Справа № 761/39501/15-ц
Провадження № 4-с/761/86/2021
Іменем України
11 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Лозовій І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: старший державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вітюк Ілля Дмитрович, старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Метлушенко Ганна Олександрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про визнання протиправною та скасування постанови,-
19 січня 2021 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 , заінтересовані особи: старший державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вітюк Ілля Дмитрович, старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Метлушенко Ганна Олександрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про визнання протиправною та скасування постанови.
Під час слухання справи як заінтересовану особу було залучено старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Метлушенко Ганну Олександрівну.
У вимогах скарги скаржник просив: визнати протиправним прийняття державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального упраління Міністерства юстиції Вітюк Іллею Дмитровичем постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.12.2019 року, ВП №60856729.
Вимоги скарги обгрунтовані тим, що 12.12.2019 р. державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вітюк Ілля Дмитрович відкрив виконавче провадження №60856729 з примусового виконання виконавчого листа №761/39501/15-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 17.12.2018 р., про стягнення з ОСОБА_1 коштів в розмірі 192694,12 грн.
Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження представником боржника встановлено, що строк пред'явлення до виконання виконавчого листа закінчився 05.10.2019 р., а з заявою про відкриття виконавчого провадження стягувач звернувся 11.12.2019 р.
Крім того, виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання, оскільки боржник зареєстрований на території Шевченківського району м. Києва.
В той же час представник заявника звернувся до суду з клопотанням про поновлення строків звернення до суду із скаргою.
Клопотання обгрунтоване тим, що 11.02.2020 року представник заявника ознайомився з матеріалами виконавчого провадження та оскаржуваною постановою. В межах 10-денного строку, 21.02.2020 року, до Шевченківського районного суду м.Києва була подана скарга на постанову про відкриття виконавчого провадження.
Потім ухвалою суду від 25.02.2020 року (справа №761/39501/15) скаргу було залишено без розгляду. Ухвала була надіслана судом лише 04.05.2020 року. В зв?язку із запровадженням карантину та після усунення недоліків, зазначених в ухвалі, 15.06.2020 року представник повторно подав до суду скаргу.
17.09.2020 року ухвалою суду було частково задоволено скаргу. Проте постановою Київського апеляційного суду від 22.12.2020 року ухвалу суду від 17.09.2020 року скасовано та скаргу залишено без розгляду.
Представник, посилаючись на положення ч.2 ст.257 ЦПК України, вважає що строк на подання скарги пропущений з поважних причин. Строк на оскарження дій державного виконавця потрібно відраховувати з 22.12.2020 року - дати прийняття постанови апеляційною інстанцією.
Уповноважений представник заявника звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив задовольнити вимоги скарги.
Інші сторони в судове засідання не з?явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
Врахувавши заяву, матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строків звернення до суду із скаргою та залишення скарги без розгляду за наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, 17 грудня 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №761/39501/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Енергобанк» заборгованості в розмірі 192694,12 грн. Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання - до 05 жовтня 2019 року.
11 грудня 2019 року до Святошинського РВ ДВС в м. Києві ЦМУ МЮ надійшла заява представника стягувача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа.
12 грудня 2019 року державним виконавцем Святошинського РВ ДВС в м. Києві ЦМУ МЮ Вітюком І.Д. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виданого 17 грудня 2018 року Шевченківським районним судом м.Києва виконавчого листа №761/39501/15-ц.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у порядку встановленому законом. Згідно з частиною 3 статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом є нечинними. І відповідно не можуть застосовуватись. Тому основна умова вступу нормативно-правового акту в силу, і відповідно обов'язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування у офіційних друкованих виданнях.
Опублікування нормативно-правового акту є юридичною підставою презумпції знання законодавства. Суть даної презумпції полягає в тому, що ніхто не може посилатись на незнання закону, якщо він був опублікований у встановленому законом порядку. Якщо нормативно-правовий акт не опубліковано, то відпадає юридична підстава презумпції знання законодавства. Таким чином існує прямий зв'язок між презумпцією знання законодавства та його його офіційним опублікуванням.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження ОСОБА_1 є постанова державного виконавця Святошинського РВ ДВС в м. Києві ЦМУ МЮ Вітюка І.Д. про відкриття виконавчого провадження від 12 грудня 2019 року.
В скарзі ОСОБА_1 зазначив, що про винесення оскаржуваної постанови він дізнався після ознайомлення його представником з матеріалами виконавчого провадження.
До скарги на дії державного виконавця Толстих Д.І. було долучено копію його заяви, адресовану державному виконавцю Святошинського РВ ДВС в м. Києві ЦМУ МЮ Вітюку І.Д., в якій зазначено, що він дізнався про прийняття виконавчого листа до виконання та відкриття виконавчого провадження після ознайомлення його представником з матеріалами виконавчого провадження, а саме, 12 лютого 2020 року (а.с. 14).
В подальшому із скаргою на вказану постанову уповноважений представник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва 21.02.2020 року (а.с.19).
Проте ухвалою суду від 25.02.2020 року (справа №761/39501/15-ц) скаргу було повернуто скаржнику без розгляду (а.с.20-21).
Ухвалу заявник не оскаржував.
Як зазначив заявник в клопотанні, копію ухвали було надаслано судом 04.05.2020 року та оприлюднено 05.05.2020 року, що підтверджується копією ухвали.
Проте заявник не надав суду доказів отримання копії ухвали засобами поштового зв?язку.
В подальшому із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Святошинського РВ ДВС в м. Києві ЦМУ МЮ скаржник ОСОБА_1 звернувся 15 червня 2020 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 17.09.2020 року скаргу було задоволено частково (а.с.22).
Проте стягувач не погодився з ухвалою суду та подав апеляційну скаргу, за наслідками її розгляду Київський апеляційний суд постановою від 22.12.2020 року скасував ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 17.09.2020 року та залишив скаргу без розгляду.
Як встановили судді апеляційної інстанції, скаржник звернувся із скаргою 15.06.2020 року, тобто більше ніж через чотири місяці з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав, з пропуском установлених ст. 449 ЦПК України строків. При цьому ОСОБА_1 не просив поновити йому строки та не навів поважних причин пропуску строку на звернення з даною скаргою.
У відповідності до положень ч.4 ст.82 ЦПК України вказані обставини встановлені рішенням суду та не підлягають доказуванню.
Після розгляду справи апеляціною інстанцією, 30.12.2020 року уповноважений представник скаржника направив до суду вже втретє скаргу на постанову державного виконавця від 12.12.2019 року про відкриття виконавчого провадження.
Заявник вважає, що саме після 30.12.2020 року потрібно обраховувати строк на оскарження дії державного виконавця. Проте суд не погоджується із твердженням заявника.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Звертаючись до суд із скаргою втретє фактично ОСОБА_1 , ігноруючи норми діючого законодавства щодо строків звернення до суду із скаргою намагається порушити принцип рівності у процесі.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 п. 38.
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 9901/313/20.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Отже, як вбачається із матеріалів скарги, вперше скаржник звернувся до суду із скаргою 21.02.2020 року, тобто у встановлений 10 денний строк. Проте при зверненні до суду із скаргою 15.06.2020 року заявник пропустив строк звернення до суду та не звернувся до суду з клопотанням про поновлення такого строку про що зазначено в постанові апеляційної інстанції. Заявником не обгрунтовано чому він не звертався до суду із клопотанням про поновлення строку на звернення до суду із скаргою. А тому з врахуванням всіх встановлених в судовому засіданні обставин, суд вважає, що саме при зверненні 15.06.2020 року мало бути подано клопотання про поновлення строків. А при зверненні до суду із скаргою 30.12.2020 року, зазначені заявником причини не є поважними, а тому суд вважає що скарга має бути залишена без розгляду.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.126, 447-450 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: старший державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вітюк Ілля Дмитрович, старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Метлушенко Ганна Олександрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня виготовлення повного тексту ухвали безпосередньо до Київського апеляційного суду.
У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ: Н.Г.Притула