ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
25.05.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/240/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. , секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Карпати", вул. Галицька, буд.201,м.Івано-Франківськ,76008
до відповідача: Державне підприємство "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" вул. Хриплинська , буд.11,м. Івано-Франківськ,76002
про стягнення заборгованості в сумі 63 979, 08 грн.
Представники сторін:
від позивача : не з"явився
Від відповідача: Тернівський М.Ю., (довіреність від 25.02.21 № Ю-68), юрисконсульт
Державне підприємство "Виробниче об"єднання "Карпати" звернулось з позовом до Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" про стягнення заборгованості в сумі 63 979, 08 грн.
Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
На виконання вимог ухвали суду від 29.03.2021 позивач подав суду заяву про усунення недоліків (від 12.04.2021 вх.№5230/21).
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.04.2021 відкрито провадження у справі № 909/240/20, ухвалено здійснювати розгляд справи № 909/240/20 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначити на 25.05.2021
25.05.2021 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав основний борг у розмірі 40663,02грн. у частині стягнення пені. штрафу та інфляційних втрат просить залишити без задоволення. Крім того, відповідач вказує що позивач не застосував спеціальну позовну давність у 1 рік, відповідно до п1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України,
У судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію викладену у відзиві по позов.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору, суд прийшов до висновку за можливе розглянути справу по суті.
У судовому засіданні 25.05.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
04.07.2019 між ДП «Виробниче об'єднання «Карпати» (постачальник за договором) та
ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" (покупець за договором) був укладений договір поставки товару №01/110 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору поставки товару, ДП «ВО «Карпати» (Продавець) зобов'язувалось виготовити та передати ДП «ІФ КЗЗ» (Покупцю) продукцію власного виробництва - світильники (надалі - Товар), а останній зобов'язувався прийняти Товар та провести розрахунок з Продавцем за отриманий Товар.
Відповідно до п.2.1. Договору поставка Товару здійснюється партіями, згідно узгодженої Сторонами Специфікації на поставку товару.
Пунктом 2.2. Договруо передбачено,що поставка товару покупцю здійснюється на умовах ЕХW самовивозом зі складу Постачальника за адресою: м.-Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року, якщо інше не буде обумовлено Сторонами у Специфікації на товар..
Приймання Товару здійснюється Покупцем у відповідності з Інструкцією Держарбітражу СРСР П-6 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за кількістю» від 15.06.1965 р. і Інструкцією Держарбітражу СРСР П-7 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю» ¦під 25.04.1966р. ( п. 2.3. договору) Згідно п2.4. Договору перехід права власності на Товар, та всіх ризиків, що з цим пов'язані, відбувається в момент передачі Товару Покупцю, про що свідчить видаткова накладна на Товар. Підписана Покупцем видаткова накладна на Товар є підтвердженням його поставки Постачальником і прийняття Покупцем за кількістю та якістю. ( п.2.4. Договору).
04.07.2019 р. ДП «ІФ КЗЗ» було передано товар, що підтверджується видатковими накладними №804 від 04.07.2019 р. на суму 22 601,46 грн. та №805 від 04.07.2019 р. на суму 18 061,56 грн.
Пунктом 3.3 Договору визначено, що оплата товару здійснюється Покупцем протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту укладання цього Договору шляхом 100% передоплати вартості товару. Проте кошти за товар станом на 18.03.2021 року не надходили.
З метою досудового врегулювання спору керуючись ч. 6 ст. 162 ГПК України, ДП «ВО «Карпати» 12.02.2020 р. направлено ДП «ІФ КЗЗ» претензію №1 (вих. №229/16-24) з проханням погасити основну заборгованість, сплатити пеню за несвоєчасно виконані зобов'язання, 3% річних та інфляційні збитки. Однак, відповіді на вказану претензію останній не надав, кошти за отриманий Товар не сплатив, пеню та інші штрафні санкції не погасив (копія претензії додається).
Відповідно до п. 5.3 Договору поставки, за порушення термінів оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення, 3% річних та інфляційні збитки.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж 60 календарних днів терміну (строку) оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 10% від вартості поставленого але не оплаченого в строк Товару.
Отже, станом на день подання позову, заборгованість ДП «ІФ КЗЗ» перед ДП «ВО «Карпати» за поставлений Товар складає 40 663,02 грн. (сорок тисяч шістсот шістдесят три гривні 02 копійки). Граничний термін виконання зобов'язання Відповідачем настав 12.07.2019 року.
Крім того, позивач за порушення умов договору провів нарахування пені в розмірі 13 693,97 грн., штрафу 10% в розмірі 4 066,30 грн., 3% річних в розмірі 2 058,77 грн. та інфляційні збитки в розмірі 3 497,02 грн. .
Матеріали справи свідчать, що відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору, поставлений позивачем товар не оплатив. Доказів протилежного до матеріалів справи представниками сторін не долучено.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар за специфікацією до договору поставки № 01/110 від 04.07.2021 становить 40663,02грн.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджується факт укладення між сторонами договору поставки товару № 01/110 від 04.07.2021, за яким позивачем поставлено на користь відповідача товар на загальну вартість 40663,02грн, про що свідчать видаткові накладні, яка підписані представником відповідача без зауважень, застережень.
Факт поставки товару позивачем визнано у судовому засіданні та відзиві на позов .
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Факт поставки товару за вказаною накладною відповідачем у справі не спростовується.
Вказані обставини відповідачем у справі не спростовано, окрім нарахування пені відповідно до відзиву на позовну заяву та заперечення на відзив.
Основна заборгованості у розмірі 40663,02 грн. заявлена до стягнення позивачем за даним позовом відповідачем не заперечується.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 40663,02 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки, позивач просить стягнути з відповідача також інфляційні нарахування у розмірі 3497,02 грн, 3% річних у розмірі 2058,77 грн, пеню у розмірі 13693,97 грн. та 10% штафу у розмірі 4066,30грн.
Як зазначалось вище від представника відповідача на адресу Господарського суду Івано-Франківської області надійшов відзив, відповідно до якого відповідач заперечував щодо стягнення неустойки (пені) обмежується 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Власного розрахунку відповідач не подав.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 13693,97грн., інфляційних нарахуваннь у розмірі 3497,02 грн, 3% річних у розмірі 2058,77 грн, . та 10% штафу у розмірі 4066,30грн. суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 5.3 Договору поставки, за порушення термінів оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення, 3% річних та інфляційні збитки.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж 60 календарних днів терміну (строку) оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 10% від вартості поставленого але не оплаченого в строк Товару.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Щодо нарахування пені за прострочення оплати товару за видатковими накладними відповідач як раніше зазначалось відповідно до відзиву на позовну заяву, не погоджується з вимогами позовної заяви в частині нарахування пені.
Позивачем 04.07.2019 було поставлено товар за який відповідач повинен був розрахуватись протягом 5 банківських днів до 09.07.2019 .
Суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, про який заявлено відповідачем.
Так, законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Частиною другою статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Положеннями частини 5 статті 261 цього кодексу визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Отже, перебіг позовної давності зі стягнення пені починається зі спливом строку виконання основного зобов'язання.
З вищевикладених відомостей вбачається, що позивачу було відомо про порушення строків поставки даних партій товару починаючи з 09.07.2019.
В той же час, з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій позивач звернувся до суду 09.04.2021 року, про що свідчить відбиток штампу на конверті з позовними документами.
З огляду на вищевикладене, в межах даних заявлених позовних вимог про стягнення пені та штрафу за видатковими накладними від 04.07.2019 № 804, №805, суд застосовує строки позовної давності та доходить висновку про їх необґрунтованість.
Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, оцінюючи надані суду докази, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення пені в сумі 13693,97грн. та 4066,309грн. штрафу
Стосовно нарахування позивачем інфляційних нарахувань у розмірі 3497,03 грн, та 3 % річних у розмірі 2058,77грн. суд зазначає наступне.
За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування "інфляційних втрат" за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (п. 25-29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).
Суд, з урахуванням позиції Верховного Суду, здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3% річних в межах строку вказаного позивачем прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 3497,03 грн., та 3 % річних у розмірі 2058,77грн
Отже, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Карпати» задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод"
(вул. Хриплинська, буд. 11, м. Івано-Франківськ, 76002; ідентифікаційний код 07552205,)
на користь Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Карпати», (76008, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, буд. 201, розрахункові реквізити: код ЄДРПОУ 19389809, IBAN НОМЕР_1 в АТ «Укрексімбанк», м. Київ, МФО 322313, ІПН 193898009159) основну заборгованість в розмірі 40 663,02 грн., інфляційні нарахування у розмірі 3497,03 грн, 3 % річних у розмірі 2058,77грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1639,84грн.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 01.06.2021
Суддя Шкіндер П.А.