28 травня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/4514/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними бездіяльності, рішення та дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / через систему "Електронний суд" звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області/ про:
- визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо непоновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною та дискримінаційною, визнання протиправним, дискримінаційним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладеного в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1600-0304-8/23786 від 29 березня 2021 року, та визнання протиправними та дискримінаційними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області стосовно відмови поновити виплату пенсію ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 11 грудня 1998 року на вказаний нею банківський рахунок з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області коштів в сумі 100000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмовило у поновленні пенсії ОСОБА_1 /а.с. 1-17/.
Позов обґрунтований тим, що позивачу з 29 жовтня 1992 року призначено пенсію за віком та з 11 грудня 1998 року припинено виплату такої пенсії після виїзду з України до Ізраїлю. 19 березня 2021 року представником позивача на підставі нотаріально засвідченої довіреності надіслано відповідачу нотаріально засвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про поновлення виплати пенсії з 11 грудня 1998 року, однак листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1600-0304-8/23786 від 29 березня 2021 року позивачу відмовлено у поновлені виплати пенсії, оскільки Верховною Радою України не ратифікована міжнародна угода між урядами України та Ізраїлю, відсутні нотаріально засвідчені копії паспорту громадянина України чи посвідки на постійне місце проживання, та документів, які підтверджують факт її проживання (реєстрації місця проживання) в Україні, а також заява про перерахування пенсійних виплат через відділення банку. З бездіяльністю відповідача щодо поновлення виплати пенсії позивач не погоджується, адже вона є громадянкою України та має право на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Внаслідок такої бездіяльності відповідача позивачу завдано моральних страждань, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на її користь коштів в сумі 100000,00 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 66-68/ зазначив, що управління здійснює облік, призначення та виплату пенсії виключно особам, які проживають у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці. За відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання на території України підстав для поновлення позивачу пенсії немає. Позивачем надано документи поштою, що є неприпустимим у випадку поновлення виплати пенсії. Крім того, позивачем не надано заяву про перерахування пенсійних виплат через відділення банку. Позовна вимога про виплату компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягає, оскільки управлінням не проведено нарахування та виплату пенсійних виплат. Доказів, які б підтверджували моральні чи фізичні страждання внаслідок дій або бездіяльності відповідача, позивачем не надано.
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області як пенсіонер та отримувала пенсію за віком з 29 жовтня 1992 року, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 /а.с.26-27/ та матеріалів її пенсійної справи /а.с.73-83/.
Відповідно до розпорядження /а.с.82-83/ ОСОБА_1 знята з пенсійного обліку з 28 квітня 1998 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль та їй виплачена пенсію за 6 місяців наперед до 28 жовтня 1998 року.
ОСОБА_1 звернулась до управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою від 15 жовтня 2020 року про поновлення виплати пенсії за віком з моменту припинення її виплати 11 грудня 1998 року /а.с. 88-89/. Справжність підпису ОСОБА_1 на вказаній заяві посвідчена та апостильована нотаріально Меламедом Вадимом /а.с. 88/.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №1600-0304-8/23786 від 29 березня 2021 року /а.с.91-92/ у відповідь на заяву ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати їй пенсії, оскільки документи надано поштою, що є неприпустимим у випадку поновлення виплати пенсії, немає можливості ідентифікувати особу, та відсутні документи, що підтверджують факт постійного проживання на території України. Також виявлено відсутність: нотаріально засвідченої копії паспорту громадянина України чи посвідки на проживання ОСОБА_1 та заяви про перерахування пенсійних виплат через відділення банку.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо поновлення виплати пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 46, пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV /далі - Закон №1058-IV/ пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Проаналізувавши зміст оскаржуваної відмови щодо відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання на території України, суд зазначає наступне.
Статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном, зі збереженням всіх конституційних прав, зокрема й права на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення громадянина.
Рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення пункту 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07 жовтня 2009 року.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто з 07 жовтня 2009 року право громадянина на виплату йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України, щодо виплати пенсії особі під час її перебування за кордоном.
Такі висновки суду відповідають правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №127/20588/17, від 18 липня 2018 року у справі №263/3644/17, від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-а, а також у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 160/10737/19, від 13 жовтня 2020 року у справі №120/2276/19-а, від 24 листопада 2020 року у справі № 815/460/18 та від 29 квітня 2021 року у справі № 520/11158/19.
А у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду висловила правові висновки, відповідно до яких відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2099 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати строком. Статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо права особи на відновлення виплати пенсії з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2099 у справі № 25-рп/2009 , суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо поновлення виплати пенсії позивачу за період з 11 грудня 1998 року по 06 жовтня 2009 року, оскільки для задоволення таких вимог до прийняття рішення Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 відсутнє відсутнє правове підґрунтя.
Також судом встановлено, що підставою для відмови у поновлені виплати пенсії також зазначено неподання заяви про поновлення виплати пенсії позивачем особисто.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 липня 2005 року №22-1 (надалі - Порядок №22-1).
Згідно з абзацом першим пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (абзац перший пункту 4.1 Порядку №22-1).
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, поновлення виплати пенсії здійснюється протягом 10 днів після надходження відповідної заяви пенсіонера.
Згідно з пунктом 1.5 Порядку № 22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Отже, особа має право звертатись до органу пенсійного фонду через свого представника, повноваження якого підтверджені в установленому законодавством порядку.
У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно з пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Повноваження представника позивача ОСОБА_2 підтверджуються нотаріально посвідченою та апостильованою копією довіреності від імені позивача на представництво її інтересів від 15 жовтня 2020 року /а.с. 35-37/.
Судом встановлено, що представник позивача звернувся до пенсійного органу із заявою позивача від 15 жовтня 2020 року, яка нотаріально посвідчена та апостильована, про поновлення виплати позивачу пенсії.
Таким чином, повноваження представника позивача підтверджені в установленому законодавством порядку, а тому така підстава для відмови у поновленні виплати пенсії позивачу не відповідає нормам діючого законодавства.
Крім того, суд враховує, що у відповідача наявні у матеріалах пенсійної справи копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивача № НОМЕР_2 /а.с.85-87/, який відповідно положень статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III є документом, що підтверджує громадянство України. Відтак, суд відхиляє як безпідставний довід відповідача про неподання позивачем копії паспорта громадянина України чи посвідки на проживання.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо поновлення позивачу виплати пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо поновлення нарахування та невиплати пенсії позивачу відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07 жовтня 2009 року та зобов'язати відповідача поновити та виплатити пенсію позивачу відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07 жовтня 2009 року з компенсацією втрати частини доходів.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з нарахуванням індексації, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. А відтак, суд не вправі вирішувати позовні вимоги, які заявлені на майбутнє, та не спрямовані на захист і відновлення вже порушених прав позивача.
В постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що " не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність поновлення пенсії позивачу з проведенням індексації, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивачки щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають".
Беручи до уваги висновки Верховного Суду, які для суду першої інстанції є обов'язковими в силу частини п'ятої статті 242 КАС України, суд доходить висновку, що вимога позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасною та задоволенню не підлягає.
З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача завданої їй моральної шкоди в сумі 100000,00 грн суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Всупереч наведеному будь-яких допустимих та належних доказів того, що протиправна бездіяльність відповідача вплинула на стан здоров'я позивача та зумовила фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. А самого лише посилання на наявність моральних страждань та причинний зв'язок із оскаржуваною бездіяльністю відповідача недостатньо для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди. Доказів на підтвердження розміру моральної шкоди також не надано.
Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача і отриманням моральної шкоди, а також розміру заявленої моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 363/3520/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15 квітня 2020 року у справі №815/63/18.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позову до суду позивач понесла витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк» №22496 від 30 квітня 2021 року /а.с.20/. Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума в 454,00 грн.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправними бездіяльності, рішення та дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) щодо поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) нарахування та виплати пенсії відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07 жовтня 2009 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) нарахування та виплату пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07 жовтня 2009 року з компенсацією втрати частини доходів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.І. Слободянюк