ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2021Справа № 910/1833/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/1833/21
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»
про стягнення 20723,34 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - відповідач) про стягнення 40844,87 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «Автооберіг» від 13.05.2020 №06-GR/EP-183735989 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «HYUNDAI H-1» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/1833/21 та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.03.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» страхове відшкодування у розмірі 20723,34 грн, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем 16.02.2021 страхового відшкодування у розмірі 20121,53 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду, відтак новою ціною позову є стягнення 20723,34 грн.
30.03.2021 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог, з підстав того, що позивачем безпідставно включено до відшкодування ПДВ, оскільки особа, яка здійснювала ремонт пошкодженого автомобіля не є платником податку на додану вартість. Разом з цим, відповідач наголошує на тому, що позивачем не доведено пошкодження передньої правої фари, що свідчить про безпідставність витрат на її заміну.
08.04.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача з підстав того, що у відносинах між страховими компаніями в порядку суброгації не застосовуються положення щодо зменшення суми страхового відшкодування на суму ПДВ. Крім того, позивач зауважує на тому, що фактичний розмір заподіяної шкоди, встановлюється на підставі відповідних документів СТО на якій проводився ремонт автомобіля, а звіт про оцінку є лише попереднім оціночним документом.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
13.05.2020 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - позивач), як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Автооберіг» №06-GR/EP-183735989, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, наземним транспортним засобом - автомобілем марки «HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску.
Згідно договору до страхових випадків відноситься, зокрема ДТП і вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 20.05.2020 по 19.05.2021 (включно).
16.06.2020 року о 16 год. 15 хв. в місті Харків по вул. Великій Панасівській трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «HYUNDAI H-1» та автомобіля марки «RENAULT DOKKER», а саме: гр. ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , порушуючи знаки пріорітету, скоїв наїзд на автомобіль марки «HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 , в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні ушкодження.
З матеріалів справи вбачається, що ДТП оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 16.06.2020.
За висновком експертного автотоварознавчого дослідження №СТ/20/0155/0620 від 13.07.2020, що складений експертом з правом проведення автотоварознавчих експертиз ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки "HYUNDAI H-1", реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 42750,06 грн.
18.06.2020 страхувальник звернувся до позивача із заявою про подію та виплату страхового відшкодування за договором №06-GR/EP-183735989 від 13.05.2020 на рахунок СТО.
Згідно рахунку, виставленого СТО - ФОП « ОСОБА_5 » №44 від 14.07.2020, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 39268,00 грн (з ПДВ).
16.07.2020 позивачем був складений та підписаний страховий акт №СТ/20/0155, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки «HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 39268,00 грн.
На підставі складеного страхового акту №СТ/20/0155 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту «Автооберіг» №06-GR/EP-183735989 від 13.05.2020, перерахував на рахунок ФОП « ОСОБА_5 » суму страхового відшкодування в загальному розмірі 39268,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №10150 від 16.07.2020.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З європротоколу від 16.06.2020 вбачається, що транспортний засіб марки «RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки «HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить Фізичній особі-підприємцю Самойлову Олексію Анатолійовичу та знаходився під керуванням ОСОБА_6 .
Доказів того, що ОСОБА_2 не мав права керування транспортним засобом марки «RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Згідно з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" № 1306 від 10.10.2001, визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.
Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А («RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та транспортний засіб В («HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 ), зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми. Крім того, у повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №АО 3995802 щодо автомобіля марки («RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 ).
Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №698 від 17.11.2011 "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України", затверджено максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України: на період з дня набрання чинності цим розпорядженням до 31 грудня 2012 року в розмірі 10 000 гривень потерпілому; з 1 січня 2013 року - 25 000 гривень потерпілому, з 01 лютого 2016 року - 50 000 гривень потерпілому.
Отже, враховуючи викладене та беручи до уваги приписи чинного законодавства, суд приймає повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду б/н від 16.06.2020 як належний доказ настання 16.06.2020 дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу А («RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та транспортного засобу В («HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
Дослідивши схему та обставини дорожньо-транспортної пригоди, які вказані водіями у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), та враховуючи визнання вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водієм автомобіля «RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , про що зазначено в п. 14 повідомлення, суд дійшов висновку про порушення Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу «RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 та наявності вини водія автомобіля «RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а саме ОСОБА_6 .
Фізична особа-підприємець Самойлов Олексій Анатолійович, як власник автомобіля марки «RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом №АО 3995802 з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес», предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки "RENAULT DOKKER", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був діючим на момент ДТП.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатував автомобіль марки «RENAULT DOKKER», реєстраційний номер НОМЕР_2 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес».
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (поліс №АО 3995802) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн.
Разом з цим, статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
При цьому, згідно абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
За змістом вказаної норми у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком.
Таким чином, вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт по ремонту автомобіля платником ПДВ.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 6 липня 2018 року у справі № 924/675/17, від 02 жовтня 2018 у справі №910/171/17 та від 05 квітня 2018 у справі №910/3165/17.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач, на підставі складеного страхового акту №СТ/20/0155 від 16.07.2020 перерахував на рахунок ФОП « ОСОБА_5 » суму страхового відшкодування в загальному розмірі 39268,00 грн.
При цьому, відповідно до наданого рахунку, виставленого СТО - ФОП « ОСОБА_5 » №44 від 14.07.2020, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 39268,00 грн (з ПДВ).
Тоді як, згідно витягу з Реєстру платників єдиного податку ФОП «Агабабян Лала» є платником єдиного податку другої групи та не зареєстрований як платник ПДВ.
Таким чином, суд приходить до висновку, що, оскільки виплата страхового відшкодування була здійснена позивачем на рахунок Фізичної особи-підприємця «Агабабян Лала», який не є платником ПДВ, розмір шкоди у спірних правовідносинах, який підлягає стягненню з відповідача, має визначатися виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля, без урахування ПДВ.
Позивач направив 27.08.2020 на адресу відповідача заяву вих.№03/3780 від 27.08.2020 про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації.
Однак відповідач у встановлений законом строк відшкодування не здійснив, виконавши частково свої зобов'язання лише 16.02.2021 у сумі 20121,53 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №234251 від 16.02.2021.
Отже, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначений полісом № АО 3995802 розмір франшизи (1000,00 грн) та суму податку на додану вартість (6544,67 грн), безпідставно включеної в межах суми страхового відшкодування, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу страхове відшкодування в розмірі 11601,80 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позаяк, під час розгляду справи, позивачем не надано належних доказів у підтвердження наявності правових підстав для відшкодування сплаченої суми страхового відшкодування з урахуванням ПДВ, а відповідач, в свою чергу, не надав належних доказів наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо неправомірності включення ремонту передньої правої фари до вартості відновлювального ремонту, оскільки в п. 11 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 16.06.2020 вказано про видимі пошкодження транспортного засобу В (автомобіля марки «HYUNDAI H-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 ), в тому числі, фара права, про що зазначено і в протоколі огляду транспортного засобу від 18.06.2020.
Водночас суд зауважує, що звіт про оцінку транспортного засобу - лише попередній оціночний документ, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять із фактичної суми, встановленої згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 6 липня 2018 року у справі № 924/675/17.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків виплати страхового відшкодування, а також 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено аб. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
При цьому, пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідачем не заперечується факт отримання від позивача вимоги про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації 28.08.2020.
Отже, у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач зобов'язаний був сплатити страхове відшкодування не пізніше 26.11.2020, однак виплату в цей строк не здійснив.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виплати страхового відшкодування, позивачем нарахована пеня за період з 27.11.2020 по 05.02.2021 в розмірі 915,38 грн.
Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 228,84 грн та інфляційні втрати у розмірі 432,65 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові №910/12604/18 від 01.10.2019 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем було нараховано їх на суму боргу 39268,00 грн, яка включає в себе суму податку на додану вартість (6544,67 грн) та розмір франшизи (1000,00 грн), які, як вже було зазначено судом вище, не повинні були включатися в суму страхового відшкодування.
Таким чином, за розрахунком суду, належною сумою до стягнення є 739,50 грн пені та 184,88 грн 3% річних, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.
В той же час, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат за визначений позивачем період, враховуючи належне до сплати страхове відшкодування, є більшим.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).
З огляду на викладене, враховуючи, що позивач вказує про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 432,65 грн, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Згідно з частин 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії витягу з договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019, укладеного між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» та Адвокатським об'єднанням «Грідін і Партнери», завдання - доручення №106 від 27.01.2021 до договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019, платіжне доручення №ID-155726 від 05.02.2021 на суму 10000,00 грн, акт прийому-передачі від 05.02.2021, детальний розрахунок та опис робіт (надання послуг) від 05.02.2021, посвідчення адвоката, виданого на ім'я Грідіна В.В. №6203/10 від 06.10.2017, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6203/10 від 06.10.2017 та ордер серії АІ №1080907 від 18.01.2021, виданого Адвокатським об'єднанням «Грідін і партнери» на ім'я адвоката Грідіна В.В.
Пунктом 1 договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019 визначено, що адвокатське бюро зобов'язалося надавати клієнту професійну правничу допомогу передбачену цим договором та/або додатками, додатковими угодами, завданнями-дорученнями до цього договору, а клієнт зобов'язався прийняти відповідну правничу допомогу та оплатити її.
Згідно завдання-доручення від 27.01.2021 №106 до договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019 позивач як клієнт замовив у адвокатського бюро правничу допомогу у стягненні страхового відшкодування в сумі 39268,00 грн по страховій справі №СТ/20/0155 із визначенням гонорару в сумі 5000,00 грн.
Актом прийому-передачі від 05.02.2021 сторони підтвердили, що Адвокатське бюро «Грідін і партнери» надало Товариству з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» правову допомогу згідно визначеного та погодженого завдання-доручення №106 від 27.01.2021 загальною вартістю 5000,00 грн.
З детального розрахунку та опису робіт (наданих послуг) від 05.02.2021, виконаних за договором про надання правничої допомоги від 14.05.2019, надана правова допомога складалась з: консультування клієнта щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом відповідно до погодженого завдання-доручення у кількості 1 години вартістю 1000,00 грн; підготовчі дії (з'ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує клієнт та якими доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин; збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог, аналіз та вивчення судової практики) у кількості 2 годин вартістю 2000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви в суд (визначення підсудності; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та розміру судових витрат; написання позовної заяви, копіювання, завірення, зшивання додатків до позовної заяви; підготовка справи до відправки в суд) у кількості 2 годин вартістю 2000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про не співмірність заявлених витрат на правову допомогу за нескладну справу, яка віднесена до категорії малозначних, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та звертає увагу на те, що розрахунки матеріальних збитків адвокатом не виконувались, натомість розрахунки окремих значень заявлених до стягнення сум, що входять до ціни позову та безпосередньо окремі їх розрахунки у складі додатків до позову не відповідають мотивувальній частині позову.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи відсутність заперечень про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та часткову обґрунтованість позовних вимог, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України) та до обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 2000 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та детального розрахунку та опису робіт (наданих послуг) від 05.02.2021, виконаних за договором про надання правничої допомоги від 14.05.2019.
Керуючись статтями 2, 13, 14, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 20723,34 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (04050, м. Київ, вул.Білоруська, 3 ідентифікаційний код 20344871) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 32382598) страхове відшкодування у розмірі 11601 (одинадцять тисяч шістсот одна) грн 80 коп., пеню у розмірі 739 (сімсот тридцять дев'ять) грн 50 коп., інфляційні втрати у розмірі 432 (чотириста тридцять дві) грн 65 коп., 3% річних у розмірі 184 (сто вісімдесят чотири) грн 88 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) грн 94 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 31.05.2021.
Суддя Т.В. Васильченко