обмеження щодо представництва якої від імені юридичної особи регламентуються статутом товариства.
Отже, положеннями статуту ПАТ «Одеський коровай» станом на час укладення спірного договору поруки були встановлені обмеження на укладення директором товариства будь-яких правочинів, що перевищують 5 000 000,00 грн.
У той же час, згідно з умовами договору поруки ПАТ «Одеський коровай» поручається за виконання боржником - ТОВ «Торгівельна компанія «Урожай», зобов'язань за договором поставки від 28.12.2012 № 28/12/2012 з усіма доповненнями до нього зі сплати загальної вартості товару за договором відповідно до усіх видаткових накладних, але в межах суми в розмірі 5 000 000 000,00 грн.
Наведені обставини свідчать про те, що підписання генеральним директором Погребною Т.М. ПАТ «Одеський коровай» спірного договору поруки, за яким товариство прийняло на себе зобов'язання виступати поручителем на суму 5 000 000 000,00 грн. здійснено за відсутності необхідного обсягу повноважень.
Суд зауважує, що в матеріалах реєстраційної справи ПАТ «Одеський коровай» та в матеріалах даної справи відсутні докази надання загальними зборами товариства генеральному директору Погребній Т.М. повноважень на укладення відповідного договору поруки щодо майнового забезпечення третьої особи на суму 5 000 000 000,00 грн., що значно перевищує передбачені статутом повноваження директора на укладення будь-яких договорів на суму до 5 000 000,00 грн.
У той же час, відповідно до даних з веб-сайту Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (http://smida.gov.ua/db/emitent/escrin/kv/showform/34/2213) актив ПАТ «Одеський коровай» на кінець 2011 року складав 374 259 000,00 грн.
Беручи до уваги те, що в абзаці першому частини другої статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" відсутнє застереження щодо врахування вартості активів за даними фінансової звітності акціонерного товариства за останній рік, що передує вчиненню правочину, а річна фінансова звітність повинна бути подана не пізніше 28 лютого наступного за звітним року, значний правочин вчиняється до 28 лютого поточного року і, відповідно, підприємство не виконало свого обов'язку щодо подання фінансової звітності за минулий рік, то вартість активів для цілей цього Закону визначається за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, яка була подана згідно з пунктом 4 згаданого Порядку.
Отже, з метою дотримання порядку, встановленого для прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину (його схвалення), слід виходити з даних останньої оприлюдненої фінансової звітності на момент вчинення такого правочину, а не з тієї, яка буде оприлюднена в майбутньому, хоч і в установлені для цього строки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 09.09.2020 у справі № 925/1224/18.
Відтак, виходячи з приписів статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" та положень статуту, для укладення спірного договору поруки було необхідне прийняття загальними зборами рішення про вчинення значного правочину, оскільки вартість забезпечення за таким правочином перевищує 25 % вартості активів за даними останньої фінансової звітності товариства.
Судом прийнято до уваги, що в подальшому до спірного договору поруки укладено додаткову угоду 15.07.2015, підписану генеральним директором ПАТ «Одеський коровай» Степченко С.В.
Згідно з протоколом засідання наглядової ради від 30.06.2015 призначено на посаду генерального директора ПАТ «Одеський коровай» за сумісництвом Степченко С.В. з 01.07.2015, обмеження щодо представництва якого від імені юридичної особи регламентуються статутом товариства.
Також, відповідно до положень статуту ПАТ «Одеський коровай» (у редакції, затвердженої загальними зборами акціонерів протоколом від 01.10.2012 та зареєстрованої державним реєстратором 05.06.2014) до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої фінансової звітності товариства (пункт 9.6.22 статуту).
Пунктом 11.8 статуту до компетенції генерального директора належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.
Згідно з пунктом 11.10 статуту обмеження права генерального директора діяти від імені товариства встановлюються чинним законодавством, цим статутом. Зокрема, генеральний директор не має права без згоди відповідного органу товариства вчиняти правочини, рішення про вчинення яких згідно чинного законодавства та цього статуту приймаються наглядовою радою або загальними зборами акціонерів товариства, а саме: значні правочини у випадках, передбачених частиною першою статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства»; правочини щодо передачі в користування (в тому числі, в оренду), продаж, відчуження іншим способом, передбаченим чинним законодавством, будь-якого майна товариства; будь-які правочини, що перевищують 5 000 000,00 грн.; будь-які кредитні договори.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.
Однак, схвалення спірного правочину має відбуватися у належній формі, яка встановлена статутом ПАТ «Одеський коровай», тобто загальними зборами цього товариства. Не може бути схвалений правочин особою, яка його вчинила з перевищенням повноважень, без надання їй відповідного права загальними зборами.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПАТ «Одеський коровай» не здійснено подальше схвалення спірного договору, враховуючи що в матеріалах справи відсутні докази прийняття загальними зборами учасників товариства на вчинення спірного правочину, що відповідно до змісту статуту та Закону України "Про акціонерні товариства" є значним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18.
За наведених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміст оспорюваного договору поруки не відповідає критеріям розумності та добросовісності, вчинений без наявності будь-яких правовідносин з особою, за яку надано поруку, є фраудаторним та фактично направленим на збільшення розміру боргових зобов'язань підприємства, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України. Крім того, даний договір поруки також суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки вчинений представником товариства за відсутності необхідного обсягу повноважень та за відсутності подальшого схвалення товариством, що в сукупності є підставою для визнання такого договору недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Аксіома цивільного судочинства "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem" означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 у справі № 15-рп/2004 суд зазначив: "Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.
Разом з тим, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (пункт 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013). З огляду на вказане, суд дійшов висновку про покладення судових витрат на відповідача 1 та відповідача 2 порівну, а саме в розмірі 2 102,00грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір поруки від 28.12.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовська продовольча компанія" та Публічним акціонерним товариством "Одеський коровай".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія" (83045, м. Донецьк, пр-т Ленінський,43, ідентифікаційний номер 30776349) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула-2016"(25009, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Глинки,3, ідентифікаційний номер 23684596) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна,5, ідентифікаційний номер 00376886) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Формула-2016"(25009, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Глинки,3, ідентифікаційний номер 23684596) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01.06.2021
Суддя Д.В. Мандичев