31 травня 2021 року справа №360/4449/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Міронової Г.М., Ястребової Л.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року по справі №360/4449/20 (суддя 1-ї інстанції Борзаниця С.В.) за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.27-32) просив:
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу грошову компенсація за речове майно, яке не було отримано під час проходження служби у сумі 10128,96 грн;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 сплатити позивачу середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку, виходячи з наступного дня після звільнення і до звернення до суду, тобто з 27.03.2020 до 16.11.2020 у сумі 148047,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу за контрактом у Сєвєродонецькому міському військовому комісаріаті з 17.03.2015 по 18.02.2020.
18.02.2020 наказом військового комісара позивача переведено для проходження подальшої військової служби до військової частини НОМЕР_1 , в яку прибув 19.02.2020 та 26.03.2020 звільнений у запас за п. й, п. 2, ч. 5ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 26.03.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 27.03.2020.
Неодноразово звертався до бухгалтерії відповідача із заявами виплати грошової компенсації за не отримане речове майно та надання довідок, однак компенсацію так і не отримав.
Відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що кошти виділяються на рахунки військової частини за заявками, а тому військова частина НОМЕР_1 не може своєчасно сплатити компенсацію за неотримане речове майно. При цьому, заявка про виплату компенсації за неотримане речове майно позивачу відпрацьована та направлена до Командування Сухопутних Військ з метою отримання належних коштів.
Оскільки позивач проходив військову службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, то на нього не розповсюджуються положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, а тому відсутні підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 17.03.2015 по 26.03.2020.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 17.03.2015 по 26.03.2020.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, зобов'язуючи відповідача виплатити компенсацію за речове майно, без стягнення конкретної суми, обрав спосіб захисту порушеного права позивача, який є не ефективним, та не забезпечує поновлення порушеного права позивача.
Суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин норми Кодексу законів України про працю, які передбачають при затримці розрахунку при звільненні, стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час такої затримки.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача, не надаючи оцінку судовому рішенню в частині задоволення позову, яка сторонами не оскаржується.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
17.03.2015 між позивачем та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах солдатського сержантського складу (арк. спр. 6-7).
Відповідно до витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 18.02.2020 наказом № 29 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , головного сержанта - командира відділення охорони 1-го взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначеного наказом Командувача військ оперативного Командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » №11-рс від 18.02.2020 на посаду головного - сержанта командира відділення розбирально - складальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно - відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що 18.02.2020 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби смт. Клугіно - Башкирівка, Харківської області. 18.02.2020 виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (арк. спр. 9).
Яке свідчить витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.02.2020 № 55 позивача вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків у військову частину НОМЕР_1 з 19.02.202. Зарахувати на всі види забезпечення з 20.02.2020: старшого сержанта ОСОБА_1 , який прибув з Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області, призначеногонаказомкомандиравійськовоїчастини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 18.02.2020 № 11-РС на посаду головного сержанта-командира 4 відділення розбирально-складальних робіт 2 ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , ВОС- 853975А, з 19.02.2020 зарахувати до списків особового складу. Вважати таким, що з 19.02.2020 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 3260 гривень на місяць, шпк «старший сержант» (арк. спр. 10).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.03.2020 № 90 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , головного сержанта-командира 4 відділення розбирально-складальних робіт 2 ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.03.2020 № 61-РС у запас за пунктом «й» (військовослужбовці, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або про оголошення рішення про демобілізацію та вислужив не менше 24 місяців військової служби за контрактом) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов1язок і військову службу» вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області. З 26.03.2020 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 27.03.2020 (арк. спр. 11).
Довідка відповідача без дати № 191 свідчить, що вартість речового майна, що належить до видачі старшому сержанту ОСОБА_1 , складає 10128,96 грн. (арк. спр. 12).
Відповідно до грошового атестату від 27.03.2020 № 14 ОСОБА_1 виплачені такі види грошового забезпечення: оклад за військовим званням 810,00 грн до 26.03.2020 у сумі 679,35 грн; посадовий оклад 3260,00 грн до 26.03.2020 2734,19 грн; вислуга років 50 % до 26.03.2020 1706,77 грн; обчислена на 01.03.2020 вислуга років становить 26 років 00 місяців 19 днів; надбавка за особливості проходження служби 65 % до 26.03.2020 2328,21; премія 55 % до 26.03.2020 2597,48 грн (арк. спр. 18).
Суд першої інстанції, зобов'язуючи військову частину виплатити позивачу компенсацію за речове майно без зазначення конкретної суми, виходив з того, що такий спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив про відсутність факту фактичного розрахунку, отже відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Оцінка суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
На підставі статті 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
На підставі пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі -Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Аналіз вищенаведених нормативно-правових актів свідчить, що в разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають
право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17.
Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Матеріали справи свідчать, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 26.03.2020, проте, при звільненні зі служби компенсація за неотримане речове майно позивачу не виплачена.
Таким чином, у позивача виникло право на стягнення суми компенсації за неотримане речове майно, сума якої становить 10128,96 грн, про що зазначено відповідачем в довідці №191 (а.с.12)
Предметом апеляційного оскарження є обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача, а саме зобов'язання відповідача виплатити компенсацію за неотримане речове майно, замість зобов'язання відповідача виплатити конкретно визначену суму такої компенсації.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Відповідачем позивачу визначено до виплати сумі компенсація вартості речового майна у розмірі 10128,00 грн.
Суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів ч. 5 ст. 242 КАС України вважає, що у цьому випадку ефективним способом захисту прав позивача буде саме стягнення з відповідача грошової компенсації за речове майно в розмірі 10128,00 грн.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача виплатити середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку суд зазначає наступне.
Відповідач стверджує про непоширення положень КЗпП України на спірні правовідносини.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Таким чином, позивач має право на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 висловив правову позицію, згідно з якою строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, який є спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, строком звернення до суду з цим спором є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, який розпочинає сплив з дня проведення з позивачем остаточного розрахунку.
Між тим, з позивачем остаточний розрахунок відповідачем не проведений, позивачу не виплачено компенсацію за недоотримане речове майно, отже позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом, що спростовує доводи відповідача про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом.
Щодо середньоденного розміру грошового утримання.
Середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 цієї Постанови обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Дослідженням довідки відповідача від 09 вересня 2020 року № ВФЗ-931 (а.с.14) встановлено, що:
у грудні 2019 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 12692,15 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3170,00 грн, оклад за військове звання - 810,00 грн, процентна надбавка за вислугу років - 1791,00 грн, особливості проходження служби - 3751,15 грн, премія - 3170,00 грн, днів військової служби - 31;
у січні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 12692,15 грн, у тому числі: посадовий оклад - 3170,00 грн, оклад за військове звання - 810,00 грн, процентна надбавка за вислугу років - 1791,00 грн, особливості проходження служби - 3751,15 грн, премія - 3170,00 грн, днів військової служби - 31.
Отже, середньоденний розмір грошового утримання позивача становить 25384,30 грн / 62 календарний день = 409,42 грн.
При цьому позивач невірно обраховується середньоденний розмір грошового утримання.
Так, пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, встановлено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Зі змісту Порядку № 260 вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовцям обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 зробив наступні правові висновки:
«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.».
Відповідачем при звільненні позивачу виплачена сума 90507,69 грн 10.04.2020 року.
Належну позивачу суму грошової компенсації недоотриманого речового майна до теперішьного часу відповідачем не сплачено, що становить 431 день (з 26.03.2020 року по 31.05.2020 року)
Отже, загальний розмір сум, які підлягали виплаті позивачу при звільненні становить 100636,65 грн (90507,69 + 10128,96 = 100636,65 грн).
Відтак, розмір несвоєчасно сплаченої суми складає 11,19% від загальної суми, що належала виплаті при звільненні.
Як зазначалось вище, середньоденний заробіток позивача складає 409,42 грн.
Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку слід обрахувати наступним чином: 409,42 * 431 * 11,19% = 19745,88 грн.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення - скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому апеляційний суд вважає ефективним способом відновлення порушених прав позивача стягнення вказаних вище сум на його користь з відповідача, як то визначив Верховний Суд у наведеній вище справі № 480/3105/19.
Враховуючи, що апеляційна скарга та позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у загальному розмірі 500 грн 32 коп.
Керуючись статтями139, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року по справі №360/4449/20 - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року по справі №360/4449/20 - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) грошову компенсацію недоотриманого речового майна у розмірі 10128 (десять тисяч сто двадцять вісім) гривень 96 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19745,88 (дев'ятнадцять тисяч сімсот сорок п'ять) гривень 88 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати по справі у розмірі 500 грн 32 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 31 травня 2021 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 31 травня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Г.М. Міронова
Л.В. Ястребова