ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2021Справа № 910/3922/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик", Дніпропетровська обл., смт Слобожанське
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", м.Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , м.Дніпро
про стягнення страхового відшкодування в розмірі 155 898,92 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулось до Господарського суду міста Київ з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 155 898,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №078999/920/190001043 від 16.07.2019 добровільного страхування наземного транспорту в частині виплати страхового відшкодування за наслідками настання 29.06.2020 страхового випадку. Зокрема, позивачем наголошено на безпідставному ухиленні страховика від виплати страхового відшкодування у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу МАН державний номер НОМЕР_1 під час дорожньо-транспортної пригоди, винним у вчиненні якої було визнано пішохода ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3922/21; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що останнім було відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі умов п. 11.3.7 та п. 16.1.11 укладеного сторонами договору, а саме з огляду на відсутність засвідченого підписом представника страховика та печаткою товариства акту огляду, що підтверджує факт проведення огляду транспортного засобу, про що повідомив позивача листом. Відповідач вказав, що надання йому, як страховику, транспортного засобу для огляду при укладенні договору страхування має істотне значення для здійснення індивідуальної оцінки страхового ризику, оскільки саме під час такого огляду страховик у акті огляду фіксує показники одометра транспортного засобу (чи експлуатувався раніше ТЗ), наявність/відсутність пошкоджень транспортного засобу на момент страхування тощо. Однак, транспортний засіб МАН державний номер НОМЕР_1 , що належить позивачу, не був наданий ним відповідачу для огляду та фотографування для встановлення стану транспортного засобу на момент укладення договору страхування. Враховуючи викладене, відповідач вважав заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просив суд у їх задоволенні відмовити.
07.05.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що п. 16.1.11 укладеного сторонами договору страхування жодним чином не стосується огляду автомобілів до моменту укладання договору, а стосується огляду автомобілів вже після їх пошкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Позивач наголосив, що відповідач, підписавши договір добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 і додаток № 6 від 28.08.2019 до нього, здійснив усі необхідні заходи, спрямовані на встановлення страхової суми автомобіля, оскільки зазначив у вказаних документа, що страхова сума транспортного засобу МАН державний номер НОМЕР_1 , становить 970 000,00 грн. Викладене, на думку позивача, підтверджує той факт, що відповідач оглянув вказаний автомобіль і погодився на вказану страхову суму з урахуванням того, що автомобіль 2012 року випуску. Крім того, позивач зазначив, що за період з 16.07.2019 по 08.02.2021 відповідач здійснив погашення по 227 страхових випадках на загальну суму 8 409 647, 68 грн за договором добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019, однак Приватне підприємство "Транс Логістик" жодного разу не отримувало інформацію про необхідність надати акт огляду транспортного засобу, що був би складений до укладення договору. До того ж п. 11.4.6 укладеного сторонами договору встановлений обов'язок саме відповідача здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи після письмового повідомлення про настання страхового випадку.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043, предметом якого згідно п.3.1 є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
Згідно змісту додатку №6 до договору №078999/920/190001043 від 16.07.2019 до переліку застрахованих транспортних засобів віднесено, в тому числі, автомобіль МАН державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску. Для вказаного автомобіля визначено страхову суму в розмірі 970 000 грн, страховий тариф 1,19% та період страхування з 05.09.2019 по 04.09.2020.
У п. 3 частини І договору зазначено, що вигодонабувач сторонами договору не визначений.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про страхування" страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Згідно наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля МАН державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску є Приватне підприємство "Транс Логістик".
Отже, суд дійшов висновку про те, що оскільки за погодженням сторін не визначено іншого вигодонабувача, страхове відшкодування за страховим договором №078999/920/190001043 від 16.07.2019 належить до виплати на користь позивача, як власника застрахованого транспортного засобу, який може понести збитки внаслідок його пошкодження.
У розділі 7 частини І договору та п. 4.1 частини ІІ договору (в редакції протоколу розбіжностей до нього) встановлено, що застрахованим може бути, зокрема, ризик пошкодження та/або знищення чи втрата визначеного транспортного засобу (ТЗ) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до п. 7.3 частини ІІ договору (в редакції протоколу розбіжностей до нього) лімітом відшкодування по КАСКО та/або ДО за кожним ТЗ є страхова сума за кожним ТЗ, зазначена у додатку до договору страхування. Страхова сума є агрегатним лімітом відшкодування страховика по всіх страхових випадках, що відбулись під час дії договору. Договір вважається виконаним і припиняє свою дію з моменту виплати сумарного страхового відшкодування в розмірі, еквівалентному розміру страхової суми за мінусом франшизи по всіх страхових випадках, що сталися за договором. Договір діє до кінця обумовленого в частині І терміну в межах різниці між страховою сумою і розміром виплачених страхових відшкодувань, тобто страхова сума зменшується на розмір виплачених відшкодувань. Страхова сума може бути відновлена до початкового розміру шляхом внесення відповідних змін до договору та сплати додаткового страхового платежу.
Як вбачається з додатку № 6 від 28.08.2019 до договору №078999/920/190001043 від 16.07.2019, сторони погодили страхову суму для транспортного засобу МАН державний номер НОМЕР_1 у розмірі 970 000,00 грн.
Розмір франшизи у випадку пошкодження транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди становить нуль (п.7 частини І договору №078999/920/190001043 від 16.07.2019).
За умовами п. 12.5 частини ІІ договору №078999/920/190001043 від 16.07.2019 (в редакції протоколу розбіжностей до нього) страхувальник повинен здійснювати відновлювальний ремонт пошкодженого ТЗ лише на СТО, що погоджена з страховиком. Сторони домовились, що за цим договором погодженими з страховиком вважаються СТО, на яких відповідно до вимог заводу-виробника ремонтуватимуться застраховані ТЗ після страхових випадків. Дана умова діє тільки для ТЗ, що знаходяться на обслуговування сервісного дилеру MAN, SCANIA.
Відповідно до підпункту 11.4.9 пункту 11.4 договору страховик зобов'язаний прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в термін не пізніше 5 (п'яти) робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених в розділі 13 частини ІІ договору, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 979 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №078999/920/190001043 від 16.07.2019 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №078999/920/190001043 від 16.07.2019 як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків зі страхування транспортних засобів.
29.06.2020 року о 15:25 годин пішохід ОСОБА_1 в районі е/о №239 на пр. С. Нігояна в м. Дніпрі раптово вибіг на проїзну частину, через що на нього відбувся наїзд автомобіля марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який після цього здійснив наїзд на автомобіль марки «Volvo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом марки «Spitzer», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали технічні пошкодження, чим завдана матеріальна шкода.
Постановою від 15.01.2020 Ленінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
01.07.2020 представником страхувальника було подано страховику заяву-повідомлення (АВТОКАСКО) про настання 29.06.2020 події, що має ознаки страхового випадку.
Згідно рахунку-фактури №DNZ_TEF-2002503 від 03.07.2020, який було складено офіційним сервіс-партнером МАН в Україні Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРУМ", вартість відновлювального ремонту автомобіля MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 155 898,92 грн.
Листом №1956 від 22.12.2020 Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" було відмовлено Приватному підприємству "Транс Логістик" у виплаті страхового відшкодування з посиланням на п. 11.3.7 та п. 16.1.11 укладеного сторонами договору, а саме з огляду на відсутність засвідченого підписом представника страховика та печаткою товариства акту огляду, що підтверджує факт проведення огляду транспортного засобу.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення суми страхового відшкодування, повинно бути доведено обставини виникнення між сторонами господарських правовідносин, наявність у відповідача обов'язку здійснити відповідну виплату, строк виконання якого настав, та який фактично було порушено.
За твердженнями позивача, відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування за договором №078999/920/190001043 від 16.07.2019, оскільки п. 16.1.11 укладеного сторонами договору страхування жодним чином не стосується огляду автомобілів до моменту укладання договору, а стосується огляду автомобілів вже після їх пошкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Позивач наголосив, що відповідач, підписавши договір добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 і додаток № 6 від 28.08.2019 до нього, здійснив усі необхідні заходи, спрямовані на встановлення страхової суми автомобіля, оскільки зазначив у вказаних документа, що страхова сума транспортного засобу МАН державний номер НОМЕР_1 , становить 970 000,00 грн. Викладене, на думку позивача, підтверджує той факт, що відповідач оглянув вказаний автомобіль і погодився на вказану страхову суму з урахуванням того, що автомобіль 2012 року випуску. Крім того, позивач зазначив, що за період з 16.07.2019 по 08.02.2021 відповідач здійснив погашення по 227 страхових випадках на загальну суму 8 409 647, 68 грн за договором добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 від 16.07.2019, однак Приватне підприємство "Транс Логістик" жодного разу не отримувало вимоги про необхідність надати акт огляду транспортного засобу, що був би складений до укладення договору. До того ж п. 11.4.6 укладеного сторонами договору встановлений обов'язок саме відповідача здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи після письмового повідомлення про настання страхового випадку. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що останнім було відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі умов п. 11.3.7 та п. 16.1.11 укладеного сторонами договору, а саме з огляду на відсутність засвідченого підписом представника страховика та печаткою товариства акту огляду, що підтверджує факт проведення огляду транспортного засобу, про що повідомив позивача листом. Відповідач вказав, що надання йому, як страховику, транспортного засобу для огляду при укладенні договору страхування має істотне значення для здійснення індивідуальної оцінки страхового ризику, оскільки саме під час такого огляду страховик у акті огляду фіксує показники одометра транспортного засобу (чи експлуатувався раніше ТЗ), наявність/відсутність пошкоджень транспортного засобу на момент страхування тощо. Однак, транспортний засіб МАН державний номер НОМЕР_1 , що належить позивачу, не був наданий ним відповідачу для огляду та фотографування для встановлення стану транспортного засобу на момент укладення договору страхування.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4 Закону України "Про страхування").
Відповідно до абзацу 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про страхування" встановлено, що:
- страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку;
- страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Згідно з частиною першою статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний, зокрема, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.
За приписами ч. 3 ст. 16 Закону України "Про страхування" договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про страхування").
Судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" були розроблені та зареєстровані в установленому законом порядку Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), розміщені на офіційному сайті відповідача за посиланням: https://upsk.com.ua/dbs.8.files/upload/file/214_final.pdf.
У п. 1.1 частини ІІ договору зазначено, що цей договір укладено відповідно до чинного законодавства України на умовах "Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)", затверджених Головою правління Акціонерного товариства "УПСК" 31.03.2009 та зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 07.05.2009 за реєстраційним №0690302.
Положеннями п. 11.2.1 частини ІІ договору №078999/920/190001043 від 16.07.2019 на страхувальника покладений обов'язок при укладення цього договору надати достовірну інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну умов експлуатації, зберігання тощо, що може вплинути на ступінь страхового ризику щодо ТЗ, не пізніше 3 робочих днів після виникнення таких факторів.
Відповідно до п. 8.3 Правил страхування при страхуванні ТЗ, перед укладанням, оновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
Згідно з п. 9.2.18 Правил страхування страхувальник зобов'язаний надати транспортний засіб для огляду, проведення розслідування або експертного дослідження страховику під час укладання договору страхування, після настання страхового випадку, під час або після закінчення відновлювального ремонту, та в інших випадках на вимогу страховика протягом дії договору страхування.
Умовами п. 11.3.7 частини ІІ договору №078999/920/190001043 від 16.07.2019 страховику надано право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених в розділі 16 цього договору та Правилах страхування.
Підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування передбачені частиною першою статті 991 ЦК України та абзацом першим статті 26 Закону України "Про страхування".
Водночас, частиною другою статті 991 ЦК України та абзацом 2 статті 26 Закону України "Про страхування" встановлено, що договором страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Пунктом 16.1.11 частини ІІ договору (в редакції протоколу розбіжностей до нього) передбачено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ.
Наразі, обґрунтовуючи необхідність складення акту огляду транспортного засобу на момент укладення договору, страхування відповідач вказав, що складення такого документу має істотне значення для здійснення індивідуальної оцінки страхового ризику, оскільки саме під час такого огляду страховик у акті огляду фіксує показники одометра транспортного засобу (чи експлуатувався раніше ТЗ), наявність/відсутність пошкоджень транспортного засобу на момент страхування тощо.
Тобто, за поясненнями відповідача оцінка страхових ризиків та транспортного засобу, як предмету майбутнього договору страхування, здійснюється страховиком саме під час складення акту огляду транспортного засобу на момент укладення договору страхування.
Однак, оцінюючи доводи сторін та надані до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, щодо підтвердження визначення страховиком страхової суми для транспортного засобу МАН державний номер НОМЕР_1 у розмірі 970 000,00 грн і погодження такого розміру страхової суми позивачем, що засвідчується додатком № 6 від 28.08.2019 до договору страхування, підписаним представниками обох сторін та скріпленого їх печатками.
Тобто, всупереч тверджень відповідача про невиконання позивачем обов'язку надати автомобіль МАН державний номер НОМЕР_1 , для огляду та складення відповідного акту під час укладення договору страхування, страховик визначив страхову суму для вказаного транспортного засобу.
В контексті наведених умов договору суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Тобто, за встановлених судом обставин визначення сторонами у договорі страхової суми за транспортним засобом МАН державний номер НОМЕР_1 , тлумачення відповідачем п.16.1.11 частини ІІ договору щодо відсутності засвідченого підписом представника страховика та печаткою товариства акту огляду, що підтверджує факт проведення огляду транспортного засобу, як підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, суперечить принципам добросовісності та справедливості, оскільки фактично призводить до того, що договір в частині страхування транспортного засобу МАН державний номер НОМЕР_1 заздалегідь не передбачав його виконання з боку страховика у разі настання страхового випадку.
Отже, посилання відповідача в якості заперечень проти позову на п.16.1.11 частини ІІ договору №078999/920/190001043 від 16.07.2019 є необґрунтованим та таким, що вказує на безпідставну відмову страховика у виплаті страхового відшкодування.
Одночасно, суд вважає за доцільне зазначити, що згідно з п. 11.4.6 частини ІІ договору саме на страховика покладений обов'язок протягом 5 робочих днів з дня отримання письмового повідомлення про настання страхового випадку здійснити огляд пошкодженого ТЗ та/або вжити заходів для проведення незалежної експертизи.
Отже, відсутність доказів проведення відповідачем огляду автомобіля марки МАН державний номер НОМЕР_1 , після його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді, що трапилась 29.06.2020, не може бути підставою для невиконання обов'язку виплатити страхове відшкодування позивачу, як власнику вказаного транспортного засобу.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що у страховика за договором №078999/920/190001043 від 16.07.2019 виник обов'язок з виплати страхувальнику страхового відшкодування за наслідками настання 29.06.2020 страхового випадку, а саме пошкодження застрахованого транспортного засобу МАН державний номер НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винним у вчиненні якої визнано третю особу.
Оцінюючи заявлений до стягнення розмір страхового відшкодування судом також враховано, що за умовами п. 12.5 частини ІІ договору №078999/920/190001043 від 16.07.2019 (в редакції протоколу розбіжностей до нього) страхувальник повинен здійснювати відновлювальний ремонт пошкодженого ТЗ лише на СТО, що погоджена з страховиком. Сторони домовились, що за цим договором погодженими з страховиком вважаються СТО, на яких відповідно до вимог заводу-виробника ремонтуватимуться застраховані ТЗ після страхових випадків. Дана умова діє тільки для ТЗ, що знаходяться на обслуговування сервісного дилеру MAN, SCANIA.
Згідно рахунку-фактури №DNZ_TEF-2002503 від 03.07.2020, який було складено офіційним сервіс-партнером МАН в Україні Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРУМ", вартість відновлювального ремонту автомобіля MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 155 898,92 грн.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставини обґрунтованості визначеного позивачем розміру страхового відшкодування заперечено та спростовано не було.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судом також враховано, що ст. 9 Закону України "Про страхування" визначено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Судом встановлено, що за умовами частини І договору франшиза за страховим випадком дорожньо-транспортна пригода становить нуль грн.
Таким чином, сума страхового відшкодування, що підлягає сплаті на користь позивача, становить 155 898,92 грн.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Транс Логістик" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 155 898,92 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Транс Логістик" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 155 898,92 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, місто Київ, вул.Кирилівська, будинок 40, ЄДРПОУ 20602681) на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський р-н, смт Слобожанське, вул.Теплична, буд.27-С, ЄДРПОУ 34307753) суму страхового відшкодування в розмірі 155 898 (сто п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот дев'яносто вісім) грн 92 коп. та судовий збір в розмірі 2338 (дві тисячі триста тридцять вісім) грн 48 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст складено та підписано 31.05.2021.
Суддя В.В. Князьков