Справа № 161/14084/20 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.
Провадження № 22-ц/802/736/21 Категорія: 46 Доповідач: Матвійчук Л. В.
31 травня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Моторного (транспортного) страхового бюро України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 березня 2021 року,
У вересні 2020 року ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 06 липня 2019 року близько 23 год. 05 хв. на 145 км. + 350 м. дороги сполученням Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече, в с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області, зі сторони м. Ківерці в напрямку до с. Княгининок Луцького району Волинської області, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), під час якої був здійснений наїзд на пішохода ОСОБА_6 (її чоловіка та батька неповнолітніх дітей). Наїзд був здійснений спочатку автомобілем марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , а потім, автомобілем марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , під керуванням третьої особи ОСОБА_4 . Від отриманих травм пішохід ОСОБА_6 помер на місці події.
Позивач зазначала, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 , була застрахована у третьої особи Акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС» (далі - АТ «СГ «ТАС»), а цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , на момент ДТП застрахована не була.
Також вказувала, що 01 серпня 2019 року вона в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей звернулася до третьої особи АТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування, на яку 05 червня 2020 року отримала відповідь про виплату страхової суми у розмірі 1/2 ліміту відповідальності (200 000 грн), що становить 100 000 грн, обґрунтовуючи це тим, що п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачано ділення страхової виплати у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб.
Згодом вона звернулася до відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - М(Т)СБУ) із заявою про виплату 1/2 страхового відшкодування, за шкоду, завдану автомобілем марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , який не був застрахований, однак листом від 15 липня 2020 року відповідач повідомив її про відмову здійснити таку виплату, оскільки в діях водія вказаного транспортного засобу відсутній склад цивільного правопорушення (делікту).
Позивач вважає таку відмову відповідача ОСОБА_8 )СБУ незаконною, оскільки смерть ОСОБА_6 настала саме внаслідок заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями декількох осіб - водіями транспортних засобів марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 , та Volkswagen Passat, НОМЕР_2 .
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_2 просила суд стягнути на її користь з відповідача ОСОБА_8 )СБУ страхове відшкодування у розмірі 75 114 грн на утримання, 8 712 грн витрат на поховання, всього 83 826,00 грн, пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 1 291 грн 74 коп., три відсотки річних у розмірі 323 грн 82 коп., всього 1 615 грн 56 коп., а також понесені по справі судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом помилково не було застосовано положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України, відповідно до якої, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від її вини. У випадку коли шкода завдана пішоходу, вина не має значення, тому що обидва водія керували автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки. Отже, відповідальність слід визначати шляхом поділу на два транспортні засоби, у даному випадку на страховиків АТ «СГ «ТАС» та М(Т)СБУ, як це передбачено п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Враховуючи виплату страхового відшкодування у розмірі 50 % страхової суми та визнання вимог щодо виплати такого АТ «СГ «ТАС» обґрунтованими, інша частина страхового відшкодування підлягає стягненню із М(Т)СБУ в межах вказаного Закону та ЦК України на користь позивача ОСОБА_2 . Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно ухвалив рішення про відмову у позові ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача М(Т)СБУ Сакалюк Д. В., вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 31 травня 2021 року - дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 06 липня 2019 року близько 23 год. 05 хв. на 145 км. + 350 м. дороги сполученням Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече, в с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області, зі сторони м. Ківерці в напрямку до с. Маяки (с. Княгининок) Луцького району Волинської області, сталася ДТП, під час якої був скоєний наїзд на пішохода ОСОБА_6 . Наїзд був здійснений спочатку автомобілем марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , а потім автомобілем марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , під керуванням третьої особи ОСОБА_4 . Від отриманих травм пішохід ОСОБА_6 помер на місці події.
Частинами 1 та 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Зазначені вище обставини встановлені постановою заступника начальника відділу СУ ГУНП у Волинській області Білана А. С. від 31 березня 2020 року про закриття кримінального провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019030000000517 від 07 липня 2019 року, та сторонами по справі не оспорювалися (а.с.37-39).
Зі змісту вказаної постанови слідує, що причиною ДТП стало грубе порушення пішоходом ОСОБА_6 вимог пунктів 4.4., 4.7., 4.14. «а», «б» Правил дорожнього руху, а в діяннях водіїв ОСОБА_7 та ОСОБА_4 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України.
Позивач по справі ОСОБА_2 є вдовою померлого ОСОБА_6 (а.с.23), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донькою померлого, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - сином померлого (а.с.24-25).
Судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 , була застрахована у третьої особи АТ «СГ «ТАС», а цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , на момент ДТП застрахована не була (а.с.21).
01 серпня 2019 року позивач ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей звернулася до третьої особи АТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування, на яку 05 червня 2020 року отримала відповідь про виплату страхової суми у розмірі 1/2 ліміту відповідальності (200 000 грн), що становить 100 000 грн. У своїй відповіді АТ «СГ «ТАС» покликалося на приписи п.36.3. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено ділення страхової виплати у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб (а.с.5-9).
У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей звернулася до відповідача ОСОБА_8 )СБУ із заявою про виплату 1/2 страхового відшкодування за шкоду, завдану автомобілем марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , який не був застрахований, проте листом від 15 липня 2020 року відповідач повідомив про відмову здійснити таку виплату, через відсутність в діях водія вказаного транспортного засобу складу цивільного правопорушення (делікту) (а.с.10).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач М(Т)СБУ незаконно відмовив їй у виплаті 1/2 страхового відшкодування за шкоду, завдану автомобілем марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , який не був застрахований, оскільки смерть ОСОБА_6 настала саме внаслідок заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями декількох осіб - водіями транспортних засобів марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 , та марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 .
Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Частиною 2 ст. 1188 ЦК України передбачено, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Згідно із п. 36.3. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довела лише факт наявності шкоди, який є очевидним та полягає у смерті близької людини та годувальника, а також протиправність діяння, яке полягає у наїзді на загиблого пішохода автомобілем марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , проте причинно-наслідкового зв'язку між цими двома юридичними фактами - смертю ОСОБА_6 і наїздом автомобіля марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , позивач суду не довела.
З механізму ДТП, встановленого під час досудового розслідування, слідує, що перший наїзд на загиблого пішохода ОСОБА_6 здійснив саме автомобіль марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 .
З висновку судово-медичного експерта, який досліджувався в суді першої інстанції, слідує, що на трупі пішохода ОСОБА_6 відсутні видоспецифічні ушкодження, характерні для удару транспортним засобом (бампер-переломи, видоспецифічні осаднення від деталей автомобіля), а самі травми отримані пішоходом у горизонтальному, чи близькому до горизонтального, положенні. Смертельними для ОСОБА_6 були травми, які він отримав внаслідок здавлення-перекочування колесом (колесами) автомобіля у косо-висхідному напрямку через грудну клітку справа-наліво.
Виходячи з вищенаведеного, суд правильно вважав, що сукупність суджень судово-медичного експерта дозволяє дійти висновку, що загиблий пішохід ОСОБА_6 не отримував удару від будь-якого автомобіля, а, перебуваючи у горизонтальному положенні, був саме переїханий колесами автомобілів - спочатку марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 , а потім марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 . Локалізація ушкоджень в одній частині тіла, а також відсутність характерних травм в інших частинах тіла (нижніх кінцівках, голові, паховій ділянці), дає підстави вважати, що обидва автомобілі переїхали загиблого приблизно в одному тому самому напрямку - у косо-висхідному напрямку через грудну клітку справа-наліво.
Таким чином, суд обґрунтовано вважав, що смертельні травми загиблий ОСОБА_6 отримав саме під час першого наїзду автомобілем ВАЗ 21063, НОМЕР_1 , а подальший наїзд автомобілем Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , який за своїм травматичним механізмом був однаковим, що не може свідчити, що саме цей автомобіль спричинив смертельні травми, оскільки вони вже виникли на момент наїзду першим автомобілем. Повторний наїзд автомобілем, не може свідчити про те, що смерть потерпілого настала саме внаслідок нього, або, що така смерть не настала б, у випадку, якби травми йому були нанесені лише автомобілем марки ВАЗ 21063, НОМЕР_1 .
Крім того, висновку судово-медичної експертизи, яка б підтверджувала, що смерть ОСОБА_6 настала саме внаслідок травматичної дії обох автомобілів, а не лише першого автомобіля, і саме невід'ємна взаємодія цих двох транспортних засобів спричинила смерть потерпілого, матеріали справи не містять, а клопотання про проведення такої експертизи позивач в суді першої не заявляла.
За таких обставин, відповідач правомірно та обґрунтовано відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки не було встановлено наявність всього складу цивільного правопорушення (делікту), окрім вини, в діях водія автомобіля марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , а саме - причинно-наслідкового зв'язку між другим наїздом на потерпілого та його смертю.
Отже, встановивши, що позивач ОСОБА_2 всупереч ст. 81 ПК України не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а також не надала належних та допустимих доказів незаконної відмови відповідача у виплаті їй 1/2 страхового відшкодування за шкоду, завдану автомобілем марки Volkswagen Passat, НОМЕР_2 , який не був застрахований, у зв'язку з відсутністю в діях водія вказаного транспортного засобу складу цивільного правопорушення (делікту), суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , які є подібними до змісту позовної заяви, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: