25 травня 2021 р.Справа № 520/370/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 (суддя І Сліденко А.В., м. Харків) по справі № 520/370/21
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту реєстрації Харківської міської ради треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради (далі по тексту - відповідач), треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- скасувати рішення державного реєстратора від 24 листопада 2020 року Департаменту реєстрації Харківської міської ради № 55312426 про зупинення розгляду заяви № 42598832 представника ОСОБА_1 за довіреністю Подвезька Антона Віталійовича про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради зареєструвати право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 по справі № 520/370/21 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Роз'яснено, що даний спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу? в якій, посилаючись на прийняття ухвали суду першої інстанції з порушенням норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 по справі № 520/370/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спір між ОСОБА_1 та державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради має публічно-правовий характер і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Зазначає, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що 16.03.2012 між ОСОБА_1 (у якості позикодавця) та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (далі по тексту - позичальники) було вчинено письмовий правочин у формі договору позики іноземної валюти у розмірі 19500,00 доларів США.
У цей же день між названими вище особами було укладено письмовий договір іпотеки квартири.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 07.12.2015 у справі №640/16616/15-ц із позичальників на користь заявника стягнуто заборгованість за договором позики від 16.03.2012, що складається з неповернутої частини позичених коштів, процентів за користування позикою, неустойки на загальну суму 830800 доларів США, що є еквівалентним за курсом НБУ станом на 07.12.2015 року сумі у розмірі 19647276,82 грн.
18.11.2020 представник ОСОБА_1 шляхом подання письмового звернення порушив перед Департаментом реєстрації Харківської міської ради питання з приводу набуття заявником права власності на квартиру у порядку ст.37 Закону України "Про іпотеку".
За результатом розгляду заяви позивача, Департаментом реєстрації Харківської міської ради прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про держану реєстрацію прав та їх обтяжень.
Не погодившись з діями державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради, вчиненими за результатами розгляду заяви від 18.11.2020, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не може бути вирішений у порядку адміністративного судочинства в силу норм п.1 ч.1 ст.170 КАС України та ст.19 ЦПК України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Водночас, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17.
Щодо позовної вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора від 24 листопада 2020 року Департаменту реєстрації Харківської міської ради № 55312426 про зупинення розгляду заяви № 42598832 представника ОСОБА_1 за довіреністю Подвезька Антона Віталійовича про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , колегією суддів встановлено, що у даному випадку відповідач є суб'єктом владних повноважень, а спір у цій справі виник з приводу необхідності перевірки дотримання цим суб'єктом правил законодавства під час виконання своїх функцій і стосується виключно учасників цих публічно-правових відносин.
Тобто дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини в даній частині не пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, а тому позов у справі підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що предметом розгляду в даній частині позовних вимог є не порушення процедури державної реєстрації, а законність набуття особою права власності на нерухоме майно.
Враховуючи те, що позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції щодо наявності спору про право цивільне і в частині позовних вимог щодо зобов'язання Департаменту реєстрації Харківської міської ради зареєструвати право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
При цьому, наявність в матеріалах справи лише копії адміністративного позову не дозволяє суду апеляційної інстанції об'єктивно встановити чи дійсно даний спір віднесено до цивільної юрисдикції.
Разом з тим, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст.2, ч. 4 ст. 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Колегія суддів наголошує, що за правилами ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, в основі обґрунтованого рішення лежать повнота і всебічність з'ясування обставин справи, це виключає існування будь-яких не спростованих судом належним чином розбіжностей між доказами, поданими сторонами.
Разом з цим, судом першої інстанції не виконано вказаних приписів процесуального закону.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів зазначає про передчасність висновку суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком розгляду апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність встановлених п.1 ч.1 ст.170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керуєтьсяст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Щодо вимог апелянта вирішити питання про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає, що з урахуванням обставин, що склалися, за відсутності чіткого правового регулювання розподілу судових витрат саме в такому випадку процесуальним законом (ст.139 КАС України), необхідно керуватися принципом, за яким судові витрати несе та зі сторін, з вини якої такі витрати виникли.
При цьому, необхідно розрізняти судові рішення, якими вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання, від рішень, якими вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.
Закінчення розгляду справи є вирішення спору по суті судом першої, апеляційної або касаційної інстанції.
В даному випадку судом апеляційної інстанції прийнято рішення про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду, не вирішуючи при цьому спір по суті.
Таким чином, зважаючи на залежність розподілу судових витрат від наслідків розгляду справи по суті, слід дійти висновку про відсутність законодавчо визначених підстав для задоволення таких вимог апелянта на даному етапі розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 по справі № 520/370/21 скасувати.
Прийняти постанову, якою справу №520/370/21 направити для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова
Повний текст постанови складено 31.05.2021 року