про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
31 травня 2021 року справа № 580/3260/21
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаврилюк В.О., перевіривши матеріали адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю “Мисливське господарство “Сокіл+” до Бобрицької сільської ради Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Мисливське господарство “Сокіл+” (далі - товариство, позивач) подало позов, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Бобрицької сільської ради Черкаської області № 39-1/VIII від 07.04.2021 “Про погодження надання у користування Канівській районній громадській організації мисливці та рибалок мисливських угідь”;
- визнати дії Бобрицької сільської ради Черкаської області про погодження надання у користування Канівській районній громадській організації мисливці та рибалок мисливських угідь протиправними;
- зобов'язати утриматися Бобрицьку сільську раду Черкаської області від вчинення будь-яких дій на виконання рішення Бобрицької сільської ради Черкаської області № 39-1/VIII від 07.04.2021 “Про погодження надання у користування Канівській районній громадській організації мисливці та рибалок мисливських угідь”.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, суддя виходить з такого.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” зазначив, що фраза “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом” у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів”.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2, 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
В силу частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, перелік яких наведений у пунктах 1 - 12 цієї частини.
Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правові акти - це рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб. Правові акти індивідуальної дії - це рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Зміст регулювання, яке міститься у Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.
Суддя звертає увагу, що позивач оскаржує рішення Бибрицької сільської ради № 9-1/VIII від 07.04.2021 про погодження надання у користування Канівській районній громадській організації мисливців та рибалок мисливських угідь. Вказане рішення є актом індивідуальної дії, який стосується Канівської районної громадської організації мисливців та рибалок.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України після одержання позовної заяви суд з'ясовує, серед іншого, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Право на захист це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженням рішення, не породжує для останнього права на звернення із цим адміністративним позовом.
Європейський суд з прав людини у справі “Zand v. Austria” від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Положенням частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно частини 2 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
На підставі частини 6 статті 170 вказаного Кодексу суддя зазначає, що розгляд зазначеного спору віднесений до юрисдикції цивільного суду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 19, 170, 241, 243, 248, 256, 257, 294, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Мисливське господарство “Сокіл+” до Бобрицької сільської ради Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, однак може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.
Ухвала складена в повному обсязі та підписана 31.05.2021.
Суддя В.О. Гаврилюк