ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 травня 2021 року м. Київ № 640/23627/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
провизнання протиправними наказу, поновлення на посаді, зобов'язати вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивача - Жила Н.В.
від відповідача - Бублієв Д.О.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила суд, з урахуванням заяви від 03.02.2020 про уточнення позовних вимог: визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 29.10.2019 №1285ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативним підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України; зобов'язати Офіс Генерального прокурора поновити (призначити) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду прокурора або адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора; стягнути з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.10.2019; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від .06.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2021 суд змінив назву відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на протиправність оскаржуваного наказу про її звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки станом на день її звільнення ліквідації або реорганізації Генеральної прокуратури України, скорочення кількості її прокурорів не відбулося. Зміни найменування структурного підрозділу, в якому працювала позивачка, не вплинули на функції та повноваження цього підрозділу, тому не могли слугувати підставою для її звільнення. Крім того, позивачка своєчасно звернулася до Генерального прокурора із заявою про переведення до офісу Генерального прокурора, яка відповідала вимогам пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» від 19.09.2019 №113-ІХ Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». (далі - Закон №113-ІХ). На думку позивачки, звільнення проведено з порушенням гарантій, встановлених статтями 40, 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України у зв'язку з відсутністю завчасного персонального попередження про наступне звільнення, ненаданням пропозицій щодо працевлаштування, неврахуванням переважного права на залишення на роботі та перебування позивачки у стані тимчасової непрацездатності на час звільнення. Також, наказ виданий Генеральним прокурором поза межами наданих повноважень, оскільки з дня набрання чинності Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) він наділений повноваженнями щодо звільнення прокурорів Офісу Генерального прокурора, а не прокурорів Генеральної прокуратури України. Протиправне звільнення призвело до порушення права позивачки на працю, звуження змісту та обсягу її існуючих прав та свобод, зумовило втручання в її приватне та сімейне життя.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечив. Відзив подано з порушенням установленого строку, однак з огляду на звернення відповідача до суду із клопотанням про продовження строку для його подання, обґрунтоване об'єктивними причинами неможливості його вчасного подання, суд визнав ці причини поважними і прийняв відзив до розгляду. Спростовуючи доводи позивачки про протиправність звільнення, відповідач зазначив, що Законом №113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури і з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори вважаються повідомленими про наступне можливе звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Закон оприлюднено в газеті «Голос України» від 24.09.2019 №182. Позивачку звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з неподанням в установлений строк та за встановленою формою заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір у зв'язку з цим пройти атестацію, тому відсутність факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури під час звільнення позивачки не повинна братися до уваги судом. Подана позивачкою заява до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, за своїм змістом та формою не відповідає вимогам, встановленим додатком 2 до Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221, який протиправним судом не визнавався і є чинним, а відтак, наказ про звільнення позивачки виданий Генеральним прокурором в межах повноважень, визначених Законом №113-ІХ. Крім того, позивачка не може бути поновлена на посаді прокурора Генеральної прокуратури України з огляду на те, що з 02.01.2020 розпочав роботу Офіс Генерального прокурора, переведення на службу до якого можливе лише у разі успішного проходження прокурором атестації.
Разом з тим, судом не приймаються до уваги доводи позивачки в частині того, що відзив подано неуповноваженою особою, оскільки представником відповідача на підтвердження власних повноважень долучено копію довіреності від 09.01.2020 №15/2/2-6-20.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У період з 2000 по 29.10.2019 позивачка перебувала на публічній службі, а саме на різних посадах проходила службу в органах прокуратури.
З 14.08.2019 позивачка обіймала посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативним підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
11.10.2019 на підставі пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ позивачем було двічі подано Генеральному прокурору заяву про переведення її на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.
29.10.2019 Наказом Генерального прокурора №1285ц ОСОБА_1 звільнено з вищевказаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.10.2019.
06.11.2019 листом №11/1/1-2494 вих.10 Генеральна прокуратура України повідомила ОСОБА_1 що її заяви про переведення на посаду до Офісу Генерального прокурора, зареєстровані 15.10.2019 за №213744-19 та 17.10.2019 за №216279-19, подані за невстановленою законодавством формою та змістом, що свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, у зв'язку з чим Генеральним прокурором прийнято рішення про її звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Оцінюючи наказ Генеральної прокуратури України про звільнення ОСОБА_1 , суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 38, частин першої, другої статті 43 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до статті 4 цього Закону організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини третьої статті 16 вказаного Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
25.09.2019 набув чинності Закон України від 19.09.2019 №113-ІХ. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон №113-ХІІ).
Пунктом 21 Закону №113-IX внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до указаних змін Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури та у тексті Закону слова «Генеральна прокуратура України» замінено словами «Офіс Генерального прокурора».
Відповідно до пунктів 3-7, 9, 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.
З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 1 частини дев'ятнадцятої розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Відтак, Законом №113-ІХ, поміж іншого, запроваджено процедуру атестації працівників прокуратури, повноваження щодо затвердження Порядку проходження якої надано Генеральному прокурору, а також передбачено, що у разі неподання в установлений строк заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, регіональної прокуратури та про намір пройти атестацію, прокурор підлягає звільненню на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, підставою для звільнення позивачки вказано пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якого прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Тобто вказана норма містить декілька підстав для звільнення:
- ліквідація чи реорганізація органу прокуратури;
- скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
При цьому наказ не містить конкретної підстави для звільнення позивачки. У свою чергу, Верховний Суд в постанові від 24.05.2019 у справі №815/1554/17 вказав, що наявність в пункті 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов'язок зазначити в наказі про звільнення конкретну підставу для звільнення, визначену цим пунктом.
Вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення лише на зазначену вище правову норму без відповідної конкретизації підстави для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану правової невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Отже, відсутність в оскаржуваному наказі конкретної підстави звільнення позивачки створює для неї правову невизначеність щодо дійсних причин звільнення, що негативно впливає на обрання шляхів захисту від такого звільнення, а також свідчить про порушення відповідачем принципу «належної адміністрації» та «доброго врядування».
Водночас, з преамбули оскаржуваного наказу слідує, що при його прийнятті відповідач керувався статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ .
Статтею 9 Закону України «Про прокуратуру» визначено повноваження Генерального прокурора щодо призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; а також щодо призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, як зазначено вище, передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
Зі змісту цих правових норм вбачається, що Генеральний прокурор наділений повноваженнями щодо звільнення з посад не тільки прокурорів Офісу Генеральної прокуратури, який на час звільнення позивачки ще не був створений, але в конкретно визначеному випадку й прокурорів Генеральної прокуратури України, що спростовує доводи позивачки про відсутність у Генерального прокурора повноважень щодо її звільнення з посади прокурора Генеральної прокуратури України.
Що стосується звільнення позивачки на підставі пункту 9 частини першої 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», суд звертає увагу на таке.
За висновком суду, посилання в підпункті 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» вказує на обов'язкову необхідність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення:
1) ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури;
2) неподання заяви про переведення та про намір пройти атестацію;
Немає можливості по-іншому трактувати цю норму Закону.Відтак, застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» має обов'язковою умовою наявність факту ліквідації, реорганізації чи скорочення кількості прокурорів органу прокуратури,
У разі якщо б застосування підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ не потребувало наявності факту ліквідації, реорганізації, скорочення кількості прокурорів, не було б потрібним саме посилання на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Законодавець міг би ввести окрему норму, яка передбачала б звільнення у зв'язку з відмовою прокурора від атестації. Натомість зробив посилання на законну підставу звільнення, що передбачена у вигляді ліквідації, реорганізації чи скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури.
У класичному правовому розумінні під переведенням розуміється переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість.
Між тим, обставини ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України в класичному правовому розумінні чи скорочення кількості її прокурорів станом на день звільнення ОСОБА_1 судом не встановлено.
Згідно з пунктом 1 наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» перейменовано юридичну особу «Генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без змін ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - ЄДРПОУ).
Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 23.12.2019 №351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» Офіс Генерального прокурора розпочав свою роботу з 02.01.2020.
Як убачається з матеріалів справи, Генеральній прокуратурі України присвоєно код ЄДРПОУ 00034051. Відповідно до відомостей, що у відкритому доступі містяться в ЄДРПОУ за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result , за кодом ЄДРПОУ 00034051 станом на час розгляду справи міститься інформація про зареєстровану державну організацію Офіс Генерального прокурора.
З наведеного слідує, що наразі відбулося лише перейменування юридичної особи Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора без зміни її ідентифікаційного коду в ЄДРПОУ.
У свою чергу, перейменування юридичної особи не тягне за собою правових наслідків у вигляді звільнення з посади, зокрема, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Наведене в сукупності вказує на відсутність правових та фактичних підстав для звільнення позивачки відповідно до оскаржуваного наказу, що є самостійною та достатньою підставою для висновку суду про його протиправність і скасування.
У зв'язку з цим, не заслуговують на увагу доводи відповідача, що відсутність факту ліквідації, реорганізації Генеральної прокуратури України чи скорочення чисельності її прокурорів не повинні братися судом до уваги, вмотивовані тим, що фактичне звільнення позивачки відбулося у зв'язку з неподанням нею заяви за встановленою формою та в установлений строк про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури чи окружної прокуратури.
При цьому судом встановлено, що відповідач не заперечував факт отримання заяв ОСОБА_1 про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора від 11.10.2019, які були зареєстровані в Генеральній прокуратурі України 15.10.2019 №213744-19 та 17.10.2019 №216279-19.
Як зазначалося вище, Законом №113-ІХ, з-поміж іншого, запроваджено процедуру атестації працівників прокуратури, яка проводиться згідно з Порядком №221.
Відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Пунктом 9 Порядку встановлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Так, заява про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію має містити тест такого змісту:
«На підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора і для цього допустити до проходження атестації.
З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.
Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, мене буде звільнено з посади прокурора.
Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.
Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності.».
Відповідно до пункту 10 Порядку №221 заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Як вбачається із матеріалів справи, заява ОСОБА_1 від 11.10.2019, підписана нею особисто, адресована Генеральному прокурору України Рябошапці Р.Г. та двічі подана йому до 15.10.2019 та містила текст наступного змісту:
«На підставі пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.
З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними в порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Генеральним прокурором, ознайомлена.
Для оцінки моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної в пунктів 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону з метою її обробки, перевірки та використання, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності.».
Суд критично сприймає доводи відповідача про невідповідність заяви позивачки від 11.10.2019 установленим вимогам, оскільки, як зазначено вище, відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ заява прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора повинна містити в собі відомості: про переведення до Офісу Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
У свою чергу, заява ОСОБА_1 містить необхідну інформацію, визначену Законом №113-ІХ, оскільки в першому абзаці заяви вказано прохання про переведення до Офісу Генерального прокурора України; а другий та третій абзаци свідчать про надання нею згоди щодо проходження атестації із застосуванням до процедур та умов проведення атестації та згоди щодо обробки її персональних даних.
Сама по собі невідповідність заяви ОСОБА_1 від 11.10.2019 формі заяви, яка встановлена в додатку 2 до Порядку №221, який є підзаконним актом, за умови відповідності цієї заяви вимогам Закону №113-ІХ, на переконання суду, не може слугувати підставою для висновку про її невідповідність встановленим вимогам.
До того ж ні Закон України «Про прокуратуру», ні Закон №113-ІХ, ні Порядок №221 не містять приписів про те, що вчасно подана прокурором заява про переведення до відповідного органу прокуратури, невстановленої форми та змісту вважається неподаною вчасно з відповідними правовими наслідками.
Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а, відповідно до якого Верховний Суд також вказав, що Закон №113-ІХ та Порядок №221 не передбачають ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку, неподанню такої заяви взагалі.
Водночас Верховний Суд в указаній постанові зазначив, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». У той же час позивачем було подано в установлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі.
У разі, якщо у відповідача були питання щодо трактування змісту заяви ОСОБА_1 , зауваження щодо її оформлення, то ці питання мали бути невідкладно вирішені сторонами, зокрема, шляхом повернення для доопрацювання.
Однак, про неналежне оформлення заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора позивачка до закінчення строку подання цієї заяви не повідомлялася.
Розгляд Генеральним прокурором її заяв від 11.10.2019 відбувся вже після прийняття 29.10.2019 оскаржуваного наказу про її звільнення.
Доцільно зауважити, що неврегульованість на нормативному рівні питання, яким саме чином мав би діяти орган прокуратури при отриманні заяви прокурора, яка за своїм змістом та формою не в повному обсязі відповідає встановленим вимогам у будь-якому разі не може тягнути за собою вкрай негативні для нього наслідки у вигляді подальшого звільнення з посади.
За наведених обставин суд дійшов висновку про протиправне звільнення ОСОБА_1 відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 29.10.2019 №1285ц, тому вимога позивачки про визнання цього наказу протиправним та його скасування є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, з покладанням на відповідача непередбачених законодавством обов'язків, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Оскільки ОСОБА_1 проходила службу на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, яку в подальшому перейменовано в Офіс Генерального прокурора, то вона підлягає поновленню на цій же ж посаді в Офісі Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, днем звільнення вважається останній день роботи.
Оскільки згідно з оскаржуваним наказом позивачку звільнено зі служби з 30.10.2019, який є останнім днем її роботи, то на роботі вона підлягає поновленню з наступного дня, що слідує ним, тобто починаючи з 31.10.2019.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Розгляд даної справи судом здійснювався понад рік з причин, що не залежать від позивачки. Тому, на її користь належить стягнути з відповідача середній заробіток за весь період вимушеного прогулу у зв'язку з протиправним звільненням, який тривав з дня, наступного за днем звільнення по день винесення судом рішення у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України №108/95-ВР «Про оплату праці» від 24.03.1995 (із змінами і доповненнями), порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
За змістом пунктом 10 Порядку №100 визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV Порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 20.03.2020 №21-540 зп середньомісячний заробіток позивачки станом на час звільнення становив 35 798,28 грн., а середньоденний - 1 704,68 грн.
Період її вимушеного прогулу з 31.10.2019 по день ухвалення рішення по справі - 27.05.2021 становить 393 робочих днів, а саме:
- жовтень 2019 - 1 р.д.,
- листопада 2019 року - 21 р.д.,
- грудень 2019 року - 21 р.д.,
- 2020 рік - 251 р.д.,
- січень 2021 року - 19 р.д.,
- лютий 2021 року - 20 р.д.,
- березень 2021 року - 22 р.д.,
- квітень 2021 року - 22 р.д.
- травень 2021 року - 16 р.д
Відтак, середній заробіток позивача за 393 робочих днів становить 669 939, 24 грн. (393 робочих днів х 1 704,68 грн. = 669 939, 24 грн.).
Суд не бере до уваги наданий позивачкою розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому вона застосувала коефіцієнт коригування заробітної плати за відповідні періоди вимушеного прогулу у зв'язку зі змінами в оплаті праці прокурорів у січні 2019 року та березні 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» та після набрання 26.03.2020 чинності рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18). Наведене обґрунтовується наступним.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - постанова №505).
Крім того, пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ регламентовано, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
При цьому, оплата праці прокурорів структурних підрозділів Генеральної прокуратури України до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора здійснюється відповідно до постанови №505.
У свою чергу згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, порядок виконання якого підлягає застосуванню з дня його ухвалення, оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється відповідно до статті 81 Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру», яка нормативно регулює розміри складових заробітної плати прокурорів. Цим Рішенням передбачено підвищення посадових окладів прокурорів з одночасною зміною структури їх заробітної плати. У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України зазначено, що «Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Разом з тим, пунктом 2 Порядку №100 визначено, що у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до цього ж пункту Порядку №100 у разі, коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
В довідці Офісу Генерального прокурора від 20.03.2020 №21-540зп також зазначено, що у разі призначення позивачки на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора за результатами успішної атестації коефіцієнт підвищення її посадового окладу становитиме 4,04, а середньоденний заробіток відповідно - 6 886,91 грн. (1 704,68 грн. х 4,04).
Однак, позивачка на вказану посаду призначена не була, за наведених обставин не вбачає підстав для застосування коефіцієнта коригування заробітної плати, передбаченого пунктом 10 Порядку №100.
Така позиція суду наразі узгоджується із правовою позицією Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 у справі №826/20760/14, обставини у якій, зокрема, в частині, що стосується розрахунку середнього заробітку прокурора у зв'язку з поновленням на посаді через протиправне звільнення, є схожими.
Оскільки позивачка в позовних вимогах не вказала конкретний розмір середнього заробітку, який належить стягнути з відповідача на її користь, то суд, самостійно визначивши такий розмір, відхиливши наданий нею такий розрахунок в поясненнях до позову, дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.10.2019.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення у повному обсязі.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Генеральної прокуратури України від 29.10.2019 №1285ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативним підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативним підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора з 31.10.2019.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01001, м.Київ, вул.Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 669 939 (шістсот шістдесят дев'ять дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 24 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативним підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора з 31.10.2019.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) середній заробіток за один місяць в розмірі 35 798,28 грн. (тридцять п'ять тисяч сімсот дев'яносто вісім тисяч 28 грн.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст складено: 28.05.2021.
Суддя А.С. Мазур