27 травня 2021 року Справа № 480/7754/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Опімах Л.М.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7754/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що його батьку ОСОБА_2 на підставі рішення Сумської міської ради №723 від 16.12.1993 передано у приватну власність земельну ділянку для садівництва № НОМЕР_1 площею 0,048 га у садівничому кооперативі «Хімік - 1». Після смерті батька позивач позбавлений був можливості оформити спадщину на земельну ділянку через помилку у написанні прізвища батька , вказану у рішенні ради та відсутність державного акту на земельну ділянку.
22 червня 2020 року позивач подав до Сумської міської ради клопотання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність як члену садівничого кооперативі «Хімік - 1».
21.10.2020 відповідачем прийняте рішення про відмову у задоволенні клопотання через невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів ( рішення Сумської міської ради народних депутатів від 16.12.1993 №723 «Про передачу в приватну власність земель», відповідно до якого земельна ділянка № НОМЕР_1 вже передана у приватну власність.
Рішення Сумської міської ради позивач просить визнати протиправним і скасувати, зазначаючи, що рішення Сумської міської ради народних депутатів від 16.12.1993 №723, на яке посилається відповідач не є правовстановлюючим документом, не реалізоване, відтак не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відповідач подав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначив, що у відповідності до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України міська рада розглядає дане клопотання та надає дозвіл на розробку проекту або мотивовану відмову. Підставою для відмови в наданні дозволу можуть бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Документи, що посвідчували право на земельну ділянку, визначались статтею 23 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 року. Проте пунктом 6 Декрету Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" було зупинено дію ч. 3 ст. 17 та ст. 23 Земельного кодексу, якими передбачалося, що право власності на землю виникає лише з дня видачі та державної реєстрації державного акту на право приватної власності. Якщо рішенням органу місцевого самоврядування було передано громадянину земельну ділянку, то з дня прийняття цього рішення у громадянина вже по суті виникало право власності на неї.
Безпосередньо пунктом 3 Декрету встановлювалось, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно- кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Отже, пунктом 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.
Згідно з пунктом 7 Перехідних положень Земельного Кодексу України від 25.10.2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Ситуація, коли ділянка була передана згідно рішення органу місцевого самоврядування відповідно до Декрету, але громадянин не набув право власності на неї згідно зі ст. 125 ЗК України, врегульована абз. 2 п. 1 розд. X «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, яким встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Надання дозволу на розроблення саме такої документації законом не вимагається.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 22 червня 2020 року позивач подав до Сумської міської ради клопотання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № НОМЕР_1 у власність як члену садівничого кооперативі «Хімік - 1»( а.с.35).
21.10.2020 відповідачем прийняте рішення про відмову у задоволенні клопотання через невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів ( рішення Сумської міської ради народних депутатів від 16.12.1993 №723 «Про передачу в приватну власність земель», відповідно до якого земельна ділянка № НОМЕР_1 вже передана у приватну власність ( а.с.11).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Підстави набуття права власності на земельні ділянки визначені ч.1 ст.81 Земельного кодексу України, а саме:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до ст.116 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Тобто, з огляду на наведені норми, суд вважає, що у власність громадянина може бути передана лише вільна земельна ділянка.
Водночас, спірна земельна ділянка не може вважатися вільною, оскільки рішенням Сумської міської ради народних депутатів від 16.12.1993 №723 «Про передачу в приватну власність земель», земельна ділянка № НОМЕР_1 у садівничому кооперативі «Хімік - 1» вже передана у приватну власність ( а.с.28,30,31) і була у володінні батька позивача ОСОБА_2 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.5). При цьому державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався.
Згідно з частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Документи, що посвідчували право на земельну ділянку, визначались статтею 23 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 року. Проте пунктом 6 Декрету Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" було зупинено дію ч. 3 ст. 17 та ст. 23 Земельного кодексу, якими передбачалося, що право власності на землю виникає лише з дня видачі та державної реєстрації державного акту на право приватної власності. Якщо рішенням органу місцевого самоврядування було передано громадянину земельну ділянку, то з дня прийняття цього рішення у громадянина вже по суті виникало право власності на неї.
Безпосередньо пунктом 3 Декрету встановлювалось, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно- кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Тобто, пунктом 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.
Згідно з пунктом 7 Перехідних положень Земельного Кодексу України від 25.10.2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Абзацом 2 п. 1 розд. X «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25.10.2001 року, встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Надання дозволу на розроблення саме такої документації законом не вимагається.
З огляду на викладене, суд вважає, що у позивача відсутнє право на отримання у власність земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок передбаченому ст.118 Земельного кодексу, а відтак рішення Сумської міської ради від 21 жовтня 20220 року № 7645-МР про відмову ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у садівничому кооперативі «Хімік - 1» є правомірним.
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права на отримання права власності на зазначену земельну ділянку на підставі п.г) ч.1 ст.81 Земельного кодексу України.
Таким чином, перевіривши рішення Сумської міської ради від 21 жовтня 20220 року № 7645-МР на відповідність критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Сумської міської ради ( код ЄДРПОУ 04057942, м-н Незалежності, 2, м.Суми, 40030) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Опімах