14 травня 2021 року м. Рівне №460/1401/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинення певних дій., -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі- ГУ ПФУ в Рівненській області) про визнання неправомірною відмови у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку на 5 років та зобов'язання призначити пенсію за віком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що досягнувши 54-річного віку, за наявності необхідного стажу роботи, позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 6 років згідно зі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У зв'язку з цим в грудні 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії, однак листом від 20.01.2021 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю стажу, необхідного для призначення пенсії. Вважає відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, оскільки право на призначення пенсії підтверджується належними документами. З таких підстав, просив позов задовольнити.
Ухвалою від 16.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.51-53).
15.04.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (а.с.54-56), в якому відповідач позовні вимоги не визнав у зв'язку з їх безпідставністю. На обґрунтування заперечень вказав, що враховуючи надані позивачем документи, права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку на умовах ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач не має у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 19 років. Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 2), що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_1 , виданого 24.11.2015 (а.с.44).
30.12.2020 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(а.с.58).
Листом №1700-0702-8/2370 від 20.01.2020 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, оскільки згідно з документами, доданими до заяви страховий стаж позивача становить 12 років 5 місяців 7 днів. При цьому, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані періоди зазначені в трудовій книжці, заповненій 13.01.1984, а саме: 1) з 26.06.1991 по 15.10.1993, оскільки є виправлення в номері наказу на звільнення, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162; 2) з 17.02.1994 по 17.04.1996, оскільки є виправлення в датах на прийняття та звільнення, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162. Також вказано, що в документах, наданих до заяви про факт участі на роботах по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС безпосередньо в зоні відчуження, розбіжність прізвища з прізвищем позивача у паспортним даних. Таким чином, немає підстав для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку як учаснику ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС другої категорії через непідтвердження документами факту роботи безпосередньо в зоні відчуження у 1987 році (а.с.34-35).
Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року за наявності страхового стажу не менше 27 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 1 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 8 років.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Згідно із ст. 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Відповідно до ст.10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. Пунктом 2 ч.1 ст.14 Закону №796-XII передбачено, що до другої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження, у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи.
Згідно із ч.1 ст.15 Закону №796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Відповідно до п.3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок), учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. до 31 грудня 1986 р. - не менше 5, а у 1987 році - не менше 14 календарних днів, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
У п.10 Порядку уточнюється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).
Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) .
Порядком № 22-1 визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм ст. 55 Закону № 796-XII).
Суд враховує, що за правилами ст.65 Закону №796-XII статус "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є відмінними. Згідно ч.3 ст.65 Закону від 28.02.91 № 796-XII, саме у посвідченні зазначається про належність особі статусу "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" чи "Потерпілого від Чорнобильської катастрофи".
Як встановлено судом з копії посвідчення Серії НОМЕР_1 , долученого до матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 2) (а.с.44). Будь-яких доказів, що вказане посвідчення визнано недійсним та/або нечинним матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.
З огляду на наведене, враховуючи вказівку у посвідченні позивача про його статус як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорії 2) та беручи до уваги той факт, що видача такого посвідчення можлива лише у разі підтвердження роботи в зоні відчуження у 1987 році не менше 14 календарних днів, у суду відсутні правові підстави вважати, що позивачем не підтверджено факт участі на роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безпосередньо в зоні відчуження.
Більше того, позивачем надавалися до пенсійного органу архівна довідка Архівного відділу Виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області №276/15.1-03 від 15.11.2018 та копія наказу Західно-Українського монтажного управління № 96/к від 21.04.1987, згідно з якими ОСОБА_1 відряджався для роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 21.04. по 20.05.1987 (а.с.70-71).
При цьому, твердження відповідача про наявність розбіжностей щодо написання прізвища позивача та населених пунктів у долучених довідках суд відхиляє як безпідставні та не бере до уваги, як такі, що не спростовують факту наявності у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Довідки про період роботи у зоні відчуження є лише підставою для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Висновки аналогічного характеру викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №751/2738/17 та від 06.04.2020 у справі №752/15346/17.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що згідно з пунктом 1 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Таким чином, зважаючи на положення ч.1 ст.55 Закону №796-XII, суд констатує, що позивач має право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 8 років і вправі реалізувати таке право за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Отже, в даному випадку, позивач має право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 1 частини 1 статті 55 Закону №796-XII за наявності страхового стажу 19 років (27 років стажу - 8 років зниження пенсійного віку).
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
В силу вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи письмових трудових договорів, застосовується тільки в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні записи про роботу особи на підприємстві внаслідок неможливості одержання від підприємства довідки чи відповідних документів про стаж роботи.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у позивача є в наявності трудова книжка, яку він надавав відповідачу для призначення пенсії по віку.
За змістом листа відповідача від 20.01.2020 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії до страхового стажу останнього не були зараховані періоди роботи з 26.06.1991 по 15.10.1993 та з 17.02.1994 по 17.04.1996, оскільки є виправлення в номері наказу на звільнення та прийняття на роботу.
Поряд з цим, згідно з трудовою книжкою позивача серії, копію якої долучено до матеріалів справи, 26.06.1991 ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків директора ПМП "Транзит" з повною матеріальною відповідальністю на основі зборів фірми згідно з протоколом (запис №17) та з 15.10.1993 ОСОБА_1 звільнений у зв'язку з переходом на інше місце роботи (запис №18), з 17.02.1994 - приступив до виконання посадових обов'язків директора ТОВ "САВОМИ" (запис №19), а з 17.04.1996 - звільнений у зв'язку з перепрофілізацією підприємства (запис №20) (а.с.12-13).
Дані записи завірені чітким відтиском печатки вказаних підприємств та не містять ні виправлень, ні інших позначень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Крім того, факт роботи ОСОБА_1 з 17.02.1994 по 17.04.1996 на посаді директора ТОВ "САВОМИ" підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.14-19).
Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Висновки аналогічні за змістом викладені в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 12.12.2019 у справі №289/674/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17, від 28.02.2018 у справі №677/277/17 та від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
З огляду на наведене, суд вважає, що періоди роботи позивача з 26.06.1991 по 15.10.1993 та з 17.02.1994 по 17.04.1996, належним чином підтверджені трудовою книжкою, а отже підстав для неврахування їх до страхового стажу позивача немає.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Розділ XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV був доповнений пунктом 3-1 згідно із Законом України №2148-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", який набрав чинності 11 жовтня 2017 року. Даним пунктом передбачено, що період ведення підприємницької діяльності з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно підтверджуються лише довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Крім того, відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Судом встановлено, що з 25.03.1994 по 26.01.2017 ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідні записи (а.с.20-23).
З огляду на те, що позивач надав відповідачу витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким в спірний період з 01.01.1998 по 31.12.2003 він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та беручи до уваги ту обставину, що вказаний період провадження підприємницької діяльності зараховується до стажу на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, підстав для незарахування такого періоду до страхового стажу позивача у відповідача не було.
Водночас, щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 12.02.2019 по 12.02.2021 згідно з трудовим договором у Чеській Республіці суд зазначає таке.
Відповідно до ст.13 Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 04.07.2001, який набув чинності з 01.04.2003, якщо згідно з правовими нормами однієї Договірної Сторони всі умови, необхідні для виникнення права на пенсію, виконані й без прийняття до уваги страхового стажу, набутого відповідно до правових норм іншої Договірної Сторони, Компетентна установа першої Договірної Сторони встановлює пенсію виключно на основі зарахованого страхового стажу згідно з її правовими нормами.
З огляду на наведе та беручи до уваги ту обставину, що позивач має необхідний для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ страховий стаж, підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 12.02.2019 по 12.02.2021 згідно з трудовим договором у Чеській Республіці немає.
З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідач, не зараховуючи до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 26.06.1991 по 15.10.1993, 17.02.1994 по 17.04.1996 та період здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а відтак допустив протиправну бездіяльність.
Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Водночас, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
У той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений п.4 ч.3 ст.2 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 26.06.1991 по 15.10.1993, 17.02.1994 по 17.04.1996 та періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003.
З огляду на наведене, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід зобов'язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 періоди його роботи з 26.06.1991 по 15.10.1993, 17.02.1994 по 17.04.1996 та період здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003.
Встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності свідчать про наявність у позивача необхідного страхового стажу (19 років), та, в свою чергу, права на користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність у позивача порушеного права, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку на 8 років.
Відповідно до ст.44 Закону №1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч.1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Так, відповідно до пункту першого вказаної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня.
Як встановлено судом, досягнувши 54-річного віку позивач звернувся до пенсійного органу з відповідною заявою про призначення пенсії за віком 30.12.2020.
За таких обставин, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 30.12.2020.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Суд пам'ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, позов слід задовольнити повністю.
Підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 26.06.1991 по 15.10.1993, 17.02.1994 по 17.04.1996 та періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 26.06.1991 по 15.10.1993, 17.02.1994 по 17.04.1996 та період здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка полягає у непризначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 30.12.2020 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 14 травня 2021 року
Суддя Н.С. Гудима