31 травня 2021 р. Справа № 520/18755/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 09.03.21 по справі № 520/18755/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені (сформовані) 31.08.2020 ГУ ДПС у Харківській області відносно ОСОБА_1 : № 0235364/1-5606-2030 у сумі 4999,99 грн; № 0235364/2-5606-2030 у сумі 4297,60 грн; № 0235366/1-5606-2030 у сумі 215,93 грн; № 0235367/1-5606-2030 у сумі 461,65 грн.; № 0235369/1-5606-2030 у сумі 23,19 грн; № 0235368-5606-2030 у сумі 7550,24 грн; № 0235368/1-5606-2030 у сумі 6489,60 грн; № 0235363-5606-2030 у сумі 2037,60 грн; № 0235363/1-5606-2030 у сумі 1751,36 грн; № 0235364-5606-2030 у сумі 5604,34 грн; № 0235365-5606-2030 у сумі 862,42 грн; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу, винесену (сформовану) 07.12.2020 ГУ ДПС у Харківській області за 74347-13 відносно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, враховуючи їх винесення поза процедурою звірки, без проведення перевірки, з порушенням строків, визначених п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України та без врахування часових обмежень дії Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» від 07.12.2017 № 2245-VІІІ, а також винесена на підставі вказаних рішень податкова вимога є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року по справі 520/18755/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково.
Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 31.08.2020 року: № 0235364/2-5606-2030 у сумі 4297,60 грн.; № 0235369/1-5606-2030 у сумі 23,19 грн.; № 0235368/1-5606-2030 у сумі 6489,60 грн.; № 0235363/1-5606-2030 у сумі 1751,36 грн., винесені відносно ОСОБА_1 .
Скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у Харківській області від 07.12.2020 року 74347-13, винесену відносно ОСОБА_1 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 року по справі 520/18755/2020 та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що оскаржувані податкові повідомдення-рішення складені поза процедурою звірки даних, закріпленою в пп. 266.7.3. п. 266.7 ст. 266 ПК України, та не мали наслідком заміну раніше винесених рішень за проведеним перерахунком, оскільки прийняті за відповідні періоди вперше. Вважає, що контролюючий орган у спірних відносинах, діючи у вказаний, непередбачений ПК України спосіб, невірно реалізував надані йому повноваження, що є самостійною підставою для скасування таких рішень.
Також посилаючись на порушення податковим органом строку надіслання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановленого ПК України (до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком)), та недотримання приписів п. 102.1 ст.102 ПК України, на який йде посилання у п.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, щодо їх прийняття виключно за результатами проведення перевірки, стверджує про неправомірність нарахування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2018 та 2019 роки за іншими адресами ніж зазначеними в первинних рішеннях.
Відповідно до ч. 3 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що дану справу розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, колегія суддів при відкритті апеляційного провадження дійшла висновку про можливість здійснення розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 по справі №520/18755/2020 в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з даними ДПС України ГУ ДПС у Харківській області відносно позивача було сформовано в автоматичному режимі засобами ІТС «Податковий блок» податкові повідомлення-рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, а саме: від 25.05.2020 № 0223477-5606-2030 у сумі 8462,84 грн.; від 25.05.2020 № 0223473-5606-2030 у сумі 914,58 грн; від 25.05.2020 № 0223474-5606-2030 у сумі 1241,47 грн; від 25.05.2020 № 0223472-5606-2030 у сумі 465,99 грн; від 25.05.2020 № 0223471-5606-2030 у сумі 2283,88 грн; від 25.05.2020 № 0223480-5606-2030 у сумі 194,04 грн; від 25.05.2020 № 0223481-5606-2030 у сумі 194,04 грн; від 25.05.2020 № 0223475-5606-2030 у сумі 726,10 грн; від 25.05.2020 № 0223476-5606-2030 у сумі 1552,40 грн; від 25.05.2020 № 0223479-5606-2030 у сумі 605,09 грн.
У результаті виявлених розбіжностей представником позивача було надано до ГУ ДПС у Харківській області заяву від 05.08.2020 року щодо проведення перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до вимог Податкового кодексу України.
31.08.2020 року, за результатами розгляду вказаної заяви, з урахуванням проведеної звірки, ГУ ДПС у Харківській області було зроблено перерахунок та сформовано нові податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 2017-2019 роки: № 0235364/1-5606-2030 у сумі 4999,99 грн; № 0235364/2-5606-2030 у сумі 4297,60 грн; № 0235366/1-5606-2030 у сумі 215,93 грн; № 0235367/1-5606-2030 у сумі 461,65 грн; №0235369/1-5606-2030 у сумі 23,19 грн; № 0235368-5606-2030 у сумі 7550,24 грн; № 0235368/1-5606-2030 у сумі 6489,60 грн; № 0235363-5606-2030 у сумі 2037,60 грн; № 0235363/1-5606-2030 у сумі 1751,36 грн; № 0235364-5606-2030 у сумі 5604,34 грн; № 0235365-5606-2030 у сумі 862,42 грн, які отримані позивачем 07.11.2020 року.
В результаті вказаного перерахунку податкові повідомлення - рішення за 2019 рік від 25.05.2020 № 0223475-5606-2030 у сумі 726,10 грн; від 25.05.2020 № 0223476-5606-2030 у сумі 1552,40 грн; від 25.05.2020 № 0223479-5606-2030 у сумі 605,09 грн, вважаються скасованими (відкликаними), а податкові повідомлення - рішення за 2019 рік від 25.05.2020 № 0223477-5606-2030 у сумі 8462,84 грн; від 25.05.2020 № 0223473-5606-2030 у сумі 914,58 грн; від 25.05.2020 № 0223474-5606-2030 у сумі 1241,47 грн; від 25.05.2020 № 0223472-5606-2030 у сумі 465,99 грн; від 25.05.2020 № 0223471-5606-2030 у сумі 2283,88 грн; від 25.05.2020 № 0223480-5606-2030 у сумі 194,04 грн; від 25.05.2020 № 0223481-5606-2030 у сумі 194,04 грн залишено без змін.
07.12.2020 року ГУ ДПС у Харківській області відносно ОСОБА_1 сформовано податкову вимогу за № 74347-13, отриману позивачем 15.12.2020 року.
Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 31.08.2020 року та податковою вимогою від 07.12.2020 року № 74347-13, позивач звернулась до суду за їх оскарженням.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Харківській області від 31.08.2020 року: № 0235364/2-5606-2030 у сумі 4297,60 грн; № 0235369/1-5606-2030 у сумі 23,19 грн; № 0235368/1-5606-2030 у сумі 6489,60 грн; № 0235363/1-5606-2030 у сумі 1751,36 грн, які винесені відносно ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено встановлений законом строк для їх прийняття.
Скасовуючи податкову вимогу ГУ ДПС у Харківській області від 07.12.2020 року № 74347-13 суд першої інстанції зазначив, що оскільки вона винесена у тому числі і на суму податкового боргу, що виник на підставі скасованих податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Харківській області від 31.08.2020 року: № 0235364/2-5606-2030 у сумі 4297,60 грн; № 0235369/1-5606-2030 у сумі 23,19 грн; № 0235368/1-5606-2030 у сумі 6489,60 грн; № 0235363/1-5606-2030 у сумі 1751,36 грн, наявні підстави для задоволення позову в цій частині.
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0235364/1-5606-2030 у сумі 4999,99 грн; № 0235364/2-5606-2030 у сумі 4297,60 грн; № 0235366/1-5606-2030 у сумі 215,93 грн; № 0235367/1-5606-2030 у сумі 461,65 грн.; № 0235369/1-5606-2030 у сумі 23,19 грн; № 0235368-5606-2030 у сумі 7550,24 грн; № 0235368/1-5606-2030 у сумі 6489,60 грн; № 0235363-5606-2030 у сумі 2037,60 грн; № 0235363/1-5606-2030 у сумі 1751,36 грн; № 0235364-5606-2030 у сумі 5604,34 грн; № 0235365-5606-2030 у сумі 862,42 грн суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення відповідачем строків їх надсилання не спростовує факту правомірності податкових зобов'язань, визначених такими податковими повідомленнями-рішеннями.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягенння з відповідача витрат пов'язаних зі сплатою комісії банківського обслуговування, компенсації за відрив від звичайних занять та технічного забезпечення, суд першої інстанції виходив з того, що такі витрати не є судовими витратами, пов'язаними з розглядом справи, у розумінні ст. 132 КАС України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду в частині відмови в задоволенні позову), колегія суддів зазначає про таке.
Колегія суддів зазначає, що спірні відносини склалися внаслідок різного тлумачення сторонами наявності підстав для нарахування фізичній особі земельного податку.
Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельні ділянки.
Відповідно до пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
За приписами пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 10.3 статті 10 ПК України передбачено, що питання щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вирішують місцеві ради в межах повноважень.
Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 року №542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», зі змінами, встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові згідно з додатком 1 цього рішення, яким передбачена ставка податку на нерухоме майно, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на січень звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр.
Пунктом 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.6.1 статті 266 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є календарний рік.
Згідно з підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
На підставі пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 та 2019 роки, винесені 31.08.2020 року, за результатами розгляду заяви щодо проведення звірки по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, поданої у порядку пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України, з урахуванням проведеної звірки.
Слід зауважити, що позивач не погоджується з вказаними донарахуваннями виключно виходячи з тверджень про порушення відповідачем встановленого законом строку та порядку прийняття податкових повідомлень-рішень. При цьому, не є спірними ані належність позивачеві об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно ані розмір такого податку.
Щодо посилання позивача на наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень з огляду на їх прийняття після 01 липня, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), без проведення перевірки в порядку ст.102 ПК України та за інші земельні ділянки ніж зазначені в первинних рішеннях, колегія суддів зазначає наступне.
07 грудня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» № 2245-VIII, яким пункт 266.10 статті 266 ПК України доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:
"266.10.2. У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
266.10.3. Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу".
Таким чином, вказаним Законом № 2245-VIII дозволено контролюючим органам визначати грошове зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст.102 ПК України.
Пунктом 102.1 ст. 102 ПК України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов'язаних з декларуванням податкових зобов'язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.
З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов'язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов'язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що положення норми п.266.10.3 ПК України є бланкетними відносно п.102.1 ст. 102 ПК України виключно в частині визначення строку, в межах якого контролюючим органом може бути нараховано грошові зобов'язання, та не передбачають проведення додаткової перевірки, а тому доводи позивача про можливість нарахування контролюючим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, після 01 липня року, який настає за звітним, лише за результатами проведення перевірки, визначеної п.102.1 ПК України, є хибними.
Щодо тверджень позивача про неможливість нарахування контролюючим органом нових податкових зобов'язань окрім тих, за звіркою по яких звернувся платник податків, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем при розгляді заяви позивача від 25.08.2020 проведено звірку, за результатами якої встановлено розбіжності при нарахуванні податку, зроблено перерахунок та визначено нові податкові зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наслідками чого скасовано (відкликано) податкові повідомлення-рішення від 25.05.2020 №0223475-5606-2030, № 0223476-5606-2030, №0223479-5606-2030 та сформовано нові за іншим нерухомим майном, відмінним від земельної ділянки, яке належало позивачу на праві власності за 2018 та 2019 роки.
Колегія суддів наголошує, що позивач не ставить під сумнів правильність розрахунку сум нарахованих податкових зобов'язань, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями -рішеннями.
Аналіз положень пп.266.7.2 та п. 266.7.3 п. 266.7 ст.266 ПК України дозволяє дійти висновку, що при прийнятті податкових повідомлень-рішень про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, контролюючий орган не обтяжен обов'язком приймати рішення про визначення податкового зобов'язання за іншими об'єктами оподаткування та за інші податкові періоди, за наявності об'єктів оподаткування за звітний період, лише за наслідками перевірки.
Враховуючи вищенаведене, відповідачем дотримано приписи абз.7 п. 266.7.3 п. 266.7 ст.266 ПК України щодо розгляду заяви позивача про перерахунок податкових зобов'язань, що спростовує твердження позивача про неправомірність вказаних дій.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За визначенням ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку що відповідачем доведено правомірність спірних податкових повідомлень-рішень від 31.08.2020 № 0235364/1-5606-2030 у сумі 4999,99 грн, № 0235364/2-5606-2030 у сумі 4297,60 грн, № 0235366/1-5606-2030 у сумі 215,93 грн, № 0235367/1-5606-2030 у сумі 461,65 грн, № 0235369/1-5606-2030 у сумі 23,19 грн, № 0235368-5606-2030 у сумі 7550,24 грн, № 0235368/1-5606-2030 у сумі 6489,60 грн, № 0235363-5606-2030 у сумі 2037,60 грн, № 0235363/1-5606-2030 у сумі 1751,36 грн, № 0235364-5606-2030 у сумі 5604,34 грн та № 0235365-5606-2030 у сумі 862,42 грн, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 по справі № 520/18755/2020 в частині відмови в задоволенні позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова
Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова